- Місце запису: смт. Козелець Козелецький район Чернігівська область;
- Дата запису: 21.11.2005 р.;
- Хто записав: Новодворська М. Л.;
- Респондент: Мітцук Надія Єфимівна, 1924 н.р., народилася в селі Мрик Носівський район Чернігівська область.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Мрик Носівський район Чернігівська область.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Ну, канєшно пам’ятаю, мені було уже 9-10 років на той час.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха,
податки чи забирала урожай влада?
Ні засухи не було, урожай був непоганий, просто штучний був Голодомор. Чому? Тому шо ходили, бригада, викачували у людей шо урожай, урожай який був, так забирали навіть з дому. От, наприклад, ну от зайшло нас, такий був заядливий комуніст Голодний Дмитрій зайшли до ну, не один він канєшно ходив, їх ходила бригада. Обшукували, всюди дивилися, це ж не так: Зайшли, да й пішли як гості. А ходили, обшукували, всюди ж і по сараях, і по кладових, і всюди розшукували, а потім люди ж так уже ховали, чули так ховали продукти, хто там пшеницю, яку десь заховав, хто жито десь закопав, Так находили, даже й це — забірали. Я знаю, до нас зайшли. Мати взяла да отак, така лохань, лохань була квасолі насипана, да і в піч засунула. Так і там зайшли, забрали. Плаче мати, каже: «Чим же от оцих діток буду годувать?». А нас шестерко було «Ну от чим я буду, – каже, – годувать їх? Оставте хоть уже ж цю квасольку».
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? Ну, якщо приховав – донесли на сусіда. Була винагорода за це?
Я не поняла питання. Як?
(Питання пояснюється)
А, були такі, що находили, доносили і були усякі, от, доносили і забирали, но у нас якраз так получається, шо нас шестеро було. Дак батько дев’ять, такі мірки були, ну, може, чи пудови, чи більше, та він заховав цих десять мірок зерна, ну й тоді ж ото ж вони були, да й по-троху підмелювали. Ну от – це мірка на місяць – і до мірки вже ж, до тієї муки добавляли шо макуху різну, ну, картошку, це само собою, і там, яка уже осталась, так у нас картошка була, так приблизно, почти і хватило, а хліб, канєшно, трудно було дуже з хлібом. Ну так оце як батько приховав, дак діти вирішили, через що весна пришла уже, картошку там, картошку там уже не хватало повністю садили шпинами, а їсти вже придержувалися. Собірали, де яка там гнила була картошка, де, стали рослинки рости, стали, нарвем оце і листь всяко, стали клевер оце такий, то там ми стали рвать, да уже сушить, терти і до цієї же муки примішувать, пекти, щоб такий, ну не, не хліб такий, а такі малаї пекли шоб. Аби тільки цю муку використовували так, аби, шоб зліпить якусь лінюшку. І пекли вже ж її на сковородках, і їли. Дак стали пухнуть от клеверу, дак ми тоді годі клевер, да до листу, до дерев, особливо із мини лист. Рвали, да перетирали і сушили. Дерева напівголі були, бо люди пооб’їдали. А це жовте злиткою ми тоді рвали, дак усе рвали, дак тоже ж мішали. Ну і так оце ж і виживали.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,
худобу, тощо?
У нас одягу ніякого лишнього не було, бо у той час було одні чоботи на трьох там, чи на скільки. Як одне біжить, так друге сидить, а лишнього нічого не було. У нас з одьожі нічого не забирали. Це вже партізанські отряди як були, так тоді вже ходили і забирали. Ну, то вже ж таке війна, так канєшно, звичайно треба було.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, чи за це могли покарати?
Да кого як: побачать, так судили 8 годин позасужували. І то ше по фаміліях не повню, знаю, шо судить-судили.
Тобто охороняли поле?
Як?
Охороняли вони поле?
Ну як канєшно об’їзчики були. Були об’їзчики. От і, ну даже картошку чи бурячину не можна було. Як поймали, значить судили за все.
Чи змушували йти людей в колгосп?
Канєшно змушували.
Чи люди хотіли добровільно чи силою їх?
Знаєте, добровільно мало йшли. Ну, були такі, що добровільно, а багато таких, шо не хотіли йти от. Палили їх, сарай палили і то значить мстили, і вобще така страшна, таке страшне життя було, що кого спать, дак це і стережиш, і не спиш спокойно. Ну, всього дожидать можна було.
Коли почали люди помирати від голоду?
Особливо в 33 році. 33 році ішли у школу, люди даже по дорогах валялися. Ідеш у школу, під ногами лежали 2 человека. Ну, шо на їх, рядами вони лазять, і вони вже пухлі. Ішли в школу, там ми ше стояли коло них – дивилися. А назад уже йшли, так уже їх підбирали, підбирали полуживими, і закопували і все.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Ви знаєте, коло мене сиріт таких не було. Я даже не знаю як їм там жилося у цих всяких домах. Це для мене невідомо. Шо я можу сказати?
Чи допомагали люди одне одному виживати? Чи ділились продуктами?
Да хто там, каждий як тільки мог, так і спасався. От так, а багатий прикривався.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Все, що було можна використать люди споживали. Я ж говорю, шо даже дерева полуголі, хіба шо високо, шо не можна достать, а немошні люди були. Так, а той і дерева листя пооб’їдали.
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
Я знаю як батько тоді за золото шось буханка хліба, по-моєму 100 рублів стояла чи більше. Дак я знаю, що в матері, як вона служила при поляках, поляки були, дак вона служила в панів наймичкою. Ну вона тоді така економна видно дівчина була, хрест у неї був золотий, і серьги були золоті, і там іще, які так речі були, так батько возив оце в такі магазіни були організовані у Нежині, та у Нежин возив. Возив, та ото тоді уже ж купив за тей, ті гроші хліб. Торгсін, чи як вони називаються, торгсіни. За гроші купляв, щоб можна було якось вижить. А так з одьожі, ту, яка в селян була одьожа, Ми ходили у полотні тоді більше. Полотняні юпочки, полотнятні кофточки, платячко.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Ну, як хто курей там, може, держав, може, потрохи вживали, а так…
А котів, собак їли?
Та чого, і собак, і котів їли. Собаки, коти їли от. Було.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Як?
Людоїдства? Що люди людей їли.
Говорили, що було там десь од нас далеко, кілометрів за 2. Там як би тобі, шо мати дитя з’їла от. Були випадки, чуть було. В мене сосідів таких не було. Ніде я не пам’ятаю. Но чули, шо казали то там, то там.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Ну як, підвода їздила, підбирала таких уже негодних. І отправляли, і хорониди так.
Чи платили тим, хто збирали померлих?
Да чим там платили, як нічого не було. Забирали і отвозили.
Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві в наш час і в часи радянської влади?
Коли? У 33?
І пізніше?
Пізніше, після Голодомору, хто його знає, якось ми тоді такі увєрені були, шо для нас Сталін це – хто знає й що от, а ну так я не знаю, от як подумаю, дак такі люди були забиті, страшні, що даже не могли за себе постоять, бо не можна, собствено, було. Один за одного слово десь скажеш і зразу доносять, зразу і забирали.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду? Робили кладовища?
Та канєшно було кладовище, да на кладовище там звозили, копали, говорили, шо там викопали яму таку і звозили оцих; люди ж ідуть голодні. Іде, просить голодне, а ніхто ж нічого. Ну, шо, ну ж шо може дать людина, як кожен виживає ж. Дак у яких уже ж домівки не було, да то їх усіх в одну яму скидали.
Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи
розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Хто?
Ви.
Ну так самі собі собирались коли там, споминали, шо важко жилося, та й годі.
А діти, онуки Ваші цікавилися?
Да ви знаєте, якось і мало. Так, ну, вони сидять слухають. Там почують, шо Голодомор був, ну воно ж їх не касалося, дак вони так із легка.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Ну, тоді же говорили, Каганович приїхав і організував цей Голодомор і викачку оцю продуктів від селян і ну, із міста йшли, йшли з усякими речами, в селян одьожі не було. Йшли з усякими речами, старалися обмінять на що-небудь. У селі, може, було. Я ж кажу, може, хтось так умів приховать. Ну може, картошина якась там залишилася. Я знаю, що ми нічого не могли міняти, бо самі виживали, аби тільки вижить.
Були люди, які не голодували?
Шоб шо?
Що не голодували в селі? І чому вони не голодували?
Ви знаєте, я не помню. По-своєму кутку і так, не помню, шоб були такі шо ну, це були там родичі голови сільради. Компанець у нас був, Василь Йолович. Дак його родичі так жили, шо видно, шо не нуждалися от. А так всі голодували, це у нас на кутку його родичі жили і видно, шо у них було. Вони закрито це все використали, ну, видно, шо людина не нуждається.