- Місце запису: місто Львів;
- Дата запису: 2004 рік;
- Хто передав: Львівська обласна державна телерадіокомпанія;
- Респондент: Прима Степан, 1911 р.н., народився у місті Львів;
- Розшифровка аудіозапису: Голубєва Галина Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у місті Львів.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
В 1933 році сторожив в Армії Польській на Збручу. Начальник штаба був Антін Боберський. Люди втікали, по-під лід пхались і втікали до нас. … То дуже тяжко було дістатися, десь поодиноко дісталися і перейшли на нашу сторону. Прикордонники стріляли, стріляли в тих з кулеметів по людях, як десь побачили. В нас вже їх тогда схоронили, вже не відпускали на ту сторону, в Росію. Вони не хотіли йти до Росії.
Приходили ввечері, вночі приходили, і тоді, значить, люди збирали, люди збирали хліб і нам давали, а ми, значить, щоби не машини, щоби підвода не туркотіла, ми брезентом хліб, на брезент брали і так тягнули, значить, до границі.
З нами були Тараско, Боберський, Фалич, і ми завше тягнули той хліб тихо. В брезентах, в брезентах, щоб було не чути, що то підвода під’їжджає. І тут передавали тей хліб, у них було те вже чекали люди, так той разом схопили і розійшлись. Були такі місця, що там, під колющим дротом зробили такі ями, і так те під ті ями, значить, пхали і так розбирали той хліб. Люди скоро розібрали – голодні були. Так кожен хапнув тую бухоньку хліба і летів до себе, аби се сховати і аби ще не їсти, бо що було голодне, по 2-3 дні не їли.
Ну, і ми шо? Ми так дуже рідко, шотретій день, шочетвертий день підвозили туди-сюди, коли був начальник новий Дижур, значить, коли він не контролював то. Боберський, він підказував, де, значить, треба підходити, в які дні підходити. Ми там підходили. Організував розвідку, знав де, коли, як, шо. І так тоді нам приходилось, щоби їм помагати. Було тяжко дістатись до границі і треба вони ще перед границею з тими ж слухавками підслухували і так дальше… Ми так тихо в тих брезентах тягнули хліб і підводами ми не возили. Ми підводами возили може яких півкілометра, а потім на брезент і тягнули.
Значить, тут, на Руській вулиці, було таке, «Російське общество» таке, то ми там закинули, закинували їх тим камінням, били, побили, шиби побили. Отаке от, що я робив.