- Місце запису: село Темрюк Володарський район Донецька область;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: Тінітілова Тамара Олександрівна;
- Респондент: Микола Іванович Локтєв, 1925 р.н.;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Темрюк Нікольський (нині Володарського) району Донецької області.
«Насильницька колективізація у селі Темрюк збіглася в часі з розкуркулюванням і погромом духовності. Я був живим очевидцем, коли двома тракторами стягували з церкви хрести з куполами. Зібралось багато односельців. Одні плакали і хрестились, інші лаялися і проклинали владу – ініціаторів цього варварства. Пізніше в будівлі розгромленої церкви, зробили сховище посівного фонду одного із колгоспів, потім шкільні стрельбища. З часом святе місце перетворили в сільський туалет…
Поголовна колективізація села сприяла голоду. Пам’ятаю, як батько посадив мене верхи на нашого коня і повів його на колгоспний двір. Це був січень 1932 р. Мама довго ходила на ферму годувати свого коня сіном, бо годувати скот у колгоспі було нічим. Через місяць кінь стояти вже не міг. Його підвішували на вірьовках. Весною він загинув від голоду. Колгоспний скот годували соломою, яку знімали з дахів людських хат. На посівну виїжджали вже на коровах, І знову ще один удар! Наша корова стала працювати за коня і перестала давати молоко. Діти в селі постійно страждали на дистрофію. Як зараз пам’ятаю, свій величезний живіт і такі тоненькі рученята бовталися. Пам’ятаю не стерпне, постійне бажання чим –небудь наповнити шлунок. Їсти було нічого, я пив багато води. Від цього шкура дуже чесалася і лопалася. Було дуже важко».