- Місце запису: село Гребінки Васильківський район Київської області;
- Дата запису: 06.09.2018 р.;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Муха Микола Савович, 25.10.1925 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Вінсталах Гребінківського району Київська область (сучасний Васильківський район).
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Муха, фамілія моя, а звать Микола Савович.
Коли Ви народилися?
1925 року, ну осьо скоро в жовтні мені буде мої іменини.
В жовтні, якого числа?
Ну цього числа, 25.
25 жовтня?
Да, 93 роки буде мені.
А де Ви народилися?
У селі Вінсталах, тут, рядом село Вінстала, був колись Гребінківський, а зараз Васильківський район, Київська область.
Батьків як звали?
Батьки мої селяни, в селі жили, Вінсталах, трудилися там. Вот, хліб вирощували, були й таке шо не було в їх хліба, його вирощували, а його не було.
В сім‘ї ще діти були? Брати, сестри?
В мене були брати і недавнечко в цьому році я поховав сестричку Люсю, яка прожила восємдесят з лишнім років, восемдесят шість. А був Василь, брат, загинув на фронті. Петро, у війну тоже загинув, 27-го. Ну а я серед їх остався один.
Ми хочемо запитати Вас про Голодомор, про 1932-1933 роки і події перед Голодомором. От, наприклад, про ваших батьків, вони працювали в колгоспі?
Працювали.
Коли вони вступили в колгосп?
Вони вступили, можна сказать, зразу. Тому шо в їх не було нічого, а тоді, знаєте, а тоді в колгосп спершу приймали бідняків. Бідняків, тих которі наче нічого не мали і которі розуму не мали. Брали їх і оці бідняки і вони працювали в колгоспі. Спершу працювали-працювали, а платить ніхто, де ж воно. Прийшли такі, що тільки керувать, а не, матеріально якусь не складали і получилось так що у тих колгоспах люди, згнали їх, а толку з його нічого, ніякого не було. Люди цього от, і як наслідок того одна голодовка, друга голодовка, третя голодовка, ну і вже ж ждали і четверту, но не дождалися. От наша країна багата на голодовки, багата. От таке і в тому числі і мені трошки прийшлося в голодовку прожить, правда, я в одну голодовку 33-го, 32-33-ій. А в 47-му році була ж ще одна голодовка, то тільки не кажуть. То я в армії служив, солдатом в Німеччині, а там, там ніякої голодовки не було, там ми не відчували що це голодовка, там батьки твої без картоплини сидять, таке.
Розкажіть нам, як почався голод, в 32-му, чи коли? Коли ви відчули голод у вашій сім‘ї?
Його відчули зразу, зразу, цей ще раніше. Тож людей розбивали, розкуркулювали, воно вже почалося, той голодовки.
Десь в який рік? Коли розкуркулення було?
30-ий. Коли начали колгоспи робить, ото вже й таке ж воно пішло, недоїдання, не до цього, розруха, не топить, нічо їсти немає.
А про розкуркулення розкажіть? Сім’ї, які були розкуркулені, може ви когось пам’ятаєте?
Да, а от про розкуркулення, я вам розкажу. У мене супруженка – Ганна Григорівна розкуркулена і село Пінчуки рядом.
А прізвище?
Литвин, ну вона Муха зараз.
А дівоче?
Вона Ганна Григорівна, а фамілія була Литвин. Вона в Пінчуках, село, село було заможне, люди багаті, коней оце самі кращі були. А в її батька була хата, був керет оце знаєте шо коней ганяють та січку ріжуть, ну і корова була, телиця була, плуг був і двоє коней було. От його оце пощитали, шо він куркуль і нада забрать оце все в колгосп, а їх вигнать з дому. Вигнали їх з дому, а за хазяїном начали ганяться, так він втік і опинився в Києві, бо бачив шо всьо. А її з чотирма дітьми, бабу, її Христя звали, вигнати і хату перебили отако на скло і сказали : «Тільки куркулька зайдеш, так голову одрубаємо». А вечір прийшов, ніч прийшла, ну куди ти дінешся, немає нічо. Ну пішла з дітьми і отбили то, шо вони за цьо і всьо. Як на другий день приходять: «Ах, то ти куркулька, тут знов?» і взяли вигнали, піч ломами розбили, що вже не топить, бо вже холодно було і йди куди хочеш. Це так могли зробить.
А прізвище цих людей?
Ах прізвище, там були ті ж активісти, які ходили, видирали з горшків.
Це вашої жінки батько, так? Куркуль? Як його звали?
Моєї жінки батько – Литвин Григорій, а її – Христя було. Отаке.
А у вашій сім‘ї як переносили?
Дуже важкі роки, усі дуже важкі роки при радянській владі. Це я тільки не знаю як можуть оце зараз люди, ті которі не жили і которі можуть шось добре сказать, чим вона та радянська влада здобувала собі славу, чим, ну чим вона могла себе показать, да ні кроме репресіями, Голодоморами і всім. І це не тому шо я, я. А дальше можна.. А ну ви на запитання чи ще щось казати?
Давайте ще трішки про Голодомор, а далі про все?
Ну давайте.
Про Голодомор 32-33 роки, до вас приходили бригади, буксирники, активісти? Розкажіть про це.
Приходили, ширяли, шукали. У нас було трохи, цього, зерна. Вот. Ну де ж його сховаєш як вони приходять і цю кажуть, батько хата і на хаті було таке шоб тепло було, там таке полова, ну таке все, глина там всьо. Ну вобшем було таке. То вони взяли туди на гору, під два мішки там розсипали, а тоді тим сміттям перемішали і зверху цю. Бо по чердаках же ж шукали, шукали, перше ж куда у погреб йшов та там поруч на чердаку в тебе там, в коморах, кругом шукали, приходити, та в людей даже з горшків цю. Та тей бригади були, та то страшні роки, дуже страшні.
А що це за люди були, оці активісти, це односельчани?
Це односельчани, ну приєде там може, свої, бідняки до куркулів, це ж куркулі там щось мали, то вони. А я нічого не мав, бо він був ледачий, нічого, шо це тоді. Ледачий, п’яний, в ті періоди п’яниць то мало, але ледачий, люди якось себе не дуже так. Тай так получилось.
То при обшуку у вас вдома що забрали? Зерно ніби заховали, так?
Нє, нічо вони не забрали. А у супруги, у куркульки, багато цього все, забрали шо було. І керета того забрали, ну керет це сільську різать, і коней, і керета все забрали, вигнали їх із хати і всьо. А мої батьки наче були такі до бідняків, мої, родина в Вінсталах, вот, то моїх не тронули, вони пішли в колгосп, батько був, батько був більш розумнішим і не йшов в сільради, то там цей, це ж цих людей, то там бригади робили, там один приїде з района, там старший буде командувати всім.
Вашого батька не заставляли йти?
Кого?
Вашого батька в ту бригаду не брали?
Батька може б і брали, але він цю не ходив нігде, не намішаний, він нічо, Слава Богу. Шо він це людям ніякого зла не робив, тому він в колгоспі цю, деякі роботи він таки робив на роботах колгоспні, були уже колгоспи, після, коли вже встановилось більш-менш, це вже 30-ті, після голодовки, то батька там вже був і завгоспом у колгоспі таке. А мати в ланці, тоді всі ланкули, йди в ланку і буряки, дітей кидай, а йди в ланку робить на радянська влада і не хватало рук нічого, вот і давай ми будемо робить каждий чи платять чи не платять, а робить, йдіть робить. Тільки не пішов на роботу, тут же бригадір прийде до тебе і йдіть на роботу, нема чого. Ви оцего порушуєте дуже, дуже велику цю програму оцю. Шоб це знать, як люди колись, і це не каждий може одкровено так і йти на вас, то ше наскільки були залякані люди, наскіки, шо це ж не можна було, Боже збав колись, шоб це так про радянську владу ти сказав, тебе б туди загнали б і близько ти б не бачив світа. Батьки боялись між собою поговорить, така була хороша влада.
А в якому році ви пішли в школу?
Сім класів я закончив в 41-му, значить в якому…
В 34-му році ви пішли в перший клас?
В якому?
в 34-му?
Да.
Відразу після Голодомору?
Нє, в голодовку я був.
В 33-му?
В 33-му в голодовку, бо дітям, діти голодні були і цього, і приходиш, приходить у школу, сідають оце ж там чотири уроки було, класовод, так, і це в суботу по всіх класах співи і тільки співаєш «Із-за гір, із-за високих, сизокрилий орел летить, не зламати крил широких, того льоту не спалить», про Сталіна співали. І всі класи співали «Із-за гір, із-за високих» і боялися, бо людей багато позабирали, позацьо, і не щиталось про те скільки забрали і стільки всього, то Микола Полікарпович він може сказати скіки він ставить, то моя родіна, скіки людей забрали.
А під час Голодомору чим ви харчувалися, як ви вижили?
Де?
в 33-му році.
Як ми виживали?
Да.
Батьки були молоді, батько молодий, хоть вони і відчували, але молоді, діток, тоді одне за одним, через два-три роки. Тож вони так хазяйнували, уже в колгоспі, то вони людей же позабирали, ті которі на землі робли, їх позабирали, на Сибір поодсилали, а ці ледачі прийшли, начали керувать, вони не можуть, картопля де всьо, багато дечого, а зарання прийшла зима. Зима, а зима була сурова і позамерзало багато картоплі і тоді вже, як тіки весна прийшла, тоді вже хто вижив, хто не помер, вижив, а шо ж жить то треба. То спасалися по цих полях, наші же ці Вінстали, отуди до Хвастова таке Кельвичі, там радгосп був Кельвичі, радгосп був. Тоді ж радгоспи були і колгоспи. І там багато замерзло картоплі, люди з голоду мерли, а там картопля замерзла і в селі тоже замерзла, картопля була. І ше й цю ця земля шо можна бу цього, то вони ночью зранку, шоб поки сонце не вийде, бо не можна ходить, як вже воно встане по тому, та як ночью трошки прихватить то сьо. І ту мерзлу картоплю, де пооставалась виколупували її, брали, а вона так сплющена і чучуть її отакого лушпайку тако терли. Чистили тако за, візьму і так чистили, чорна-чорна. І то з цєї картоплі пекли хліб, млинці такі, не хліб, а млинці. То вже так, а тоді всьо. І тоді хто зміг, може якісь остатки недобрали ше може. І отаке получилось шо може тут брали, там, люди спасалися хто як може. У нас, в голодовку шо нас спасло, у нас була корова. І вона должна була телиться десь після Нового року, але ж немає чого їсти і це всьо. А мати якось дорозумилася начала її ходить і доїть, до того поки її там ше місяця два, а вона вже начала її доїть. Потроху, потроху і корова начала доїться. Корова начала і те молоко, шо то було вите, а тоді отелилася корівка. І тоді ми вже вижили, це всьо і тоді вже пішло, пішло луче в сім’ї. А так то тоже ми мучилися. І люди ці всі там, Боже. Старались, це як робили в колгоспі і це ж я в Майдан ходив. Що таке Майдан?
Розкажіть нам.
Це діти, це приходиш, там якась куркульська хата була, вигнали всьо, а поселили, зробили там кухню для дітей, матраки всі ж роблять на роботах, а діти ж де діти в Майдан, це яслі сказать, або садік такий. Садік то ми знаємо, скажи зараз садік, то ви скажете «оо, то вам повезло, в садіку ви». А це таке, майдан був, називали в майдані діти. І там в майдані варили, варили картоплю там, деруни, десь трохи брали ж якісь запаси, і в колгоспі в коморі десь там шось трохи було, колгоспна комора була ж, колгоспи були ж, з колгоспа брали та дітям варили таке, було як дадуть його, то не знаєш, як його пить і всьо, а картопляя як попаде, тай добре.
Баланду може?
Да, і бувало кусочок хліба дадуть, не каждий день, не каждий день. Та те тоже, діти поносили, було таке. Шо як дітям їсти не дають, не то шо там цю, це каждий, дітки там гуляють і всьо, це весь час. Це вже після Голодомора, після Голдомора, це таке робили. А до Голодомора то мені кажиться не було там нічого, шо то я забув, Боже вспомнить. Ну ніхто, не турбувався ніхто про дітей, про дорослих, ніхто, одні бригади ходило по тридцять, тридцять перший, тридцять другий, тридцять третій, то вже вони довели до того, шо вже не було, довели шо вже виштирили все, а в кого, в кого вже найдуть, а чого найдуть, знають люди, шо помруть з голоду, бачив я шо забирають вже з горшка, люди начали ховать. Ну як же ж жить, треба ж сховать десь же. Зараз би, зараз би, то куди, тоже шось би вже таке робив, шо крикали б гвалт. Але ж шукали-шукали і видерали з горшків.
А мати ваша ховала?
Га?
Ваша мати ще десь ховала, закопувала може?
Я ж вам кажу, на горі зерно, на горі зерно, із половою і все там перемішали, а тоді втіхарях, втіхарях, ночью його, цю проточували, а тоді тихенько провіяли, а тоді все через цю намочували, а воно намокне жито, в основному, тоді жито було, до війни мало було пшениці. Жито сіяли, воно набубнявую таке.
А активісти забирали тільки продукти, чи може ще щось одяг, речі, може жорна в когось забирали?
Жорна в всіх позабирали, нікого нічого оце цего в людей.
А в вас вдома були жорна?
В нас не було нічого цього.
А в інших забирали?
Забрали все, ой Боже тай. Там коцик, жорна там оставили, де ви бачили. Це людоньки, це страшні роки були, дуже страшні роки. Такого гиноциду ніяка країна не позволить. От африканці, там кажуть не дуже там такі завидне дєло було, там всякі народи бувають. Але такого, такого ніхто не додумається як радянська влада додумалася робить голодом людей великою, тяжкою смертю. За шо їм і дуля під ніс, шо вони так. Нічого, нічого, ми вижили, мої батьки і все вижили. А вони, ліки людей загинуло.
А хто загинув, ви знаєте прізвища, імена людей?
Кого, в селі?
В селі вашому, скільки людей померло?
Ну я тако не скажу.
Бачили людей, які помирали на вулицях?
Да, да бачив. Їх в те скидали, там в ями везли.
Від колгоспу хтось звозив їх, так?
Ну вмерло, тай хто ж там, були, кажуть і такі шо ще й не зовсім, кажиться шо якби йому дати їсти, то воно б там.
Напівживі?
На возах була ця, так?
Гардала?
Так, яма була така, куди скидали людей.
А були історії, коли люди ратували інших, може хтось просив їсти, а хтось допомагав?
Та яке там, Господи, як люди. І кажде себе не цьо. Було таке канєшно шо. Я помню, шо приходили до нас, а цей жому. Знаєте, що таке жом?
Ну відходи.
Відходи від буряків. Це при мені, я бачив вони це жом, і в хаті жом цей морожений був. А якась жінка прийшла , ну я ше ж хлопець, ше ж мале, схватила таку грудку здорову жому і тікать. Це шоб, шоб ше не догнали. А мати каже до мене: «Боже, шо робиться, шо робиться і тут так дать їй, і тут же своїх четверо дітей». Мала це, сама менша сестра 30-го родиться, 30-го року. Тай шо можна сказать.
А були діти без батьків, наприклад, батьків забирали кудись, вивозили, репресовували?
Батька мого, мого батька не репресовували.
Сироти були? В селі, наприклад, батьки померли, сироти, що з ними було?
Тим якесь забирали, забирали може якісь родичі находилися брали. А то брала держава їх цих дітей, куда вона їх брала… бо в нас в селі інтерната не було. Казали шо в інтернат брали, цих дітей которі сироти.
А ви пам‘ятаєте, от сусіди, може хтось помер з голоду? Ваші сусіди? Чи там діти з якими ви грались померли чи вижили ті, хто біля вас?
Та сусіди з голоду в нас, це в важких умовах там мерли, чи вони з голоду померли, чи я не помню як померли, в одних і в других, по сусідстві, прям коло сусідської хлопець помер, я не знаю, точно не можу сказать в які він роки помер. А то шо люди мерли, то це точно.
А ваша сім‘я чи там сусіди не ходили в місто чи там обмінювати якісь речі, чи там може в кого золотий хрестик або щось цінне є.
Я ж вам кажу, шо мої батьки не розкуркуляні були. І дещо сталося, дещо сталося. А де ж там, а в кого ж, не було що міняти. Четверо дітей і сорочка, шо міняти, не було шо міняти. Так шо було своє, такего, було одне. Я вам кажу, моя сім’ю спасла корова. В нас корова була, от у кого корова була, той і вижив. Хай воно по скільки молочка, воно, по чарочці молочка вип’є і все.
А корови не намагалися забрати в вас?
Корову в нас не забрали. Корову не забрали, бо в нас не було що розкуркулювать. В нас нічого не було, одна корова була у батьків і все, і хата, і четверо дітей.
А до колгоспу, коли вступили батьки?
І в колгосп вступили зарання. Батько, ну якшо ж ви цікавитися моєю, батька той і було, коняка була, тоді ж всі, батько не зовсім вже бідняк був. Була коняка і був віз, але батько розумніший був якось, ну як хтось підказав зразу, шо ти, каже, того воза і ту коняку, каже, продай. І він ше до того, до того поки там це, начали колгоспи строїть батько одвіз у Білу Церкву і продав воза того, і коняку, продав, і в нас нічого не було, тіки одна корова. І розкуркулювать в нас не було чого. Бо якби вже дві корови було, то обов’язково забрали б, розкуркулювали. А так його нічо не було і зроду такого. І все, і Слава Богу, моя сім’ю, якось сказать, мило пролетіло. Важкі роки, дуже важкі роки, але сім’ю, ніхто ж не вмер з голоду в нашій сім’ї. Родичів там, Ковалів, то дід помер в голодовку, баба померла в голодовку.
Назвіть імена і прізвища цих людей.
Матирин батько, моєї матері батько, мати, і сестра померли з голоду. Оце таке. Хорошого про те, цього, Господи, не можна нічого, як пережив тоже багато. Бачите, цю голодовку пережив, Бог дав мені здоров’я, шо вже мені цьо, забрали мене німці, ті тоже добра падлюка, знущалися над дітьми, по суті дєла,в колонії Юп, на Джезейр, і в колонії Юп і Бок, це так там 30-40 чоловік, колона Юп, колона Бок. І це в 6 часов збудять поліцаї, не поліцаї, німці. От шо по історії хочу сказати, якщо ви маєте час, то я буду розказувать, а якшо скорочувать то … От чого не було в лагерях, то це поліцаїв, німці, німота і кругом німота. І тут же ж вони і на фронті, і кругом на Джезейрі, в лагерях, а німота. З палками, били, добре били.
А коли голод закінчився? Коли стало краще?
Ну вже четвертий, ну шось там начали вже ж.
Колгоспи почали виплачувати.
Ну да в п’ятому, ну вже начали потроху давать, не було ж вже шо вже брать, вже люди ж гинули, начали якісь більше оставлять в колгоспах, а в колгоспах тоді ж родило дуже мало. Тоді цього, земля, запустили, вони ж в куркулів позабирали, а скотини немає, не вдобряли, урожаї ж були які. Шо в Голодомор, канєшно, це зробила штучно, шоб винишити українського селянина, трударя цього, которий трудиться, любить землю.