- Дата запису: 17 серпня 2020 року;
- Місце запису: село Кочерів Радомишльського району Житомирської області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна, заступник завідувача Екскурсійно-освітнього відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Нечипоренко Микола Сергійович, 7 жовтня 1929 р.н., народилася в селі Кочерів Радомишльського району Житомирської області;
- Розшифровка запису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Кочерів Радомишльського району Житомирської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати? Прізвище, ім’я, по-батькові.
Мене звуть, і звали все моє життя Микола Сергійович Нечипоренко. От.
Коли ви народилися?
Я народився дві тисячі двадцять дев’ятого года, сьомого… жовтня.
Угу. Тисячу дев’ятсот двадцять дев’ятого року.
Тисячу дев’ятсот двадцять дев’ятого, сьомого жовтня.
А де ви народилися? Тут в селі?
Я народився на цьому місці, де ми живем.
А батько, як звали вашого батька? І він теж працював у колгоспі? Розкажіть про це.
Нє, він.. Ще колгосп тоді не трудився, мий батько був у сільській раді оцим, керуючим землями, от, і його звали Нечипоренко Сергій… Сергій… От уже й забувся, як по-батькові його називали… Але він ото цього кутка, який заре построєний на цьому кутку жителі.. От… Оце він тут наміряв цим жителям садиби, бо він як у рад участвував, у цій, скажем, організації, земльоміром і оце тут вин… нас… щитається.. На…строїв земльониї ці ділянки і тут він настроїв і собі ділянку, і тут він построїв був хату уже у тридцять… у тридцять… третьому році… Тридцять третьому році. От. І построїв тут хату. І в його була, щітається, дружина, Ганна, Ганна Глистюк. От. Бо вин із такого полу, шо їхня хвамілія була Глистюки. Вони не Нечипоренки, а Глистюки, от. І він прожив до тридцять третього року і нажив тут семнів і в його було хозяйство уже пристроєне у ти роки, яким вин ще тут був. Кінь…
..Корова, ну і все остальне дріб’язок там, кури, поросята. І він у тридцять третьому році помер, бо вже було времня таке, що й вже і їсти не було чого і він уже був не здоровий, а больной у ті роки. То він у тридцять третьому році помер і його захоронили у нас тут на кладбіщи і він помер, а ми осталися з матер’ю четверо, счітається дітей, уже у тридцять третьому році,
А він помер від хвороби чи від голоду? Ну, ваша сім’я голодувала?
От голоду, бо не було у магазінах ніякої продукції, шоб купить, а робить так, як ще тре було, бо земля ж була, ось, скажем, і заре вона ця земля біля нас, от, але тоді було неї, кажеця, аж 67 сотих, садиба така була…
Ваша?
Ну, да, наміряв.
Ну, а на тридцять третій рік була ця земля чи вже…?
На тридцять третьому році була ця земля, тики ми нею не могли обойти, бо тре було комусь роботать, а він був таким уже старим, шо вин даже не мог оце все обійти, шо держали у хозяйстві і потом найшлися такі охотніки, шо цю корову, цього коня украли. В обшем, забрали і це вже помещеніє осталося порожнім і осталось усе це, шо засновано було, ніким не обходилося, а нас було четверо у ті роки, от.
Так а хто це забрав, ви знаєте?
Як?
Хто забрав?
Забрали тут жив один роботяга Стеценко Володимир і оце тут де заре живе, на цьому місці, Сашка Калатенко, ось тут він недалеко, третє, ми будем перша, а там за нами осьо друга, а вин третій це там жив і оце вин неакурат видобрав це хозяйство, яке у нас було, то ми вже осталися… Ой, боже мій.. І голодні, і неодіти, бо не було, де купить і не було, за шо купить, от. Але все-таки… Я щітаюся, мєжду ними був середній , у мене була сестра сама старша така, звалася Нечипоренко Люба Сергійова, і потом цей же брат, який в армії служив, Василь Нечипоренко Сергійович, і вже я за ним став живущим Нечипоренко Микола Сергійович
А найменший хто?
А сама менша сестричка Нечипоренко Вєра Сергійова, вона кончила у Львові учитель…учиця.. і була у Білой Церкві работніком по газетам, опубліковувала всі міропріятія, які в то врємья проізводилися у описані.
То чим сім’я харчувалася після того, як батько помер? Що мати вам варила? Де вона брала їжу?
А мати… було посаджено тут картопля да садок, по всій садибі було аж вісімдесят п’ять деревин плодових, вся садиба була засаджена садком і ця садиба давала, скажем, нам таке пітаніє, ходили і яблука ті рвали на яблунях да їли. І було таке, що не було з чого зварить, бо зерна не було, до із ясенив листя обрували, а ясенИ були не великі, а такі, середні, і це їх обсушували і терли, і такі пекли із їх млинчики і це тими млинчиками ми піталися, а мати [03:15 незрозуміле слово] у ті роки була дояркою у колгоспі і принесе звідтиль макуха така була із соняшників зробляна і це теї макухі кусочками принесе, до ми із своїм, скажем, із сестричкою з цею, що звалася Люба і що звалася Вєра, оце понаїдаїмся цих кусочків із цієї макухи і напече мати із цього листя таких галєтиків, от, і це з цими галєтиками ми їли і виживали, ой.
А молока не приносили?
А молока не було, тоді вона як дояркою була, до тоді було, скажем, ну таке заведяне дісципліна, що видоїла, те й отдала, а додому не могла вона взять, бо воно…
Захвіксіровано, записане було уже в тому, у журналі, бо там був такий, цей, як сказать…
Бригадир якійсь?
Не бригадир, а завхворми, хвамілія його була.. Ой, як його, вже й забувся, як його хвамілія була…
Так, а за те, шо вона працювала, доїла цих корів, їй тільки цю макуху могла дістати, більше нічого не давали?
Як?
За роботу тільки макуху діставали і все? І то, мабуть…
Тоді не платили за роботу, люди ходили на роботу, а плати ніякої не було, аж у кінці року давали там зерна, десь по п’ятдесят кілограм, це за круглий год така плата була, от. І в нас була ступа зроблена, і ми в цій ступі це зерно товкли і робили з цього зерна крупу і вже цю крупу варила мати таку нам кашу і ми в цю кашу, щітається, піталися і виживали. І до цього року аж покиль війна не началася, виживали в такому смислі.
А у колгосп не забирали у вас худобу.
А у нас украли, я ж казав, украли. Ото цей Стеценко Володимир, от. І коня украв і корову.
Так, а ви кажете, шо не було зерна, не було зерна, не було, що їсти. А, ну, городина у вас була, де городина ділася?
Ну, на городі були посажені яблуні, помиж яблунями посажена картошка і саме в літній період ще картошкі не було, от, до мати піде до кого-небудь помогти шо-небУдь, до вона принесе оттуда кусок хліба якогось чи картоплину цюю, да вже зварить, або у нас було в помєщенії груба зробляна, до в грубі споча цю картоплину, да винув оттуда да це так по пару картоплин на роботящих живущих і їмо, да й виживали, день да нич.
А в селі помирали з голоду? Ви бачили пухлих людей?
Тоді у селі багато було таких іменно на цій улиці, що зараз зветься Зашкільна, а тоді була церква як у Рад построєна, і це на тей улиці були такі люди, шо даже одна женщіна свого хлопчика, він з голоду уже умірав, а вона його забила і варила з його їжу. І це виживала вона на тому, на тий їжі.
А її не засудили за це?
Тоді по селі не було, цього, суда, і не було керуючих таких уже особів, бо це був період тридцять третій і тридцять четвертий, от, і тоді люди усі голодували і багато людей померло з голоду і пішли вони усі на кладбищі.
На цвинтарі як їх ховали, там на кладбищі?
Як?
На кладбищі як ховали? В одній ямі чи на кожного…?
Ні, каждому копали яму і хоронили там, от.
А хто займався цим, ви знаєте? Хто ховав? Чи це кожен свого родича сам?
Там у кого була ще коняка, то конем завезуть цього помершого і там пару хлопців, чи скіки, найде та викопають яму і там його похоронять і там він остався і до цього часу, бо тоді була як у рад заснована оця площа, де хоронили померших, бо тоді не було такого дня, шоб це не померла людина, а було шо той ходить, а один другого чим-небудь вдарить да й помре, да й туда хоронили.
То це новий цвинтар відкрили чи це просто біля цвинтаря окреме місце було?
Ой, тоді я ще був таким невеликим у ті роки… Роки, от. До я туди не ходив, а я ходив наполовину голий, не було в чому одіться, а тут вулиця була така, шо не було ж дороги, а просто на тій вулиці були такі місця, шо збіралася вода і по цій улиці не мона було пройти, от. І ми такі хлопчаки, як я, ходили без штанив, от, голи, у грязуці, у чому ходиш, у тому і прийдеш да ляжеш спать, а мати прийде да побачить, да в нас мати ще була така заснована, і шила, і ткала, верстат ще була, шо вона ткала у хаті і з того полотна [не чути слово 1:26] пошиє і штанці, і сорочку, і так і вночі і вдень в одним цьому вбранні ходили і по вулиці, і так доживали, із дня до ночі, а в ніч прийдеш, ляжеш, грязний, не обмитий, не ногі, нечого, так заснеш і так от спиш. Ой, Боже мій…
А де дівся тей ткацький верстат мамин?
Верстат?
Да
Попалили вже в період врємені, шо не було чим топить, до його порізали, тоді різали не бінзопилками, а такою…
Пилою ручною? Угу. Ну, це вже пізніше, да?
Ну, да.
А від мами якісь речі залишилися у вас?
Як?
Ну, якісь мамині речі залишилися вам як пам’ять? Від мами вашої.
Од мами? Ми неї тоже похоронили десь, як війна кончилася, от. До осталася ця хатина, де ми жили, у цій хатині, і потом уже ця сестричка, Вєра, вона жила аж Білой Церкві, бо вона там робила і тре було неї там построїть дачку такую, шоб це могла вона там жить, до вже після того взяли да розвалили цюю хатинку, котора ще осталася не розваляна після війни, бо война ж кончілася вже ж, машиною вони приїхали, да й забрали цей матеріал аж у Білу Церкву.
А ви чули про “Закон про п’ять колосків”?
Про шо?
“Закон про п’ять колосків”, чули таке?
Про колоски?
Да
Я сам ходив по полі і збірав ці колоски, і витовкували їх у хаті, качалка така, і у хаті вимолочували. І ще й була у нас уже заснована жорна з каменю, круглий такий, ще й заре там під погребником тей круглий камінці лежать. До це ми на теї камінці терли те зерно і його варили і його таким путьом… їли
То це в які роки було? Під час Голодомору? Чи після?
У час Голодомору це не в тридцять третьому році, а уже як ті жорна появилися, до вже сорок шостий год був, кончілась війна і ще пока не могли люди тут основу робить, кому тре було ще прожить, от. Бо саме і ходили в на роботу, і заробляли, але тики не платили, безплатно все було, а у кінці року ото давали уже оплату пядісят кілограм жита, такого.
А у селі був один колгосп?
Тоді було два
Два? А як вони називалася?
Один називався… Ой, боже-боже… Один називався Шевченків, а другий називався Сліпченків.
Мати в якому працювала?
Мати працювала у Сліпченков у колгоспі.
А голова колгоспу де був кращий?
Ну, вони були обоє однаково.
Це були місцеві чи це когось прислали?
Вони… Один жив з циєй сторони (показує рукою направо), сюди до привороття, а другий жив отут, де заре живе, це на цьому місці, де жив голова сільської ради, чи колгоспу, Сліпченко Василь… Сліпченко Василь… Вже й батька забувся, як звать.
А ви не знаєте, по селу під час Голодомору, оце у тридцять другому році, перед голодом, не ходили по хатах, не обшукували людей, там, забирали, там, зерно та усе інше?
У нас лічно було засновано землю держиш – довжен держать і корову, довжен держать і свині і все це і носить за це платьожку у сільськую раду. До в нас було таке, шо уже курей, корови і цього вже не було, все полетіло, позабирали його у нас, а кури були у хлівІ, до один виконавець із сільської ради поліз, да ці забрав курей і заніс їх туди ж, у сільську раду, така була дисципліна, от. До ми уже осталися те, шо там жито було посіяне, тут на городі, до це тиї колоски [не чути слово 04:26] налляло, такими колосками зробилося і це візьмем нарвем тих колосків і огнику накладем, їх насмалим, то єсть, на огні нагрієм і це тиї бубочки брали і їли, тиї бубочки, от. А вже ще й получилося, кажеця, у сорок, сорок шостому році, уже война кончилася, всьо пройшло…
Косить і вбірать
І тоді тоже голодували, да?
Ну й почАли ж голод, настоящий голод. І не було не в магазінах, не було неякого рубля, тоді рублі ж були у людей і люди ходили голодни і холодни, і хати по началу… По оконченії війни оті хати, які тут були на нашому кутку, де ми зараз живем, хати були построєні, попалили їх і осталися землянки, от, і у цих землянках виживали. Ой, Боже мій…
А ви згадували про церкву. А в селі церква була, так? Вона була відкрита діюча чи ні?
Вона була відкритою ця церква і ходили туди в ту церкву мий дід і баба, а мий батько був штундою такий у нас, такі були отдєли, до це у тих штундах він ходив і звідтиль прийшов і в хаті помер і ми його завезли, і я на підводі сидів, на цій невеликій, от, аж туди, де хоронили його. І після того організувався у нас колгосп і в цьому колгоспі набралася, скажем, така дружба людей, те робило на хмелю, те робило на хвермі, те робило на тракторі, те робило на машині.
Так а людей… Люди самі захотіли піти в колгосп чи їх змусили?
Ну, їх гукали і приглашали, іди і роби.
А куркулі? Розкуркулювали людей тут у вас в селі, знаєте?
Розкуркулювали людей до війни, ще війни не було, а землі ці, які були у людей, даже у мого діда була земля, у материного батька, була земля ось де заре находиться куток Комсомольский, це осьо, як їхать на Поташню, на Радомишль, до із лєвої сторони куточок зветься Комсомольский.
А ви чули про «Торгсини»?
Про шо?
«Торгсини». Знаєте, шо це?
Торшин?
Торгсин, да.
Торг?
Торгсин.
Ну, то я сам робив на “торгу”, сам робив [не чути слово 04:09] на торгу, от. І я проробив там два годи перед тим, як мався в армію уже йти служить, от. Але вже хлопці, такі як я, поотслужували і поприходили по домах і тоже ходили на той торг і копали ці кар’єри і робили цей торф і ходили за цим торхом люди для того, шоб привезти уже сушений ті торфини і шоб у хаті натопить, шоб тепло було.
Скажіть, а на цвинтарі встановлений пам’ятний знак жертвам Голодомору чи пам’ятник, шось стоїть?
Пам’ятник був тут построєний у нас…
Де заре будинок культури находиться, там був парк і там був построєний цей, Тарас Григорович Шевченко, от.
Скажіть, а як ви думаєте, чому люди голодували, яка причина голоду?
Причина така…
У тридцять третьому.
У тридцять третьому?
Да, у тридцять третьому.
Не було людей таких, шоб робили роботу, а кажда находилась у своєму хозяйстві, не було примєрно призване чого ти стоїш, чого не на роботі, а кажде було у себе коло хати, і кажде у себе там посадить собі трошки картоплі, чи посіє шось-небудь, да таким путьом і виживали.
Ну, так якщо у кожного було господарство, там, город, так навпаки би, чого голодувать, якшо все є.
У нас було у ті роки аж шістдесят, ну, в общем, сємдесят сотих було, от, і тоді люди вобще держали по стільки землі, бо тоді розділяна була ця земля на людей, котора…
Ну, це до колгоспу?
До колгоспу, це ще колгоспу тоді не було.
А в якому році колгосп створили?
В якому році колгосп построївся?
Ну, до тридцять третього?
До тридцять третього це построївся.
Ну, якраз під час голоду вже всі в колгоспі працювали.
Уже у врем’я тридцять третього року, де я тільки пас корови колгоспни, а потім це все перейшло у колгосп, і вже почали там людей таких гукать, котори засновани були і даже тоді людей наказували, якшо на роботу не йдеш, то накажуть, от.
Але за роботу не платили?
Як?
Кажу, наказували, якщо не йшли на роботу, але за роботу не платили?
За роботу не платили, бо не було, чим платить, все зробиться, все, шо там наробиться, заберуть, завезуть його куди керуючі особи скажуть, от. А в селі порожньо все, як хочеш — так живи.
Зрозуміло.
Ой, Боже мій. В общем, період пройшов ужасний Голодомор, і я його [не чути слова 03:55] пережив. Мати пойде на дойку корів, нас замикне у хаті на колямку, а сусіди прийдуть тії сини їхні, котори у нас отживали саме в те врем’я, коли хати погоріли, прийдуть отмикнуть цю клямку і це ж зимою снігу повно кругом, а ми всі голі і боси кругом хати цеї по дворі ходили, і мати прийде [незрозуміле слово 04:44], да побачить, шо босі ножки по снігу кругом і це так ми виживали в Голодомор.
Зрозуміло, дуже Вас дякуємо за розповідь.