- Місце запису: село Новоселівка Любашівський район Одеська область.
- Дата запису: 2006-2008 рр.;
- Хто записав: учні Великовасилівської школи І-ІІ ст., керівник та дослідник Кудлач Іван Андрійович;
- Респондент: Приступа Феофан Мефодійович, 1927 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Новоселівка Троїцького (нині Любашівського) району Одеської області.
У селі Новоселівка Троїцької сільської ради дитячий садок діяв у хаті моєї бабусі Албул Килини Мефодіївни. Колгосп давав харчі. Нам перепадало хоч щось з того, тому з голоду ніхто не помер. До дитячого садка ходило 6 дітей. Пам’ятаю чотирьох із них: Батажани Дар’я і Маня, Ситник Дуня, Малига Володя. Хто не ходив до дитячого садка – виживав, як міг.
Батьки, рятуючи дітей від голодної смерті, самі відмовлялися від крихти хліба, лише б врятувати дітей. Це були приклади справжньої самопожертви. Так вчинили наші сусіди: Сніжинські Олександр і Марія. Самі померли лютою смертю, але всі ДЕСЯТЕРО дітей вижили. Так вчинив Ситник Йосип з дружиною, ціною власного життя вони врятували трьох дітей: Дуню, Марію і Надію. Так вчинили Бевзюки, Костянтин і Феодосія, врятувавши 6-ох дітей: Ваню, Митю, Федю, Ганну, Марину та Олександра.
Після смерті батьків старші піклувались про молодших: їли собак, котів, дохлих коней, проте вижили. То були страшні роки випробувань. Хтось ділився останнім шматком, а хтось втрачав останні краплі людяності. На власні очі бачив, як на підводу грузили ще живого чоловіка. «Я ще живий», — звернувся він до їздового. «А що, я завтра буду їхати ще раз?!», – пролунало у відповідь.