1. Дата запису: 5 вересня 2020 року;
2. Місце запису: смт Врадіївка Врадіївського району Миколаївської області;
3. Записувала: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Мороз Євгенія Костянтинівна, 25 лютого 1928 р.н., народилася в селі Марара Врадіївського району Миколаївської області;
5. Розшифровка запису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Марара Врадіївського району Миколаївської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Женя.
А Ваше прізвище ім’я по батькові?
Ім’я по батькові? Костянтінова.
А прізвище?
Мороз.
А коли Ви народилися?
Я не знаю, чи я 30-го, чи 28-го году наверно.
От підказують 25 лютого 28-го року.
А знаєш чого, дочко чого я так знаю? У мене чоловік мій, він вже помер його більше 5-ти років нема. Він був 22-го году, а я була менша за нього на чотири годи. Так якого я году?
26-го?
Наверно. Оце таке.
А де Ви народилися?
Марара.
А якого району Марара?
Врадіївського.
Тоже Миколаївської області?
Да. Там, де Мар`яновка якщо ви їздите туди. Я в школу туди ходила в Мар`янівку.
А Ваші батьки пішли в колгосп працювати до голодовки?
До голодовки? Наверно працювали, но я не знаю. Я помню добре як ми сиділи на печі, ше в мене була менша сестри й старша. Так провірали в нас карманчики, чи нема в нас зерна.
А хто?
Я не знаю їх. І кушинчики в нас такі були шо мама молочко ляла у їх, слухай дочки. Так кушинчики провіряли чи нема зерна. В нас там була пригорща кукурудзяних крупів, то забрали. Благодаря, шо мама була крепка та благодаря шо мали коровку. До нас бігали люди всі жар просити, бо в нас… в людей сірника не було. А моя мама, ми мали кусочок винограду посадженого, моя мама переробляли на вино і возила в Одесу. Йшла там долиною та й там поїзд ставав та й вона.. не тільки вона там ше люди були, хто крепший. Та й вона привозила і мила, і сірника, ну всьо привозила. Та й до нас і всі люди геть приходили. Така сильна була, дочко голодовка…
Такої голодовки, звиняйте, діти шо ви молоденькі. Якась тьотя чи дядько видно напахкав, а то вже не могло, лежало та й присунулося до тої каки. Я кажу «та й нашо ти, Кольочка береш?», а він каже «я з’їм тьоть очка Женьочко, бо я дуже їсти хочу». Богом христюся. Отака біда була. Хай, діти Господь милує і хранить такої голодовки шо була. Може вам ті кажуть до кого ви говорити, може так само кажуть як я. Сильна голодовка була. Батько наш помер ше до голодовки, бо
Розкажіть, будь ласка, чи до Вас приходили якісь люди забирати продукти?
Там як я жила маленька?
Да.
Та я ж тобі кажу, що приходили і карманчики провірали в нас. Ми ж маленькі були троє і то старшенька була. Та не можна… всьо забирали. Як вони в нас корову не забрали? Не знаю. Но ми корову держали, мама моя.
А корову не забрали?
Нє. А чо я маю обманювати. Але моя мама всьо село кормила і давала молочка, і сироватки, і встою Бо люди були жадні геть і сироваткою.
А в усіх корови лишили?
Да. Ні в кого корови не брали. Я бачила в людей і телятка були припнуті. Так вони й в людей і були.
А другу худобу забирали? Коней, овець?
А я це, дочко не знаю. Чо я маю тебе обманювати як я не знаю.
А зерно забирали? От Ви кажете в хаті шукали, а в коморах?
Кругом, і в хатах. Я ж тобі кажу, шо геть і до дітей чи є в дітей який карманчик, геть і в карманчики заглядали. Забирали до зернини до одної. Горе сильне було діти. Хай Господь хранить весь мир породжений. Сильна голодовка була, сильна. Я бачила одна людина лежить, друга, мертва, мертва лежить. Да.
А їх хтось забирав цих мертвих?
А тоді якась підвода їздила і забирала мертвих на купу, п’ять душ скільки влазило в повозку, так і визли на кладбище.
А їх ховали разом усіх чи окремо?
Разом всіх в їдну яму.
А де це місце де цих всіх людей ховали?
Я ж не знаю, дочко. Шо ж я тебе буду обманювати. Бачили ми отдаліки, шо в одну яму кидали, а шо там я ж не знаю, дочко, шо я буду обманювати.
Багато людей померло?
Ой мамочко, шо там говорити… у мого батька були племянниці і два племінники, то племенниці моя мама спасла тим молочком як могла вже. А хлопчики повмирали обидва.
А як їх було звати?
Один Югей.
Євген?
А другий Вова.
А фамілія їх як була?
Тоже Осіпова.
Осіпова?
Я ж тобі розказую, шо то були племенники батькові.
А батька Вашого було прізвище Осіпов?
Осіпов, да.
То Осіпов Євген і Осіпов Володимир – померли?
Да.
А я кого вони року народження були?
Не знаю, дочко. Шо ж я тебе буду обманювати як я мала була. Стільки мені годів було? Считайте… то шо я бачила, то я кажу, а шо ж я маю привілічувати. Хай Господь милує, яка сильна голодовка була. Ми так хотіли їсти. Як мама приїде з Одеси, то трошки курпів там привезе, чи може привезе якогось там хлібчика, так же ж. Там по кришичці нам ділить, по такій кришинці. Хай Господь Бог милує і хранить бути голодним. Дочка була в мене та й обирає кукурудзу. Та й каже до мене «нашо ти її посадила?» «дочечко моя, хто його знає, така суш може де коли крупи зробимо», «нашо воно тобі?». «Дочечко моя, мила ти того не бачила, шо мама», а вона каже «да, мама, я чую шо люди розказують шо дуже велика була голодовка». Я не знаю як вам там люди кажуть до кого ви їздите, но я вам кажу всю правду я не обманюю.
А дітям Ви своїм розказували про…?
А як же, чом не розказувала. Хто є живий, то той же ж повне. Шо ж говорити. Сильна, сильна голодовка була.
А може ще хтось з родичів Ваших помер.
Я так не знаю, бо моя мама буда дуже подільчива, бо мама моя сама філімонівська, а батько маравський. То мама ж прийшла сюди в нього ж жила. То я понімаєш, хто та з родичів де…мами з були у Філімонівці, а татині тамички у Марарах. Він казав тато, я була в склепові. Там був склеп в Марарі, я не знаю чи він поваляний, чи він є, чи нема. А я не побоялася, я заходила. Я ходила до тата на проводи, давно це вже було. Та й нагадала, таке викопане як полик, і сідати є де там, а сестра на мене кричить «не дай Бог увалися там» та нічого там… зайди подивився кажу.
А чий то склеп?
А там пан був.
І там вся панська родина похована?
Да, да, да. Там є такий сильоні грубі пам’ятники на тих панах вилятті, може вже немає їх люди позабирали одуда я знаю. Але тоді я бачила, там дуже багато було тих панів.
А під час Голодомору…
В мене була тітка звалася Еленка, то вона з паном встірчалася. Така гарна була, шо я вам не можу передати. Ну, він її не сватав вона з ними ухажувала. Вони стоять такі, а я ж маленька була тоді, дивилася за ними, помню добре. Там пани були.
Так вони не одужилися?
Нє, нє, шось я не помню. Нє, нє. Нє, нє. Бо вона померла, вона тільки мала чоловіка, дітей не мала. А в мене була старша сестра вона жила там довго і хоронила ту мою тітку. Я не обманюю. Татова сестричка. А одна жила в Доброжановкі. Багатєйша жила, сильно мало чоловіка, мала сина , мала дві дочки.
І в Голодомор вони харашо жили?
А я не знаю. Вона жаліла мою маму. Як ми були вже великі, по год мені дванадцять було. То в неї сильний садок був, то дасть їсти, і всігда просила шоб рвати її вишні. І тоді нам дає двоє відер, сестра була чотирнадцить годів. І ми на паличці аж у Марару несемо ті вишні, тоді мама їх сушить та й маєм сушню цілу зіму.
А оцей склеп в голодовку не розграбили?
А я, дочко не знаю. Наверно нє, бо я ж після голодовки була там. Тепер може вже і розваляний. Там проводи у четвер були, дуже багато кривоозерян там жило. Начальство було з Кривого. Я бач помню, і бригадір був з Кривого, і предсідатєль з Кривого.
Це у тому селі?
У нашому селі. А чо я ж знаю.
А коли колгосп організовували?
А я не знаю.
А мама пішла в колгосп коли колективізація розпочалася?
Да, да, да.
До голодовки вона пішла в колгосп?
А я не знаю, дочко. Не можу цього сказати.
А коли голодовка була,то вона вже в колгоспі була?
А тоді шось не можна було розібрати. Як тоді люди бідні такі голодні були, шо я можу казати, я не знаю.
А ось і люди, які приходили шукали, то це були місцеві?
Наверно, я не знаю. Шо я буду казати як я не знаю тих людей.
Чужі були?
Чужі. Ми на печі сидимо «ану злазьте з печі» ми злізли, може який там кушинчик стоїть чи шо, кушинчик порожний… є в кушинчику крупа якась – забрали… чи крупа, чи пшеничка, чи кукурудза.
А забирали тільки зерно, чи одяг також?
Нє, нє, я не бачила шоб одежу брали. А в кого тоді одежа була. Всьо шо на мені та й всьо. Та нє.
Сорочок, рушників?
Та нє, я не бачила, шо я буду обманювати, шо в нас брали, як це не брали. Нащо зерна, то всо забирали. Мука яка є, всьо, всьо до грами.
А мама не міняла одежу на зерно, продукти?
Нє, нє, нє. Мама оце вино, і молоко… мама моя більше 100 год прожила.
А як звали Вашу маму?
Меланка.
Меланка, а як прізвище?
Ївановна.
По батькові… А прізище як?
Фамілія? Та домашня?
Нє, як на вже за чоловіком була.
Осіпова.
Осіпова Меланка Іванівна?
Да.
А якого року народження вона була?
Я не знаю, дочко. Шо я буду обманювати як я не знаю це.
То вона багатьом помагала?
Помагала. Вона якась хлібосомна була… Бог його святий знає. Вже біжать до нас, так як оце ви поприбігали. Бо в нас уже дим іде з комена. А в нікого немає навіть сірничка. Разні ж люд були і інваліди, і каліки, і страе, і мале. Стільки Бог давав віка, стільки він і жив. Например я помню. Коло нас недалеко було поле. А я пішла на поле туди рвати колоски. Вони вже такі стиглі були твердоваті, вже пшеничка. А бригадір приїздить верхом, раз з мене платок, я маленька була… чуть не впала. Схватив платок, перервав, а в нас платок той один був на всіх. Например. Ну нічого, я така хитренька була, буду ждати куди він піде, бо я ж знаю куди він викину мої колоски. Полізла рачки через дорогу. Полізла, полізла, аж до поля, бо поле було недалеко, забрала ті колосочки. Не знаю у пеліна забрала ті колосочки і всіх сестер обділили «беріть дівчатка, давайте їжмо».
А не би Вас?
Нєа. Не буду брехати, не бив тільки зірвав платок «ти чого прийшла?» я кажу «бо я їсти хочу. Вон од сюдово» до мене. Я бачу поїхав, поїхав, верхом високо далеко видно. А я ж мала, порачкувала і забрала ті колосочки. Більше не ходила, бо боялася.
А сестри ходили?
Нєа. Вони боялися. А я думаю шо Бог дасть. Мене вже нема сестер повмирали всі.
А чого боялися сестри?
Того верхівця що їздив, об`єжчика того.
А другі люди ходили збирати колоски?
Аякже. Марянівка не далеко. Весна вже, стоять копи з кукурудзою ще не чищеною, байде шо зіма – не вспіли. Шо люди були больні, голодні. А ми підем ночою залізимо в ті копи, і їздить об`єжчик і не баче, що ми там є. Одїде а ми там начисти та й йдем в Марару. Таке було. Оце я вам правду кажу. Таке горе було діти.
А не судили за колоски?
Нє, колоски це вже осінь була глупа, вже сніг був. Та ще не встигли забрати ті копи з кукурудзи, а ми залізим туди пд. Копи, і там де який качан десь найдемо, обчистимо. Він одїде десь дальше і ми тоді вже бігом додому щоб не зловив, не видер.
А якшо когось зловить, то що?
Ну я не знаю. Тоді мене не ловив і тих людей зі мною.
А взагалі казали, що там когось об`їзщик зловив, побив?
Не знаю, дочко. Я не чула шоб бив.
А щоб судили за колоски, не чули?
Тоже не чула. Шо я буду обманювати. Як я мала була я не дуже помню всьо.
А який у Вас був найстрашніший момент під час Голодомору?
От у мене були сестрички, вони були такі злякані так боялися. «Женя, не йди бо тебе вб’ють там», «хай убивають я їсти дуже сильно хочу».
А як звали Ваших сестричок?
Їдну Ксюта, другу Зіна, а третя Маруся.
А якого року народження вони були?
Ну оця менша од мене на три годи була Зіна, а ті старші були. Одна з 22-го году бала, а та, мазут, з 24-го.
І всі боялися?
Ой, всі боялися. Вони не йшли. Женя йде і всьо.
А мама не ходила?
Нє, мама не ходили, мама боялися. «Дочечко, тебе мають скалічити. Це ж не шутки, це ж ти йдеш…», «мамо, я йду, бо я дуже їсти хочу».
Відмовляла Вас мама?
Да, пішла і все. Я йду і їм ше принесу. Насиплю в пазуху шоб не було видно шо в мене є.
І у Вас там команда була?
Яка, дочко. Були люди такі самі як я, і жінки були, і мужчини бідні, і хлопчики такі.
То всі по одному ходили чи гуртом?
Часом і гуртом. Та й залізем та й обкладемося снопами і шукаємо тихенько. Хай Господь милує, діти бути голодними.
А люди крім вашої мами допомагали один одному?
Я не знаю, нам ніхто нічого не міг помагати. Мамині хіба сестри з Філімонівки, були дві сестри могли помогти, а так ніхто. Татові це була дна Надя сестричка, і тато був, а тата не було, тато ж помер. Але може вона голодовки не знала, вона в панів служила, і пан встрічався з нею. Я ж не знаю, шо я вас буду обманювати, діти.
А чи були в селі люди, які не голодували?
Оооооййй, там же село маленьке. Де вни там не голодували… там більше мертвих чим живих. З одної хати геть всі вимерли діти до їдиної людини. Мама її казала, Харитина із Кривого «гайда, Харитино, бери купи трошки вина тут і гайда в Одесу, ти там купиш якихось крупів дітям», а вона «я знаю, як там…», а мама каже «на стакан… та й всьо розкуплять», разом каже «скуплять вино», але вона не хтіла їхати.
А мама їздила продавати на стакан?
Та на стакан. В неї там такі два бутлі були вплетені, то вона візьме їх, ті два бутлі і пішла на пул останок. Там поїзд остановлювався, не тільки вона, там ше люди ходили. Да, і продадуть, і куплять собі крупів, як не крупів, то куплять пшенички. Є жито, є жито, є ячмінь, є ячмінь, шо є, шо ж…
В Одесу вони їздили?
Да, в Одесу.
А чим вони їздили?
Поїздом, я ж тобі кажу. Там останавлювався там… жінки вони вже знали, мама знала. Та й сідали на поїзд. І з поїзда ночою приходили з поїзда, і ніхто їх не бив, ніхто не лякав, а хто буде лякати?
Не грабували по дорозі?
Нє, нє.
Чи вони гуртом ходили?
Вони гуртом ходили. Шо вони по одній ходили!?
А були випадки, що грабували людей десь по дорозі?
Я, донечко не можу казати, я цього не знаю.
А оця сім`я Харитини вони вимерли всі? Стільки їх там було?
Троє було, вимерли. Ну, до померли всі. Два хлопчики…
І Харитина померла?
Аякже.
Мати і троє дітей? Чи два хлопці?
Два хлопці, дівчина і вона. І повмирали.
А яка в них була фамілія?
Як фамілія їхня? От ти знаєш, я не знаю. Чи Луценко? Якось так.
Харитина звали?
Да.
А дітей як звали?
Я ж тобі казала два хлопчики були, один Гена, а один Коля.
А дівчинка?
Дівчинку Валя.
І мати Харитина?
Да. Вони кривозрські. Там в Марарах сильно багато були кривоозерян.
А ще були такі випадки, коли цілі сім`ї вимирали?
Сильно вимирали. Хай Бог вас люди милує. Рачки лізе до хати, например до нас «тьотьочко, дайте кусочок хліба» до мами, а мама має то й малайчик та й візьме і поділить, бо жалко людей. Прирачкувало рачки ж до мами.
А малайчик це що?
Малай це був з кукурудзяної крупи.
А як його робили?
Наче мама парила ту муку, не варили, а парила, а тоді трошки муки, або ячмінної, або пшеничної, або житньої та й замісе, а тоді у форму, формочки тоненько та й кладе в піч, та й спече.
А муку де брала?
А там купляла як їздили продавати. Та й ця дочка моя… там кукурудза стоїть у кориті в мене накрита од дощу. Вона перетеребила. «мама, так тжко її теребити нашо вона тобі» дочечко моя, нехай буде хіба ж вона нам помішає. «Ти вже не можеш мамо курей держати». То курям, то собачці кашку буду якусь давати. Шо ж я її скажу. А я ж згадую ту голодовку. Шо я не забуду її посмертно.
І ще думаєте може згодиться?
А Бог його святий знає. А це що не всьо згоріло на городі, а на полі…думаєте шо хліб не буде дорогий? Побачите. Вже хліб дорогий.
А тоді чого був Голодомор?
А я не знаю, хто це його зробив. Откуда я знаю, шо я знаю.
Ну тоді який був уражай? Був урожай?
Аяке така пшениця крупна, колосок вирву грубий такий. І зерном такий набитий. Якийсь ворог був шо зробив голодовку. А як же?
А як Ви думаєте, хто цей ворог?
А Бог його знає, шо я знаю. Може якби я була хоч великою… я тоді була така хитренька, я була мала. Шо я знала, я знала шо мама корову здоє та й сира наїмось, та й молока вип’ємо. Ріденька каша, десь не десь крупинка, а то молочко.
А що ще їли?
А шо їли… какіш їли. Знаєш, який какіш? Отаке їли.
Розкажіть, який какіш.
Гірковатий, але було качай, качай та в мед вмочай, а в вино шоб солодше було. Та й їсиш. Бач як я помню.
Це Ви так співали тоді?
Ну, а шо ж.
А що ще їли?
Я не можу тобі, дочко… мама буває йде до людей робити, бо разні ж люди були. Дадуть гнилого кабачка, або бурячка гнилого. Мама обчистить, помиє добре, крепка мама була. І це всьо покришить, кине там пучку крупів, таке добрееее. І цілий день бідна робить за той гнилий кабачок. Бо люди були разні, були й багаті люди, вони думають, шо всі були голодні.
А були ті що не голодали?
Мені здається шо були. Коли мама мала це в їх робити. Та невірно були.
А хто це ці люди були?
А я їх шо знаю? Як я мала була. В мене сестри були я ні до кого не бігала гратися, як в себе в хаті були сестрички. А нашо оце знати вам?
Для музею.
Аааа.
А шо було із дітьми сиротами?
А я то не знаю. Хіба вони могли бідні жити, ті діти сироти? Хіба може кому вік був. у нас така крепка мама була, шо в Одесу їздила спасала нас як могла. А це я не знаю, як воно було бідне, то пропало.
Ну були такі діти, що батьки померли, а діти лишилися?
Я дочко не знаю. Там хатів мало було. Хати були рідко в тій Марарі, якщо ти знаєш де ця Марара. Знаєш?
Ні.
Це недалеко. Дванадцять кілометрів. Мар`янівка знаєш де?
Ні.
Красочка туди вище. Чайківка. Колендула.
А чи були випадки, щоб десь казали, що наприклад людей поїли?
Я не знаю. Я цього не знаю.
Нічого не казали?
Я не бачила цього. А каку я лічно бачила.
А розкажіть.
Я ж тобі кажу, що напчкано, а він рачки підсунувся, брав каку і їв. А я кажу «а нашо ж ти, воно …», «а я сильно хочу Женя їсти».
А хто це був?
Ну, хлопчик год дванадцять. І при мені з`їв.
А батьки дозволяли з дому вийти?
Не знаю, мене мама тоже лаяла шоб я не йшла туди за тою пшеничкою за тими колосками. А я всеодно йшла, бо я хтіла їсти.
А чи були у Вас жорна?
Жорна? Нє, мельничка така шо крутити.
А можа було нею вільно користуватися? Не заберали тих мельниць?
Нє, нє. Мельничку нє, а шо…
А, так вона була схована?
Так, вона знала шо можуть забрати.
А в людей забирали?
А на печі я знаю, покликав до нього, а він всьо провірив. Кругом провірив всьо. І було в кого яка кришка хліба, всьо забрав з кармана.
А як ви думаєте, то чого ж той Голодомор був?
А я не знаю. Знаю шо десь був вредієль.
А хто ти вредітєльом був?
А Бог його знає, шо я знаю. Якби знала, то я б сказала.
А про вредітєля звідки Ви знаєте?
Я чула от людей. А так я не знаю, шо я буду обманювати, наговорювати, то шо не положено.
А як люди казали про нього?
Казали люди, шо захтіли зробити голодовку шоб люди вимерли, бо багато вже дуже на цій землі святій.
А потім вже можна було говорити між собою шо була голодовка в 33-му?
А ти знаєш, дочко, шо я не знаю.
Ну може же десь після війни про це говорили сусіди десь.
Знаєш нє, вже люди були не голодні.
А як Ви думаєте, завдяки чому ваша сім`я вижила?
Ну я ж тобі кажу, спасі ба мамі на тому світі шо вона держала коровку і кусочок в нас винограду було посаджено, ше батько покійний садив. І мама той виноградик зірвала, коло нас була німецька колонія якшо ви знаєте. Знаєте?
Не знаємо, розкажіть.
Щас розкажу. Там сильний у них виноградник був. а мій тато дружив з ними, по харошому з цими німцями. А як вже вони зірвуть виноград та й там буряні всеодно якась грона, та й на землю якась упаде. А він каже до тата «Кость», мій тато Кость звався. Та й каже «посилай дітей, там є, вже ніхто не буде гонити, нічого. Та й назбирають діти винограду. Ото й тато бачив шо там люди мали виноград сильний та й дали йому лози і він тоже посадив кусочок. Я ж тобі кажу, що був кущик винограду.
І ви його тоже їли?
Аякже. І мама варення з нього варила.
Без цукру?
Без ніякого сахару, да.
І з нього ж вино робила?
І вино з нього робила. Тому шо треба тургувати і під’їхати в Одесу.
А в багатьох людей був виноград?
Та нє. Коло ас там у якогось чоловіка був кусочок. Вони там сильно були больні всі. Та й там він і здичавів, не підрізали, не шарували його, нічого не обробляли.
А про німецьку колонію, як вона близько була до Вашого села?
Кілометрів два.
І як то село називалося, де була та колонія?
Якими вони кіньми сильно робили. Вони тоже трудящі, ви не думайте. І сильно мій батько покійний з ними дружив. По хорошому з ними був. Вони любили мого тата.
А як називалося те село де була та колонія?
Німецька колонія казали, а я знаю як воно звалося.
А Ваше село нагадайте як звалося?
Марара.
Марара і ця колонія біля Марари була?
Марара, в ту сторону Мар`янівка ми ходили туди в школу .
По дорозі від Марари до Мар`янівки?
Да, до Мар`янівки туди.
А у 33-му в тій колонії голод був?
Я чось дочко не знаю.
То люди туди не ходили до німців просити їсти? Якщо в них був виноград.
Може дочко ходили шо я тобі буду казати. Бо німці були дуже добрі, подільчиві. Тато мій дуже їх любив. Всігда… шо ми почили ті канфети, а він передасть татові. Тата нам гостинця, було м тато приходить дає нам по канфетці.
А як там було?
От… там чистота була і… мамочка моя хоть здуй, і самі землянки хати були. Сильно поле було гарно поробляне в них всігда, чисто на полі на винограді там чисто, тоже ніяких бур’янів нема, сильонні присильонні хазяї були.
А в 33-му вонитам жили?
Я, не повню в якому году вони виїхали, в якому году вони, шо я тоді понімала ше добре.
А то вони виїхали, виїхали звідтіля?
Ну да, мене вже шо я там вже жила ж там мене ж не було, вийшла замуж у Філімоньку.
Ну після Голодомору вони ще там, ті Німці?
От от не можу це сказати.
Бо якшо вони подільчеві були, чи ходили до них люди, просить їсти?
По-моєму ш по-моєму шо їх уже там не було, по-моєму шо не було.
Бо якшо в них виноградники, то можна ж було попросить піти?
Ну да, ну да.
І якшо люди мерли голодували, то мабуть же поділилися?
Мабуть їх не було вже, я добре не знаю, немогу, я не хочу обманювати вас ні чим, а то що я знаю, то я то й кажу.
Ну бо це ж не далеко ви казали?
Да близько, а господи, ми так у яру жили, а вони на рівному піднімися на верх трошки пройдеш і зараз їхнє село.
А велике село було, багато їх?
Не велике, два радки, а третій радок коротенький там був, була Німецька колонія казали всьо время.
А шо вони там вирощували?
Всьо ростили всьо і сояшники, і зернята, і пшеницю, і ячмінь, кукурудзу, коні такі жирні блищали, як як шо я тобі буду казати, шо любо подивиться на ті коні.
Колгоспу в них там не було?
Ну наверно нє, вони самі хазяювали. От коні гладкі були мамко моя, а лоша то прямо ляльочка хоть на руки бери. Вони всьо кіньми ніякого трахтора не було нічого, кіньми всьо обробляли кіньми.
А як ви думаєте голодомор був через природні якісь явища через посуху, чи він був штучним?
Не можу дочко нічого сказати тобі, не знаю де він узявся і шо це таке зробилось, бог його святий знає. Може, може чуєш мене, може є ще старіщі люди як я, то може ті люди луче знають.
Ну з погодою все добре було, урожай був?
Хей… во
Значить це не через погоду?
Нє… нє ей такі колоски крупні, як вирвиш колосок та є що чистити зерно таке добре, та нє, нє.
А як оце ви казали ходили забирали по-хатах, отой вас забирали і там забирали. Чи люди якось чинили опір, сопротівлялись цьому?
Тай шо, а шо, а шо …, а шо люди їх боялися, а не вони людей, е…
А ви пам’ятаєте як їх називали?
Нє, я не знала як їх звати.
Ні, а називали якось їх може, он іде, шо то йде?
Лякалися бідні люди, та не знали де діватися.
Не називали їх активістами?
Бо знають шо, яка є крупинка, то всьо заберуть і Бога не боялись нічого, шо лишають у хаті крупинки нема одної.
А в бога тоді вірили?
Хм… батьки мої увіра вірили, а я там знаю хто вірив чи не вірив, шо я знаю.
А церква в селі була?
Не було.
А де ділась?
Її не було геть, при мені не було.
А куди ходили?
Врадівку.
А в Врадіївці була?
Да.
І не закрили?
Нєе.
Ввесь час була?
Наче була всьо время.
А дозволяли Паску, Різдво святкувати?
А як же, аби було чим святкувати, голодні були люди.
А вже після Голодомору, можна було яйця красити, Паски святити?
А як же, а як же, от тако їли, шо я тепер не маю того їсти, як моя мама готовила, як ми їли.
Ну це вже пізніше після голодомору?
І… і паска добра печена, і сир запечаний, і бабка місяна запе така, та… шо ж тут…
Шо…(хреститься), я, я тепер цего не їм, бо його в мене нема (сміється) кажу правду то шо є.
А ви згаєте Носача, Носач Семен Гаврилович?
А ти знаєш шо, це наче я чула фамілію таку, ну я не знаю його.
Він в міліції працював тут у вас.
Да, я хтіла казати.
Да, знаєте його?
Я, попередила тебе, хтіла хтіл я чула шо він у міліції був, а не знаю.
Не знаєте його?
(Махає головою в сторони)
А про батька його не знаєте?
Нєе нє, незнаю дочко їх даже нє.
А ваше село от Сирово далеко?
От Сирови?
Ага.
Ну да далеко, далеко.
Далеко?
Да.