1. Дата запису: 29 вересня 2021 року;
  2. Місце запису: село Чмирівка, Старобільського району, Луганської області;
  3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Орлова Меланія Іванівна, 13 січня 1927 р.н., народилася в селі Караяшник, Старобільського району, Луганської області;
  5. Розшифровка аудіозапису:  Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Караяшник, Євсугського (нині Старобільського) району, Луганської області.

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Міланія Івановна.

А фамілія?

Орлова.

Коли Ви народилися?

У Караяшнику народилася 27-го. 27-го января. 1927-го у январі, 13-го января.

І у селі…?

Да.

В якому селі?

У Караяшнику.

Це який район? Старобільський?

Старобільський. А був Йовшуцький колись.

Йовшуцький?

Йовшуцький був, а тепер же він Старобільського. А як я жила там ше дівчиною. То Йовшуцький був.

А розкажуть, будь ласка, про Ваших батьків, як їх було звати?

Іван Семенович і Марфа Степанівна.

А фамілія їхня?

Гнелицька.

А я кого року народження були мама і тато?

Я не знаю. Не знаю, не знаю.

А розкажіть, будь ласка, яке в батьків було господарство до колективізації?

Яке господарство?

Так.

Та одна коровка та поросьонок. Та й усе.

Землі у батька не було?

Кого?

Землі у Вашого батька не було?

Ні, ні. Не було. Не було землі у батька. Ну можна уже усе казать?

Так.

У 33-ом году батька наш їздив лошадкою. І лошадка… ой, голод же ж.  люди голодні й худоба голодна. І лошадка та здохла на дорозі. Ну наш батько поки пішов сказав, шо лошадка здохла. А люди розрубали лошадку і самий хвіст остався. Розтягли те м’ясо. Нашого батька взяли і осадили на п’ять год, і більше ми не чули й не його. Він у тюрмі й вмер. А нас осталось тільки восім душ дітей. Восім душ дітей, і бабуся, і мати – десять чоловік. Нас осталось ото сім`я така. Один правда уже  у 32-ом году у армію його забрали. Ну, як вам сказать, хороші й були комічність, очінь даже, не дай Бог. Прийшли до нас забрали коровку нашу. А в нас дітей восім душ, я пухла, ну всі пухлі. І забрали коровку, і ну ви ж не понімаєте наверно, ну полотно таке… такали. І рушники, і ото мамині самі сорочки, ну полотняне. Набили мішки. У нас не було багатства такого, а все ткане. І вони забрали ту коровку, і в нас двойко дітей начали хворать уже. Їсти ж нічого. сьогодні вмер хлопчик. Мама сама взяла похоронила в огороді, і пішла на роботу на другий день. Тоді Надічка на другий день вмерла. Надю похоронили. Мати сама хоронила без людей. Сама лопатку бере і в огороді хороне. Ну тоді шо. Шо ж робить? А я ж пухла страшна, і мордило отаке, і ноги, і вода біжить. Ага. Ну, а хлопці ж осталися брати – один прицепщиком, другий пастушком, а третій робе… дід у Караяшнику робив горшки. Він там помагав. Ну, а Маруся сестричка була вона в школу ходили. Там хоть поболтюху, а давали якої небудь. А мені ж вдома і матері ніхто нічого… мати тоже на роботу ходила, а я ж не хочу в ясла ходить. Голодна сидю, а не йду. Ну і мама наша, ви знаєте бересток дерево? Бересток. Таке грубе-грубе листя. Ну і мама напече нам із тих листів коржиків і ми ото їмо ті коржики. Воно не в пользу. Ну а жулодок вроді би повен. Ну не дай Бог. І голодні були, і холодні були, і голі, і босі,і голодні. Ото так. Ну пішла наша мама у воїнкомант у Йовсуг пішки і с казала там воїнкому «у мене восім душ дітей і коровку забрали», а він їй каже воїнком «ідіть, тьотю додому і поки ви прийдете вам і коровку приведуть». Хвашисти вони, отака сім`я, а вони коровку забрали. Приходе мама додому, тягнуть нам коровку додому. У вже я начала трошки оживать, і хлопці начали трошки оживать. І хлопці – один на прицепщика робить, мені отаку грудочку сахарю принесе. А він в мазуті-мазуті. І я ж оце їм сахар та й обмажуть. Ой Господи. Страшно споминать. Другий принесе макухи кусочок. У дядька випросив. А третій хліба кусочок. І вони мене усі витягли од смерти. Та я й живу 94-ри годи, а їх нема нікого.

Ви були сама молодша у сім`ї?

Да, да.

А можете, будь ласка, перерахувати усіх ваших братів і сестер? Як їх було звати і якого року народження вони були?

Іван Іванович родився 10-го года, Хфедот Іванович родився 17-го, Васильок родився 20-го, Тишко родився 14-го, Маруся родилась 23-го, а я 27-го. А Саша і Надя ті маленькі ще були, одно 29-го, а друге й не знаю.

І це вони померли в голодовку?

Ото шо дітки померли в голодовку.  

А ви каже, що у вашого батька конячка була. Яка впала. То вона була з колгоспу?

Да, да. Да, з колгоспу.

Колгоспна. Він тоді пішов працювати в колгосп?

Да. Да. Да, він у колгоспі працював. Так шо ви думаєте, тоді ж такого не було, то вже колективізація була ж у ці годи. Так самостійно не жили люди, так як зараз. А він у колгоспі, і хлопці у колгосп пішли, і я виросла так у колгоспі робила. І всьо войну ото робила.

А скажіть, будь ласка, у селі багато людей померло?

Оййййй, усі. Усі помирали. Іду. Ішла ж я ото ноги в мене пухлі були, а ні заборів у людей не було, нічого не було. Виходю іде тьотка, бух упала і кончилась. Сусідка ось так через хату. Сім’ями, сім’ями, ой сім’ями вмирали. Не дай Бог. А діточки оце маленькі в нас – Саша і Надя «мамо, ми їсти хочемо, мама дайте їсти, мама дайте їсти». Нема нічого, шаром покоти, шаром покоти.

Ви казала. Що були голодною, але до ясел не хотіли іти. Не могли йти через те що були пухлі ноги?

Да. Так, я уся пухла, і руки отакені, і ноги. А мене хлопці штовхають, а я впаду та не встану.

А в ясла тоді давали їсти, да?

Да. Да, да, давали. Там якусь поболтюху давали. А тоді сказала та няня, «бабушка да приходьти ж ви, ми вам у горщечок насипим, дєвочка хай їсть». А хлопці ж ото гонять мене в ясла, а я не їду, кажу хай їм чорт та я не піду. А вони «ми тебе всьоравно будем корми шоб ти не вмерла». Та я й живу. Нема нікого. Ніякого роду, а я живу.

 Нянечка з ясел вашій бабушці дала якоїсь похльобки?

Ага, ага. Няня ж каже «я вам бабушка буду хоч ріденького буду насипати, шоб хоть випила, не то шоб їсти густе».

А як звали цю нянечку не знаєте?

Ніна, Ніна. Ніна звали ту нянечку. Її вже нема давно.

А фамілії не знаєте?

Не знаю, не знаю, дєтка.

А бабушку як вашу було звати?

Мама, мамі.

А вашій мамі?

Мамі.

А вони були знайомі з цією нянечкою?

Да. Да. Так в одному ж селі жили, канєшно знали.

А не родичі, просто знайомі?

Просто знайомі. Просто вона там робили і усе.

А люди взагалі ділилися між собою ще так?

Ойййй, моя дєтка. Отакою крихтою ділились, хто дасть і роздасть. Такі дружні були. Такі люди дружні були, і ділились друг з другом ділились. Не так як зараз. Зараз же ж багатство не дає жити людям. Ділились усе. Оце є там у сусідки, вона й нам дасть.

А були в 32-му-33-му люди, які не голодували?

Були, були. Були люди такі, не голодували. Ну хто зна, може у них запас був чи Бог його зна як. Та не голодували. Та й їздили їхні діти на шахти десь робить та в Росію десь гроші зароблять. Так шо були, були. А наші хлопці та ж в колхозі. А в колхозі нічого не давали, нічого.

А ви кажете, що в селі померло багато людей, як ховали тоді цих людей?

Ааа, лежить, забрали, вкутали в шо небудь. Ні гроба, нічого, укутали в якусь ряднину, однесли чи одвезли на кладовище. Поховали оце і усе.

А хто ховав? Це їхні родичі?

Родичі, родичі.

А не було тоді такого щоб бричка збирали усіх людей і ховали їх потім у спільній ямі?

Було й таке, було й таке. Ну як олного, то однесуть, а як три чи п’ять, то канєшно везуть. Бричкою везуть, кидають у здорову яму викопану, кадають та це й усе. Хай Господь милує. Аж серце розривається.

А ви кажете, що люди помирали сім’ями, а їх хати залишалися?

Да.

Хтось потім приїздив до тих хат жити, чи що було з тими хатами?

Та пусті стояли. Пусті стояли та розтягали на дрова, щоб топить.

А тата вашого забрали в 32-му чи в 33-му?

У первих числах 33-го.

На початку року?

Мг. І ото 33-ій год як кінчався, то прислали нам, зараз же предсєдатєль, а тоді був голова колгоспу. То прислали нам дядька того – Іван Іванович Грузін. Діточки, діточки, поставив людей на ноги. І пшонця випише, і хліба випише, і пшенички випише. І забив увесь голод, забив. Начали люди оживать. Ото такий був предсідатєль, дай Бог йому здоров’я. На тім світі він уже, дай Бог йому Царство.

Це він наприкінці голоду уже…?

Да. Да, да, да, дєтка.  

А мама ваша не ходила полотно обмінювати на їжу?

Та ні, кому воно нужне було. Грубе таке. Тоді у кожного було полотно. А одна таки прийшла позабирала усе. То лодарка була. Вона нічого не робила, у неї не було. А то у каждого було наткано. Усе самі ткали.

А лодарка, то вона була із вашого села і приходила до людей, забирала у людей?

Да. Да, да, були такі афірісти шоп предані…

Вона якась комуністка була? Ні?

Та комуністка ж.

Вона як забирала це, то кудись віддавала чи сама в цьому ходила?

А хто його знає, хто зна, де вона його дівала. А забирала усе.

Скажіть, будь ласка, а чим ще ви рятувалися в 32-му-33-му, шо ше їли? Окрім, того хлібчика, макухи, шо вам брати приносили? А ви казали, шо в колгоспі тоді їсти не давали, то де ваші брати то брали?

Но їм же давали, не знаю по 200 грам чи….

Ааа, за роботу?

За роботу. Вони ж робили там. Ото і кусочок мені принесуть.  Усе пережито.

А ви кажете, що з вами ше бабушка жила

Да, бабушка. Батькова мати.

Як її було звати?

Бабушка Маруся.

А фамілія її?

Гнелицька. Вона ж батькова мати.

А по-батькові як було бабушку?

Іванівна.

А якого року народження була? Не знаєте?

Не знаю, дєтка. Вона така маленька була, бабушка гарненька, даже не знаю я…

Але Голодомор переживала ваша бабушка?

В Голодоморі вмерла.

А вона померла в Голодомор?

Мг… в Голодомору вмерла.

А в якому році?

У 33-му. Вмерла в 33-му. Тоже з голоду.

І її мама поховала біля вашої сестрички і братика?

Да, да.       

Це у вас у садку?

Да, вдома усих хоронили. Ой Господи, аж душа болить.

А можливо готували оладушки з цвіту акації чи липи?

Нє, нє. Ми бересток їли.

А як ви вважаєте для чого зробили Голодомор?

Я щитаю, шо це було вредітєльство. Та ж не було нічого. Ото весна началась, а я пішла збирать отаку картошечку у людей. А там самий крохмаль. Я назбирала, натушили ми і кушали блюдо таке. Хай Бог милує, дєтка. Не дай Бог, не дай Бог.

А не ходили на поле збирать колоски в 32—му-33-му?

Ходили, ходили. І нас ганяли, і нас в сєльсовєт тягали, і казали поштрахують. Ну штрахуйте як в нас грошей нема. Ходили, збирали.

Об’їждчик там був, мабуть, він ганяв?

Да, об’їждчик був. Ганяв матюхом.

А ви пухлою були в  32-му чи в 33-му?

Я й в 32-му і в 33-му ото два годи щитай пухла була. А тоді од тухла і пішла ногами усе харашо. І пішла в ясла та й кажу, ну дивіть тепер на мене яка я. А то ноги отакі, і вода біжить з ніг.

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду