- Дата запису: 5 вересня 2020 року;
- Місце запису: смт Врадіївка Врадіїівського району Миколаївської області;
- Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
- Респондент: Носач Семен Гаврилович, 7 лютого 1925 р.н., народився у селі Сирове Врадіївського району Миколаївської області;
- Розшифровка запису: Базько Софія.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Сирове Врадіївського району Миколаївської області.
Представтесь, будь ласка, як вас звати. Ваше прізвище…
Носач Семьон Гаврилович. 1925 года рождєнія 7 фєвраля.
А де ви народилися?
Отут. Нє, 15 кіломєтров отсюда, село Сирово.
Сирово і якого району якої області воно було?
Цей самой.
Врадіївського району.
Да.
І Миколаївської області тоді.
Да. Село Сирово.
А ви можете розказати про своїх батьків до колективізації? Про господарство своїх батьків.
Батько робив начальніком міліції Врадіївки. Баштан… Не Баштанскага, а… Забув район. А потом Великіє Луки, а потом город Котовск Одеськой області. Работав начальником міліції.
А у тридцять третьому він тоже був начальником міліції?
Він був суддьою Врадіївки.
В тридцять третьому суддьою. А як його звали?
Гаврил Миронович.
І прізвище…
Носач.
Носач.
Носач.
А якого року народження він був?
Тищу дівяц… дівяцот… Кажецця, пєрвого. Ілі второго. Второго года. Тищу дівяцот второго года.
А ваша мама? Мати ваша, як її було звати?
Акуліна.
Носач Акуліна. А як по-батькові?
Калєніковна вона.
А якого року народження вона була?
Кажецца, чєтирнацатого. Да, а умєрла в підісят дєвятому. Іздіваліся над нєю. Она била в окупацийи, А ми ж були комуністи: папа, дядьки мої. Один дірєктор школи в Сировє, а другий зав районо Врадіївки, Носач тоже.
А мама де працювала в тридцять третьому?
Мама нігдє не працювала, воспітивала пятеро дітєй, нас.
А як було звати дітей?
Брата – Ніколай Гаврилович, сестру – Дуся Носач і Ліда. Ліда іщьо жива, живйот за Київом, город… город… какой, як він називається… А Господь би його побив.
Бровари?
Чернігов, Чернігов.
А, Чернігів.
Ще живая. Їй восімдісят дєвять лєт. Трицить второго года. Нє, чуть менше, навєрно. Іщьо живая! А остальні всє вже в зімлє. Нема.
А решта ваших братів і сестер, якого року народження вони були?
Хто?
Сестри й брати.
Ну сестра ж, я говорю, шо вона, етот, як, в Чернігові щас, трицить второго года, Ліда була в Білорусії умірла.
Якого року вона народження?
Двацить восьмого. Брат був трицятого года, і я двацить пятого.
Зрозуміло. А чи пам’ятаєте ви, як колективізація проходила? Чи були колгоспи там, де жили ви?
Ну колгоспи були. В нас колгосп був в Врадіївкі самий лучший в області. Він був гєрой соціалістіческого труда Рожко.
А як він утворювався, пам’ятаєте? Зразу ж не було колгоспів. Як створювали ці колгоспи?
Колгосп «Україна» називався, тут у Врадіївкі.
А люди добровільно вступали в колгосп в двадцять дев’ятому, тридцятому?
Всяко бувало. Ті, коториє не хотіли работать, правітєльство повезло їх з района. Удаляли.
Куда?
А я знаю, куда. Удаляли, а куди, я не знаю.
Не знаєте, куди. А як…
В Росію.
А?
В Росію.
Удаляли як, яким способом їх удаляли в Росію?
Ну як, просто посадили на машину і завезли.
І шо вони там робили?
А відки я знаю, шо вони там робили? Наверна, копали шахти, уголь видобували, і прочеє прочеє.
А чи було тут розкуркулення? Чи були такі люди, які не хотіли іти в колгосп, і чи їх розкуркулювали?
Ну я ж кажу, оці… Куркулі…. Отепер куркулі.
А тоді не було куркулів?
Як не було? Були, канєшно. З ними розбирались бистро, удаляли їх з району.
І чи багато таких було в районі?
Нє, не дуже багато. Мужчіни йшли в колгоспи, а жінки не хотіли іти на роботу, їх отправляли.
Так жінок отправляли?
А?
Жінок отправляли?
Да.
А мужчини оставалися, а жінок отправляли?
Нє, і мужчіна виїжав з ними, з жінками. Я знаю… Я ж не могу…
А у вас хтось у колгоспі працював з вашої родини?
Нє.
Ніхто. А ви в тридцять третьому…
Як, батьки мого батька, бо ж батько робив у колгоспі, дєдушка
А ваш батько тут, у Врадіївці, в суді робив, да?
Він да, начальником міліції і суддьою, да.
І в тридцять третьому він тоже там працював?
Да. Нє, зразу в кооперації робив. Малим я ж був, тільки виріс. В Сирові він, звідти забрали його в сільсавєт, поробив в сільсавєті, з сільсавєта забрали і робив у міліції, а з міліції суддьою. Брали депутатом.
А оце, ви кажете, в кооперації він робив. А коли він пішов в сєльсавєт, коли його забрали в сєльсовєт?
Ну як тільки виріс, год в сімнацить-восімнацить, я помню…
Ну вже в тридцять другому – тридцять третьому він був тут, у Врадіївці.
Да.
А як розказував він, чи люди не чинили опір колективізації, чи не опиралися?
Ніхто не опирав нічого. Порядок був у районі. Усіх сажав у тюрму, короче говоря [сміється]. Бандітів отіх, хуліганів.
А хто були бандіти? Куркулі були бандітами-хуліганами?
Ну я знаю, як сійчас у нас, пяниця, алкоголік, понімаєш, тоді так само було.
А ви можете розказати, як проходило розкуркулення? Як розкуркулювали людей тоді?
Ну откуда я знаю, як… Забирали отово всьо і отправляли. Ну тоді куркуль був. Дві конячки мав, понімаєш, вже куркуль хіба? Тепер куркуль!
А оце як дві конячки мав, то вже його визнавали куркульом і вже отправляли, да?
Да.
А чи не знаєте ви, що з тими людьми було? Ну от ви кажете, отправляли.
А звідкі я можу… Я ж кажу, в Росію.
Надовго?
На всьо время!
Не поверталися назад вони?
Не знаю. Я знаю, той шо іздівався над мамою, тут, брігадіром, посадили, і по сіводняшній дєнь нема його.
А за шо його посадили?
А за то, шо заставляв робити маму. Во врємя окупациї це, я ж розказую, поняли? Людям платили, а мамі, четверо дітей, бо я тоже був навпроті, а четири ж з мамою були. Не давав хліба. Всім давали, а це сім’я, каже, комуніста, не давать їм. Йому двацять пять лєт за [незрозуміло]. Фамілія його Авраменко. З нами його, навєрно, нема, бо як мені вже сто…
А коли його посадили, вже після війни?
Ну канєшно. Я ж кажу, шо іздівалися, во врємя войни іздівались. Він робив… самий старший цей по району був колгоспною.
А ваш батько був комуністом тоді ще, в тридцять третьому теж був комуністом?
Він всьо врємя комуністом був.
А мама теж була комуністкою?
Нє, мама була домработніца, воспітувала п’ятеро дітей. Она гєрой матєрі, чи як називалося.
Мать-героїня?
Да, мать-гєроїня.
А скажіть будь ласка, чи доводилося батькові десь ходити робити обшуки у людей? Чи бачив він, де вони ховали свої продукти?
А звідки цеє… прийдьот, знайдьот закопано, достане, забере і всьо, [незрозуміло].
То він теж ходив, да?
Як, люди ходили, работнікі міліції, я знаю, як воно там…
А хто ці люди були? Хто люди ці, шо ходили, шукали?
Ну, работнікі міліції. Там же не один… Одін в міліції городськой… Нас було в міліції я робив. Я тоже робив в міліції. Двінацить лєт.
І що робила міліція, коли знаходила це зерно в людей?
Забирала [незрозуміло], а куди ж вона ще…
А людям нічого не було за це?
Я не знаю, нєкоторих судили…
А забирали тільки зерно?
Да. Большинство зерно.
А худобу не забирали?
Кого?
Худобу не забирали?
Та не помню. Ну тоже, навєрно, забирали. Коні забирали, я знаю. А худоба, всьо равно.
А речі домашнього вжитку, сорочки, може, кожухи, чоботи не забирали?
Нє, це не брали. Це все хєрня всьо було, брешуть. Ніхто не забирав.
А були такі люди, які там, наприклад, чинили опір? От прийшли до них, кажуть, з міліції, кажуть, що вони влада, що вони повинні обшукать, а люди кажуть, що ні, ми не хочемо.
Ну цього не було.
Не чинили опору?
Нє, який опір був. Оно голодні, траву їли, всьо, шо положили. Ой, не хочу розказувать.
А розкажіть, як оце ви розказуєте, шо траву їли. Чого так склалося, шо довелося їсти траву?
Ну а шо ж будеш їсти, як не було шо. Кадіж іще їли. Знаєш, що таке кадіж?
Знаю. А чого так сталося, шо не було чого їсти?
Бо голод був.
А чого він був?
А відки цього… Оце я учився в совєтскій школі, і давали нам баланду в котьолку. Я не їв, не міг її їсти, а ніс додому. По дорозі хлопці зловили мене і з’їли, і всьо равно, отак було даже.
А ви тоже голодували?
Ну а шо я? Канєшно, як воно. Трошки луччє – папа робив…
А в нього якась була зарплата, да, якийсь пайок був?
Копійки були. Якщо я робив в міліції, получав шиїсят сім рублів піісят копійок, а наче вислуга началась повишаться, повисили аж до дівяносто рублів.
А ви кажете, що голодували. Ви не пухли?
Шо?
Пухлими не були?
Нє. Ми не пухли. А люди пухли. Багато.
Помирали люди з Голодомору?
Ну а як же, ну канєшно помирали, багато було.
У Врадіївці багато померло?
В Сирові да.
Так а ви в Сирові тоді були чи у Врадіївці?
В Сирові.
Ви жили в Сирові, а батько працював у Врадіївці.
Да. А тоді забрав нас сюди.
То в тридцять третьому ви проживали в Сирові.
Да.
Зрозуміло. І в школі були якісь гарячі сніданки, пайки?
Да.
А от ви кажете, шо оце ходили шукали. А до вас приходили обшукувати?
А чого ми, шо ми. Ніхто не шукав в нас. То шукали в панів, які були багаті.
А ще були пани в тридцять третьому?
Ну а як же ж.
І багато було в селі панів?
А я звідки знаю, скільки їх там було. А тепер багато? За п’ять год Київ розікрав, єврєї еті.
А чи були випадки, шо люди ходили обмінювати речі на продукти харчування?
Та всяко бувало, міняли на, а как же.
А де можна було обмінять?
А звідки знаю… в спекулянтов наверно так як і січас. Що січас пожалсто тільки гроші, усе є.
У місто не ходили міняти рушники, сорочки на продукти харчування?
Всьо міняли, я ж кажу.
А виїхать з села можна було?
А?
Із села виїхать тоді в 33-му можна було?
Ми нікуди не їздили. На базар їздили в Криве [Криве Озеро], Врадіївку, а тоді приїхали сюди у Врадіївку так і живемо.
А люди не тікали від голоду кудись із села, кудись в місто?
А я звідки знаю тікали чи ні. Я ж кажу. От тікії діла доця.
А чи сусіди Ваші голодували чи не голодували?
Шо-шо?
Сусіди Ваші голодували?
Не поняв.
Ваші сусіди голодували чи ні?
Ну як всі голодували. Як, не дуже й голодували. Як оце держали корови на коровах, за щот коров і жили.
А не забрали їх у колгосп корови?
Добровольно хто йшов.
Всі пішли добровольно?
Не знаю, мій дід пішов добровольно, всьо здав і в колгоспі робив дєдушка Мирон звати.
А ким він робив?
А?
Ким робив дєдушка Мирон?
А, строїв конюшні для коней, коров, овець, строїтелем, короче говоря, по нашому сейчас називається.
Ви кажете, що багато померло з голоду, а Ви когось конкретно пам’ятаєте з своїх родичів чи сусідів, хто помер з голоду?
Не хочу фамілярно, воно мені нужно це фамілярно, а січас скільки вмирає, от передали 21 чоловік знову в нас в Україні вмерло [померлі від коронавірусу].
Від чого?
Ну от від цьої болєзні. Як вона називається?
Ну це ж вірус, а це голод!
Ну да.
То ж вірус, а то голод.
А скільки десь у Сирові померло людей? У Сирові скільки померло людей?
Багато, тоді, бо у дєдушкі тоді було 14 дітей, а осталося 3 тільки з 14, правда чотирнадцятого, брат колисав колиску, вона вилетіла і вбилася. Отаке було.
А решта померли?
Да
А від чого?
Болєзнь якась була. Як називалася.
Так вони померли ще до Голодомору?
От болєзні, кажу. Ви понімаєте? Так як сійчас. Я забув як вона називалась.
Так це було до 33-го, чи після 33-го?
Після. Після трицить третього, в трицить пятом прімєрно, в трицить шестом…
А Голодомор всі 14 пережили? Голодомор пережили усі 14?
Да.
Всі пережили Голодомор?
От такі діла.
А Ви кажете, що голодували всі. А чи були люди, які не голодували в селі?
Ну як корову не хочет держати, нада робити, робити не хоче, випити. Так як тепер, що бач, що робиться.
А Ви кажете, корову не хоче даржати. А якщо корову забрали в колгосп, то де її взять?
Ніхто не забирав, все брехня.
Не забирали?
Нє.
Ні. І коней тоже не забирали.
Коні забирали.
Коні забирали?
Да.
А корів не трогали?
Да. Кози, понімаєш, вівці. В основному вівці.
А чого не брали корів?
Звідки я знаю?
В колгоспі не треба було корів?
Не знаю я, не можу сказати.
То в них не було вопщє-вопщє корів?
У нас корова була. Вже сюди, в Врадіївку ми приїхали і корову держали.
Корова була в вас.
Да.
А в дідуся?
Тоже. Тоже була.
А можна за допомогою молока… Всі пили це молоко. А було якесь зерно, щось десь лишилося?
Ну якшо врожай був, то було й зерно.
А в тридцять третьому був урожай?
Всі кажуть, шо не було.
Не було врожаю в тридцять третьому.
Не знаю. Оцей голод почався і всьо.
Так а чого не було врожаю?
Погода! [нерозбірливо]
А яка була тоді погода?
Ну як же… Цей год, бач, тоже плохо, трицить п’ять тємпіратура.
То не вродило зовсім чи щось уродило, но менше?
Ну да.
Як?
Оце ж так.
Не вродило зовсім?
В нас в цей год, допустім, в нас в Врадіївці, картошка тоже не вродила.
А тоді шо не вродило?
А я відки знаю, шо я, агроном, чи шо?
Ну розказували, що вродило хоть шось, хоть чуть-чуть, хоть шось було?
Ну канєшно, трошки ж було. А трошки шо? Нада год жити.
А в державу не треба було здавать?
А я звідки знаю, шо треба було. Налоги платили.
А високі були налоги?
Шо?
Налоги високі були?
Ну я звідки знаю, не помню.
А оце ви кажете, що ходили зерно шукали, то це ж тоже в трицить третьому було?
Ну оце як голод був.
Ну, то я ж про урожай у той год же й питаю.
Так, всьо, кончаєм еті всє.
Ладно, понятно з урожаєм. Дивіться, а про те, шо можна було піти на полі колосків узять, якшо дома немає, піти взять колосочків?
Іздали указ, і садили, хто брав.
А як цей указ називався?
А звідки я знаю? Указ правітільства.
Про шо?
Ну шо украв… Називалося кража.
За колоски, да?
І ще, шо вся, навєрно, їм закон.
А скажіть, тоді людей багато було, шо ходило це красти?
Да усі ходили, хто їсти хотів [сміється].
І ви ходили?
Ну а як же.
Тоже ходили на поле?
Ходив собирав кукурузку, там це, чи пшеничка, колосок упав.
А поля ніхто не охороняв?
Шо?
Поля не охоронялися?
Нє, охранялися, щітався охраннік. А шо він може зробить проті народа, як вони блін голодні?
А як цього охранніка звали?
Так, всьо, я вже вморився.
Я про поля хочу запитати ще. Про поля.
Шо-шо?
Про поля хочу запитати.
Які поля?
Ну оце ж ви кажете охраннік, а як того охранніка звали?
Ну як, охраннік.
Не об’їждчик його звали?
Чоловіка?
Да. Об’їждчик, може, звали?
Ну цього я помню. Гаврило, Гаврило звався, а як… Багрін.
То його об’їждчик називали?
Шо-шо?
Посидіть, будь ласка, ще пару хвилинок.
Нє, вже всьо, хвате. Я вморився.
Так ви, може, передихнете, і далі ще поговоримо?
Зачєм цево вам?
Ну це ж нам цікаво, для історії, щоб ви оце все розказали, для історії.
А… Давно так би сказали, що для історії. Так що ж ви не робите, щоб був порядок у Київі? Молодьож, ви програєте Україну.
А скажіть, тоді люди помагали один одному?
Аякже. Канєшно, он і щас, бачте, мені приїхала з Ніколаєва, помагає.
Так родичі помагали чи просто сусіди помагали?
І сусіди. А сійчас шо сусіди. Оно одна лежить, втарая лежить, ця бігає. Дочка поїхала в Америку, а там щас не випускають. І вже пів года сидить сама, плаче.
А тоді в тридцять третьому ділилися продуктами, якщо в когось було?
Ну а як же. Позичали друг другу, Я знаю, мені батько покойний як сказав, шо, синок, знаєш, не позичай гроші, бо, каже, легко дати, но дуже тяжко забрати.
А як ви думаєте, чого був Голодомор?
Ну як чого був… Погода. Он сьогодні щас як погано. Умирають люди, понімаєш.
І тоді посуха була, да?
Ну да.
Тоді була погана погода. Чи хороша була погода?
Хоро… Ну як, бували так само дожді.
А вам батько розказував, от ви кажете, він у суді працював, за колоски йому доводилося судити людей? Судили людей за колоски?
Так як, то суд судив, а міліція тільки задержувала.
Але ж ви казали, він був у суді, працював у суді.
Я знаю, в суді.
Може, розказував якісь цікаві історії? Хто ці люди були, кого?
Ну як, прості люди. Хто хотів їсти, бур’яни рвав, я ж кажу. Ой так, всьо, я кончаю.
Ще одне питання. Ви як думаєте, це був злочин, шо колоски збирали?
Нє, це не злочин.
А чого ж судили їх за це?
А це ви в государства питайте, а не мене. Ось так. Бивше государство. [Підіймається, хоче йти].
А хто тоді государством правив?
А я помню?
А як ви думаєте, хто винен в Голодоморі?
Не знаю. Вопше-то винна погода, я думаю. Потомушо погода була б, урожай був би. Вони хотіли ше геноцид уцепить же.
То це не геноцид?
А який це геноцид? Раз неврожай. Голод був, правильно.
А шо таке геноцид?
А?
А шо ж тоді таке геноцид?
Я не знаю, у чорних.
У чорних?
Да.
А шо, в Україні не було геноциду?
Не було.
У білих не може бути геноциду?
Да. Він зробив оно празник вам даже, президент цей, як його фамілія, я забув. Геть забув.
А празник про шо? Який празник?
Голодомор.
Так то ж не празник.
Як, то ж празнують в Україні.
Це день пам’яті.
Пам’ять.
Ну а як ви думаєте, тих людей, які погибли від голоду, їх треба поминати?
Ну, оце друге діло, бачте…
Якщо він ішов і впав, десь помер, і ніхто не знає, де він закопаний, його треба поминати?
Нада.
А як ви думаєте…
Ви позабули даже цей яр, Бабин Яр, не отмічали. Шо даже Ізраїль, аж тепер новий наш президент розрішив, шоб празнували. Як це так? Там же ж і євреї, і русскі, і українці, і… ну всі національності, і дєті даже.
То як ви думаєте, Бабин Яр треба поминати, а Голодомор не треба?
Почіму Голодомор? Голодомор він уже прошов, вже забули.
І Бабин Яр пройшов.
Не знаю. Я не вчьоний. Єсть учьониє, вони, цей…. [нерозбірливо]
Присядете?
Нє, вже я всьо, йду до хати вже.
Ну ви не учьоний, ну просто як людина. Кажу, ви не учьоний, но ви людина.
Правильно.
Ну по-людськи, як ви думаєте, отих людей, які померли в Голодомор, їх потрібно поминати?
Да, поминати, аякже.
І оцей день, який зробили, він же не день празника, а день пам’яті. Такий день має бути?
Я знаю…
Ну от ви як людина, як думаєте?
Я думаю, шо треба вспоминати. Аякже. Який би він не був. Я так думаю.
Люди винні в тому, що вони померли з голоду?
[сміється, нерозбірливо]
Ну вони ж винні чи ні?
Боже мой, доця, опухші такі ноги, руки, жалко їх. Ой, не хочу вже вспоминати. Ви мені тут вспоминати, то вже я, понімаєш, заболію сам [сміється].