1. Дата запису: 5 вересня 2020 року;
  2. Місце запису: смт Врадіївка Врадіїівського району Миколаївської області;
  3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
  4. Респондент: Носач Семен Гаврилович, 7 лютого 1925 р.н., народився у селі Сирове Врадіївського району Миколаївської області;
  5. Розшифровка запису: Базько Софія.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав  у селі Сирове Врадіївського району Миколаївської області.

Представтесь, будь ласка, як вас звати. Ваше прізвище…

Носач Семьон Гаврилович. 1925 года рождєнія 7 фєвраля.

А де ви народилися?

Отут. Нє, 15 кіломєтров отсюда, село Сирово.

Сирово і якого району якої області воно було?

Цей самой.

Врадіївського району.

Да.

І Миколаївської області тоді.

Да. Село Сирово.

А ви можете розказати про своїх батьків до колективізації? Про господарство своїх батьків.

Батько робив начальніком міліції Врадіївки. Баштан… Не Баштанскага, а… Забув район. А потом Великіє Луки, а потом город Котовск Одеськой області. Работав начальником міліції.

А у тридцять третьому він тоже був начальником міліції?

Він був суддьою Врадіївки.

В тридцять третьому суддьою. А як його звали?

Гаврил Миронович.

І прізвище…

Носач.

Носач.

Носач.

А якого року народження він був?

Тищу дівяц… дівяцот… Кажецця, пєрвого. Ілі второго. Второго года. Тищу дівяцот второго года.

А ваша мама? Мати ваша, як її було звати?

Акуліна.

Носач Акуліна. А як по-батькові?

Калєніковна вона.

А якого року народження вона була?

Кажецца, чєтирнацатого. Да, а умєрла в підісят дєвятому. Іздіваліся над нєю. Она била в окупацийи, А ми ж були комуністи: папа, дядьки мої. Один дірєктор школи в Сировє, а другий зав районо Врадіївки, Носач тоже.

А мама де працювала в тридцять третьому?

Мама нігдє не працювала, воспітивала пятеро дітєй, нас.

А як було звати дітей?

Брата – Ніколай Гаврилович, сестру – Дуся Носач і Ліда. Ліда іщьо жива, живйот за Київом, город… город… какой, як він називається… А Господь би його побив.

Бровари?

Чернігов, Чернігов.

А, Чернігів.

Ще живая. Їй восімдісят дєвять лєт. Трицить второго года. Нє, чуть менше, навєрно. Іщьо живая! А остальні всє вже в зімлє. Нема.

А решта ваших братів і сестер, якого року народження вони були?

Хто?

Сестри й брати.

Ну сестра ж, я говорю, шо вона, етот, як, в Чернігові щас, трицить второго года, Ліда була в Білорусії умірла.

Якого року вона народження?

Двацить восьмого. Брат був трицятого года, і я двацить пятого.

Зрозуміло. А чи пам’ятаєте ви, як колективізація проходила? Чи були колгоспи там, де жили ви?

Ну колгоспи були. В нас колгосп був в Врадіївкі самий лучший в області. Він був гєрой соціалістіческого труда Рожко.

А як він утворювався, пам’ятаєте? Зразу ж не було колгоспів. Як створювали ці колгоспи?

Колгосп «Україна» називався, тут у Врадіївкі.

А люди добровільно вступали в колгосп в двадцять дев’ятому, тридцятому?

Всяко бувало. Ті, коториє не хотіли работать, правітєльство повезло їх з района. Удаляли.

Куда?

А я знаю, куда. Удаляли, а куди, я не знаю.

Не знаєте, куди. А як…

В Росію.

А?

В Росію.

Удаляли як, яким способом їх удаляли в Росію?

Ну як, просто посадили на машину і завезли.

І шо вони там робили?

А відки я знаю, шо вони там робили? Наверна, копали шахти, уголь видобували, і прочеє прочеє.

А чи було тут розкуркулення? Чи були такі люди, які не хотіли іти в колгосп, і чи їх розкуркулювали?

Ну я ж кажу, оці… Куркулі…. Отепер куркулі.

А тоді не було куркулів?

Як не було? Були, канєшно. З ними  розбирались бистро, удаляли їх з району.

І чи багато таких було в районі?

Нє, не дуже багато. Мужчіни йшли в колгоспи, а жінки не хотіли іти на роботу, їх отправляли.

Так жінок отправляли?

А?

Жінок отправляли?

Да.

А мужчини оставалися, а жінок отправляли?

Нє, і мужчіна виїжав з ними, з жінками. Я знаю… Я ж не могу…

А у вас хтось у колгоспі працював з вашої родини?

Нє.

Ніхто. А ви в тридцять третьому…

Як, батьки мого батька, бо ж батько робив у колгоспі, дєдушка

А ваш батько тут, у Врадіївці, в суді робив, да?

Він да, начальником міліції і суддьою, да.

І в тридцять третьому він тоже там працював?

Да. Нє, зразу в кооперації робив. Малим я ж був, тільки виріс. В Сирові він, звідти забрали його в сільсавєт, поробив в сільсавєті, з сільсавєта забрали і робив у міліції, а з міліції суддьою. Брали депутатом.

А оце, ви кажете, в кооперації він робив. А коли він пішов в сєльсавєт, коли його забрали в сєльсовєт?

Ну як тільки виріс, год в сімнацить-восімнацить, я помню…

Ну вже в тридцять другому – тридцять третьому він був тут, у Врадіївці.

Да.

А як розказував він, чи люди не чинили опір колективізації, чи не опиралися?

Ніхто не опирав нічого. Порядок був у районі. Усіх сажав у тюрму, короче говоря [сміється]. Бандітів отіх, хуліганів.

А хто були бандіти? Куркулі були бандітами-хуліганами?

Ну я знаю, як сійчас у нас, пяниця, алкоголік, понімаєш, тоді так само було.

А ви можете розказати, як проходило розкуркулення? Як розкуркулювали людей тоді?

Ну откуда я знаю, як… Забирали отово всьо і отправляли. Ну тоді куркуль був. Дві конячки мав, понімаєш, вже куркуль хіба? Тепер куркуль!

А оце як дві конячки мав, то вже його визнавали куркульом і вже отправляли, да?

Да.

А чи не знаєте ви, що з тими людьми було? Ну от ви кажете, отправляли.

А звідкі я можу… Я ж кажу, в Росію.

Надовго?

На всьо время!

Не поверталися назад вони?

Не знаю. Я знаю, той шо іздівався над мамою, тут, брігадіром, посадили, і по сіводняшній дєнь нема його.

А за шо його посадили?

А за то, шо заставляв робити маму. Во врємя окупациї це, я ж розказую, поняли? Людям платили, а мамі, четверо дітей, бо я тоже був навпроті, а четири ж з мамою були. Не давав хліба. Всім давали, а це сім’я, каже, комуніста, не давать їм. Йому двацять пять лєт за [незрозуміло]. Фамілія його Авраменко. З нами його, навєрно, нема, бо як мені вже сто…

А коли його посадили, вже після війни?

Ну канєшно. Я ж кажу, шо іздівалися, во врємя войни іздівались. Він робив… самий старший цей по району був колгоспною.

А ваш батько був комуністом тоді ще, в тридцять третьому теж був комуністом?

Він всьо врємя комуністом був.

А мама теж була комуністкою?

Нє, мама була домработніца, воспітувала п’ятеро дітей. Она гєрой матєрі, чи як називалося.

Мать-героїня?

Да, мать-гєроїня.

А скажіть будь ласка, чи доводилося батькові десь ходити робити обшуки у людей? Чи бачив він, де вони ховали свої продукти?

А звідки цеє… прийдьот, знайдьот закопано, достане, забере і всьо, [незрозуміло].

То він теж ходив, да?

Як, люди ходили, работнікі міліції, я знаю, як воно там…

А хто ці люди були? Хто люди ці, шо ходили, шукали?

Ну, работнікі міліції. Там же не один… Одін в міліції городськой… Нас було в міліції я робив. Я тоже робив в міліції. Двінацить лєт.

І що робила міліція, коли знаходила це зерно в людей?

Забирала [незрозуміло], а куди ж вона ще…

А людям нічого не було за це?

Я не знаю, нєкоторих судили…

А забирали тільки зерно?

Да. Большинство зерно.

А худобу не забирали?

Кого?

Худобу не забирали?

Та не помню. Ну тоже, навєрно, забирали. Коні забирали, я знаю. А худоба, всьо равно. 

А речі домашнього вжитку, сорочки, може, кожухи, чоботи не забирали?

Нє, це не брали. Це все хєрня всьо було, брешуть. Ніхто не забирав.

А були такі люди, які там, наприклад, чинили опір? От прийшли до них, кажуть, з міліції, кажуть, що вони влада, що вони повинні обшукать, а люди кажуть, що ні, ми не хочемо.

Ну цього не було.

Не чинили опору?

Нє, який опір був. Оно голодні, траву їли, всьо, шо положили. Ой, не хочу розказувать.

А розкажіть, як оце ви розказуєте, шо траву їли. Чого так склалося, шо довелося їсти траву?

Ну а шо ж будеш їсти, як не було шо. Кадіж іще їли. Знаєш, що таке кадіж?

Знаю. А чого так сталося, шо не було чого їсти?

Бо голод був.

А чого він був?

А відки цього… Оце я учився в совєтскій школі, і давали нам баланду в котьолку. Я не їв, не міг її їсти, а ніс додому. По дорозі хлопці зловили мене і з’їли, і всьо равно, отак було даже.

А ви тоже голодували?

Ну а шо я? Канєшно, як воно. Трошки луччє – папа робив…

А в нього якась була зарплата, да, якийсь пайок був?

Копійки були. Якщо я робив в міліції, получав шиїсят сім рублів піісят копійок, а наче вислуга началась повишаться, повисили аж до дівяносто рублів.

А ви кажете, що голодували. Ви не пухли?

Шо?

Пухлими не були?

Нє. Ми не пухли. А люди пухли. Багато.

Помирали люди з Голодомору?

Ну а як же, ну канєшно помирали, багато було.

У Врадіївці багато померло?

В Сирові да.

Так а ви в Сирові тоді були чи у Врадіївці?

В Сирові.

Ви жили в Сирові, а батько працював у Врадіївці.

Да. А тоді забрав нас сюди.

То в тридцять третьому ви проживали в Сирові.

Да.

Зрозуміло. І в школі були якісь гарячі сніданки, пайки?

Да.

А от ви кажете, шо оце ходили шукали. А до вас приходили обшукувати?

А чого ми, шо ми. Ніхто не шукав в нас. То шукали в панів, які були багаті.

А ще були пани в тридцять третьому?

Ну а як же ж.

І багато було в селі панів?

А я звідки знаю, скільки їх там було. А тепер багато? За п’ять год Київ розікрав, єврєї еті.

А чи були випадки, шо люди ходили обмінювати речі на продукти харчування?

Та всяко бувало, міняли на, а как же.

А де можна було обмінять?

А звідки знаю… в спекулянтов наверно так як і січас. Що січас пожалсто тільки гроші, усе є.

У місто не ходили міняти рушники, сорочки на продукти харчування?

Всьо міняли, я ж кажу.

А виїхать з села можна було?

А?

Із села виїхать тоді в 33-му можна було?

Ми нікуди не їздили. На базар їздили в Криве [Криве Озеро], Врадіївку, а тоді приїхали сюди у Врадіївку так і живемо.

А люди не тікали від голоду кудись із села, кудись в місто?

А я звідки знаю тікали чи ні. Я ж кажу. От тікії діла доця.

А чи сусіди Ваші голодували чи не голодували?

Шо-шо?

Сусіди Ваші голодували?

Не поняв.

Ваші сусіди голодували чи ні?

Ну як всі голодували. Як, не дуже й голодували. Як оце держали корови на коровах, за щот коров і жили.

А не забрали їх у колгосп корови?

Добровольно хто йшов.

Всі пішли добровольно?

Не знаю, мій дід пішов добровольно, всьо здав і в колгоспі робив дєдушка Мирон звати.

А ким він робив?

А?

Ким робив дєдушка Мирон?

А, строїв конюшні для коней, коров, овець, строїтелем, короче говоря, по нашому сейчас називається.

Ви кажете, що багато померло з голоду, а Ви когось конкретно пам’ятаєте з своїх родичів чи сусідів, хто помер з голоду?

Не хочу фамілярно, воно мені нужно це фамілярно, а січас скільки вмирає, от передали 21 чоловік знову в нас в Україні вмерло [померлі від коронавірусу].

Від чого?

Ну от від цьої болєзні. Як вона називається?

Ну це ж вірус, а це голод!

Ну да.

То ж вірус, а то голод.

А скільки десь у Сирові померло людей? У Сирові скільки померло людей?

Багато, тоді, бо у дєдушкі тоді було 14 дітей, а осталося 3 тільки з 14, правда чотирнадцятого, брат колисав колиску, вона вилетіла і вбилася. Отаке було.

А решта померли?

Да

А від чого?

Болєзнь якась була. Як називалася.

Так вони померли ще до Голодомору?

От болєзні, кажу. Ви понімаєте? Так як сійчас. Я забув як вона називалась.

Так це було до 33-го, чи після 33-го?

Після. Після трицить третього, в трицить пятом прімєрно, в трицить шестом…

А Голодомор всі 14 пережили? Голодомор пережили усі 14?

Да.

Всі пережили Голодомор?

От такі діла.

А Ви кажете, що голодували всі. А чи були люди, які не голодували в селі?

Ну як корову не хочет держати, нада робити, робити не хоче, випити. Так як тепер, що бач, що робиться.

А Ви кажете, корову не хоче даржати. А якщо корову забрали в колгосп, то де її взять?

Ніхто не забирав, все брехня.

Не забирали?

Нє.

Ні. І коней тоже не забирали.

Коні забирали.

Коні забирали?

Да.

А корів не трогали?

Да. Кози, понімаєш, вівці. В основному вівці.

А чого не брали корів?

Звідки я знаю?

В колгоспі не треба було корів?

Не знаю я, не можу сказати.

То в них не було вопщє-вопщє корів?

У нас корова була. Вже сюди, в Врадіївку ми приїхали і корову держали.

Корова була в вас.

Да.

А в дідуся?

Тоже. Тоже була.

А можна за допомогою молока…  Всі пили це молоко. А було якесь зерно, щось десь лишилося?

Ну якшо врожай був, то було й зерно.

А в тридцять третьому був урожай?

Всі кажуть, шо не було.

Не було врожаю в тридцять третьому.

Не знаю. Оцей голод почався і всьо.

Так а чого не було врожаю?

Погода! [нерозбірливо]

А яка була тоді погода?

Ну як же… Цей год, бач, тоже плохо, трицить п’ять тємпіратура.

То не вродило зовсім чи щось уродило, но менше?

Ну да.

Як?

Оце ж так.

Не вродило зовсім?

В нас в цей год, допустім, в нас в Врадіївці, картошка тоже не вродила.

А тоді шо не вродило?

А я відки знаю, шо я, агроном, чи шо?

Ну розказували, що вродило хоть шось, хоть чуть-чуть, хоть шось було?

Ну канєшно, трошки ж було. А трошки шо? Нада год жити.

А в державу не треба було здавать?

А я звідки знаю, шо треба було. Налоги платили.

А високі були налоги?

Шо?

Налоги високі були?

Ну я звідки знаю, не помню.

А оце ви кажете, що ходили зерно шукали, то це ж тоже в трицить третьому було?

Ну оце як голод був.

Ну, то я ж про урожай у той год же й питаю.

Так, всьо, кончаєм еті всє.

Ладно, понятно з урожаєм. Дивіться, а про те, шо можна було піти на полі колосків узять, якшо дома немає, піти взять колосочків?

Іздали указ, і садили, хто брав.

А як цей указ називався?

А звідки я знаю? Указ правітільства.

Про шо?

Ну шо украв… Називалося кража.

За колоски, да?

І ще, шо вся, навєрно, їм закон.

А скажіть, тоді людей багато було, шо ходило це красти?

Да усі ходили, хто їсти хотів [сміється].

І ви ходили?

Ну а як же.

Тоже ходили на поле?

Ходив собирав кукурузку, там це, чи пшеничка, колосок упав.

А поля ніхто не охороняв?

Шо?

Поля не охоронялися?

Нє, охранялися, щітався охраннік. А шо він може зробить проті народа, як вони блін голодні?

А як цього охранніка звали?

Так, всьо, я вже вморився.

Я про поля хочу запитати ще. Про поля.

Шо-шо?

Про поля хочу запитати.

Які поля?

Ну оце ж ви кажете охраннік, а як того охранніка звали?

Ну як, охраннік.

Не об’їждчик його звали?

Чоловіка?

Да. Об’їждчик, може, звали?

Ну цього я помню. Гаврило, Гаврило звався, а як… Багрін.

То його об’їждчик називали?

Шо-шо?

Посидіть, будь ласка, ще пару хвилинок.

Нє, вже всьо, хвате. Я вморився.

Так ви, може, передихнете, і далі ще поговоримо?

Зачєм цево вам?

Ну це ж нам цікаво, для історії, щоб ви оце все розказали, для історії.

А… Давно так би сказали, що для історії. Так що ж ви не робите, щоб був порядок у Київі? Молодьож, ви програєте Україну.

А скажіть, тоді люди помагали один одному?

Аякже. Канєшно, он і щас, бачте, мені приїхала з Ніколаєва, помагає.

Так родичі помагали чи просто сусіди помагали?

І сусіди. А сійчас шо сусіди. Оно одна лежить, втарая лежить, ця бігає. Дочка поїхала в Америку, а там щас не випускають. І вже пів года сидить сама, плаче.

А тоді в тридцять третьому ділилися продуктами, якщо в когось було?

Ну а як же. Позичали друг другу, Я знаю, мені батько покойний як сказав, шо, синок, знаєш, не позичай гроші, бо, каже, легко дати, но дуже тяжко забрати.

А як ви думаєте, чого був Голодомор?

Ну як чого був… Погода. Он сьогодні щас як погано. Умирають люди, понімаєш.

І тоді посуха була, да?

Ну да.

Тоді була погана погода. Чи хороша була погода?

Хоро… Ну як, бували так само дожді.

А вам батько розказував, от ви кажете, він у суді працював, за колоски йому доводилося судити людей? Судили людей за колоски?

Так як, то суд судив, а міліція тільки задержувала.

Але ж ви казали, він був у суді, працював у суді.

Я знаю, в суді.

Може, розказував якісь цікаві історії? Хто ці люди були, кого?

Ну як, прості люди. Хто хотів їсти, бур’яни рвав, я ж кажу. Ой так, всьо, я кончаю.

Ще одне питання. Ви як думаєте, це був злочин, шо колоски збирали?

Нє, це не злочин.

А чого ж судили їх за це?

А це ви в государства питайте, а не мене. Ось так. Бивше государство. [Підіймається, хоче йти].

А хто тоді государством правив?

А я помню?

А як ви думаєте, хто винен в Голодоморі?

Не знаю. Вопше-то винна погода, я думаю. Потомушо погода була б, урожай був би. Вони хотіли ше геноцид уцепить же.

То це не геноцид?

А який це геноцид? Раз неврожай. Голод був, правильно.

А шо таке геноцид?

А?

А шо ж тоді таке геноцид?

Я не знаю, у чорних.

У чорних?

Да.

А шо, в Україні не було геноциду?

Не було.

У білих не може бути геноциду?

Да. Він зробив оно празник вам даже, президент цей, як його фамілія, я забув. Геть забув.

А празник про шо? Який празник?

Голодомор.

Так то ж не празник.

Як, то ж празнують в Україні.

Це день пам’яті.

Пам’ять.

Ну а як ви думаєте, тих людей, які погибли від голоду, їх треба поминати?

Ну, оце друге діло, бачте…

Якщо він ішов і впав, десь помер, і ніхто не знає, де він закопаний, його треба поминати?

Нада.

А як ви думаєте…

Ви позабули даже цей яр, Бабин Яр, не отмічали. Шо даже Ізраїль, аж тепер новий наш президент розрішив, шоб празнували. Як це так? Там же ж і євреї, і русскі, і українці, і… ну всі національності, і дєті даже.

То як ви думаєте, Бабин Яр треба поминати, а Голодомор не треба?

Почіму Голодомор? Голодомор він уже прошов, вже забули.

І Бабин Яр пройшов.

Не знаю. Я не вчьоний. Єсть учьониє, вони, цей…. [нерозбірливо]

Присядете?

Нє, вже я всьо, йду до хати вже.

Ну ви не учьоний, ну просто як людина. Кажу, ви не учьоний, но ви людина.

Правильно.

Ну по-людськи, як ви думаєте, отих людей, які померли в Голодомор, їх потрібно поминати?

Да, поминати, аякже.

І оцей день, який зробили, він же не день празника, а день пам’яті. Такий день має бути?

Я знаю…

Ну от ви як людина, як думаєте?

Я думаю, шо треба вспоминати. Аякже. Який би він не був. Я так думаю.

Люди винні в тому, що вони померли з голоду?

[сміється, нерозбірливо]

Ну вони ж винні чи ні?

Боже мой, доця, опухші такі ноги, руки, жалко їх. Ой, не хочу вже вспоминати. Ви мені тут вспоминати, то вже я, понімаєш, заболію сам [сміється].

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду