- Місце запису: село Кобища Бобровицького району Чернігівської області;
- Дата запису: 13.07.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
- Респондент: Олешко Микола Антонович, 27 квітня 1927 р.н., народився в селі Буглаки Бобровицького район Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Буглаки Бобровицького району Чернігівської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати? Як вас звати?
Мене?
Вас, вас.
Микола.
А по-батькові?
Антонович.
Микола Антонович. А прізвище?
Не розумію.
Прізвище ваше? Фамілія?
Олешко.
Олешко Микола Антонович. Микола Антонович, а коли ви народилися? Дата народження?
Як я знаю?
Ну 27 квітня…
27-го …ну це ж
… квітня
уже я й позабував, це треба дивиться.
27-го квітня, 27-го року.
Да-да, 27-го року, 27-го квітня. Оце, шо він каже — це правий, я согласний.
Микола Антоновичу, а де ви народилися?
У…як..розкажу як воно…два брати…
Де ви… місце де народилися?
Буглаки. Так же?
Ну да.
У Буглаках.
Буглаки?
Буглаки.
А це який район? Бобровицький теж?
Це да, да, це на полі…
Бобровицького району…
Ми жили на полі і мали землю, там..
А тоді перестроїли і…
Ну, десь там на полі, за Татаринським хутором, де земля була. А тоді купили хату.
А тоді так було: багати охотники зайшли — «Шо ти хату строїш? Купи в мене хату (оту що жили), купи да не тягай дерева». Ну воно..купить дак купить. Мати тоже. І купили хату на хуторях.
Серед поля, на хуторях.
А той чоловік уже молодий грамотний. Я в Києві в його був удома.
Продав хату і поїхав в Київ, бо знав, що заберуть ту хату. Бо хата була гарна і розкуркулять. Отаким чином купили хату.
Да…ну оце би..
І там народилися на хуторях.
Це доГолодомору, да?
На хуторі.
Це да, до Голодомору.
Там і брат Пантелєй був. Той бідніший, батько багатший. Отак і жили.
А за рахунок чого дід Антон був..жив в достатку? Що він робив?
Плотник
Плотнік.
Плотник.
То ви ввжались заможньою родиною? Куркулями ви вважались чи середняками? От як вас вважали тоді?
Та нє, не було найманої праці, такі от..
Середняки?
Середняки.
Середняки.
Найманої праці не було. Дід заробляв тим, що вмів щось там плотнічать отаким чином.. Не транжирили: зібрали та й купили хату.
А ви оце, уся компанія ваша, откуда?
З Києва.
З Києва, з музею Голодомору. Музей збирають усі такі спогади, документи за той період.
Микола Антонович, а розкажіть оце ж про коней, як от щойно ви говорили, про коней, що почалась колективізація і про коня… Був у вашого батька кінь, розкажіть.
Про коняку так: купили…
Ні, ні ще не купили, коли дід продав її, свою…
Ми купили, а тоді продали. А мати каже, чи батько: «Що ж ми будем іти у колгосп, у людей є, а нашого нема?». Бистро в Макеєвку — купили коника. І віддали, він і до дому приходив сам, коник той.
Да, розкажіть ще раз, будь ласка.
Прибігав.
Був кінь. Колективізація. Дід рішив продати коня. Продав. А хтось із активістів приходить, таких розумних людей,Ті кажуть: «Антон, ти давай коня в колгосп веди, того, якого продав, бо поїдеш на Соловки». То дід поїхав у Макіївку, там село дальше Носівського району, купив уже другого коня і з усім цим реманентом в колгосп відвів.
Да-да.
Так, а кінь повернувся додому.
А тоді в колгосп забрали все, ну коняку. А сусід через дорогу забрав тоже. То розбирали, коли це було, шо, ну при нємцях?
Да, то вже коли німці прийшли, так люди позабирали своє собі.
Ага, да-да. Красуля забрав того коняку, шо здав. І вона здохла в його дома. Стара була, стара була. В колгоспі була, тоді у того діда була. Дід главний так був уже ж старий і все.
За вашу коняку зрозуміло, що відвели назад з усім реманентом, щоб не відправили на Соловки?
Да-да.
А когось відправили да, із сусідів, на Соловки?
Відправлено все.
На Соловки кого відправляли, ану розкажіть?
Я не помню.
Ну, ну згадайте, хто чоботи шив?
Красуля?
Ні, в день виборів не пішов на виб…
Ага… Те було так. Це я уже 100 раз переказувалось, так знаю. Прийшли два брати виходить… іти голосувать, а він чоботи пошив. Чо не пришов голосувать? Чоботи… так йому два годи дали чи щось отако.
В якому році це могло буть, приблизно?
В якому році це було?
33-тій?
Це я знаю, вже позабував.
Перша Сталінська конституція 36-тий рік, у тому часі вибори були.
А другі вибори — вже танцювали!
Зрозуміло.
А перві — той іде, той не йде. Чого не прийшов на вибори? Чоботи шив. Так два годи йому. А другі вибори вже організували дівчат, шоб танцювали, заставляли. Воно було близько — так і я ходив дивиться. А так… А тоді вже пошло і пошло харашо.
Харашо? Як харашо? Ну таке.
Микола Антонович, а ви щось чули Закон «Про п’ять колосків»?
Що?
Про закон такий…
Колоски. Як за колоски хто збирав на полі до тюрми відправляли?
Воно мене не касалось, так я й не помню.
Ну інших може: може ваші друзі може розказували, що, наприклад, ходили на поле, щоб щось там, якийсь колосочок зірвати? А чи можна було…?
Мати розказувала. Це вже баба Таня розказувала за…
Ну я цього не помню. Що ж я…
А от голодні люди були у селі, от що тоді голодали у 32-33-му році, пам’ятаєте?
За голодних людей, які в селі голодували в той час колективізації.
Ну трудно вспомнить оце все…
Е..от в том селі голодували і помирали, а вони на полі там виживали. Там була можливість вижити.
Ну я це знаю, що це родич же є, Тимох, не пошов, це ж чоботи ці.. це я знаю, чого не був на виборах.Ну це на вибори він…
Да, не пішов.
А батько в колгосп пішов? Здав коня і …
Дід Антон в колгоспі працював?
Да…
Працював?
Мати, батько, це все.
Без варіантів.
А їм там щось платили,щось давали? Або гроші, або їсти за роботу в колгоспі щось давали?
Ну..давали по-трошку шось же давали потом, но мало. А тоді послє тих других виборів, так уже танцювали. Заставили там, не заставили, а дівчата молоденькі так…
А де запас зерна ви держали так, на той случай?
Ну де я?
Ну згадайте, квасолю де держали?
На руках?
Квасолю у вуликах. Квасоля не портиться на відміну від зерна не заводяться жучки. Квасоля такий продукт з якого можна вижити.
То вони ховали?
Ховали в вуликах з бджіл.
Угу…
Згадайте!
Ну цього не могу придумать.
Квасолю. Не зерно, а квасолю.
Це приховували, щоб не забирали?
Карпо. Дід Карпо, дід-пальто. Карпо звати, так пальто…
Ну..дід Карпо, це вже дід.
Ой горе, та й годі.
А у вас не залишилось часом якихось старих фотографій чи документів? Може 20-30-тих років?
Ну я переб’ю, нагрілися в мене в хаті?
Да, нагрілися.
Не залишилось. Така історія: кочували, там хата, потім там, потім переселилися і вони розгубилися. А під час…ну ще за хату розкажіть коли переселилися в Буглаки в село, в хату, то хто в хаті ще був, крім вас? Сільрада чи кантора колгоспу?
Трудно сказать.
Ну, друга хата, там була комната, ну вхід.
Ну не помню, що ж я..
Хата була велика, то в одній хаті вони жили, а другу хату якби розкуркулювать наче ж воно не виходить, так кантора…
Ага.
О, розкажіть.
Ага шось… чи хороша хата була, оцего не помню, чи…
Да, хароша. Під бляхою. Перед війною це була дивина.Ну якби..
Хароша хата була, бо в погану ж хто піде? Це ж правда? — Правда.
Так кантора колгоспу чи сільрада, що там було?
Колгоспне.
Ну так колгоспу в одній хаті, а в хаті, кімнаті, вони жили.
Та це коли воно…
А цей…радіо,велосипед хто забрав під час війни?
Позабував.
Ну радіо було. Почалась війна…
Так то, шо ми подслухували, що робиться, так позабирали.
Хто?
Ну хтось же ж з власті забирав.
Від влади ще нинішньої, ще в вересні.
А самовольно ми вже підстроювали слухать по лінії ізвєстія шо робиться там. Ну того не інтересно що ж його, ховалися.
Забрали, зрозуміло, щоб не слухали…
Да, да. А всьо равно слухали. Придумували там шось да трошки і чутно було.
А про село, Микола Антоновичу, в той період, щось пам’ятаєте? Можливо, люди ходили…
Цього я не помню…
Не розповідав він вам?
Малий вік, 6 років. Знов же, вони жили на полі.
Я помню оце…
Там ніхто не проходив біля них?
Там же ж, да, туди ж до них пройти це ж треба…
І про село він теж загально не пам’ятає?
Села не було як такого. В кожного була земля і вони жили одноосібно по полях. Їх зселили до села Буглаки перед війною у 38-му році. Такий хуторець невеликий з хат…Скільки в Буглаках хат було? Сто? П’ятдесят там?
Да пув сотні було.
Одноосібників зселили. А хто ходив просити їсти, зерна там хто де?
Трудно балакать про це.