- Місце запису: село Оліївка Житомирського району Житомирської області;
- Дата запису: 15.06.2009 р.;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Мірошниченко Ганна Архипівна, 1926 р.н., народилась в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області.
Ми росли в сім’ї, де було п’ятеро дітей: ( Галя (Ганна), Таня, Федя, Катя і Оля) мамо і тато. Тато був дуже працьовитий і любив, щоб у всьому був порядок. Жили ми в цьому ж будинку, що і тепер, тут на Бойковім кутку, вулиць раніше не було, а були кутки. Сім’я мала трохи землі, невеликий сад до залізниці, хорошу хату криту жерстю, дерев’яний забір.
З виникненням колгоспів на селі усе змінилося. На початку 30-х років жити ставало все тяжче. Старша сестра Галя змушена була поїхати до тітки на Донбас, там вона влаштувалася на роботу.
А до нас всю осі 1932 року «буксири» майже щодня з настанням ночі приходили, заглядали кругом: під піч, на піч, де ми сиділи, на горище, шастали на городі, все шукали чи не приховуємо ми зерно. А одного разу десь знайшли невеликий припас зерна і тата оголосили куркулем, а пізніше забрали до Олександрійської в’язниці. Мама була в розпачі. Як жити далі?
Тато через півроку відпустили і попросили не ображатися на радянську владу. Та додому він не повернувся. Прийшов до своєї сестри, яка жила у Протопопівці на хуторі, вона йому зібрала грошей і поїхав він на Донбас. А в цей час в Оліївці люди почали помирати від голоду.
Згодом тато вислав нам грошей і мама разом з дітьми виїхала теж на Донбас. Ми ледве дійшли до залізничної станції. Сили йти не вистачало.
На Донбасі тато влаштувався працювати на заводі. Під житло доводилося знімати хату, яка була дуже стара, дах протікав. До роботи татові доводилося ходити пішки кілометрів сім. Та все ж тут був заробіток, на який сім’я купувала харчі. Так ми і пережили ті тяжкі часи голодомору 1932-1933 років.