- Дата запису: 13 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Олійники, Красноградського району, Харківської області;
- Записувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Резніченко Василь Якимович, 1 січня 1927 року, народилася в селі Лебедівка, Сахновщинського району, Харківської області.
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в радгоспі імені 17-ї партконференції, село Лебедівка, Сахновщинського району, Харківської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть як вас звати?
Василь Якимович?
А фамілія?
Резніченко.
А коли ви народилися?
1 січня 1927 року.
А де народилися?
Народився в селі Лебедівка, Сахновщинського району.
Це тут недалеко, так?
Не далеко.
А в роки голодомору де ви жили?
А в роки голодомору жив в колишньому радгоспі імені 17-ї партконференціїї, це ви мабуть через нього їхали, десь ось…
Це він по дорозі тут, так?
Да.
А розкажіть за ваших батьків, як їх звали, чим займалися?
Батько Яким Андрійович, мати – Анастасія Гаврилівна, займалися так як і всі в сільському господарстві займалися. Радгосп це була організація – не тієї системи, що в колгоспі, в радгосп поважався робітник, вони працювали, получали заробітну плату, відробляли свої робочі дні, оце, їх в районі було три таких радгоспи. Батько працював завгоспом там, ну дрібне керівництво, а мама працювала на фермі.
А до радгоспу чим займалися?
А до радгоспу вони жили у селі Лебедівці, а потім звідти виїхали, знаєте, було тоді таке, що виїзджали з села туди де, у друге місце, отак вони переїхали. Воно рядом там.
У якому це році вони переїхали?
В якому році, десь в 30-му році 30-му. Колективізація коли була активна.
А як колективізація проходила?
Ви знаєте, я за колективізацію я не можу дуже казати, як проходила колективізація, проходила ну як, не активно проходила, люди не хотіли віддавати свою землю, хотіли працювати так як і…ну раз держава таку систему завела, то хотів би не хотів, а якраз запрошували в колгосп. На радгоспі тут трохи інакше було, ну як кажуть, там зарплату платили раз у рік, а у радгоспі платили щомісяця.
А в голодовку батькам теж платили?
Платили і в голодовку їм ясно що їм, ну мало дуже платили, бо грошей не було. Держава була ж, економіка держави, чи то економіка радгоспу була у загоні так би сказати, пока, це в голодовку. Частина землі, частина хліба напевно держава продавала за кордон, потрібен був метал, потрібно розводтехніку (04.00, я так роззумію, що це означає – розвивати техніку), був в радгоспі робити, розвивати господарство.
А в тому селі де ви жили, у вас там була хата, да?
Де?
Там де ви народилися.
Де народився. Да. Там була хата, але я там не помню, не пам’ятаю.
І батьки покинули хату?
Ну покинули хату. Тоді не тільки наприклад у радгосп у міста виїжджали багато, виїжджали.
Чого виїжджали у міста?
Чого виїжджали у міста. Того що в містах була робота, так ну зарплату щомісяця платили регулярно, тоже, ну життя тоже не легке було у містах, особливо багато виїжджали в Донбас, в такі міста як Краматорськ, отам другі, де була якась техніка була, розвивалася, всерівно там робітники потрібні були.
А ваш батько не хотів в колгосп іти?
Ну не хотів, ясно, що не хотів, ну я ви знаєте, так сказать, оцей самий момент до пам’яті, знаю, шо не хотів не тільки мій батько, а багато не хотіли в колгосп іти.
Там не платили, да?
Ну раз в рік платили, на трудодні платили.
А брати, сестри у вас були?
У мене сестра була, їй три роки було вона в голодовку померла.
А як її звали?
Оля.
А прізвище?
Тоже так само як я Різниченко, Оля Якимовна.
Вона з голоду померла?
Да в голод, бо не тільки голод був, а й була слаба ясно й медицина була тоді. І от…
У моєї мами помер рідний брат і його дружина, а залишилося 4 дітей. Сама старша дєвочка була, їй було 16 років, а хлопчикам, а хлопчики були менші. Ну вони сказать, ніхто їх прийняти не міг, бо в кожного було своє горе. Ну вижили вони. Ото діти дбали про себе, як кажуть, як могли, там з городу свого, чи звідкіля вони там харчі. І вижили.
Два хлопці в війну загинули, вони вже ж були дорослими.
А як маминого брата з дружиною звали?
Кирило звати було, а дружину я не пам’ятаю, ви знаєте.
А прізвище їхнє?
Їхнє – Штанько.
Вони десь тут жили?
Ну вони жили, ви їхали, не доїжджаючи радгоспу в сторону там село Германівка, вони там жили в Германівці, Воно від Сахновщини зовсім не далеко це село.
А ви голодували в дома, не було, що їсти?
Ну, сказать би, ясно, що голодував, як же ж, як і всі голодували, так і ми голодували. Особливо мерли діти малі, трудно було тоді щоб поховати, знаєте сил не було в людей. Так шо отаких невеличких ховали десь у своєму садку, в куточку ховали , отаких діток ховали.
А підвода їздила по селу, збирала людей?
Підвода, я цього не пам’ятаю, ну, мабуть їздила.
А як ви рятувалися?
Рятувались як, ну як рятувалися, терпінням, терпіли ми, не тільки ми, всі люди терпіли, школи тоді не було, і взагалі там в радгоспі була початкова школа вже стала після голодовки і то в хаті, такі великій хаті, де жив багатий видно чоловік.
А де людей хоронили?
Ну кого могли на кладбищі, я ж сказав, що отаких малих, сили не було в батьків, щоб когось найняти викопать, то вже самі там як кажуть, копали невеликі ямки, це ж дитина знаєте ховали, хто міг там шось якийсь гробик зробить, а були такі, що і так ховали, загорнули тей заховали, хто робитиме і з чого буде робити тей гробик. Труднощі були великі, ясно шо.
А де заховували, на кладовищі чи десь в іншому місці?
Ну кого на кладовищі, в кого була сила, може рідня знаєте, родичі були, а з родичів хтось помер, а кого, а як дітей так невеликих гробики їх ховали в садочку десь коло хати.
А ви знаєте цих людей, що в садочку коло хати ховали?
Ви знаєте, оце я пам’ятаю моя сестричка, там ми жили коло балки, і садочок, і там її поховали, і ще там сусіди теж поховали разом. Ну вони вже давно тих гробиків немає.
А як сусідів прізвище було?
Штаньки. Це матирене, моєї мами брат. Вони вижили його сім’я. Прокип звали його. А оце ж Кирило я кажу той помер. А старший брат оце Антон, той не пішов у колгосп і його вислали на Урал, розумієте, чи ні, його з сім’єю вислали на Урал і там вони так і жили, вони не вернулися.
А листи писали звідти з Уралу?
Ну писали звичайно, і я вже пам’ятаю після війни, як я прийшов з армії приїжали дві дочки його, маминого брата, приїжали сюди, їх тоже інтересувало, як тут живуть, а вони там прожили.
А не розказували вони багато там людей таких на Уралі було?
Ну ви знаєте, це вже був період, коли вони приїжали, коли вже про це мову мало вели. Виселали ясно, хто не хотів, щоб залякати других.
А не говорили, того що не хотіли чи не дозволяли ?
Шо не дозволяли?
Говорити.
Ну більше всього, шо це не хотіли, вже люди як кажуть обстановка змінилася, друга, вже може і люди стали забувати про це, хто зараз про таке пам’ятає, хто знає.
Потрібно знати про це? Потрібно згадувати?
Ну, ви знаєте, може я й не прав, може й не потрібно вже, все-таки ми вижили, так як ми жили зараз до розвалу союзу? то дай Бог би жити нам би людям весь вік так.
А жорна у вас були вдома?
А, ні, не було, у радгоспі не було, через те шо в радгосп хліб возили із Сахновщини із пекарні. Там хліб, ото в колгоспах у селах, хліб сюди не возили, люди пекли самі, да, раз давали хліб, зерно ж то давали людям на трудодень, так вони мололи, в млині мололи і пекли, хліб хороший, знаєте. такі хлібини гарні можна було подивиться.
А мати з батьком вас з собою на роботу брали?
Ні, брали на роботу, на роботу постоянно, треба сказати, що тоді був порядок строгий нащод роботи, що і робота, і порядок, і щоб ніхто нічого не вкрав, робота була, будь ласка, тільки працюй. Так, ну шо були труднощі, пережили політична репресія, це ж ви знаєте цю політичну, були політичні репресії, це всі люди добре пам’ятають, особенно чоловіки, вони лягали спать, і дрімали, і слухали, я добре пам’ятаю мені було 10 років, а мама лягла спать, а батько шось там доробляв, знаєте як, це вечері вже вдома треба шось доробить, доробляв, вона виходить і кажу йому, лягай вже спати, а він, я ці слова дуже запам»ятав, каже – лягаєш дома, а не знаєш де встанеш. Хоч він був простий робітник, розумієте. Можливо, зараз і перебільшують, шо це мов багато людей тоді так сказать притягались, шукали їм вину, вину шкали їм шоб, була така система, пережили її.
А чим харчувалися?
Ну чим харчувалися, обично в селі шо це борщ, суп, картошка варили.
В 33-му, в голодовку, що їли?
А да, в голодовку, шо було, тоді трудно було, шо було, ну тоді вже ж кабана не різали, так як через 20 років жили ми в селі, корову держали, кабана держали, хліб, там шо на городі вирощено.
А лобуду їли, в ліс ходили…
Ви знаєте, я не пам’ятаю цього, ясно, шо отакі рослини які можна було з’їсти то їли, бо і таким це правильно було таке, шо їли.
А колоски в поле бігали збирати?
Ну бігали, збирали, за це ганяли. Ну за все, шо було державне там, чи колгоспне, це на, тоді за це було дуже суворо карали, суворо карали. Уже ось ми вже жили у Радянській системі під останні роки до розвалу союзу, то вже з колгоспу, колгосп тут же були колгоспи, ніхто вже нічо не брав, не крав уже ніхто, було зовсім друге, краще життя, не краще, а можна сказать хороше було.
А хто вас ганяв, коли ви колоски збирали?
Ну там об’їзчик був, об’їзчик , в каждом, при каждом колгоспі був об’їзчик, верхи він їздив на коні і дивився щоб ніхто нічого зайве не брав, охороняли, і колоски, і других продукцію, яка була в колгоспі, чи в селі.
А об’їзчик він був свій місцевий?
Це свій місцевий, звичайно, вибрали.
А буксирники, активісти були?
А хто це такі?
Ходили, обшуки робили вдома?
Я за це не пам’ятаю, може й було це, але абсолютно я не пам’ятаю, та шо мені 7 років було, це не багато.
А може пам’ятаєте, що мати чи батько ходили міняти одяг на їжу?
Не пам’ятаю цього, то шо, треба сказати, що в селі і одягу зайвого не було. Ну от уже після голодовки школа була, то багато дітей, я наприклад в 17-му, де жив, закінчив 4 класи тільки, бо тільки 4-х класна школа була, а багато дітей, яких в школу не ходили, або сходив в 1-й, 2-й і більше не ходив бо в нівшо було в одіться , обуться, оце тоже така бєдность була дуже велика в оцьому.
А ясла в радгоспі були?
Були ясла, гуртожиток там був, молодь, ото ж молодь була така, що приходила з армії, вже, вже як я, прийшов після війни, приходили молоді ішов у радгосп на роботу, ставав на роботу, бо в колгоспі зарплату раз в рік платили, а вони тут ставали, в гуртожитку жили, одружувалися, жили, було й таке.
А в голодовку вас в ясла водили?
Ні, такого не було, ясел не було, хто ж там ясла в голодовку, чим годувати, ясел я знаю харашо, шо не було. Гуртожиток був, де молодь жила.
А було таке, що наприклад корова, чи кінь здохли і люди приходили м’ясо це тягали?
Та ви знаєте, слух такий був, я особисто, як кажуть бачив, чи знав, не можу сказати. Таке чути було по селах, шо там захворіла худобина і її там добивали, чи як там, таке було.
А церква у вас була в селі?
В совхозі не було церкви, в радгоспі церкви не було.
А в дома ви святкували Різдво, Великдень, може ікони були?
Ікони були в батьків, ну шось таке влаштувати велике не могли тому що, матеріально не могли себе забезпечити.
А батьки як в радгосп вступили то їм дали якусь хатку жити?
Да, дали хатку, там треба, що сказати, шо в радгоспі там багато таких було, шо я не можу сказати, де вони подівалися люди, от ті хати були пусті там селили цих людей, де вони подівалися, можливо їх вивозили, а можливо вони самі десь, кудись виїхали були. Село по дві, по три сім’ї в одній хаті, одному по кімнаті ділили тей все і таке було. Селили, а потом уже все мінялося.
І з вами якась сім`я жила?
Да, жили. Я добре пам’ятаю, це вже так сказать після голодовки 35-й, 36-й переселенців багато переселяли із Росії, переселяли. Знаєте ж ви про це, переселяли. Було так? шо на станції цілий ешелон сім»ї переселяли, а їх ще ешелона нема, а туди ті вже кіньми, саньми, їхали їх зустрічали, так вони ті люди прижилися, і в селі ось у нас тут багато колишніх Росіян, треба сказати, що вони переселялися, видно ж хотіли на другу територію, може ж там на Україні мов земля там, більше землі, а взимку переселяли їх через те, щоб вони за зиму прижелися, за весну собі могли вже город придбати. Треба сказати, що цих людей вітали, вони…нас якась дружба була міжнародна між переселенцями, о це їх, між коріними жителями.
А куди їх заселяли цих людей?
Зараня приготовлювали їм там приміщення, спочатку в гуртожиток заселяли, а потом на нове місце жительства, ніхто з них повертався назад, можливо хто, а в осносному на Україні прижелися.
А як їхні фамілії були?
Ой багато в нас тут були, і Ванюшин були це в нас сусіди фамілії, тоді той…ну у нас Пальчиков отут в нас і досі єсть живуть, ось тут живуть. Мухін осьо в нас рядом живе сусід. Це уже його батьки переселялися.
А як ви думаєте чого їх переселяли, може вони говорили?
До це добровольне діло було, добровольно об’явили видно хто хоче на Україну переїхати, я тільки так думаю, силою їх ніхто не переселяв, вони сім’ями з дітьми переїжали, повністю всі.
А з якої частини Росії?
Ну видно, видно з різних видно частин Росії, не могли з одної області вибирати людей. Ну це вже був другий період життя зовсім, труднощі в них були пока вони приживалися тут уже.
А в школі ви разом вчилися з цими дітьми?
Діти вчилися разом, ясно, в школі. Діти швидко освоювали українську мову, вони могли, освоювали і знають, і живуть, і все.
А чим вони відрізнялися від тих сімей які тут жити?
Я би не сказав, нічим, нічим. Можливо деякими як кажуть чим то другим там, дрібним, якимись дрібницями.
Можливо, господарство по іншому вели, чи були якісь інші традиції?
Ні, я б не сказав, от попробуй, хто тут в нас колишні росіяни, щоб вони чимось відрізнялися.
А пухлих людей багато було?
Були, но я цього сказать не могу. Були пухлі люди, це правильно, що були, пухлі люди були.
А їжу десь ховали?
А що її ховати як з нічого ховати, що обуло в сім’ї з’їдали тей все. А ховати, од кого ж ховати, щоб не об’їлися, зайвого немає харчів.
А дід, баба у вас були?
Були дід і баба. Дід і баба ці з села оце ж де мої батьки з Лебедівки, ті виїхали в Краматоровку, виїхали в Краматоровку, в Донбас, так, а як німці захопили територію вони повернулися в село, так в селі вже й доживали, з села не поїхали. А чого з міста в село переїжали, через те, що в місті їсти, з їжею труднощі були великі, в селі можна було щось придбати город якийсь, чи худобу якусь там завести, можна було вижити. Тільки через того тікали, виїжали, ну це не всі виїжали, одні виї;али, одні в містах так і залишалися.
А дід з бабою чого туди поїхали?
Втекли з колгоспу. Поїхали з колгоспу, не захотіли, ну як бути в колгосп це ж добровільне діло, чи як справа, як ви вважаєте? А створювалося не зовсім так.
А в місті можна було якось прохарчуватися? Дід з бабою виїхали в місто?
Ну жили вони там якось, їм дали там оці бараки, вони в бараках жили. Мені було 10 років бабуся приїжала мене брала туди, я подивився, як в місті, я ж в селі жив, подивився як у місті, нічо там не побачив, побув три дні, бабуся вези мене назад, я додому хочу, у село, не хочу тут бути. Ну це вже був другий період.
А багато людей так з села в місто втікало?
Я так не можу сказати, були, що тікали, а скільки їх, хто це міг, одні втекли з села, а другі залишилися в колгоспах працювали так.
Кого ще крім ваших тітки з дядьком вислали?
Не знаю я, я знав, оце що їх брата саме страшого Антона Штанька, Штанько Кирилович вислали, я вам скажу, що я ясно, я не пам»ятаю як їх виселяли, там щоб бачив це може ще до мене не доходило це, а може ще не зовсім розумів, ну було це бач таке, шо одні в місто виїхали, другі в радгосп, а одні там …виїжали.
А було таке, що не випускали з села?
Я вам не можу сказати, чи був такий закон, видно раз виїжали, бросали свою хату, землю бросали, значить закону такого, мабуть, не було, щоб заборонити виїжати з села, виїжали хто хотів, або хто не хотів робить в колгоспі.
А було таке наприклад, що сім»ю з хати виселили і вони ходили по селу просилися переночувати десь?
Не знаю, такого не знаю, а хто їх, як це його хата ніхто його не виселив, він там жив, ніхто…
А коли розкуркулювали людей? (чол. голос за кадром)
А ну таке було, да. Розкуркулювали, вивозили. А чого його розкуркулювали не хотів іти в колгосп. Не хотів віддавати своє майно, от його і розкуркуювали, віддбирали в його.
А ви знаєте, може чули про таких людей їх називали активісти, комсомольці, буксирна громада, які ходили по хатах, відбирали зерно, їжу в людей? (чол. голос за кадром)
Ви знаєте, щоб відбирали, я не чув, ну як відбирають, якщо йому дали це зерно, а хто ж може відбирать, може в когось незаконно придбане було це зерно, може й відбирали, активісти були, да комсомольці були, партійці. Наприклад в радгоспі він називався не партогр, а начальник політ. оттдєла, це вже перед самою війною парторгом…це говорило про високу роботу. У радгоспі 17-му тут був Мачинський такий начальник політ. отдєла. Директори були Розенберг і забув, чи не пам’ятаю, мінялися. Це євреї були. Ну їх присилали керувати це така справа, ну це вже було після голодовки.
А хто був головою радгоспу в голодовку?
Радгоспу, я ж казав був Розенберг і ще ж як, забув, він один був, а тоді другий. Він не голова щитався, в радгоспі директор, бо це державна установа, радгосп – це державне господарство, їх у нас у районі було 3 радгоспи. А в області багато було, був трест радгоспів, які керували цими радгоспами, ну а для чого це створювали, ну, щоб мов порівняти як при якій системі може краще розвиватися господарство.
А це правильно, що от розкуркулювали, забирали в колгосп все це майно, це так треба було робити, як ви думаєте?
Я думаю, що не правильно було. Но а раз таку систему побудували, де як кажуть добровільно його зробити не можна було, то робили і тим, і силою, я б сказав, зараз мені навіть не хочеться даже цінити, як воно чи правильно чи не правильно, вроді не правильно, зараз як кажуть це власність своя, так чи ні, зараз у нас система така, не можеш відібрать, ну а тоді так було.
А було таке, що люди повставали проти колгоспу?
Трудно було повставати, були органи на це, міліція була, активісти це як казали. Тут у нас не було щоб такі бучі були, повставати, трудно було повставати, заберуть у тюрму тей все, можуть судити, можуть так покарати.
А судили за колоски?
Ви знаєте, я не пам’ятаю за це. Чи судили. Більше це колоски збирали діти, а дітей, шо судити.
А куркулі були в селі?
У Лебедівці оце де ми жили, таких великих, багатих не було. Но це хоть і моєї мами брат цей якого вивезли, він був не багатий зовсім він як і всі рядові були другі брати, ну не пішов в колгосп принципіально от тобі й все, не пішов, а не йдеш і раз його щоб других залякати побистріше, на транспорт і до поїзда куда там їх, він же не один такий був, були може ще в області чи в районі, ще другі такі, щоб залякати.
А в 46-47-му голод був?
46-47-му, я якраз служив в армії, я був призваний в 44, а демоблізований в 51-му, майже 7 років служив, отак, із войною. Кажуть, що голоду як такого щоб великого не було голоду, а бідність була, якраз в 47-му році взимку мені дали відпустку в армії і я приїжджав додому і кажу мамі у Лузовій я, я служив в Сковії, шо поїзд якраз у Лузовій стає, а я тоді на Сахновщину. У самий вокзалі, там коло вокзалу бачив, ну люди якісь такі занівичені понімаєте, а вона каже, я був в 47 взимку в лютому місяці, а вона каже та про шо в нас тут гірше було, а шо гірше вона вже мені не розказувала. Оце. Ну тоді труднощі великі були, і в армії годували слабо і все. Наприклад я приїхав додому, мама дала мені їсти, бо я ж, я не був майже 3 роки, я їм, а вона каже, а Мишко Стриженко – це мій одногодок, він в другому місці десь служив, каже додому написав, шо нас годують так каже, як ви дома дамку краще годуєте, я кажу до мами ну хіба так можна було писать, а ти каже нічого не писав. Кажу, а якби я таке написав, кажу да, кажу, годували слабо, дуже слабо, ну що ж війна тільки кінчилася, в державі нічого немає, що можна з держави требовать. Ну це, наприклад, у 47-му, чи якому році був вже врожай тут, мій батько получив орден трудового червоного прапора, я зараз не можу, не хочу йти вам шукать орден цей, він був управляющим в радгоспі, за урожай получив, тоді в радгоспі не тільки його, а й других там нагородили, от він мені цей голод не доходив, бо я в армії служив, хоч і слабо годували, але годували.
А скажіть а от чого була голодовка в 33-му, там же ж не було війни?
Та шо, може, не урожай невеликий був, так, а потім ж держава продавала зерна, потрібен державі був метал, щоб техніку розвивати. Там не одна причина.
А коли голодовка закінчилися?
Ну ви знаєте, я такого, не можу щоб, там якийсь був графік, чи якийсь, колись почалась вона цей, в 33 кажуть голодовка була, в 33. Вона не зразу починалася і не зразу вона і кінчалася, голодовка.