1. Дата запису: 2 вересня 2021 року;
  2. Місце запису: селі Божиківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
  3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
  4. Респондент: Мрачковська Ольга Павлівна, 15 лютого 1927 р.н.;
  5. Розшифровка відеозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Божиківці, Деражнянського (нині Хмельницького) району, Хмельницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Мрачковська Ольга Павлівна.

Коли Ви народилися?  15 лютого?

Да.

А якого року?

27-го року.

А де народилися?

Тут у Божиківцях.

Як звали батьків Ваших?

Маму звали Аня, Анна, а батька Павло.

А чим батьки займалися? Яке господарство мали? Хто вони були?

Батько був ше на ту войну ранений, прийшов з побитою рукою. А мама вдома, мама слабувала тою епілепсією, о, і так та  й вони жили. П’ятеро дітей в нас було, в них ніби було. П’ятеро. Сім’я велика була. Сім’я велика була, того ми голодували, бо велика сім’я була. Та ше нас злодії обікрали. Приїхали ввечері, старший брат відкрив їм і вони всіх нас вигнали до комори. Всьо забрали, нас положили там, хлопців там під постіль позагонили, а мене і маму на постіль тако положили. А тато тако тоже сидів на лавці не, не сидів, а лежав. Один діжурив, а ті всьо забирали. І це після цего Голодомору дуже в колгоспі дали багато хліба. Це вже в 34-м році, о. То вони всьо вигрузили на підводи, дві підводи було кіньми. Вигрузили всьо на підводу. Мама накупляли цим дітям всяких крамів, всього шоби ті діти, бо було за шо вже купувати. Давали там видно копійки ти й хліб. Всьо забрали, а нас вигнали до комори. Це зима була. І ми на п’єцу гралися, і зима була, і вони нас до комори і ми замерзаєм там. Поїхали ше взяли татову рушницю, тато був охотнік, і туто ліс був межи лісами вистрілили. І ми кричимо, бо ше сестра родила хлопчика, так шо кілька днів, шо вона родила, то її не зачіпали, до комори не вигонили. Так ми почали вже кричати дуже, плакати і ти й вона встала, відчинила нас і ми вже до хати добилися. Отако вже знаєте як діти малі в хаті граються там на п’єцу. (Сміється) Господи, Боже.

Так шо вони з тою рушницею робили?

Ну забрали з собою. Шо ж вони робили?! Вистрілили. Там во ше собі дали знати. Зара тато як поїхали і вистрілили. Кажу: «Тато вже поїхали». Пішли до сусіда недалеко, сусіда, шо біля його. Пішли до цего сусіда і ходили з рушницею по сліду. А така завірюха, сніг такий зірвався, вітер. Передуло дорогу і всьо. Вийшли туди межи ліси і вернулися назад.

Так шо то за люди були?

А хто його знає?! Ніхто не найшов. По тому визивали тата сюди в цей район. Там видно ше лапали їх якихись, шоб пізнавали вещі, то всьо. Но не було наших.

А в якому році це було?

В 34-ім році.

Це після Голодомору було?

Та.

А до Голодомору до Вас приходили буксирники, активісти?

Хто там приходив?! Хто там, дітоньки, приходив. Отако були. Помню, шість рочків мені було, як мама моя мастила хату й найшла за комином кусочок сухарика і дала мені, бо я сама менша була, а брат видер в неї тей сухарик. Ти й до вечора плачу, бо ж сухарик забрав. Такі були. 

Ну… паршиво жили, паршиво жили, шо ти думаєш. Не було, сім’я велика, ти й не було, шо їсти. Тим більше шо, тим більше шо тобі розказувати. Не було в чім ходити, не було шо їсти.

А чому не було шо їсти?

А де було брати? Якшо в колгоспі давали по 500 гр. за день, як в колгоспі люди робили. То ж кілько можна було заробити за той трудодень, 500 гр.

Але в інші роки не вмирали, чому саме в 32-33-му люди?

Ну до бо вже до того дойшло. Це всьо забирали ти й, колгосп вистроювали, всьо забирали. В кого було яке зерно, яке шо забирали, всьо ж, бо колгоспи робили. Які коні тримали, який хліб хто мав, всьо забирали ти й… ти й того був Голодомор. Позабирали ти й не було нічого. Да.

А хто це позабирав? Шо це за люди були?

Що люди? Государство, я знаю хто? Чи це государство забирало чи це хто забирав?

Від колгоспу це були?

Ну да, в колгоспи вже були. Саме колгоспи ціє організовували. Да.

А Ви знали цих людей, шо ходили обшукували, забирали, вивозили?

Я їх не знала, бо я шо, мені було шість рочків, то шо я там, шо я там, шо я там, яке я там поняття мала.

Ну але це з села були чи це були із району?

Із району були і свої були. Кажут так розказуют, хто там, я вже нічого не знаю.

Так, а до Вас приходили тоже забрали все до колгоспу, чи як?

Ми не тримали тоді, не тримали ні коней в нас ніяких не було, нічого. То в нас нічого такого не  брали. Була стара корова, так ні за шо її віддали, шо така й сім’я, шо молока не було свого. О, ти й так.

А чим Вас мама годувала?

(Сміється)

В Голодомор?

Шо годувала? Варила… вже в мене був, це вже в сорок, считати в 45-му році, в 46-му, о, вже я була замужом. О, і той… родився хлопчик, в мене чи з рік вже. Родився хлопчик. То тому хлопчикові варили кукурудзяну кашу на воді. А хлопці (то мої брати) кричат до мами: «Шо Ви отдєльно варите?» і вже мені дают, бо я довго була негодяща, мені там тої каші ділят трошки. З’їм, така добра та каша, шо Боже Святий, зараз з м’ясом всьо і не таке добре як колись було. Колись було (сміється) таке добре всьо було, о. І цій дитині дає, колись годували. Колись сусідка приносила молока, коли дитині. О то, ти й так тоді годувала ти й. Ти й так.

Тоді голод теж був після війни?

В 47-м році було скрутно, но не так. В 47-м році було… скрутно трохи було да. Я ж кажу мало давали хліба, мало давали. Робили не за гроші, а робили за трудодні. А за трудодень – 500 гр. хліба давали. О, то кілько за літо за ті трудодні заробити того хліба. Підут получати… ти й в мішечку принесут на плечах там чи мама з татом. Шо вести нема шо.

А в 33-му чим Вас мама годувала, коли не було зерна, хліба не було?

Чим же ш я кажу – варили кашу, шо бачили гляділи. Варили з бурачиння і якійсь той щавіль збирали і варили. То це старшим давали, а мені тої каші варили і дитині.

Нє, коли в Вас ще дитини не було.

Ага.

До війни. От коли був 33-й, Вам було 6 років чи 7, може?

Ти думаєш я помню, шо там вже давали в цю пору. Як 6 років було, то я дуже мало шо помню таке вже.

А колоски не ходила на поле збирати?

Ходили, тоже на то поле і тато ходив, і мама ходила. Збирали ті колоски. Гонили з того поля, шоби не збирали. Всьо було, всьо було, дітоньки, всьо було, шо хоч.

А хто гонив?

Ну свої там сторожа якісь там були, пильнували свої, сторожа. Були.

Може Вам хто допомагав під час Голодомору? Дід, баба шось приносили?

Хто там?! Не було вже батьків моїх батьків, батьків не було тоді. Ніхто вже нічого не помагав нікому. Самі жили як, як могли так жили. Да.

Може ловили якісь птахів, якихось гризунів?

(Сміється) Ми правда тримали кури.

Нє, в Голодомор в 33-му.

Ну я ж кажу тримали кури, о, ти й… ти й так, то яєчко якесь, то таке, то сяке шось. То й печіш називали замість борщу, називали печіш. Варили такий… там яку барабольку і того щавлю того, ти й терли сім’я, з конопель терли сім’я. Помню мама макогоном… тим в макітрі трут і туди виливают той печіс. Такі були вжитки, шо ж зробите. Всьо помню, всьо помню як було. Канєшно, шо якшо 6 років, то тілько дитина могла запам’ятати.

А Ви бачили пухлих людей, які від голоду пухли?

В нас в Божиківцях тико Рузі тої во, знаєш Рузю. Валя, знаєш Рузю? Її мама була і Рузя пухли з голоду. То такі були люди Максим з Майкою – вони тримали ше свиню якусь, тримали ше коли там до того Голодомору. Мали запасу якогось. Сала старого. О, корову тримали. То вони їх ратували, то вони їх вратували. То тая мама Рузіна померла з голоду. А так більш я не помню, шоб хто… хто пух в нас з голоду. Не помню, я такого не знаю.

Люди поділилися ?

Ділилися. Да, ділилися. Ділилися, нам помагали все Максим з Манькою, помагали.

А вони багатші були чи як?

Вони багатші були. Їх двоє, дітей не було. Нікого не було. Ше багатші були. Мали запаси якісь. О, то вони помагали людям багато.

А як їхня фамілія?

Кому?

Ну цих людей.

Прилюк… Максим. Прилюк. Прилюк. Він Максим, а вона Марія, Манька називалася. Помагали. Багато вони людям помогли.

А в них не забирали?

Ховали. Де бачили – закопували в землю і… зерно, і де бачили ховали. Да.

Їм вдалося трохи шось заховати, да?

Да. Видно заховали. А сім’ї не було ти й. А в кого сім’я була, ти й страдали люди, що ж зробиш.

А куркулі в селі були?

Ні, куркулів ніяких не було, які куркулі були? Ну та хіба шо були багатші люди були. Я ж кажу которі безсімейні там чи може які запаси мали.

А нікого з хат не виганяли?

Нє.

Не розкуркулювали?

Такого не було. Такого я не помню, шоби когось вигоняли з хати. Може десь було, в нас,  то я не помню, шоб таке було. Може б я сама не запам’ятали, то може би батьки чи хтось розказував би. Да.

А так в селі Ви каже, не помирали люди з голоду саме?

Ні-ні. Ніхто, в нас ніхто з голоду не помер.

А чим рятувалися люди?

Чим бачив хто. Хто чим бачив.

А церква була в селі?

Була!

В 30-х роках?

Була. Дуже гарна в нас була церква. Пам’ятник там построїли такий і солдатам, був коло церкви. Ми як малі були, ходили там була школа для малих дітей до 4 класу, то все грілися коло церкви там. О, тоже. Церкву такий був наш дядько, підманули його і він виліз, зняв хреста з того, з тої церкви. Якось видрапався. Надежди чоловік, ти тої не знаєш Надежди, вона жила на Демидівці, о. І по тому шось зробилося йому таке, бо дуже всі люди лаяли це всьо – і він зума зійшов. Бо каже, шо нема Бога на світі. Га?! Бач, шо Бог відомстив йому, смертію. Нашо ти, нашо ти лізеш, нашо розбираєте ту церкву? Люди ходили. Зара зробили церкву, там є церква, але на такім поротнім місці. Дуже це було на горбі і пам’ятник там. Тепер діти як йдут туди на мітинг який, як празник, то все коло того пам’ятника там.

А ту церкву як, розібрали?

Ну а шо ж. Розібрали.

Вона, яка дерев’яна була?

Ні, не дерев’яна, якась вона була інача построїна, но шоби я вже помнила яка вона… а може й дерев’яна, ти думаєш, такі рока не помню.

А в цьому будинку, де зараз школа,  шо було тоді?

Отам, отам пан це жив нас, пан. На всьо село пан був. Це його дом такий був построєний. Це зара школа ця, наша велика.

А коли пана не стало, то шо там було?

Ну трохи стояла пуста, потом я знаю, там же діти вчилися. Зараз зробили школу ти й до нинька школа там. Вже і малі ходять туди до тої школи. Малу розібрали, шо коло пам’ятника, коло церкви була. Вже тих дітей нема тепер. Тоді було багато. Я ходила до школи, 7 класів я кончила до войни. О, то два 7 класи було, тілько було дітей, а зараз тих дітей нема багато.

То Ви ще в ту школу не ходили, шо у тому будинку великому?

Ходила!

Там була вже школа?

Да-да. Ходила. Ходила туди до школи.

А як закінчився цей голод? Коли стало легше?

В 34-м році вже стало легше. Дали більше хліба, давали вже більше хліба і всьо вже було легше. Я ж кажу, шо получили ми тої пшениці. Такий ящик великий в коморі стояв . Насипали повний той ящик, то злодії всьо забрали. По тому люди нам зносилися, бо ж лишилися без нічого. Без нічого лишилися, сім’я. То хто відро, хто дві. Зносилися нам люди. Спасібо їм посмертно. Всі зносилися і…  бо ж тре було якось вижити. Да. Ой. Набідилася я, змалку набідилася добре, всьо вік набідилася. А головне в войну.

А Ви в колгоспі потім працювали, да?

Да, в колгоспі працювала. Потом в лісі шось кілька років робила. Сапали посадки там, то шо. То телята пасла, за лісом озьдо во. Якісь телята привезли, то я пасла телята. Кругом робила, де хоч. Кролики були, там ферма була кроляча, за лісом, то і на тій фермі робила. Вперед вдома ми тримали. Такий хлів в нас великий був, то ми там тих кліток десь 30 штук було. А потом построїли там за лісом… то там ми були, коли дуже. Така во слабість на ті кролі находе, ти й вони дуже здихают. Почали здихати, ти й голова колгоспу сказав здати їх всіх на базу. Гарно плодилися, так гарно плодилися ті кролі. Коли підростут, і зара слабіть та… ізоходує.

А на заводі можна було у голодовку жом брати?

Можна було. І люди брали. Мій брат, (сміється) Василь Павлович, пішов за тим жомом. Приніс того жому відро, розпалив на дворі тако там за хатою. Пече драпани. А я так хочу того драпана. І він не хоче дати, бо сам хоче поїсти вперед. Ну по тому вже дав мені того драпана і такий тоже добрий ті драпани, шоб прям не витримати. Або літом ми били самі, не самі вдома, там в Радянському дядько був, шо бив олій з сім’я з конопель. То ми з татом підем. Вночі він робив. Бив ці олії, бо вдень забороняли. То ми занесем, сіяли на городі коноплі тії. Молотили це насіння, носили туди там. Жарили його і  дусили олій. То олій був.

Це олійниця була маленька в нього, чи як?

Да, така олійниця маленька була.

А жорна у Вас були?

Були. Навіть була ступа така, шоб кутю… кутю товкли. Та на свята кутю. Така була ступа, шо вилазим на цю ступу і тако, а там насипана пшениця така і це так товкли кутю. Тако (Показує руками)  тою ступою. І жорна були, всьо время на жорнах мололи, а де?! Тоді же тих млинів не було таких шоби молоти. На жорнах всьо. Я молола, й тато молов, всі мололи.

 А в Вас вони не збереглися?

Шо?

Ну ці жорна?

Ні-а, не знаю де вони поділися. Там, де я жила… то брат цей був в Германії, вернувся з Германії, женився. І то й… Не знаю де вони поділись ті жорна. Уже їх нема, ні того, ні того нема. Да. Ти й таке воно дєло.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду