- Місце запису: місто Гнівань Тиврівський район Вінницька область;
- Дата запису: 22.08.2020 року;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Мельник Іван Степанович, 25 вересня 1926 р.н., народилася в селі Маянів Тиврівський район Вінницької області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Маянів Тиврівський район Вінницької області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Мельник Іван Степанович.
Коли Ви народилися?
1926 року у вересні місяці, двадцять п’ятого вересня.
А де народилися?
В селі Маянові.
А як звали Ваших батьків?
Батьків: тато — Мельник Степан Тихонович, мама — Бондарчук Тетяна…От бач забув діда, як звати..
Тихоновна
А?
Тихонова.
Тихоновна, да, Тихоновна.
А яких років народження Ваші батьки?
Як?
Коли, народилися Ваші батьки? Знаєте рік?
Ні, не пам`ятаю. Казали, ну я..
Ні, ні він знав, це зараз він забувся.
Я то знав, но… Тисячу дев`ятсот восімдесят шостого року тато, а маму — не пам’ятаю..
А чим батьки займалися Ваші?
Батьки? Сельским хозяйством, в колгосп на роботу ходили…
А до колгоспу?
А?
До колгоспу, раніше?
А до колгоспу шо я можу вам сказати, як я був, як той, малий, но пам’ятаю це в тридцятому році організовувався колгосп, то я знаю.
Мали, мабуть, господарство своє, да?
Да, тримали. Не тримали, а мусіли: чотирнадцять соток города всього коло хати було, а то шо там на полі було, то забрали під колхоз. А п`ятеро дітей треба було чимось кормить. Чим бачили і як бачили… Ну в нас так нивка присадибна участка [02:53] (нечітко вимовлено) були черешнями, то вони нас піддержували ці черешні, жували ягоди, носили аж в Жмеринку все, сімнадцять кілометрів і там: мама занесе на коломзі дві і дві купи, два кілога пшона, а корова — отцідилася, мама каши наваре і сідай братце обєдать.
Це в якому році таке було?
Ну це було в 1933, 1933-32 во врємя голодовки.
А Ваші брати і сестри.. Ви були старші чи менші?
Я самий молодший.
А під час голодовки всі вижили, да?
Да, а я з батьком мало-мало не помер, але корова піддержала і вижили. І таке було. А остальні, хто мав, наприклад, наш сусіда мав десять соток города, то він і троє дітей тільки було в нього, то він добре жив, понімаєте, і мав шо з города, шось посадив і зібрав. От і для себе мав з щого посягнути, а в нас то, ми то дуже виживали.
Ну в Вас теж був город?
А?
В Вас же теж город був?
Чотирнадцять соток всього.
Ну Ви ж там картоплю, буряк, моркву сіяли?
Да-да-да, всього по-трошечку.
Так, а в 1932 році чого Ви це не їли?
А не їли.. Чого не їли? Їли…
Їли, то шо на п`ять душ вісімнадцять соток? Шо ти там можеш посадити? Немає шо грядків даже посадити путніх таких, шоб на рік хватило.
Ну, але ж перед цим хватало, чи нє?
Ну перед, чим… як перед цим?
Ну в 1930-му, в 1931 році, Ви ж такий самий огород мали чи нє, чи в Вас більше було?
Та нє, було більше. Ще було на полі два гектари батьків,в обшем діди, як на спадщину віддали. Два гектари мали ще, крім цих чотирнадцяти соток. А в 1930-му році забрали під колхоз, а чотирнадцять соток і п`ять душ в сім`ї, шо там можна посадити, шоб хватило? Тяжкувато було, але мама була така маладєц, я можу сказати. Вона заказувала там сусідам, родичам, щоб заготовляти лушпаї з картошки, знаєте? Вона там їм шось платила чи як, але тримали худобу: корову, свиню, гуси, кролів і було хазяйство, але тяжкувато було.
То пізніше, да?
Та то вже пізніше.
Шо?
Пізніше тримали вже?
Да, да..
Так, а батьки в колгоспі працювали, да?
Да.
А за роботу їм нічого не платили?
Ну шось там платили. Це вже після голодовки там виходило шось по п`ять копійок на трудодень платилося, але на руки нікому не давали.
А в 1932-му в колгоспі ж зерно було?
Зерно? В 1932-му? А, де ж воно було?
Так ж сіяли в колгоспі?
В колгоспі не сіяли люди, забрали, я ж Вам кажу під колхоз от і то не мали чим посіяти, то ходили по хатах і, хто шо мав, шоб дав, шоб посіяти, а ти: «Як уроде в огороді, ми вам повернем», а тут пісня…така шо, хай грабили, [02:53](нечітко), фасоль там — це лож всьо. Ніхто не грабив в нікого, а висилали індусів таких, шоб не хтіли ідти в колгосп, то їх на Соловки висилали. А це кажуть, шо…
А мама жита, скажи за жито…
А зара я скажу за жито! Тато поїхав на Днєпрострой, мост строяли в етом.. От бачиш, як забуваю… Місток строяли на Дніпрі..
ДніпроГЕС?
Да. Пішов туди, бо хтів модні коні купити. В нього були старі, старі вже, в общєм спацьовані такі, знаєте? От ті десь продати на базу чи куда, а молодих захтів. Поїхав туди на той Дніпрострой, а нас лишив з мамою, з дітьми, от, ну ше ми тримали город той, шо на полі був, посіяли там кукурузу і гарбузи посіяли в в кукурузі, да. І я з мамою поїхав туди запрягли ці коні, поїхали з нею… нашо воно разказувать, але розкажу раз начав… За цими гарбузами, там набрали цих гарбузів, увезли додому, посідали на них зверху, ле йде хлопець навстречу і каже: «Тьотю, Ви неправильно коні заправили» — «Ну то поправ». Ну він взяв там… Мама не так, важка, накинув на коня, треба було наоборот… Бо коні такі старі, шо вони по-малесенькому йдуть, то й можуть і те без важок, як…, знаєте? Але мама кажет: «Ну то поправ, сину». Він і взяв, скинув з вишки… ті, шо коні тримають... «Ти ж погоняй», — каже. «Погоняйте вже». А мама правильно їх запрягла, а він наоборот взяв, зняв з дишля нашилники, але ми їдем-їдем нам спокат-покат невеликий, доїхали: віз вже сам качається треба тримати коня, а куди тримати, як нашильники скинені? Колесо начало хватати по ногах батьків, цих коней, вони… та й віз біжить шей лучше б`ють. Як вони з того горба спустилися… пішли ці коні, ці гарбузи — всі порозліталися, я з мамою теж вилетів, вони добігли додому ці коні і стали, але нікого не було там. Виходе, вони постояли і пішли дальше, а там великий скат, як вони пішли до того скату — цей віз прямо находе, ці коні дужче біжать, а віз догоне і б`є. Побили ноги, прямо кров… і вони ще на дужчий горб вийшли з цего горба. Побили воза, гарбузи порозкидали, наробили хлопоту. Ось такий чоловік, понімаєте? Шо мав людині зробити добре, то він не зробив пакость таку, от…
Так, а батько поїхав , кажете, на Дніпрогес, да?
Да, поїхав, за за цими грішьми, але в нас ще був пуд жита, торішнього виходе осталось. Та й здибала мама мельника, шо меле муку. Каже: «Кирило, я принесу, в мене є пуд жита, щоб змолоти дітям, хліба спекти такого», — каже до нього, а він каже: «Ну, можу, тільки ти бери всі в сільраді довідку-бумажку і я, каже, змелю». Мама, цей після не знала, а ходили раньше по хатах просто, як просили, шо дай скільки маєш й шо маєш. Як мама взяла пуд жита, п`ять кіло чи шо, чи там два кіла дала їм, шоб посіяти, а вона нічого не дала, виходе, але, як він сказав, шо ту довідку треба, мама пішла у канцілярію чи той сільсавєт та й каже до голови сільської ради, шо: «Я хочу змолоти жита дітям, хліба спекти!», а він каже до неї: «Ага», а кучер сидить, шо в них начальство возив, каже: «Ану біжи, заправляй коні і поїдем, в неї ще пуд жита є». Як просили, казали, шо дай шо-небудь, скільки, хто має, то вона ні грами не дала, а за довідкою пішла, а вони з целлю так зробили, шо не молоти нікому без довідки. Маєш бумажку — пожалуйста мели, немає — не мели. Він каже: «Я не можу так, бо потому шо мене з роботи зкинуть і ще й накажуть». Та й тоді мама з-цей, з самого сельсовєта через городи навпрошки додому, бо голова сказав кучеру, шоб на конюшну — заправили та й поїдемо. Побачив скільки в неї є пуд жита, а мама через городи ті, ну на подвір’я, а вони вже кіньми коло сусіда таго. В обшєм, мама випередила їх, він пока запріг та й ще, от і випередила. В хату засунула, вони прийшли, стукалися, стукалися — мама не відчиняє… Були комунізани такі, називалися,ну як, активісти, можна так сказать, при сільсовєті, да. Мама не відчиняє, а вони стукаються, ми кричимо, плачемо, налякалися — діти ще малі, да, а мама не відчиняє. Вони б могли увійти в вікно, вийняти, ніж через ті двері. Ну видно вони боялись права, може такого не було ще, не знаю, але мама не відчинила, но вони не били. Пішов один: став на вуглі хати, зігнувся, а той на нього, а хата була накрита соломою, він ці китиці вирвав і юркою на горище виліз і відчинив двері. Забрали то жито і де шо було там, от.
А ше щось було, да?
А?
Крім, жита ше шось було?
Як-як?
Крім жита ще щось мали Ви з їжі?
Була фасоля в горшках там. Під пєрцем там маминим приспособлєніє там, отаке було, але вижили, вижили. Їли акацію, перійку мололи, млинці пекли і таке, і корова отелилася, черешні вродили і пішли в ход, а так нічьо не було, не вродило в обшєм два роки підряд, а казали, шо Росія зробила — це неправда.
Так, а жито ж забрали у Вас?
А?
Кажу, жито у Вас забрали.
А, забрали жито, а шо вони, як мама просила… Я люблю правду. Треба було дати кіло. Ну дай. Ми ж хотіли посіяти. Землю ж забрали, а сіяти нема чим і вони, притом казали, шо: «Вроде — ми віддамо, хто скільки дав». Так шо не треба шось брехати — треба правду казати.
А Вам потім віддали за оце жито, шо в Вас забрали?
А я не можу Вам сказати, наверно, шо не дали.
А квасолю тоді для чого забрали?
А?
А квасолю для чого забрали? Квасолю ж не сіяли.
Ну сіяли чим бачили,от. Як зорали, то треба ж посіяти.
А в колгоспі батьків годували?
Кого?
Батьків, за те, шо вони там працювали..
Аякже, давали, да..
І в голод годували?
Да. Хто робив — тому… Котьол вивезли на поле, там место найшли таке, шо там варили і в обід давали їсти всім.
Так, а батько тоді чого так зпух, шо Ви кажете його тоже на ряднині винесли?
А-а, це до того ше.
А, так я питаю в тридцять третьому, коли город був чим годували?
Ну я не знаю в якому році, однім словом, хто ходив на работу в колгосп, то давали по двісті грам чи шо хліба і там баби ще каши зварять.
Так, а скільки людей в селі померли від голоду?
Ну я не можу сказати.
А Ви бачили інших сусідів, шоб тоже пухли, може мертві?
О-о, сусіди в мене добре жили. Оцей сусіда мав гектар і десять сотих. Я ж кажу, землі, то йому хватало там і картошку, і фасоль, і тей-сей так, шоб посіяти і корові накосити їсти, а в нас не було. Батько сарай розбирав і різав на січкарню таку ручну зробили, косою і пашов, і так вижила корова, то не було чим, сушили вуденя з картоплі, понімаєте, в кого там по-межах, от…, а гора не по саму річку там чи попід той, а індусам совсєм не давали, землі — забирали.
Так, а, як індуси виживали?
А це, хто — як, хто — як міг. От, наприклад…. Шов в ліс по дрова, а рядом був горох посіяний вже. Ну такий, среднього возрасту того виходе. І він голодний дядько скорчив той нарвав там жменю чи більше, чи як цього гороху, а об`єщик здаля побачив і догнав його, і забрав, а дали йому…
Шо дали йому?
Побили його.
Побили? А не засудили?
Ні.
А може в селі когось засудили за те, шо на полі збирали колоски?
В нас я не помню, шоб… Ну судили, чутки були такі, шо хто-десь там заліз, вкрав — того судили. П’ять років давали там, як колосок підняв, на полі як жали, вижали, однім словом, дисципліна крєпка була, так шо….
А людей їли?
А?
Людей їли?
Людей?
Да. Чи були такі випадки?
Чув, шо були десь там в когось чи в якомусь, ну в нас не було, шоби там дітей їли чи як.
А жорна у Вас були?
Да. Були жорна, робили тулупка жилізо його на вскізь, дядько Михайло то знає, шо це такє, і пашов.
Така зернотерка була, да?
Да-да. Да-да
Дякуємо, шо розказали нам!