- Дата запису: 17 серпня 2020 року;
- Місце запису: село Меделівка Радомишльського району Житомирської області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна, заступник завідувача освітньо-екскурсійного відділу;
- Респондент: Петренко Ганна Данилівна, 25 березня 1927 р.н., народилася в село Меделівка району Житомирської області;
- Розшифровка запису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Меделівка Радомишльського району Житомирської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Скажіть, як вас звати, в якому році ви народилися, де ви народилися і розкажіть про своїх батьків?
Двадцять сьомого я родилась. А батьки – я не знаю.
А звати як?
Знаю шо все: мати умерла в шість, а батька на войнє убитий. А це якого года – я не знаю.
Угум. Я зрозуміла
Це зараз дітей учать, а тоді ж не вчили ж
А ви якого року? Якого місяця?
Двадцять сьомого.
А як вас звати, скажіть прізвище, ім’я, по-батькові?
Двадцять п’ятого березня, двадцять сьомого.
А звати як, вас. Вас звати як? Як вас звати?
Петренко Анна Данилова.
Розкажіть нам про Голодомор, що ви пам’ятаєте. Чи сім’я голодувала? Як інші сусіди ваші інші жили під час Голодомору?
Ааа, я знаю. В тридцять третьому. Голод великий був! Їсти хотіли: люди попухли. Живим закопали в ями. На отут, де братська могила, на могилках у нас. Ну так те: в чим ходять – до в одну яму, а вони : «дайте їсти» – їх закидують. А праніки пекли грецькою полову, грецьку полову – лушпайки. Картоплинку десь візмуть, того млинка зріжуть, щоб садить було чим, а лушпайку даси – мі пранік, мі казали пранік. Отака…Великий голод був! Великий голод: попухли! От.
Мама в колгоспі працювала?
У колгоспі! Із колгоспу – нікуда. І мати, і я, і сестра, і брат – усі.
Так а чого голодували? Чого не було їсти. Розкажіть нам про це.
Чого голодували? Дощі великі йшлі. Дощі. А тоді вже ми їхали, багато людей – у Полтаву, виїжджали в Полтаву. А тоді назад повертались. Тільки одна сім’я тего, осталАся. А теї – поверталися назад. А вже у тжиджать четвертому сильно великій врожай був.
Скажіть, а по хатах ходили? Обшукували, може забирали зерно? Де що на городах було.
А я не… Уу колосся ходили по полях збирали, колосся. Скипу сенО закинеш – ходили да збирали колосся. Даже одне мале збира колосся! Абично, а горох, то дерли ночью, тому щоб не висипалося – горох. І люпин брали руками, щоб не висипався, до він лупається.
А скільки людей померло в селі?
О, не знаю!
Не знаєте?
Я не, я не знай. Сильно багато! А так через дорогу у на в селі, не тут, а там – наверх хата. Сестра така здоровая, до браття сина і посадив на воза, а де куди її діли, я не… Повезли , а куда її везли!
А ви бачили оцих пухлих людей, або трупи бачили, що в селі хтось помер чи ви не ходили, ну так, між хатами? Не знаєте? Не бачили?
Я не знаю (хитає головою). Тоді ж не пускали гуляті далеко – близенько, коло хати цеє. Це вже зара гуляють до і до, а тоді нє. А це розпалили, послє войни, то тут німка була, оцея, да її привезли з Германіє, то служив німецький хлопець – нємку привіз. А молодьож вся пішла в партізани наша, а вона німцям сказала це все – спалилі село. У нас осталОся одинадцать хатив, туалети, звиняйте, і хатив, хлівів – усього одинадцять. Всього. У кого розбомбякую, до вони наматували на онучи (показує, як щось наматують), десь в керасину чи бензин і под хату того (показує, як до гори, наче під стріху хати підносять щось). Але вже доброго здоров’я нема. І се я ще добре одмітила, як був голод, до в мене болів мій живіт, до привозилі доктора, до укола мені давав – ну це я добре знаю. А єла пранікі тії з грецькиє, мене пустило, звиняйте, надвір через цей – лазила рачки.
А у вас в сім’ї, в родині, хтось від голоду помер?
Нє. Материна сестра була в Хабаровському краї те в тридця… в тридцять третьому році приїхала сюда з житом, більше тону привезла: розділила потрошку. До мати колись стакан жита да у чавун заварили да їсти давали, до ніхто не вмирав з наших.
Хто в селі не голодував? Хто нормально жив? Хто? Голова колгоспу може?
А я й не знаю, не знаю. (3:30 – не розбірливо). Я все близеньке знаю, а хто тоді був то…
А ви не знаєте, по хатах ходили активісти, або оці «буксирники» на них казали, може забирали там продукти, зерно забирали, і тоді люди вже голодували?
Ну то забирали, а у кого забирали – й не знаєм. Їздили кіньми, а у кого – не знаю.
А до вас до дому приходили?
Кого?
До вас приходи, обшукували вас?
А я не знаю. Може і шукали ,а може в мене… (посміхається, розводячи руки) Цього я не знаю, шо шукали, чи не шукали. Я знаю таке діло (3:44 – не розбірливо), що зранку приходилі – образив, щоб у хаті не було. А в нас мати така серйозна була, моя мати. А мати де, у печі топила, а вони приходять да кажуть : « Е, Тьотя, зара образи попалітє у це, у печі». А мати коло льожника лежа. Знаєте льожника коло печі? Да мати каже : «Ти, синок, не ставив їх туда – і ти їх не виймеш, а ні – очі повиколюю» До вони пошли і не було більш!
А до церкви ви ходили з батьками?
О, мальою була, як була церква, то ходила, а зара не дойду туда (вказує вбік) Церква – є. А я люблю церкву і співала в церкві… А зара немає. Основувала хор, оце вже наші співали, чули по радіо?
Скажіть, а ви потім говорили про цей голод: згадували, розказували там комусь чи боялися про це говорить?
Та ми ніколи не балакал…