- Місце запису: село Левченки Роменський район Сумська область;
- Дата запису: 06.09.2009 року;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Рак Марія Корніївна 30 березня 1923 р.н., народилася у селі Левченки Роменського району Сумської області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Левченки Роменського району Сумської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Народилася 30 березня 1923 року в селі Левченки Роменського району Сумської області. 75 років пройшло з часу голодомору. Це дуже страшна подія. Хотіли Україну «унічтожить». Яке це страшне слово-ГОЛОД. Нас у сім’ї було шестеро дітей. На той час стався голодомор. Батьки працювали, а нас, малечу, вдома залишали самих. Батько був конюхом. Але одного разу він дав коня колгоспнику без дозволу бригадира, за це його засудили. Їсти не було лишнього нічого і він заслаб. В той час такого транспорту, як тепер, не було. Підсудних гнали пішки. Дійшли десь до Конотопа, а там – великі болота, то ж майже всі в них і потонули. І от ми залишилися без батька. Було в нас корівка, то вона і врятувала. Ходили зривали різні бур’яни, які можна було на жорнах перемолоти на муку і спекти лепанця. На болті зривали також рогіз і горобину. Корову на ніч забирали в хату, щоб ніхто не вкрав. Одного разу до нас зробили підкоп, щоб вкрасти корову. Мама двері каргачкою закрила, щоб не зайшли. Ми дуже налякались, аби нашої годувальниці не вкрали. А ще було, спече нам мати із бур’янів лепаник. Поки теплий, ще не такий гіркий, а як захолоне, то не можна його і їсти, але їли. В сім’ях помирало від 2 до 5 осіб. Вийдеш на вулиця, а далі сили немає йти, то лежали. Багато померлих лежало просто на вулицях. Ми в той час про цукерки і не думали. Отаке страшне в нас було дитинство. То, що ми пережили, це – просто велике жахіття.