1. Місце запису: с. Ходосіївка, Києво-Святошинського району, Київської області, вул. Вишнева 20.
  2. Дата запису: 21 грудня 2019 року
  3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна, Кравчук Тетяна Володимирівна
  4. Респондент: Паненко Євдокія Іванівна, 13.03.1929 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у с. Ходосіївка Києво-Святошинського району Київської області.

Допомагає дочка – далі Д.

Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна

Представтесь, будь ласка, як вас звати?

Паненко Євдокія Іванівна.

А коли ви народилися?

13.03.29 року.

А де народилися?

Тут в Ходосіївці.

І батьки ваші теж?

І батьки.

Як звали батьків?

Артеменко Іван Іванович і Артеменко Параска Прохоровна.

А чим батьки займалися?

Та всім займалася. І в колгоспі робила, і де мене тільки не було. І в сільраді секретарьом 5 год робила. І в совхозі робила, і учотчіком, і разноробочою, і ким я тільки не робила.

Все життя в цьому селі були?

Да.

А батьки в якому році вони одружилися?

Навєрно, в 23-му.

А в сімї були ще брати, сестри?

Аякже. Брат був 25-го года, я 27-го, сестра 29-го, одна сестра 36-го, одна – 41-го, нас п’ятеро було. Ще жива сестра 41-го і 36-го. А брата, брат робив директором школи тут і помер в 69-му годі.

Ваші батьки вступили до колгоспу?

Да. Батьки обоє в колгоспі робили.

Батьки одразу до колгоспу вступили?

Да.

А в якому році?

Ну в якому ж, колгосп навєрно ж став в 33-му вже ж був колгосп.

Навіть раніше, мабуть, да?

Голодомор же ж передають 32-33, я не знаю, то вже ж був колгосп. Вже ж забрали все. І коні, і плуги, все забрали. Була у коняка в нас, і віз, і все, і упряж все забрали. Вже в колгосп.

А землі багато в батьків було?

Вже ж як у колгоспі ми були, то було в нас 60 соток, а уже в батькового батька, то було, одноосібники були, то було 4 гектара.

Вони в колгосп не вступили?

Їх уже не було. Він в 33-му помер. Це дід мій. Батьків батько.

Так, а від чого він помер? Від голоду?

Мати каже, шо він не од голоду, він дуже злякався. Бо брату було восємь год, мені було шість год і стали ж діти умірать, так для хлопчиків організували тут, в селі якусь, як це, толову чи шо, чи не знаю я, ну вобшем. А ми вже которі більшенькі, то тут садік був, так вже давали їсти, тай той. І мій дід, в нього померли діти, а як вже ж родився онук і онука, і ця ж Галя 29-го года, вона ж у грудні родилась, а голод начався ж десь у березні, так він боявся, шоб ми не поумірали. Мати каже, він просто, шо не доїв, то і сережки дві пари одвезли в той торгсін, і батькові чоботи, і там пальта, і така красіва хустка, мене запнули і це все відвезли в торгсін. І шо вони там їм заплатили за той торгсін. Ну в нас ше й була корова в 33-му, ховали десь її, так шоб не в сараї стояла, бо викрадали.

А так, а хто возив в торгсін?

Батько.

Це в Київ?

В Одесу, в Києві приймали. Гарні такі дві пари бабині і материні сережки. Хто із голоду вмирав тут же була братська могила і так туди кидали. А діда ховали нормально, було вже в діда окрема могила, ми й сійчас обходимо ту могилу. Баба вмерла в 48-му, батькова мати. А материні батьки – мати молодою вмерла і батько, вони не знаю в яких годах померли, матері може було год 20, як мати вмерла і не од голоду, нє.

А хтось в родині помер від голоду?

Ніхто.

Врятувалися, корова була.

Нас троє було, це один дід, батько й мати, й батькова мати. Вона була 1878 р. н., а дід був навєрно 1973-го р. н. Діду було 60 год в 33-му., а бабі було 35. Нє. Діду було 60, а бабі 65.

Це їхнє прізвище як?

Га?

Це чиї батьки?

Батькові. І дід був Іван Іванович, і батько був Іван Іванович. І родився ж, наче це, мій братік 25-го года і тоже, це ж тоді по анголах, і знов Іван, а батько каже «Вже так надоїли», так назвали Григорій Іванович.

А як вам батьки розказували, батьки хотіла в колгосп вступати?

Канєшно. То хоч не хоч, добровільно. А то ше десь вишлють.

Ну то то змушували виходить?

Да.

А вони ж не хотіли, просто боялись, шоб ніде не виселили.

Да. Коня отдали, і воза отдали, шо там було, все отдали.

А перед тим самі гарно господарювали, було велике хазяйство?

Да-да. Ще наконуні голода зерно ховали і ще сарай великий був, і корова.

А за те, що вони працювали в колгоспі їм щось платили?

Та, це вже ми робили в якому, в 44-му уже як освободили од німців, в 43-44-му, то вже ми робили, то шо нам платили вкінці начисляли трудодні, вкінці года, якшо останеться, то дадуть по 100 грам на трудодень. Грошей стали платить аж в совхозі, після, совхоз заснувався в 63-му годі, тоді вже стали робить на гроші.

А під час Голодомору батьки ходили на роботу до колгоспу?

Ну да.

А може там хоч якесь харчування було?

Не було ніякого.

Нічого не годували?

Нє, тоді вже вконці, десь, не знаю в якому, якусь варили баланду, да роздавали. Ходили получать у котьолки чи шось там таке давали.

А що ви їли? От в вас корова була, да? Батько виміняв в торгсіні?

Да, отдав дві парі сережок, отдав свої чоботи. Тоді, це ж видно було пальто бобрикове, а дід був дяком у церкві, ну тут же ж при, до колгоспів. Давали ж таку хустку, таку красіву, все туди ушло, повидурували жиди.

А церква була відкрита?

Була.

І не закрили церкву?

Так, церква аж коли закрилась. Я не знаю в якому годі церкву закрили. Я ше, коли одкрили. Я в 50-му годі ішла замуж, то церква була.

Д.: Церква закрилась, я памятаю, 62-63-ій рік, ми такі вже були.

А ходили до церкви батьки?

Аякже. Тоді ж інтіресно було.

Вона каже, шо її батька спас брат – Григорій. Годували хлопчиків тоді, зїть суп, а хліб батьку.

Старший Ваш брат – Григорій?

Да.

І він ходив в садочок?

Д.: Там підгодовували хлопчиків, шоб зберегти націю, дівчаток – ні, тільки хлопчиків.

То це патронат називався?

Ну да-да, якось так.

І шо, він ділився тим шо там?

Д.: Суп зїсть там, а…

Хліб батьку.

Приносив хліб. А що ще їли, що мама варила?

Я не знаю шо.

Якісь страви, рослини, ви щось збирали?

Лобода, я знаю, шо все лобода.

Все з лободи, да?

Да.

А у вас не було зерна, не було продуктів чого?

Так забрали все.

Розкажіть, хто приходив, хто забирав?

Та хто зна, якісь актівісти все забрали, де що на хаті було, яка була, все забрали туда. Од чого став Голодомор, шо все забрали.

А ви не знали цих людей, це були місцеві чи це були чужі?

Нє, я не знаю.

А приходили один раз чи декілька разів?

Нє, один раз – забрали і всьо. Хто не давав, то ше раз приходили. Вони й на хату лазили, де шо є там загрібали, вони все забирали, ну якісь були ж актівісти.

Так забирали навіть городину і картоплю?

Так в нас її вже й не було тієї картоплі.

А забирали якого, вже 33-го?

У 33-му. У 34-му вже голоду не було, важко було, но голоду вже не було.

То вашій сімї найважче коли було?

Весною, навесні важко було. А тоді вже то шось виросло, то якесь на дереві, оце таке.

А весною нічого не посіяли, не посадили?

Д.: Ти казала, лушпайками садили?

Да, картоплю.

А то на осінь була картопля?

Да, вже було. В 34-му вже голоду не було.

А може якийсь буряк чи моркву посадили?

Та все.

Яке насіння було, таке посіяли?

А в Київ ходили, пішки.

Хто ходив? Батьки?

Мати ходили. Я в 33-му не ходила. Я в 47-му це ж якись там був голод, ну такий не великий.

Так, а мама ходила до Києва, то шо вона там робила?

В Київ, шось носила продавати. А шо? Може дрова якісь, я не знаю шо вона носила. Ну і ж корова у нас була, то може якесь молоко носила, шоб носити якись стакан пшона чи шось таке.

А чули ви про закон про 5 колосків?

Д.: Судили за 5 колосків.

На колгоспному полі залишки якісь можна було збирати?

Можна. Нам ніхто не запріщав.

Д.: В нас такого не чутно. Ніхто не розказував такого.

Не засуджували людей за те, що збирали?

Ні.

А про чорні дошки щось чули?

А шо це?

Ну це знаєте, ті села, які не виконали план, заносили їх в чорний список, на чорну дошку.

Це нє, я такого не знаю.

Не чули ви в Ходосівці такого?

Ні.

Так, а скажіть в селі багато людей померло від голоду?

Чи 140 душ.

Д.: В нас є книжка, там список є.

Ходив правнучок в перший клас, то написали історії Ходосіївки.

А ви памятаєте, знаєте людей, які померли від голоду?

Нє, я як читаю так, то я пригадую хто це. Я їх не знаю. Я знаю вже їхнє потомство, а їх я не знаю.

Так ви не бачили нікого на вулиці?

Бачила. Як я виходила в садік. Я бачу їде підвода. Оце дорога як була, оце вона є. І оце ж, де магазін, там була школа, там якись був магазін, а наш садік був туди трошки, там січас дом великий стоїть. То я така видно не од голоду, я на забор видерлася, бачу їде підвода, везуть мертву людину. І під’їхали у хаті мертву винесли на воза і повезли. І була викопана яма, туда їх скидали. Ото бачила, хлопці, це ж брат 25-го, сусід був 24-го і побігли через городи і кажуть «Там дядько вмер». Ну і я з ними побігла. То він отак лежав через поріг. Так була рубашка на ньому. Я так заглянула, вони мене як турнули на нього, я злякалася. А так сусіди, то я не бачила, шоб сусідів брали і тягли кудись. Не бачила.

А ви дитиною, не боялись на вулиці самій гуляти?

Нє, не боялась, нє. І в садік ходили самі, ну я ходила із братом, брат ішов туди чи школа, чи шо, йому 8 год було, а я вже в садік. Ніхто нас не.

Так а хто винен в тому, що був голод? Як люди говорили?

Не знаю чого. Чи Вкраїну хотіли, вкраїнців повидушувать.

А ви могли вільно говорити про голод після?

А ми нічого не казали.

А вдома згадували ж, чи як?

Ну на Леніна та на Сталіна казали. На Леніна, шо Голодомор він зробив на Вкраїні. Вони ж вивезли все з сюдаго.

А там де місце масового поховання там сьогодні хрест стоїть?

Да. Оце ж влаштували там братську могилу, то сійчас там вже і хрест поставили, і рушник вішають.

Д.: Пам’ятник жертв Голодомору там стоїть, а сам меморіал чось тут поставили. Люди хотіли, шоб там на кладовищі.

А там прям на тому місці, де були поховання, там братська могила?

Д.: Да. А меморіал голова бивший наш чось тут придумав. Збираємось ми тут.

А цей післявоєнний голод, ви кажете, він не такий страшний був?

Ніхто, в цей ніхто не вмирав. Просто було туговато так продуктами. Це ж Хрущов вже був наверно ж тим.

Д.: Нє, це Сталін був.

В Україні.

То не голод був нє, може де і голод, но в нас не голод. Ми під Києвом тут.

А з інших сіл до вас не приходили?

Та вони ходили, то вже не Голодомор був, як вони ходили, просили. То вже такі лодарі, як ото січас пендюги такі, а так нормальні люди.

А в 46-47, де ви продукти брали?

У Києві.

Міняти щось ходили?

Ходили, в оці …

Д.: Васильківський район, це її мама розказувала. Яцьке, оце туди ходили.

Оце після войни.

Зразу після війни тяжко було жити?

Да-да. Ходили туди міняти зерно.

Д.: 47-48-ий це вже їздили на базар, їздили,  пішки ходили.

А от ви кажете, що ті люди, які не хотіли віддавати в колгосп, то їх виселяли, то куди їх виселяли?

В нас тільки один такий був, як воно називається, на Соловки.

Куркулями їх називали?

Да, які вони куркулі? Просто не схотіли, не давали, я ж кажу, коні, і корови, і вози, і все. Вони не схотіли йти в колгосп і їх вислали, і всіравно забрали. Одно в нас забрали, знаю, шо він і не вернувся.

А що потім з хатами було тих, кого виселили?

Його вислали, а сім’я оставалась. Жінка його осталась тут, і діти осталися. Одна була дочка його, навєрно, года 15-го така, а одна года 20-го. І діти осталися. А його вислали і більше він не вертався. Там він і помер.

 

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду