- Місце запису: смт. Гребінки Васильківського району Київської області;
- Дата запису: 16.09.2018 р.;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Руденко Ніна Якимівна, 05.1929 р.н.; народилася в смт. Гребінки Васильківського району Київської області (сьогодні проживає в м. Київ);
- Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в cелі Гребінки Васильківського району Київської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Допомагав: місцевий краєзнавець Таран Микола Полікарпович (далі М.П.)
Скажіть, як Вас звати?
Ніна Якимовна.
Руденко?
Руденко.
Коли Ви народилися?
29-е. Та де, у маю буде 90-то год.
А якого числа?
6 мая.
М. П.: 6 травня 1929 року.
А батьків як Ваших звали?
Батьків?
Да.
Батька мого – Яким Минович. А мати – Анна Потаповна.
А прізвище?
Га?
Прізвище, фамілія?
М. П.: Майко, Майко.
Майко.
Батьки працювали в колгоспі?
М. П.: в колгоспі.
В колгоспі, в колгоспі. Всьо время в колгоспі. Ото так батьки робили і я так, бачиш.
Що пам‘ятаєте про Голодомор 33 рік? Голод пам‘ятаєте?
Голод, да?
Розкажіть нам, що Ви пам‘ятаєте?
Ну, голодували, мати чар зілля ходила, рвала та варила нам. Ми … в мене брат ще був. То тако варила, голодували.
Вас двоє було?
Да
Брат був?
Він вмер брат.
Коли?
Вже десять год.
Скажіть, чого ви голодували?
Га?
Чому у вас не було що їсти? Де ділися продукти?
А тоді голод ото був.
Як він був?
А мати тоже ходила, заробляла в людей, то тако там, то стакан пшона, то чого там то тако і спасала нас.
А в колгоспі не платили за роботу?
Нє. Тоді не платили. Вобше, даром робили, доця, даром.
А в вас в будинку обшук робили? Активісти приходили? Забирали продукти?
Продукти?
Да.
Да, приходили, забірали. Мати даже одного з гори скинула. Моя мати, прийшли до гору і скинули з гори.
М. П. : а кого-кого? Як його звали?
Га?
М. П.: Кого, як його звали того що мати скинула?Костянтин.
Нема його.
М. П.: ну хто це такий був?
Я не знаю, як його звали. Настя, оця, Лишачка. Мати сховала хліб за віконом і вона найшла, забрала, отаке, іздівалась.
М. П. Ми будемо їхати, я покажу, де вона жила.
Ота Лисачка Настя була родичка батькові, сестра двоюрідня. І мати отако сховала за віконом буханочку хліба і вона найшла.
Тобто активісти це були свої люди?
І це батькова родня була. Двоюрідня. І тоді вони, ходила вона по людям, грабили там людей, ше тоже помер, нема, пішли. А баба моя була, в положенії була і нашла вона кувшин квасолі, ця Настя. А баба каже : « Настя, ми свої люди, в мене діточки, ше тако». А вона каже : «Хай вмирають, менше буде на світі люди». Отак казала вона, всьо время згадувала, а тоді народилися в неї внуки і це один остався, каліка, а четверо померло. А вона каже : «Ой, нашо ж це мене так Бог накарав». Вже невістка цій баби Насті. А я кажу: « Скажи своїй свекрусі, шо вона грабила в людей». Отак. Іздівалася. Отака діда Потапа взяли б були кинули у колодязь, там березі колодязь був такий, раньше воду брали і накрили. А сусіди бачили згори, вони пішли, оце це хор був, Павло Здоренко і це таке. Вони пішли, пішли витягли його. Тоді взяли горілкою витерли його, оце тако, так вони його спасли, діда.
А за шо діда туди вкинули? Чого?
Діда Потапа?
Да.
Діда Потапа вкинули в колодязь.
М. П.: не хотів в колгосп іти.
Він був куркульом?
Нє.
Просто не хотів?
Бідним був. Да, в колгосп ходив, а такий нє, не куркуль був. Моя мати в одінацать чи в десять год пішла в найми, тако, в наймах була мати. Була, їх, то в хазяїна воли були, корови, коні, маслобойка.. І мати бідна, шо ж тако, треба робить. От. Та напали її воші, ті мати. А там сусіди кажуть : «Потап, забери свою дочку, нашо ж вона, іздєваються, тако воші палує». То забрав дід вже цю матір. Отако десіть год було, як вона пішла в найми, моя мати. А я тоже в десять год вже й буряки рвала. Отак. І два года оце тако полола по десять гектарів буряка, два годи
В 33-му. Голод. Що ви їли?
Ну що їли, доця. Нічо, даже картоплі не було, лушпайки даже їли. Лушпайки їли, от таке. Не було картоплі. Отак. А колись це от було, от шо я за день викопала сама город. За день. 30 соток городу і я викопала, а картоплі не було. Отак. Помагала матері вже тако. Ну шо ж.
В 33-му мати ходила по наймах, щоб щось заробити?
Мати в колгоспі робила.
Мати в колгоспі робила?
І по людях ходила.
Приносила з колгоспу якісь продукти?
Нє, не давали нічого.
Нічого не давали?
Нічого, не давали. Не було. А мати ходила по людях. Там, оце попросить, то мати там шо не будь робила і дадуть. Оце так. А в колгоспі не платили нічого раньше.
Розкажіть, як батько працював в Києві? Ви, кажете, він пішов під час голоду.
Батько пішов вже в колгосп, оце голодовка, пішов в Київ, шоб спасти нас, отако. Там трохи поробив, а тоді вернувся, однак у колгосп обратно ж. Отак. Довго він там не робив вже, як ото трохи одойшла голодовка, то трохи це.
Розкажіть, хто він голоду помер в 33-му?
Від голоду, доця, я не можу тако як, даже мати моя, да, а була родичка, яка там жила та зарізала дитину і з’їла і чоловіка, мати як побачила ті пальці в голодовку, ба оце таке.
Це було в цьому селі, в Гребінках?
В Гребінках да.
Ви тут народилися і все життя прожили?
Да, все время, да.
Скажіть нам. як вона з‘їла свою дитину, то мати ваша сама бачила?
Мати прийшла, а холодець вона зварила.
Це ваша родичка?
Холодець зварила, а мати побачила падчі.
І втікла?
Утікла. А то були б і матір зарізали.
А що з цьою жінкою було, її ув’язнили, забрали?
Ну то тоді вже, знаєш, в голодовку, хто, кого, як. Іздівались, як хотіли так і. Як оце зараз буває, так і тоді. Отак.
А ви знаєте про закон про 5 колосків? Про 5 колосків, закон чули таке?
Нє.
Не чули?
Не чула.
А на колгоспному полі, коли був голод, люди щось могли зібрати, якісь колосочки чи ще щось?
Судили.
Судили?
Судили.
Були такі випадки в селі?
Оце як колоски збирали, батько мій пішов у берег, взяв таке же сміття і то тягала його міліція. Всюди, оце таке, доця. І за колоски судили, Боже мій, давали, нічого не, голод, нема.
А під час Голодомору у вашій родині хто помер?
Ніхто пока.
Всі вижили?
Всі. У діда Потапа, оце батька мого, було п’ять братів, вони в Києві вчилися і так вони, вже їх нема. І сестра, дві сестри. І батько вмер вже, і померли вони це. Нема.
А померлих від голоду, де ховали?
В Гребінках.
Ви знаєте це місце?
Місце?
Так.
Ну це вже на старому ховали їх, на старому місці. Оце таке.
А ви не знаєте про діти, от під час Голодомору, їх батьки померли, сироти були, може колгосп ними опікувався, може якісь були патронати?
Оце патронати були, це ж патронати були, ну і ше роздавали, хто хотів, той брав.
М. П. Ну старших роздавали людям, а менших то …
Мати моя взяла одного такого 5 год, а другий 2 годи був.
Назвіть як їх звати цих дітей, що ваша мати взяла, як звали їх?
Як звати?
Да.
Оце тільки одного знаю. Яша Пилипенко, Яша. Оце тако я запомнила його.
М. П. Цей шо в вас жив.
У школу ходив.
М. П. Цей шо п‘ять років в вас жив?
Да, цей що пять год було.
М. П.: Пилипенко?
Га
М. П.: Пилипенко?
Пилипенко Яша.
М. П.: Пилипенко Яків.
А по-батькові Захарович чи шось тако наче.
А в вас до хати приходили голодні люди, просили шось їсти, пам‘ятаєте?
Да, давали, давали. Мати всігда було, Боже мій, то така родня шо, ніколи не одказували.
Це свої приходили чи з інших сіл може?
Приходили, ходили цей тако попід хатами, знаєте, бідні такі ходили. Оце таке.
М. П. Старці, називали їх.
М. П. Діда в колодязь кинули, але вона не сказала чого його кинули і за що його кинули. У діда була пара коней, була корова, ну і цей кури там, всяке таке хазяйство було. А в колгосп він не хотів іти і заяву він відмовився писати. Хотів одноосібно, в нього там було десь з гектарів півтора землі і він хотів хазяйнувати сам.
І я забула тоже сказать, у нас забрали корову і коняку, забрали, да.
М. П. То це, то приїхала ця ж Настя, і ця ж голова сільської ради, і ці, ну активісти приїхали. Бригада, так казали, приїхала бригада забирати діда і робити опис і конфіскацію проводити, якщо він сьогодні вже востаннє відмовиться йти в колгосп. І він відмовився йти в колгосп. Тоді беруть його, звязують, привязують за ноги вірьовкою і опускають в колодязь на березі, на березі був колодязь їхній, криниця була і туди в криницю його, головою вниз опускають в криницю. А потім, слухайте, беруть і зверху закривають.
Да, було.
М. П. закривають і забивають, щоб баба не одкрила ж. І забивають там. А баба, жінка його, голосить, кричить, «люди поможіть» там, ну як обично жінка. І навпроти, ну ми туди поїдемо приблизно на то місце, і напроти там була вулиця, ну там люди жили і почули цей крик. Там болото і по ту сторону від колодязя, люди почули і побігли на берег. Побігли на берег і кинулися туди значить. А вони вже закрили і поїхали. А це ж баба просить, каже: «Настя, шо ж ти робиш, діти ж малі», а вона каже: «Менше старців буде». Вона тут живе, я вам покажу її хату приблизно. Каже: «менше старців буде», уявіть, червона косинка, це ж так модно було, вона активістка, знаєте, розумна така, знаєте. Прибігли ті люди, одкрили той колодязь, витягнули того діда, а він вже залився, понімаєте. Вже залився, жінки давай вже горілкою натирать його, нюхать, там все чисто робить, по природному цьому, вони знали як це робити. Обмили його, покупали його, там все чисто і він одійшов. Він одійшов, ну одійшов, вони пішли до хати і вже дід поплів до хати, до своєї туди на город. Та увечері і каже жінці що завтра мене будуть забирать, а тоді ще робили куркулями і на висилки. І він вже каже, що завтра мене вишлють. Приїжає на другий день вже посланець з сільської ради, з міліцією і діда забирають на виселку, в Сибір, отправляють на виселку. А залишається баба і у баби ше і дітей низка. І вона думає ж «шо ж мені робить», ну забрали чоловіка і завтра заберуть і худобу, це все ж заберуть, прийдуть. І вона каже до дітей: « Ви знаєте що, ви лягайте сьогодні раньше спать, бо ми завтра в досвіду підемо у Білу Церкву до батька. А Біла Церква 18 км від нас. В Білу Церкву до батька. Ну і це ж така радість для дітей, до батька ж підемо. Діти всі на піч, оце все чисто і полягали, і позасинали. Як вона побачила, що діти якраз, це ж перший сон він крепкий. Як вона побачила, що діти всі-всі сплять, вона запрягає підводу кіньми і їде на Білу Церкву через поля, ну польовими дорогами. І їде до Білої Церкви, доїжає до Білої Церкви, там найшла вона покупця, продала коні, продала воза, все продала і попросила його, щоб він її підкинув ближче до Гребінок, ну бо далеко ж іти. Він її підкинув до Гребінок труди і вона від Гребінок пішла додому. А він поїхав назад. Значить іде і плаче. Люди встрічають і кажуть «Хфедоро», чи цеж… Як її звали,дружину діда Потапа?
Дунька
М. П. Дунька. Ювдока. «Ювдока, чо ти плачеш?», а вона каже: «От хожу шукаю, вночі коні вкрали». То вона тож плаче та розказує, вона плаче за дідом, за те шо, але ж каже шо коні вкрали. І село те, і куток той весь, все чисто знає шо в Потапа вкрали коні вночі і з підводою, з усім. Вона приїжає додому, діти ше сплять, вона значить, діти встають: «Мама, а до батька», каже: «Діти, не підемо, бо коні вкрали». Шоб і діти не знали, шо коні вкрали, шоб знали шо коні вкрали. Шоб не знали, шо вона продала. І вона ж за ті гроші ходила собі на базар раз у тиждень, купляла там кусочки хліба це все чисто, якогось пшона купить і оцим годувала в голодовку дітей, дєвочки. Після голодовки, через рік вертається дід з Сибіру. Вертається додому. Ну це ж думає шо померли тут і мої ж померли. Але приїжає, а всі чисто живі. Баба за коні, за виручені гроші протримала сім‘ю.
Скажіть ще раз чітко прізвище цих людей?
М.П.: Руденко Потап Саустянович – оце його кидали у воду, в колодязь
І це було в 32-му?
М.П.: 33-ій. Жінка – Руденко Дулаха, баба як по-батькові?
Баба – Дунька.
М.П.: Як її по-батькові?
Я не знаю, баб Дунька, по –батькові..
М.П.: Нічо, її вже немає, вона померла. Значить, Євдокія. Руденко Євдокія, це жінка. А дід – Руденко Потап Саустянович. А ця, активістка – Лисак Настя, як її по-батькові?
Тоже не знаю як її по-батькові.
М.П.: Луценко її, Настя?
Лисак.
М.П.: Лисак, Лисак Настя.
Оце тілько в неї остався внук, а то більш нема нікого.