- Місце запису: село Іванів Калинівський район Вінницька область;
- Дата запису: 21.08.2020 року;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Паньковецька (Сівко) Меланія Іванівна, 10 серпня 1927 р.н., народилася в селі Іванів Калинівський район Вінницька область;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Іванів Калинівський район Вінницька область.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Скажіть, як Вас звати?
Меланія Івановна.
А фамілія?
Моя — Сівко.
А дівоча?
То Сівко.
А коли ви народилися?
Вєра, йди помогай мені.
То й шо я вам поможу?
Як фамілія питають, а я…
Ваша?
Сівко?
Ну то це дєвіча Сівко.
Ну…
Ну… А зара як ваша фамілія?
А зараз?
Я забулася…
Паньковецька.
А, Паньковецька…
Та й я вже забула?
Паньковецька забулася…
Коли ви народилися?
10 серпня 1927 року.
Вона… Вона до цих пор хоче ш… Я нічо не знаю…
Добре. А батьків як ваших звали?
Іван і Палашка. Палашка це мєсна, а Іван — з Білорусії. О… Отак… І було четверо дітей. Нас три і синок, Ілля звавсь.
Ви старші були?
Нє. Сестра Марія, шо Гришчишин її тримав, мєсний тоже. Його батько був головою в колгоспі чи в сільраді тоді, я не помню. Це вже пізніше, як я сехретарьом вже була там на тому кутку, де я жила, була секретарьом в колгоспі, в конторі.
Батьки тут жили ваші?
Мої? Нє…
А де?
А, мати й батько? Батько з Білорусії, а мати наша.
А батько з Білорусії, а звідки саме?
Сєввєчі.
Це посьолок такий?
Да, тоді посьолок. Тоді я їздила тоді з батьком, то коні, клуня така здорова, коні стоят там в Білорусії, а я не знаю що там…
А як він сюди попав?
А…
Як він сюди приїхав, чого?
Шось їх висилали… Брат на желізнодорозі поселився чогось на мості сторожом, отако бєженці, те там вчепилось, те там вчепилось, оце я так вам можу сказати. Те там поселилося. Отаке…
А чим батьки займалися?
Чим займалися? Я знаю, шо батько був грамотний, був на желізній дорозі… як це, у касі на желізно дорозі був… О…
А мама?
А мама шо — дітей бавила. Четверо дітей було та й бавила дітей.
В колгоспі не працювали?
Не. Не працювали?
Дєд в колгоспі не працював… І мама — нє.
Мати нєє. Мати нє.
А господарство мали?
Ну потом вже я знаю, потом вже, як розжились, то шось там було. Стояла клуня велика там. Якісь коні помню, як я ше в Білорусії… Батько покойний возив мене.
А тут, тут в селі коні були?
А тут — тут нєє… Я не помню нать, коли я сюди прийшла…
Андрей сорок дев’ятого…
Да…
Сорок восьмому
Да, да, самий старший Андрей. Помер, в Москві помер. Женився в Москві і там похоронили. О, отаке…
А голод пам’ятаєте?
А шо нє… Шо хоч помнемо. Це шось ззіли, а це тре сховатись, бо він забере і четверо дітей, ага.
А шо їли?
Шо мали… Шо мали, то те й їли. Це Сеньки не їж, остав тому, а другому, бо четверо було дітей, а те й прибігло, ззіло, уже й насврилися, уже б’ют, бо більше ззіло. Оце таке й було. Таке, таке життя було.
Це батько приносив їжу? Батьку на роботі шось давали?
Да не… На желєзній дорозі був, як це казати?
Пайки передавали.
Нєє.
Пайок був, да?
Пайок, да. Казали, тєлєрафістом був, тєлєрафістом був, то приносив хліб, так…. Давали… Стоїш очєрєдь, то… казав, єврей Арон казав: «На всєх хватіт».
О… Да… А тут розбіглися — «Вже нема! Вже нєт!». Прибігли люди: «Вже нема! Вже хлєба нєт! Вже хлєба нєт!». Тому достало, тому не достало цього хліба, отаке…
Це він мав магазин, цей єврей, да?
Який єврей?
Ну ви тільки шо розказували.
Ааа, ну да, у магазині торгували, так як зара ви… Те там робе, те там робе… Та й…
І шо, люди хліб купували?
Да.
А шо, гроші мали?
Шіснацять… Шіснацять копійок було буханка хліба. Кірпичік такий. Помню…
Це коли було? В якому році?
А Бог його знає.
Після війни?
А як же… А як… Сорок дев’ятий? Нє… Нє, раньше… Я в сорок дев’ятому тут вже була, так чи нє…
Мг… да, да…
Ти підказуй, коли я сюди прийшла.
Я вже ж Вам казала…
В сорок дев’ятому чи шо…
Воно точно не получається.
В сорок восьмому.
В сорок восьмому? О… Не прийшла, а мене привели сюди.
Хто привів?
Дід покойний привів.
А звідки?
А з кутка, з теє, там, де Сівко фамілія, знаєте? Моя Сівко фамілія… Ви може не були там ше
Нє…
Нє? Він помер, і жінка вже померла…
А як це, привів?
Ну це говорать так… Як женився, то це вже привів до себе. Оце таке.
Так ваша сім’я голодувала, чи в вас було шо їсти? З голоду пухли чи нє?
Шось було, шо… Нє, в нас нє. На станції служили покойний Іван… Чекай… Іван Севастьянович Сівко. Так фамілія, Іван Севастьянович, Іван… І там померли, і там… Отаке було. Було четверо дітей. Четверо, єдин синок і три нас. Марія старша була, я друга і син був Ілля і Оля недавно померла тоже. Всі померли — я осталась.
А інші лю…
Дев’яносто четвертий рік.
А інші люди голодували? Сусіди ваші…
А чом нє… Ну да, голодували. Те на станції, те там, а те там, хтось десь робив. Хто немає, де цей робити, то тако ходили дивись, та й де… Це доки де ти ходити… Дайте…
А інші люди в колгоспі працювали, да? Сусіди ваші, всі в селі, да?
Колись… Колись не працювали чогось…
Не працювали?
Як я вже робила у конторі на постолові, то тоді вже робили трохи люди, а так то чогось лінувались йти в колгосп, чось не давали їм всього, шо треба.
А в селі розкуркулювали? Куркулі були?
А Бог його знає, це куркулі звалися, як розкуркулювали. Це куркуль, кажуть, куркуль. Це заможно жиє, то куркуль…
То шо, в нього забирали все, коли назвали куркулем?
Шось взяли, шось покинули. Йому ж тоже треба. Отаке. Отаке, діточки… А вас заставляють, шоби йшли питались-знали як жили і шо робили? І жали на полі, і в’язали і шо хоч робили, і всьо у колгоспі. Хто… а хто, хто не міг а хто десь наш, я ж кажу, як мій батько там на станції, то ми вже не хтіли, викабелювались, не хтіли ше йти в колгосп. Оце бідні — в колгоспі, а це вже багатші… Оце таке.
А корова у Вас була?
От це… Корова то… Всьо врем’я була корова вдома і тут… То зара нема корови, молоді вже не хтят доїти. А колись, я знаю, шо дід був, жили, клуня була у нас, стояла така. Це хлів, а то клуня називали, клуня. Вона не мастилась, нічого. Так, закидали, закидали цими та й оце таке було. І так в Білорусію я їздила, покойний, возили мене, так таке само. Здорове таке як це осьо у чоловіка і не мащене нічим, делюкали обкидали і всьо… Шось чи це не було холодно, чи це я не помню так.
А скільки вам було років, коли вас возили в Білорусію?
Я ще замужем не була… Я ще замужем не була…
Але після війни?
Ну да.
Да.
Ну да… Вони… Після війни…
Там батькові батьки жили?
Ну да. Отако була война, то хто куди чіплявся. Мої покойни найшли тут, а його брат, то чось на желєзній дорозі оказався, на мості десь у якійсь будці причепився і ото на-на-на широкім путі, на широкому і там поселився якось, і десь роз’їхалися. Єдин Усов на станції туто робив, фамілія тоже, о… Зара Вєра Усова, вчителькою була… Вєр, Вєра, а я на я нать не знаю Вєра є ше жива чи ні.
Я сама не знаю
Усова. Сестра моя двоярідня. Не знаю… Там, коло желізнодорожнії… Вона не желідорожня, сільська школа. Це велика, отам, як в містечко йти, там рядом вони жили. Там поселили, то там старша дочка померла Усова чи… Грамотні були тоже обидві і дві дівчаті, а батьки померли давно. Ше покойний наш голова цей туто… Я й забулась як його фаміл… Я… Забула як фамілія вже!
Чия?
Голова, голова, там жив ше…
Не знаю…
Шоо… Броварник…
А Бровар…
Да при чом тут Бровар..?
Ну я кажу там поселився коло Вєри Усової.
Скажіть, будь ласка, а чому був голод? Як ви думаєте? Шо вам батьки розказували?
Та я… Був голод, бо не було їсти шо, то й голод, не було шо їсти…
А чого не було шо їсти?
А я Бог його знає… Бо не було… Стоїш у очередь пів дня за кірпичом хібчика чого ж, то по 16 копійок, дешевий! Та й шо, та й по кусочку, та й нема… Четверо дітей. Те взяло шось там з похльобкої ззіло, а те вже… Я собі оставила, я собі оставила… Бо нема вже шо їсти… Отаке було…
А може ви чули, або знаєте, до сусідів у селі там, до людей ходили комсомольці, обшукували, забирали зерно?
Забирали… Забирали і розкуркулювали, і всьо… Забирали всьо… А в якому році — то я не скажу… В мене така голова, шо я… проробила бугалтером там, на постолові в тому колгоспі. Бухгалтером робила десять років… Отак…
А в селі церква була?
А як же? Ну да, була церква, і зара є.
І люди ходили в церкву в 30-х роках?
А Бог його зна чи це… Я ще ходила мастити цю, шо є. В нас ось вона, на кладбищі. О, руками і мастили. і білили і всьо… Оце таке було… А в якому році, то не помню…
А Різдво, Великдень святкували?
Аякже, аякже…
А шо готували?
Ой, хто шо мав… Хто шо мав… Хтось в когось лучше, в когось нема…
А ваша мама шо готувала? в 30-х роках
Чи то трицятий був, чи який Господь його знає… Шо було, то готувала..
Паску пекли?
А як же? Паску обязательно. На Різдво кутю їли, кутю казали їли. І паску пекли. От… А я саме проснулася, не можу, люди, шось зробилось з ногами. Не можу ходити і не можу нічого робити, о… Вони на городі, а я сидю. Отам в мене є скамєйка. Сіда й сидю там, цілий день сидю. А це ше бризнула, кажу, не впала, а бризнула. Осьо коліно спухло, тримаюся. Тре триматися так, як сліпа тре… Не бачу, ну да, не бачу…
А після війни голод був в 47-му році?
Був. Ну да, був. Мій братік був в Москві і в Москві похований. Сильно… Якраз Саша був в Москві і Саша і похований в Москві.
Андрей. Який Саша, це мій?
Аа, Я казала Саша?
А шо?
Ой Боооо… Ти шо… Хай Бог милує! Хай жиє довго… Андрей, Андрей пої…
Це син Ваш, да?
Да, самій старший.
А чо він помер?
Помер був? Бо помер вже. Два сини в нього є й досі… І невістка є, Іра називається. Приїжджала, як була свадьба, ой чи це в Андрея. Чи це в кого… Шось я не помню за ким… А Іра на весіллі за ким була?
За обома була…
За обома була?
Батьки ще мали жорна?
Були, такий маленький камінчик з ручкою і мололи, що мали… Крупи якісь, колосся ходили збирати на поле… На коліш надерли та й вже буде їсти.
А можна було йти на поле збирати?
Та там вже, де повозили ці пів копи, то вже мона йти збирати, як нема вже нічого.
А не забороняли збирати?
А я знаю? Хтось десь вкрався, та й назбирав. Ось. Оце така проблєма.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан