- Місце запису: село Заріччя Ружинський район Житомирської області;
- Дата запису: 18.08.2020 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Руденко Катерина Калениківна, 10 грудня 1930 р.н. в село Заріччя Ружинський район Житомирська область;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Заріччя Ружинського району Житомирської області;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, забережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати?
Катерина.
А по-батькові?
Катерина Калинихівна.
А прізвище?
Руденко.
А коли ви народилися?
30-го.
А дата?
Це все треба?
Да
10 грудня.
10 грудня. А розкажіть, будь ласка, що ви пам’ятаєте про голод 30-х років?
Про голод… Я все знаю про голод.
1932-33….О! То нам розкажіть!
Такий був голод страшний, шо вообще страшно. Ходили тамо масляки збирали, а їх не було, тих масляків…Щось же ж їсти треба було? Якесь листя шукали, дрябалися. Ой, біда була! Велика біда була.
Розкажіть про ваших батьків. Як їх звали? Чим вони займалися?
Та робили в колгоспі, в землі.
А пам’ятаєте, коли вони пішли в колгосп? Можливо, вам розповідали? Чи їх змушували? Чи добровільно?
Я вже не знаю…чи це як…коли вони пішли в колгосп.
А чому не було що їсти?
Шо?
Чого не було що їсти?
Бо Голодомор був. Приїхали….приїхали забрали все. Було там жменя круп – забрали. Ціла аварія приїхала, сім душ. Перекинули все, і подушки перекинули, шо там де поховали потрошку – все позабирали. Обвалили все у хаті. Нічого не було в хаті. І на піч вилізли, якісь там жменя муки було – забрали. Там крупи забрали, ну все позабирали. Сховали пуд ячменю. Батьки сховали. Ще ж малі були, викопали яму таку під столом і туди сховали відро ячменю, і замастили все нічого не видно, і поставили стола….там висохло все. Вони прийшли ломом подовбали всю землю і там знайшли його. І забрали. Таке було. Була ціла біда.
А ви знали, хто це приходив?
Нє, я не знаю хто. Ну….комуністи мабуть. Ну хто ж…я знаю хто? Сім душ їх прилізло. Машиною позабирали все. Вкинули в машину і поїхали.
А для чого вони забирали?
Щоб люди повмирали… Щоб людей не було… Їм людей не треба було. Їм треба було унічтожити людей і всьо. Їм треба земля, а людей не треба.
А багато людей в селі померло?
Ой багато! Дуже багато померло. Так о викопали яму на кладбище і так як покидали, покидали і закидали землею, і всьо.
А розкажіть, наприклад, дітям дозволяли на вулицю ходити?
Дітям на вулицю, ті діти самі боялися, бо вони хапали дітей і їли дітей.
А ви знаєте, хто це робив?
Я не можу знати, бо я ще мала була, то я не знаю, хто робив.
А як, наприклад, батьки ваші йшли у колгосп на роботу, то хто з вами залишався? Де вони дітей дівали?
Сусіди дивилися. Котрі ж сусіди не йдуть на роботу, вже пожилі були, то сусіди дивилися за дітьми, а батьки на роботу пішли.
А були такі, наприклад, люди, що в них не забирали?
Були. Були такі люди, що в них не забирали. А чого вдруг, то не знаю.
А чули ви про таких куркулів?
Чула.
А хто це такі були?
Хто його знає. Таких було багато куркулів. То вони всі збиралися, бо їх всю жизнь мало було, а цим багатших, то тим треба більш, бо бідному то всьо равно вже, а багатому всігда мало.
То це багатих людей називали куркулями?
Да-да.
А скажіть, будь ласка, де батьки ваші брали їжу якусь для дітей? Давали в колгоспі?
Шо вони там в колгоспі давали? Там в колгоспі не було що давати. Ходили-ходили, а трудодень запишуть, а день не пішов, може заболів чи шо і той забрали трудодень. Тоже здівалися, ой, було горе.
А може щось міняли? Може якісь домашні речі: хустки, рушники не міняли на продукти?
Всего давали. То як не було я дістати тих продуктів. Всего давали. Я знаю, шо покійна мама, то такий крам був хороший — отдала, бо щось же ж їсти треба? Що там було — поотдавала. Всьо равно не було ж, що їсти.
А кому віддавала?
Багатшим. То там щось дасть, тарілку якусь супу без хліба, без нічого.
А були у вас брати чи сестри?
Були брати, сестри, сім’я велика була.
А скільки дітей в сім’ї було?
Семеро. Ну ще тоді не було семеро, бо ще тоді брат старший і я. Ті вже потом народилися. Троє було нас.
А скажіть, а старший брат, наприклад, з іншими дітьми не ходив в поле колоски збирати?
Ходили! І я ходила, і він ходив, і ми пішли ноги попробивали, ці ноги рвуть бо босі, а стерня така го, гостра дуже, ці ноги рвуть, кров біжить і ми йдем, бо що же ж треба їсти. Їсти щось треба, не буде ж з голоду вми…зовсім. А набрали тих колосків, лізем до ліса, бо за лісом… Зара ліс тут за городом, а за лісом там поле. То ми вже ідемо з тими мішками, а він з лінійкою під’їхав, бригадір, забрав у нас ті мішки, поскладав у лінейку, нас ше набив і пішли ми. Прийшли ми додому плачучи, нема нічого їсти, і ще й набили нас. О це таке було.
А чуло щось про «Закон про п’ять колосків»?
Чула. Чула, що розказувати таке.
А що розказували?
Я чула щось розказували про цих «п’ять колосків». Але вже думаєте я й забула як це воно й шо.
А чим мама вас годувала? Що щось таке з чого робила страви?
Ой…Тирсу! Різали дрова і тирсу ту колотили, раз і водою запарювали, всяко було і так їли. Тирсу, понімаєте? Дерево ріжуть, ту тирсу запарять і гарячою водою і це така їда була. Сильно мучалися, сильно мучалися. Страшно подумати, як це згадаєш другий раз, так і не схочеться. А потом і з братом малий він мене за руку пішли, він трошки старший був, пішли туди у луг, шукаєм-шукаєм якихсь листочків поназбирали принесли, а потом ще маслюки ходили збирати. То шо тих маслюків? Насилу 5 знайшли і прийшли, то мама поварила їх у тому, у банячку. І так потрошку всім розділила. Ох…то таке. А вони добрі тоді такі були! Я ще згадаю зара, такі м’ясислі, ну шо ж тоді як їх мало було.
А скажіть церква в селі була?
Була, церква була.
І ходили до церкви?
Да-да. Церква була. О це тут у нас на Заріччі церква стара, то вона вже відколи… дуже багато їх, мама казала, їх років, багато тисяч. Вона дерев’яна, но і досі стоїть. Її підкреплюють-підкреплюють і вона стоїть. Така хороша церква. Це зара ремонт, купол зробили новий, вже місяць як купол зробили, бо там же протікало. То зробили новий купол.
А люди від голоду пухли?
Оооой! Люди попухли падали та о…а то як дитина десь біжить, то де та дитини? Схаплять її, поріжуть, поїдять. Всяко було. Таке, що хай Господь милує, щоб назад це вернусь! Хай Господь милує!
А багато людей в селі померло?
Багато! Багато повмирало. Там сім’я, бо раньше чи зара врачі є ті, гінекологи, а раньше ж дітей багато родили, бот не було врачів. Стіки Бог є, то те скіти є. Там п’ятеро дітей, там четверо, там троє — полягли. А потом знайшли якусь, я знаю, шо ще мама розказувала, що знайшли якусь коняку, десь вона видно здохла та коняка вже з голоду тоже, порізали на куски, і це так по кусочку їли.
А дозволяли їсти це м’ясо такої дохлої тварини?
Ну теж не дозволяли, їм ще то лучче, щоб люди вмирали скорітше.
То як їли те м’ясо, то помирали, да?
Ну да! Ну з’їси скіки? Ну поїли трошки, а там нема шо їсти, те вже попухли, те померли, бо нема шо вже їсти.
А у вас у сім’ї хтось від голоду помер?
Бабушка померла від голоду.
А як бабусю звали?
Агафія
А прізвище?
Ну, Руденко.
А тут в селі вона жила?
Вона в селі жила, да.
А в якому році саме померла? В 1932-му чи 1933-му?
1933-му. 1933-му вона померла
А брат ваш старший наскільки він старший за вас був? Якого він року?
Він з 1927-го, він у Києві тоже жив. Жив бідний той в армії служив 7 років у цього. Ну війну, що це була в 1941-му. 7 років він служив в армії. Його забрали ще не було йому, 15 років було, як забрали. Наші зайшли, а німці вже вийшли, отступили бистро, то вони забрали таких молодих дітей. По 15 років хлопців позбирали всіх тут. І там служив, і там женився, і там діти його.
А коли він в школу ходив, пам’ятаєте? Ходив у школу він?
А я же! 5 класів кінчив тут у..
А коли пішов в школу?
От я тут не… в якому році був Бог його знає… Та тоді така бєдность була! З куфайки були рукави, мама покійна позашивала їх тут о, чуні якісь зробила, чуні взули та й у школу! Він ходив у першу зміну, а я вже в другу ходила. Як він прийшов, то я ж у дверях уже ж жду, щоб він бігом, бо те ж треба добігти на уроки встигнути в школу. То він ще в дверях бідний одчиняє, скидає ці з себе валянки, а я вже валянки і бігом у школу. Прибігаю уже дзвінок! Треба, вже начинають. Якраз устигаю, но сильно бігом бігла. Шо згадаю зара то це так.
Скажіть, а чули що таке Торгсин?
Що?
Торгсин не чули, що таке?
Щось я не чула…
А «чорна дошка»?
Чорна бочка чула
Нє, дошка.
Дошка чула.
А що це означало?
Ну я думаю це означає, що якісь видно хмара якась суне чорна.
А є у вас в селі якийсь пам’ятний знак людям, які були вбиті під час голоду? Які померли від голоду?
Нема. Викопали рова от так о вздовж. Ще там на кладбищі ще той рів є так. Викопали вздовж рова, і це так вмирають, на підводу, звозять і скидають-скидають, і присипали чуть-чуть землею і всьо… оце таке.
А де цей рів?
На кладбищі.
А там є якась табличка чи знак, що це саме.
Ніякого знака немає. В нас тут на кладбищі вже ховають, де усі з голоду помирали, то це тут ховають людей.
А як нам знайти? На що орієнтуватися? Ми хочемо туди під’їхати, як нам знайти цей рів знайти?
Вулиця Топорівська. Коло церкви прямо повертаєте коло церкви, і там з цієї сторони, з лівої сторони білі ворота. Там покрашєні…
Це цвинтар, да?
Старе! Да, там цвинтар, там старе кладбище ближче, а нове далеко! То це вже нове тоже по тій самій вулиці їхати, тільки аж туди в кінець. Там вже гарне і пам’ятники. Такий гарний, висаджені ті сосенки такі, вздовж такі.
Так нам на старе? Ну щоб цей рів знайти, то нам треба на старе їхати?
Та на старе! О це будете їхати на старе і побачите що там рівно-рівно і потом так нииизько, ниже-ниже — о то там люди поховані.
Добре. А за хату розкажіть!
Хто?
За хату розкажіть, що це за хата за вами? Розбита оця хата! Це…
Це моя. Мого батька.
Батько строїв. А коли?
Це десь в 1950-му мабуть році чи, нє, раньше-раньше…Мабуть в 1948-му чи 1947-му, десь так.
А жорна у вас були вдома?
Жорна були.
А дозволяли на них молоти?
Конєшно. Бо то вже жорна осьо були у тієї сусідки в одної. Вона вже померла, нема, то це такий, як уже потом ідемо на жорна молоти, то це вона таку чашечку маленьку бере, за те що змелем, то ми їй чашеку даєм, в неї така чашечка була…. І вона так жила за ціх То шо там, змололи цього проса, вже просо появилося. Вже потом, як ото навесні, то вже трошки бур’ян появився і лупшаками посадили. Одна жіночка там пооббирала картошку, вони багатші, оббирала картошу, в неї була. Ми позабирали лушпиння. І посадили, а картошка виросла гарна! Після голодовки отака-о картошка з тих лушпайок! А зара посади – не буде, тому шо яди, а тоді ж ядів не було. І така картошка вродила, як славу. Гарна-гарна! І вже тоді люди начали вже жити якось краще і ходили, одівалися вже, а в голодовку, то це страшне було! Це дуже страшна мука була! Хай Бог милує!