- Місце запису: місто Батурин Бахмацький район Чернігівська область;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: співробітники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у місті Батурин Бахмацького району Чернігівської області та зберігаються у фондовій колекції заповідника (інв. № КВ-3-2336/Р-3-1433);
- Респондент: Осіпова Євгенія Григорівна, 1914 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Батурин (нині місто Батурин) Бахмацького району Чернігівської області.
Я робила в колгоспі «Червоний маяк» свинаркою. Хотілося їсти, а не було чого. Ми ходили по полю збирали гнилу картоплю і пекли з неї блинці. Сусіди — Книш Харитина — їли ракушки, цим і врятувались од смерті. Якось мати напекла із просіяної луски блинців, усі поїли — і нічого, а батько (1882 р. н.) чуть не вмер, цілий тиждень лежав пластом, і лише тоді почав потроху очунювати з допомогою матері. Їли різне зілля, помню — лущили череду і їли.
Багато було в Батурині прийшлих людей — просили їсти. Пам’ятаю сім’ю Артеменків з Керчі — мати, син і дочка 4-6 років . Мати з дочкою пішли в Бахмач і там вона залишила дівчинку, щоб люди підібрали, бо сама не могла прогодувати. Прийшла з Бахмача і дуже побивалася за дочечкою. А її син так і залишився у Книшів (згодом чоловік Марії Книш загинув на фронті).
Через Батурин проходило дуже багато голодних людей, просили хоч картоплину, ладні були віддати за їжу все — одяг, золото, різні речі. У кого були харчі — наживалися на людському горі.
І своїх голодуючих було багато. Особливо сильно бідували в Шовковиці Дудки і Датчуки. Було йдемо мі з поля, а діти Датчуків лежать посеред дороги і просять хоч крихітку хліба. У мене була маленька суха скоринка, я її смоктала під час роботи, щоб приглушити голод. Я дала цю скориночку Датчукам, а вони стали обціловувати мені ноги. За маленьку обсмоктану скориночку!