- Місце запису: місто Прилуки Чернігівська область;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо;
- Респондентка: Порохова Марія Миколаївна, 1924 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Прилуки Чернігівської області.
Які, на Вашу думку, були причини Голодомору?
На мою думку, в усьому винна влада, вона хотіла знищити українську націю, культуру. В усьому винна більшовицька влада.
Хто і як шукав заховані продукти?
Пам’ятаю як мама з татом пішли кудись з хати. Вони за поріг, а гості на поріг. Залізними палицями стукають скрізь, у нас питаю де тато хліб заховав: ”Скажіть, то дамо буханку хліба, будете їсти”.
Як Ви їли в цей час?
Тоді на городах не було навіть бур’янів, бо люди його виривали та кримсали в борщ. Дуже багато їли кропиви. Наривали повні відра, кришили, кип’ятили, їли такий борщ, їли листя липи. А я їла багато цвіту з берестів, бо біля нашої хати була багато того цвіту, а там були маленькі зернята, от я його і їла. А коли було жарко, то нас батько забирав у хату, закривав стави і не дозволяв бути на сонці. А сам йшов на базар, приносив нам макуху, ту, що коровам тісто робили і нам давав по кусочку і ми їли ту макуху.
Скільки людей померло у Прилуках?
Багато людей вмирало від голоду. Померла моя подруга Маша, на вулиці. Її мама привезла мертву на возику до своєї хати. Похоронили. Люди ходили худі, а ноги були пухлі і на передках були водяні пухирці, з них текла вода. Дуже багато вмирало чоловіків та молодих хлопців. 1932-34 роки були дуже страшні. У ці роки люди вмирали сім’ями. Треба тепер так робити, щоб більше таких випадків не було.
Чи тримали Ви якусь худобу?
Так, Дашуня, була в нас корова. Це була наша годувальниця. Забрали…
Чи можна було щось купити?
Ми ходили мінять в село. Мати дає нам якусь кохточку, спідничку, іншу нашу одежинк. Ми йшли у село, міняли на зерно, мед, шматок хліба..
Що таке закон “Про 5 колосків”, чи чули ви про нього?
Це Сталін видав цей закон “Про колоски”, за який карали багаторічним ув’язненням, але до смертної кари, за те, що в тебе знайдуть кілька зерняток. У цей час з чесних людей робили крадіїв.
Хто зумів вижити?
Вижила вся наша сім’я, Дашуня. Ми вижили тільки тому, що в нас був дуже розумний батько. Коли в хаті з’являлась якась їжа, батько ніколи не давав нам наїдатись, а лище по маленькому шамточку.
Чи можна було приховати якусь частину їжі, зерна, продуктів?
Добре пам’ятаю як прийшли колись люди і почали вигрібати все, що уродило на городі. Доводилося ховати все, що залишилося, але все знаходили та забирали. Коли все забрали, під руки їм попалася квасоля, її теж вигребли до горошини. Тоді взялися за одяг. Забирали все краще і везли на торги. Батьки навчили нас сидіти в скрині на одежі і ніяким побутом не віддавати їм. Мабуть дуже голосно ми кричали, сидячи в скрині, бо уповноважені махнули рукою і пішли геть.
Хто не голодував у селі?
В один клас зі мною ходила дівчинка голови колгоспу, вона носила до школи по пляшці молока, млинчики. От вони і не голодували, і упорядники ці теж, які забирали останнє з хати.
Чи відомі місця захоронення людей в голод?
Я думаю, було б добре, якби зібрати гроші на пам’ятник всім тим мученикам, що загинули від голоду 1932-33 роках. Кожен, хто пережив ці страхіття, від душі покладе скільки зможе.
І треба це робити поки живі ще ті люди, а їх дуже мало лишилось. А пам’ятник треба, щоб був, щоб більше такі муки не повторились. Ну, це мої мрії!!
А ще пам’ятаю, що люди дуже помирали, а в рідних не було сил, щоб поховати їх. Чоловіки від колгоспу будили декілька разів на день збирати мертвих і звозити в одну велику яму. Мертві лежали на печі і на подвір’ї.