1. Місце запису: село Іванів Калинівський район Вінницька область;
  2. Дата запису: 21.08.2020 року;
  3. Хто записав: Кравчук Тетяна;
  4. Респондент: Оліх Анастасія Пилипівна, 21 січня 1925 р.н. в селі Слобідка Калинівського району Вінницької області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

 Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Слобідка Калинівського району Вінницької області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка. Як вас звати?

Анастасія Пилипівна.

А прізвище?

Анастасія.

А фамілія?

Оліх.

А коли ви народилися?

1925-го року, 1925-го года.

А число, місяць?

А місяць… 21-го января.

А де народилися?

Тут. Ось закінчується мій город, а там хата. Це там я народилася, а тут строїлася. Купила і тут построїлася рядом.

А як село називається?

Село?

Так.

Це? Слобідка.

А розкажіть про своїх батьків?

Батько в мене був старий, помер зарань і мати померла.

А як їх звали?

Батько звався Пилип, а мати — Катерина.

А прізвище?

Катерина.

Фамілія яка?

Фамілія — Оліх.

А батька?

Оліх.

І ваша Оліх?

Так.

А пам’ятаєте, було господарство в них? Чим займалися? Господарство, може, було якесь в них?

Та чим займались? У колгоспі, та й все. На роботу кликали у колгосп. З Німеччиною була тоді війна. Мусили йти робити, бо як хоче жити людина, то йде робити, бо боїться.

А пам’ятаєте, як батьки у колгосп пішли? Коли?

Да-да, пам’ятаю.

Розкажіть нам.

Батько коло коней робив. Конюхом, ветеринаром коло коней, а мати на норми ходила, на поле шарувати, буряки перебирати, полоти, робити.

А коли вони пішли у колгосп?

Вони раніше робили, а потім їх німецька власть то заставляли робити на роботі.

А що ви пам’ятаєте про 1932-33 рік?

Голодовка була. Народ дуже здихав. Моя мама нас рятувала. Їздила у Київ, там в очередь — хліб по кілу давали. Ставала в очередь, брала дітей з собою для того, щоб отримати кілограм хліба. Мамина сестра у Києві жила, то в неї кладовка була, то вона нас прийняла у тій клодовці жити у голодовку. Мамина сестра рідна.  Для того, щоб кіло хліба отримати, щоб було чим жити, то ми цілий день стоїмо за цим хлібом, за кусочка… Як ми там голодували, як бідували, але не здохли. Були там, стояли в очереді. Бо тут хліба не давали, а в Києві там в очереді брали. То так і прожили, не здохли, а багато людей померло. Голодовка була дуже страшенна. Страшенна голодовка була.

А тут, в селі, хліба не було?

Хліба? Де там тут? Хто мав свій кусочок якийсь хліба, може, хто мав пшеницю, чи що, а так багато не було тоді.

А чого не було?

Тоді забирали. Ходили і забирали в людей, що в кого є. Хліб та все забирали. Забирали. Ховали люди у піч зерно, затикали, і все одно знаходили, забирали. Дуже позабирають та й що їсти? Та й здихають, та й мучаться.

А хто забирав?

Ходили такі тоді, були, що забирали. Вони наче не собі забирали. Де вони це все дівали? Вони могли і собі забирати, як вони були якимись начальниками. Хто його знає?

Місцеві це були чи чужі?

Га?

Місцеві чи чужі?

Що брали?

Забирали місцеві? Свої були чи то чужі були?

А то свої є. Вони їдуть собі, вони дружать, то вони роблять як вони хтят.

Ну з цього села ті люди були?

Так. З цього.

А розкуркулювали?

Розкуркулювали, розкуркулювали.

А вашу сім’ю?

Нашу що сім’ю? У батька були коні — забрали. Віз у батька був — позабирали. Самі вони брали. Прийшли забрали, то й все.

А пам’ятаєте як вони до вас приходили?

Я як бачу, пам’ятаю, як вони приходили. Геть перевертали все, хто що їсть дивилися. Дуже було тяжко, дуже було тяжко. Багато людей померло тоді. Багато.

А у вас в родині хтось помер від голоду?

У нас від голоду ніхто не помер. У нас тітка, мамина рідна сестра, у Києві жила. Дала нам кладовку, ми там ночували. Вставали рано по хлібом, цілий день стоїмо в очереді, щоби з’їсти, а отримає той кусочок хліба, як людина їсть, перекусить та й живе. А якби не були в тітки, то й поздихали б. Так і вижили. Ця тітка вже зара умерла. Мама умерла, німа нікого.

А брати, сестри?

Які сестри? Чиї?

У вас брати, сестри були?

Да.

Старші чи менші?

Брат менший на два роки, а єдин брат старший на два роки. Померли.

А ви кажете, що були з мамою у Києві, а де батько був?

Батько тут, дома хазяював. Покидали хату на батька, а батько набрав чоловіків таких, що п’ють горілку, то привозив їх у Київ до мами та казав: «Давай хліба їм». Мама каже: «За цим хлібом треба в очереді стояти, я віддам, то діти поздихають». Він каже: «Давай їм, бо вони їсти хтять, здихають». Він нагодував тих людей, хліб повіддавав, а потом не стало і мама каже: «Діти так мучилися. Голодні, а ти понаводив мені чоловіків-п’яниць, щоб з’їли хліб». Мама сварилася на нього, а він каже: «Вони будуть ставати в очереді, брати та тобі дадуть». А вони не хтят ставати в очередь, бо це довго. Підуть на базар ті, що приїхали, на базар, а там на базарі люди продають, хто взяв і хоче заробити. Куплять наїдяться, а мама каже: «Бач, вони собі гроші взяли. Вони хочуть їсти, як нема, то взяли та купили собі, щоб не здохнути». Таке.

А коли ви повернулися з Києва? У якому році?

У якому році? Це я щось не помню.

Чи ви там, може, тільки пару місяців були?

Ми були той момент поки війна була. Війна закінчилася, ми вдома були. Ми не сиділи там.

А у 30-х роках ходили на поле колоски збирати?

Колоски то збирали, збирали й м’яли, і суп варили з них. Нам’яли, провівали ще й в макітрі, всяко було. То якось так, щоб не поздихали.

А дозволяли збирати ці колоски?

А?

А дозволялося збирати ці колоски?

Вони то сварилися… але він піде десь далеко, а з другої сторони ідуть збирають, бо їсти хтят. Вони то гонили, але люди ж дивляться. Пішов далеко —  пішли з другого боку збирати. І таке було.

А у колгоспі в 30-х роках їсти давали, в 32-му, в 33-му?

Як давали їсти? Хто давав? Самі варили. Їсти не давав ніхто. Тоді їсти не давали.

А люди пухли від голоду?

Да, пухли-пухли. Пухли, здихали. Таких гарних молодих людей багато, пам’ятаю, поздихало. Стільки, багато народу поздихало, пам’ятаю людей тих, що поздихали.

А пам’ятаєте їхні фамілії?

Фамілії? Ні, я всіх не можу помнити. Всіх не можу я помнити, то вже давно було.

Ну так, може когось згадаєте. Може сусіди ваші якісь.

Не помню. Знаю, що вмирали, а вже фамілії, то я не памню.

А як їх ховали, цих людей, що помирали?

Що ховали? На підводу та й на цвинтар, то й все. У яму та й все. Не було такого, щоб обід робили, щоб людей кликали. Померло, на підводу, в яму та й усе.

А для кожного була своя яма чи в одну яму?

Ні, викопували яму. Умерла людина, яму викопали, закопали. Це євреїв тут у нас у Яневі вибили, коло путі там здорову яму викопали. Позабирали в Яневі, розстріляти та там закопали. В Яневі євреїв.

А євреї в 32-33-му голодали?

Вони голодали. І їх забили німці та закопали, тут колу путі.

Це вже пізніше, вже, як німці прийшли, а до німців ще?

До німців євреї з нами всіма жили, так як й треба. Нормально жили, так як ми жили всі. Але чогось німці не схотіли євреїв та й побили їх.

А чого в 32-33-му люди голодали? Чого не було що їсти?

Чого не було? Бо були такі, що зробили голодовку.

А хто це такі вони?

Ну такі були начальники. Ті, хто командував, таке начальство було.

А церква була в селі?

Церква була.

Ходили до церкви у 30-му, 32-му?

Я щось не помню. Я хочу вам зараз  сказати про своє. Я людина віруюча. Я у церкву зараз не йду. А знаєте чого? Я читаю Євангеліє й Біблію. Там пише, що не можна поклонятися образам, у Біблії, бо це воно намальоване, з бумаги, то чого до нього молитися, просити в нього, воно нічого не дасть. До живого Бога треба простити, щоб Господь дав, поміг. А той папір, що на ньому намалювали й у церкві вклоняються, це несправедливо, це несправедливо.

А скажіть, а коли ви до школи пішли? Ходили до школи?

Ходила. Я у дев’ять років пішла у перший клас, а закінчила тільки вісім.

Це ви у 1934-му пішли?

Так.

А скажіть, як ви пішли у перший клас, то багато дітей з вами ходило?

29 душ було.

А в школі давали їсти?

Ні, у школі тоді не давали їсти. Удома, а у школі — ні. Зараз діти ходять у школу, то у нас у Слобідці дають, тим у кого багато дітей, то тим дітям дають допомогу.

А скажіть, а цих людей ви не пам’ятаєте, що ходили, обшуки робили, або ті, що їздили, збирали людей, які від голоду померли? Хто це такі вони були?

Та вже ж мені 96 років зараз. Хіба ж я можу до цієї пори запам’ятати їх всіх? Я ж була в аварії. Мене ж машина побила, то поламала мені плічко, в голові було поранення, голова була зашита, струс мозга, ноги побиті. Я тепер не можу  ходити, бо в мене ноги болять. Тут і до спальні тільки можу ходити. От. А мені, я заплатила налог за світло за газ, а мені пишуть, по 50 рублів задолженість, що я винна, а я не винна. Я дала грошей. Мені Люда платила. То вона заплатила, заслабла, квитанції в неї вдома, а я не можу піти. Я їм кажу: «Я заплатила, перевірте». То була сьогодні, перевіряла по свєту вона перевіряла. То вона подзвонила та там їй сказала, що я заплатила. І вона каже: «Ви не хвилюйтеся, ви заплатили. То що понаписували, то воно лишнє. Непотрібно, не платіть».

А скажіть, а що таке “Торгсин”, знаєте?

Кого?

“Торгсин”? “Торгсін”?

Я не знаю, що то таке.

Не чули. А можна було якісь речі у 1932-33 році обміняти на їжу?

Обміняти на їжу? 

Да.

Не помню.

Хустки, може, рушники?

Я не помню. Це такого я не помню. Може, хто міняв, як кому виходило. Тому, кому нема що їсти, він буде міняти, продавати, все буде робити, аби спасти життя.

А ви у сім’ї про голод згадували? Згадуєте зараз? Внукам, правнукам розказуєте?

Вони цього слухати не хтят. Вони повиїжджали. Зараз мої внуки навіть не у Вінниці. Онука, дочка мого синка, і її синок у Голландії живуть, в Голландії. А він у Вінниці сам живе синок, а діти у Голландії.

А як ви думаєте, треба про це розказувати дітям, що був голод, що забирали?

Та ми розказуємо, але вони кажуть: «То нам таке не кажіть. Кажіть щось добре, а про голодовку ми не хочем чути. Нащо вона нам здалася?». Не хтят слухати про голодовку. Хочуть, щоб їм щось таке хороше, добреньке казати їм.

А скажіть, може у вас залишились якісь речі ще ваших батьків? Чи фотографії їхні?

Ні. Нема. Зараз фотографії цих дітей, і з мене, і з синка, то є, бо він уміє фотографувати, синок, то в нього є фотографії. Маємо теперішні фотографії.

А жорна у вас були?

Були. Помню, помню, що були жорна, отак крутили.

А не забирали жорна?

Забирали, забирали, але ховали. Хто міг сховати — ховали, а хто не міг — забирали.

А де ховали?

Та куди? У бур’ян десь закрили.

А чому забирали жорна?

Щоб не дерли й не їли, щоб здохли. Нащо, щоб дерли? Вони хотіли, щоб здохли. Вони так хотіли робити. А ви думаєте, що зараз той Путін чи як на нього кажуть, що то кажуть війною на нас іде, то що він добра людина? Він хоче, щоб поздихали. Він так старається, щоб вред робити, щоб усе вред робити. І ще є такі, що його хотят. Не розбираються, що він такий ворог, війною іде, мучить людей, а ще його хотят.

Тоді так само було?

Да. Сестра моя дуже слухає Ізвєстія. Все слухає Ізвєстія. Слухає, де що, де війна, де що робиться, то вона слухає.

А що казали люди вже після Голодомору? Може, уже після війни. Що казали про Голодомор, чому він був? Які слухи ходили? Хто в тому винен?

Я за це не пам’ятаю. Скільки… Хто у цьому винен був. Це і врем’я багато минуло.

А що казали між собою люди?

Бідували, плакали, сердилися, що таке робиться, що таке робилось. Переживали. Помирало багато, а хто мав чим пережити, то ще живий. Оце у кого корова була, то я не помню, кажеться корови не забирали, люди молоко ще їли. А хто мав корову, то трохи пожити міг. Молоко їло, то якось і жило. Я не помню, чи в нас була, чи не було.

А були такі люди, що не хотіли у колгосп іти?

Нє. Ходили, бо треба ж жити, получити. Давали як заробіток, це ще не було війни, так жили. Піде у колгосп, заробить, на трудодні получить та харчується. Зерно давали.

А що люди їли під час Голодомору? Де знаходили їжу?

Копали гнилу бараболю, на городі копали. Вона перегнила. Вони копали, оббирали лушпаї й блини такі робили, жили. Отаке було життя. Я добре помню.

А тоді на поле ходили, збирали колоски? Під час Голодомору?

Не давали збирати, гонили. Це начальство гонило, не давали. Людина б пішла, збирала, крутила, м’яла і щось би зробила. А як вони не дають?

Це об’єжчики не давали, так?

Да, об’єжчики.

Це в них такий наказ був?

Да, такий наказ.

А хто наказував?

Вони були такі начальники, позбиралися. Так й зараз зберуться такі начальники, так і тоді. Як кажуть своя свита, зберуться та й командують, що хтят. І ніхто не боїться, бо вони начальники. Прийде, у хаті позабирає, що йому хочеться в хаті забрав, забрав і пішов. Оце розкуркулювали, казали. Забирали. А що ти зробиш? Не дасищ? Заберають.

А хто не голодував?

У кого було все їсти, то у того голодовки не було. Хто мав корову, свиню, хто був багатий, тому нічого.

А образи у вас у хаті стояли?

Стояли. Зараз вже нема. Бо на них нізя молитися. Це з бумаги намальовано. Я так вірую, у живого Бога. Умію прославляти, славити Бога, дуже гарно умію. Гарно прославляю. І Бог дуже любить, як прославляють. І що я попросю, то Бог мені дає. Я молюся, славлю Бога, славлю. Господь любить тих, хто славить. І Господь каже: «Кажіть людям, нехай вони мене приймають у серце, Господа, то не будуть на тому світі у пеклі горіти та в горні вогняному. І я буду їх жалувати, і буду їм добре робити. І вони будуть праведні, і буде їм добре. І я хочу… щоб люди приймали Бога в серце». Я Бога прийняла у серце і попросила: «Будь, Господи, у моєму серці. Куди іду, Господи, благослови мене. Бери мене за праву руку, веди мене, щоб все було благополучно». Благополучно піду по куплени, і ніяких аварій не буде, бо Бог веде мене у своїх руках. Бог з рук уже не пустить, щоб людина пропала. Але треба просити Бога, що: «Благослови мене, Боже. Будь, Господи, зі мною». Як ідеш куди, кажи: «Іди за мною». Наїлася, пообідала, кажи: «Спасибі, Господи, що наситив, спасибі». Потому шо як Богові дякувати за харчі, то Господь дає. А як воно наїлося, як свиня, усе що хоче, і не дякує, як же може Бог любити й давати, а? Ну нашо? Хто Бога любить, тому Бог помагає. А моя сестра читає  дуже Біблію. Всілякі ті книжки, вона уміє говорити на… Ну так, як говорять, язики, на всяких язиках. Їй Господь дав таке знання, що вона молиться, а потім іще другою мовою молиться, иначе. І уміє. І вона дуже научена і дуже понімає, всьо-всьо. І з нею Бог говорить. Бог. Вона дуже навчена багато. І всякі екзамени здавала. Її благословили і вона тепер, коли ноги болять чи руки, чи що, то йдуть до неї, щоб вона помолилася і  перестає. І стає людині легше, то їй дуже дякують.

Добре. Дякуємо вам велике, що поговорили.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду