- Місце запису: село Мізяків Калинівського району Вінницької області;
- Дата запису: 19.08.2020 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Плахотник Іван Пилипович, 26 жовтня 1926 р.н., народилася в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мізяків Калинівського району Вінницької області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як вас звати?
Іван Пилипович.
А прізвище, фамілія яка?
Плахотник.
А коли ви народилися?
Двадцять шостого грудня, нє, октября.
Жовтня.
А якого року?
Двадцять шостого.
А де народилися?
Отут.
В селі цьому?
В цій хаті.
Село Мізяків, так?
Да.
Угу. А розкажіть про своїх батьків?
А шо про них розказувати, як ми з ним… Ото ліс, ходили в ліс. Березу, ці стручки рвали, сушили, жарили та й їли.
А було у батьків господарство?
Було і згоріло.
А коли згоріло?
В тридцять третьом.
А чого згоріло?
Бо спалили.
Хто спалив?
А шоб знали, то сказали б їм.
А батько з матір’ю в колгоспі працювали?
Так точно.
А пам’ятаєте, коли вони пішли в колгосп?
В трицить третьом.
А чого пішли в колгосп? Самі захотіли?
Заставили.
А хто заставив?
Такі, як батько.
А батько ким був?
Їздовим послі.
Це він чим займався? Яка його робота була?
Кіньми їздив або коло телят був. Отаке, на фермі.
А скажіть, як батька звали вашого?
Як звати?
Так.
Пилип.
А по-батькові?
Димид.
Як-як?
Димид.
Угу, а матір як звати було?
Мою?
Так.
Симко.
Маму!
Маріт вашу, маму вашу.
А маму — Євдокія.
А по батькові?
Тимківна.
А розкажіть, що ви пам’ятаєте про Голодомор, про голод 1932-33 рік?
Хай шо мішає, он кладбище і туди возили пачками покойників. Забирають з хати, так й каже: «Давай всьо, бери вже, їм вже всє єдно…». Та й такі дєла.
А чого люди вмирали? Чого пачками возили?
Бо багато комуністів було. Комуністи українцям не давали ходу. Та це й всьо. Та й вони жили.
Підніміть ту голову!
Га?
Бе.
Морили голодом, морили.
А чого не давали? Що вони хотіли від українців? Чого їх не давали їжі?
А хто їх знає, шо вони хотіли? Не хтіли, шоб була Україна та й всьо. Та й такі..
А що їли? Що вам їсти давали в 1932-33 році?
А я кажу, шо березу, ті бруньки сушили. Ну в нас корова була то в батька, то вона нас спасала. А ті люди туда в єдну… яму.
А знаєте, де ця яма була? Там, де зараз кладовище чи десь в іншому місці?
Та не знаю, де воно там, там вона не єдна. А копали так от: там на три чоловік, десь п’ять, отоді десь десєть а послі зном, а послі через врем’я знов. Та й так, не то шо це єдна могила була.
А розкуркулювали?
А це воно й є розкуркулювання. Куркуль мав кусок, мішка там пшениці якоїсь — ту забрали. Всьо забирали, всьо!
А вашу сім’ю розкуркулили?
Батько, брат хотів зарізати там єдного або каже: «Себе заріжу, як не покинете мішок» та й покинув мішок… Хата прадіво. Ти знаєш шо таке прадіво? От йо тоже позабирали. От, а там же його ж тоді ніхто… А зжарили їли, жарили їли. А так ніхто його не пив, нічо. Олію робили з нього. Вобшем, харашо було.
А що у вас забрали, у вашій сім’ї? Ви пам’ятаєте хто робив обшуки? Коли?
Кінь спікся. Пожар. А те всьо згоріло, а корова осталась. Ну шо, коли? Корова осталася та й так, бо вона вже там в хаті була. А хто міг то вкрасти.
А батько ваш, він зразу пішов до колгоспу працювати чи пізніше, чи вже після того як хату спалили?
Хату не спалили.
Сарай спалили.
Сарай, да, спалили?
Сарай… То сарай здоровенний був. Там молотили в жнива раньше, а послі його спалили. А те сєбє туди… Ну мені років сім вже було, як воно вже взялося. Нікого вже нема, не остався ніхто. Чи є ше хто тут в Мізякові?
Є.
Є?
Команчук Конан.
Знаю такого. Він двадцять восьмого.
Це він молодший був, да?
На два роки.
А люди пухли від голоду?
А шо робили? Мусіли пухнути. Та й пухли, та й вмирали. Та й повилітали сюди на кладбище.
А у вас в сім’ї від голоду хтось помер?
Нє.
А брати, сестри в вас були?
Два брати було ше. То йден десь на фронті а йден помер уже. І всьо. А були, то померли раньше. Не без голоду.
А на поле колоски збирати ви ходили?
Не давали.
А чого не ходили?
Бо вішали. Не давали. Судили.
І дітей також?
А діти шо таке? Їм кортих. Їм треба жити, тим шо ходять. Та й такі діла.
А в школу ви виходили?
(махає головою в підтвердження)
А коли пішли в школу?
Вже в трицять третьому.
Годували вас там?
Годували друзками. Хто там годував? Кого? А були, були в нас тут в селі трохи патронату цього казали, то трохи було людей.
А що це таке патронат?
А патронат — це здавали тоді, здавали, брали дітей безпритульних, то їхь брали. Та вже кажуть в патронат здавали. А тепер воно вже іначе.
А жорна в вас були?
Хто?
Жорна?
Були.
А дозволяли у вас працювати на жорнах? Молоти?
Вони вже. Та вони маленькі, які вони… Як ця миска. Які ж ті жорна… Зверху сиплеш. Ще люди ходили дерти.
До вас ходили люди?
(махає головою в підтвердження)
Це в 1932-му, в 1933-му?
(махає головою в підтвердження)
І що вони щось платили вам за те, щоб ви мололи?
Та шо буде платити? Як він там відерко принесе якоїсь крупи, здере.
А в колгоспі годували людей?
Ну вже послі, як робили, сіяли, горали. То горали в колгоспі. В колгоспові давали треба було чим їсти. Ну то вже пізніше.
А були такі що не голодували? Люди такі, що не голодували були?
Та були.
Ті, хто забирав в людей.
А ви не знаєте, да, хто не голодував?
Ну та й шо толку, шо я знаю. Шо я…
Ну, напевно, не голодували ті, хто забирали щось, да?
Ну а хто? А хто? Приходять от, туто в вулиці хата до неї. Та мішка нема, нема в шо зібрати. Ну то їм дам вже свої мішки, своє всьо зібрав та й пішли. А ці малі осталися. Ше вони босяком, вони взуті. На ноги нажимав, наступав. Та й зразу не дуже не дуже. Це послі вже послі-послі-послі стали виказувати. Після 1945-го, після войни.
А ходили щось міняти, там речі якісь на їжу?
На шо?
Міняли. Може міняли якісь речі там: хустки, рушники — на їжу?
Міняли, хто мав шось
А де міняли?
В людей. Ну де міняли, де ж міняли? Люди міняли в людей.
А багато людей в селі померло від голоду?
А я не щитав.
В кожній хаті ка помирали.
Хто їх щитав?
Багато пусток було?
Купок?
Пусток. Пустих хатів.
Не дуже було багато, бо тоді село було забите. То там, хто вимирав, а ті поставалися по хатах. Зара пустки.
Да, зара пусті хати в нас, пів села нема людей.
А тоді хати було ого-го. Ще до два рази стільки, як зараз. Ну то ті вмерли, а ті — осталися.
А церква в селі була, церква?
Є.
А ходили в 1932-му в 1933-му до церкви?
А це я вже не знаю.
Певно, нє, тоді певно не ходили.
А за 1946-47 рік був голод, пам’ятаєте?
1946-47-ий не було. 1947-46, да?
Угу, після війни.
Ну-ну-ну. Там воно шось трошки тісновато було, але не тісно. Отак. То стіки людей є, шо вони не можуть розказувати?
То то тільки ви лишилися і залишився…
Конон, а скажіть можу в вас є …. є старі фотографії з тридцятих років?
Нє
Нема?
Жорна поставили, мололи зерно.
То він ще трошки крепший. І він трохи молодший.
На два роки.
Робили ми літо з ним …
О то в мене ше дід дівіносто років, ще мені..
На дорогах.
Ого, девяносто два!
Нє, я кажу мій батько — йому було дєносто років. То я копала бараболю, то він мені всі городи викосив. Дєносто років. Та ше торік горіхи збирав, всьо, а цього року підкосило.
Вже зовсім зовсім?
Да, оце це ше слава Богу з двома палочками ходить.
Та й такі діла.