- Місце запису: місто Козятин Козятинський район Вінницька області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: Власюк Михайло Миколайович;
- Респондент: Стецюк Надія Федорівна, 1940 р.н.;
Все сказане Надією Федорівною є переказом спогадів її мами – Онофрійчук Василини Макарівни, 1909 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Козятин Козятинського району Вінницької області.
«Як і всі селяни того часу моя мама працювала в місцевому колгоспі. Жити в Козятині в роки Голодомору було, звісно, дуже важко. Не вистачало їжі, люди голодували, багато хто вдавався до крайнощів, аби хоч щось з’їсти, щоб не вмерти голодною смертю. Ловили черепах, жаб, навіть собак, і вживали їх у їжу. Адже для багатьох просто не було іншого виходу, аби не померти від голодної смерті. Були, звісно, і випадки смерті, проте не можна сказати, що вони були настільки масовими, як в інших районах нашої країни.
Не можна не згадати про тогодішнього голову колгоспу, Абрамюка Михайла. Саме завдяки цій людині голод у нашому краї пройшов не так важко, як у деяких інших районах України. Його можна назвати, як зараз кажуть, борцем проти геноциду, веде думку Надія Федорівна. Це була добра та чуйна людина, він не міг відмовити мабуть нікому, хто звертався до нього за допомогою, коли ситуація була вже зовсім безнадійною, старався допомогти з харчами. Також влаштовував у колгоспі обіди для членів того ж колгоспу, а також найбідніших, немічних людей та дітей. А в часи розкуркулення навіть попереджував про дії влади, щодо так званих куркулів, звісно вночі і перед величезним страхом. Так, Абрамюк Михайло, попередив нашого сусіда вночі, щоб той негайно відрікся усього напрацьованого важкою працею хазяйства і майна та вступив до колгоспу. Інакше вишлють до Сибіру, та, мабуть, не тільки його він попереджав. Протистояв геноциду. А тоді це був величезний ризик, втратити все і бути відісланим до Сибіру за свою доброту.