- Місце запису: м. Чигирин Черкаської обл.
- Дата запису: 08.2018 р.
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна, Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Михно Тодора Несторівна, 01.1918 р.н. народилася в с. Трушівці Чигиринського р-ну Черкаської області;
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в с. Трушівцях Чигиринського р-ну Черкаської обл.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Михно Тодоря Несторівна.
Коли народилися?
18-го году, 1918 года.
А якого числа?
10-го, наверно, я б сказала.
А місяць?
А місяць… я скажу… Десь хотіли різать січку… на святки на різдвяні, та тоді щось перебило…
10 січня?
Да.
Як звали Ваших батька, матір?
А батько мій Нестір, а мати – Текла.
А прізвища їхні?
Михно.
В якому селі ви народилися?
В Трушівцях.
А під час Голодомору в Трушівцях проживали?
Так. То шо ж я тоді була мала.
А брати, сестри у Вас були?
Були, були. І брати були – два брати було і третій, то померли всі. І дівчата померли. Голод, як голод забрав усіх.
Від голоду померли?
Да.
А розкажіть як їх звали, скільки років?
Одна – Килина, одна – Явдоха…
Килині скільки було років як померла?
Мабуть вже 6-ий год.
А Явдосі?
Явдосі вже було 7.
А ще хто помер?
Хлопці ще. Це був один… диви, як воно побіжить з голови…
Може потім згадаєте як братів звати.
Гаврило один, а один Іван.
А Гаврилові скільки було?
Мабуть уже 12 год.
А Івану?
Іван ще був малий.
А Вам скільки було?
Я ж 18-го году, то мені вже…
Ви найстарші були?
Да.
А як сім‘я взагалі жила – бідно чи багато?
Бідно-бідно.
А що мали? Корову мали в господарстві?
Ну держали. Жили трудно, дуже трудно. Бо воно ж голод як настав, то це вже считай шо каюк.
А батьки в колгоспі працювали?
Да-да.
Їх там годували?
Годували, тільки ложок не дуже давали.
А додому щось давали, як заробітня плата? Чи тільки там щось годували?
Так, їли. А давали, коли вже стало родить в колгоспі, то тоді давали ж зерна, пекли хліб.
Це пізніше вже, після Голодомору?
Да-да.
А під час Голодомору як було, що їли?
Шо прийшлося… і кропиву їли, і лободу, і всяке-всяке. Все їли, що було.
А якийсь рецепт пам‘ятаєте? Може якісь оладки пекли?
Пекли-пекли. Батькові давали (уже колгосп начався), то батькові давали там якогось зерна. Я не знаю якого. Одходів якихось. Та вони його мололи та скотові мішать. Але ми візьмемо савочок і собі сипнемо, і ми оладки печемо. А шо ж… нема ніде нічого.
А ще помер хтось від голоду? Може сусіди?
Усім море померло.
Може прізвища пам‘ятаєте?
Знаю я прізвища –і Тарануха Марія і Тетяна.
А Тарануха Марія в скільки померла? Це молода була людина?
Та вона була ще молода.
А в Тетяни прізвище яке?
Тетяна ця Тарануха.
А ще хто помер від голоду?
Там ще Гарбузи.
Сім‘я?
Да.
Там були батько, мати і діти? А скільки там дітей було?
А четверо.
Дівчатка і хлопці були?
Да.
А ще хто помер? Дідусь і бабуся померли від голоду?
Баби не було, баба моя молодою вмерла.
А дідусь?
А дід 20 год служив у Польщі. Що то за служба в його була?
То його не було?
Приїзджав в год раз.
А хто допомагав сім‘ї? Продукти може хтось давав?
Оце ж батько приїде раз в год та поможе матері – і помолотить ціпом, і таке щось зробить, построїть. То ж і помагав.
А «закон про п‘ять колосків» чули таке?
Було-було.
Не можна було після збору врожаю колоски збирать?
Да-да. Було-було.
А люди ходили?
Збирали-збирали та гонили їх та й штрафували. Ой, яке воно було погане в ті годи.
А куркулі були в селі?
Були ж були. Були розкуркулені й були ще сиділи. Тільки тоді вже їх повиганяли з хат, пішли вони собі. Пішли собі, хто куди зумів – той в Черкасах чи біля.
А хотіли люди йти в колгосп чи змушували?
Та примушували ж. Раз вже колгосп закунились, то всі в колгосп. Та в колгосп йшли люди, в колгоспі тоді давали таке зернечка трошки там.
А худобу забирали по людях?
Та по коровці було.
А продукти харчування забирали там? Зерно, картоплю забирали?
А це було, ви знаєте, я так заболіла дуже – головою дуже заболіла. Та й лежу на грубі. А на грубі в нас в кутку вимурувана ямка. І хтось уже з сусід продав нас. Підійшли до мене, той з того боку, той з того та підняли мене і на піл поклали. Койок тих і не було. На полу рогіжка. Поклали, а самі туди. Мати як підскочила та як ухватила одного за шкірку та коло порога опинився. «Я тебе заберу, суча душа! Мене заставила, щоб я ходила, старцювала, а ще й дітей моїх угрожаєш!» В мене квасолі було трохи та відро пшона. Там нічого не було в грубі. То вона його ото виштовхнула та пішли вони, не дала нічого.
Це свої були люди?
Та які ж? Свої. А вони йшли, бо їх посилали оце ці сільради: «Йдіть, требуйте! В їх всіх є…»
Один раз приходили?
О-о-о. Вони ходили краю-конця не було.
А вони по двоє приходили чи може більше людей?
І п’ятеро їх є, компанія ціла цьої бригади.
А вони показували якісь документи?
Не показували нічого.
А зброя в них була?
Не було зброї.
А люди опиралися, може хтось не давав?
Опиралися люде, опиралися і просилися, і всяке. І батьками, матерями – всяк звали: «Ми ж голодні. Нема в нас чого їсти».
А якщо люди опиралися, то карали якось?
Та штрафували.
А в тюрму забирали?
І в тюрму забирали. Чоловік двох забрали туда аж в Кіровоград.
А сироти де жили?
А сироти по людях – там у людей, там дитина… А кому воно нужне, коли воно без батьків?
Сільрада не опікувалась?
Нє-нє, сільрада не брала вніманія. Це діло… тут воно родилось, тут воно повинно десь жить.
А випадки людоїдства були?
Бувало-бувало.
Було у вашому селі?
Було.
А можете розповісти?
У нас там було… А як їх було звать? Дві сестри жили. В тої – дві дівчат і в тії двоє. То вони собі жили-жили, а тоді надумали одну дівчину зварить і з’їсти, бо нема ж ніде нічого. Ніде нічого нема.
А Ви не пам‘ятаєте їх прізвища чи імені? Що це за сестри?
Не знаю, забулася вже тих дівчат.
На вулицях збирали трупи померлих?
Ну аякже.
А хто збирав?
А такі люди як ми оце, такі бідненькі люди і старенькі.
Хто мав силу? А організовано підводою збирали?
Нє.
А де ховали їх?
На кладовищі.
В одній ямі?
Та нє. Коло мене там кладовище близько було, то копали ями і закопували.
А закопували всіх разом, в одну яму?
Та нє. Каждого окремо закопували.
І там сьогодні є це місце?
Да. Закопували окремо. Та не дуже було жить.
А скільки людей померло – 100-200?
Дуже багато. Пожалуй, що там з 500 душ.
А село велике у вас було?
Село в нас 12 кілометрів, село велике. Мерли і вішались – всяке було.
А коли закінчився голод?
34-ий год.
Хліб з‘явився, краще стало?
Появився хліб, хоч і дорогенький.
А що гроші були?
Та які там гроші! З дому таке – може курка знесеться, а хлібину купили.
А в голодовку в місто ходили?
Та ходили.
А взуття, одяг було у вас під час голоду?
Було-було.
Не забрали у вас одяг?
Нє. Та в нас такий одяг був, що воно ненужне було – недоноски всякі.
А голод 1946-1947 років теж був?
Був, ще й тоді був голод. Так чогось я його не замічю, я була в Сибірі.
А чому Ви були в Сибірі?
З батьком поїхала туди на виписку.
Це після голоду ви туди поїхали?
Да.
Десь в 35-му році?
Да.
Ви там жили?
Жили і хата в нас була.
Вас відправили чи ви добровільно поїхали туди?
Добровільно.
А коли повернулися назад?
Повернулася я назад… ше не дуже давно. 12 год жила там.
А як приїхали сюди, ви про голод згадували?
Згадували ми і тут. Ну тільки ми вже тут не бачили його.
А не боялися, що хтось почує з представників влади?
Нє-нє, такого не було. Ми собі дома. Приїхали в Трушівці до свого дому.