- Місце запису: село Юрківці Немирівського району Вінницької області;
- Дата запису: 23.09.2009р.
- Хто записав: Шклярук Вікторія Сергіївна;
- Респондент: Олексієнко Фросина Іллінічна, 1929 р.н., народиася в селі Юрківці Немирівський район Вінницька область
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Юрківці Немирівського району Вінницької області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Я, Олексієнко Фросина Іллінічна, 1929 року народження. Проживаю в с. Юрківцях.
Хоч я була ще й мала, але добре пам’ятаю голодовку 1932-1933 р. Сім’я складалася з 6 осіб, 4 дітей. Тато був молящий. Тато не хотів у колгосп, то нас розкуркулили. Забирали зерно, худобу, бараболю. Нас четверо сиділи на ліжку на соломі, бо геть рядно забрали. А коли забирала та бригада бараболю, то хтось з них висипав у солому мисочку бараболі, то ми й тому були раді. Потім ще поклав мені в пясну чвертку хлібини і сказав: “На, не плач і не будь така дурна як твоя мама…”. А я й досі не знаю: чом це моя мама дурна, певно тому, що тато не хотів писатись в колгосп, хотів сам хазяйнувати. Мав пасіку, коні, займався баштаном. Але потім забрали батька, засудили на 1 рік, потім на два роки, а вже в 1937 році — репресували. Люди були дуже голодні: самі і ніхто нічим не міг допомогти. А було й так, що рідний дядько (по татові) навіть від нас ще забирав, що мама встигла сховати. І нас “врагами народа” і “боголильними”.
Мама як могла нас виходжувала, бо вдягнутись не було, ні їсти. То якось мама знайшла роботу в Чагарах на пекарні. Пекли хліб, то там вже були добрі люди і коли-не-коли давали якийсь кусень хліба.
І так ми переживали Голодомор.