- Місце запису: місто Прилуки Чернігівської області;
- Дата запису: 15.07.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса;
- Респондент: Масло Ольга Василівна, 22 червня 1922 р.н., в селі Полова Прилуцький район Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія Миколаївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в село Красляни Прилуцького району Чернігівської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Мене?
Да.
Ольга Василівна. Девичья фамилия Романенко, а теперішня — Масло.
Масло, так.
Масло.
Масло, Масло.
Ольга Василівна, а коли Ви народилися?
1922-го 22 числа.
Июня.
Да, оце мені пішов 99 год.
Зрозуміло. Ольга Василівна, а де Ви народилися?
Я народилася в селі Полова, 8 км от Прилук.
Зрозуміло. Ольга Василівна, а як звали Вашого батька?
Василь Павлович Романенко.
Ольга Василівна, а Ваш батько працював у колгоспі?
Да, працював.
А він вступив туди добровільно чи не хотів вступати?
Слухайте, у мене дід, батьків батько не хотів уступать і його розкуркулили: забрали хату, забрали коня, корову. Все забрали і їх — ідіть куди за хочте! У їх було дві дочки в городі. Вони пошли в город жить, а ми осталися в селі, бо наш дід одстроїв через одну хату від себе. У діда було шість десятин землі, 2 десятини лісу і як мій батько женився, а сім’я велика була. У діда було чотири дочки і два сини. Один син умер, а один оце цей — мій батько. У нас одстроїли, а дід остався в старій хаті, поганенькій, що його діда батька. Ну як ми не просили: «Пишіть заявлєніє у колгосп. Буде харашо тут жить». Нє, нівяку. Поїду в город до дочки. Поїдете, ідіть, а ми осталися в селі.
Ви поняли? Це про діда!
До нас приходять отакі хлопці три і кажуть: «Василь Павлович, ви підете у колгосп?», а батько каже: «Я больний. Ви знаєте, що у мене порок серця». У 1918 году якісь їздили, забула як вони звалися, якісь бандіти. По селу проїжджала дві… а дід і батько молотили жито. Вони забігли і хотіли батька забрать, і так побили, що батько чуть не вмер. Денікінці якісь.
Денікінці?
Да. Якісь денікінці... Брат був уже, а я пізніша. Я вже родилась у своїй хаті, яку дід одстроїв і оце таке я знаю по… Я в селі жила, в городі я не знаю, як було. Шо тут було, хто тут командував: чи Сталін, чи хтось другий — ми не знаєм. Як було мені 11 год оце під голодовку, дак мене віддали в село Красляни, 25 кілометрів, отдали туди. Я в четвертому класі була. Я покинула школу, мене отдали туди до актівіста, що розкуркулювали людей, такий грамотний дядько. Там була дівчинка 1929 году. Я ту дівчину гляділа і було моя мати приходить туди у село. Там і крупи дадуть, і муки дадуть, і всього дадуть. Вона набере і несе додому, бо дома ше брат у мене, сестра 1929 году і батько больний. І оце мати… І ми держали хорошу корову, що нас спасла, що ми не поболіли з голоду. А так було, що вечором їздить підвода по під двором і заходять у хату. Як є мертві діти, то беруть, але більше мертві батьки, а діти оставалися. А то і діти, то день, то два, то три і вмре. Їздять і собирають мертвих і одвозили на кладбіще, ховали.
Ольга Василівна, то це Ви бачили в тому селі оце, де доглядали дитину активіста? Оце Пташане, Пташине?
Нє.
Чи де ви бачили?
Як село, мам? Як Ви казали? В яке село?
Половах.
У Половині вмерли?
У Половині може. Мерли у всіх селах, не тільки в нас.
Ну а от Ви бачили, от Ви кажете їздила підвода, збирала по хатах мертвих людей, то це в якому саме селі?
У Половині.
Ага. Ви потім, коли був безпосередньо Голодомор, повернулися додому, да і це бачили?
Хто?
Ви. Ну Ви казали, що Вас віддали…
Мені, як став 1934 год, я тоді пішла у своє село, до батьків.
Так, підождіть. Ви ж обьясніть, куди Вас були оддали, що ви казали?
В село Красляни.
Красляни.
Красляни.
Да.
То оту підводу, яка збирала трупи Ви в селі Красляни бачили?
Нє, у своєму селі.
У своєму селі?
Да.
Коли приходили додому, да, якось так? На вихідні чи як?
Пока що я не йшла, пока мене не забрали в Красляни, тоді я бачила. А тоді, як я пішла у те село, у Красляни, село маленьке було. Ми таке… Наше село велике було, Полова. А те маленьке, я нікуди не ходила. Так жили на горі, коло школи, шо я було все время вдома з дівчиною. У них хазяйство було, корова, свині. Оце вона йде на роботу, жінка, а мені каже: «Замети сіні, ножиком нащисєте. Я прийду в обід і дам їсти свиням.». А корови було ж пастухи приходять і займають на паствущи. Пригнали корову, я закрила і гуляю собі з тою дівчиною. Но їсти було отак усього. І меду.. Я було, як подивлюся в хатині все стоїть: мука всяка, все. Вони ловко жили.
А в цьому селі Красляни, там помирали люди з голоду? Ви бачили?
Ви знаєте, що я там не бачила. Я по центрі не ходила і людей не знала ж там.
Ольга Василівна, Ви кажете, батько був хворий, хворів, то він значить не вступив у колгосп чи вступив, але пізніше?
Вступив. Ті хлопці, що приходили: «Василь Павлович, Ви у колгосп ідите?», а він каже: «Хлопці…». У мене батько паріхмахером був. До нього ходили бриться, стригтись. Він каже: «Хлопці, як ви мені дасте роботу — я с удовольствієм пойду. Оно у мене дівчата ростуть, син росте. Будуть ходить на роботу, й жінка, а мені…», а один каже: «Сторожем, Василь Павлович, сторожем до комори охранять!». Він каже: «Пишу заяву». Написав, віддав їм і ми осталися в колгоспі.
То виходить його примусили вступити в колгосп?
Да.
Ну не дуже, щоб примушували.
Ну ходили ж.
Сказали «Підеш?» попросили «Йди!». Да. Так шо не дуже примушували. Хочеш — іди, хочеш — сиди. Не хочеш, значить тебе розкуркулять і всьо. Як ото мій дід: ні молотілки не було, нічого такого. Корова, коняка і шість десятин землі, а шо це, коли у нас сім’я була трішки більше душ. Шість десятин землі — це нічого бачить. Це тільки для того дід держав, щоб устроїть дітей. Так цей менший батьків брат умер, а дівчата повиходили замуж у город і так остались, а дід уже в послєдствії вже і радий був, а вже позно. Треба було зразу писать заяву і йти в колгосп, а то не пішов.
Ольго Василівно, а от батько ходив все ж таки на роботу чи Ви малими дітьми замість нього ходили відробляти?
Ні, він ходив сторожувать.
Ага, сторожувати ходив.
Да, а як вечором, то йде сторожує. Іще була якась лопата, отака ляпачка дається йому і якщо пожар, то отою ляпачкою ляпає і біггає коло того, де близько хати, людей будить, як пожар. Так шо батько ходив.
Ольга Василівна, а батькам в роки Голодомору платили за роботу, за трудодні? Платили?
Аякже, платили. Платили. І оце мати було в тій ланці, де помідори і щось оце, гурки, а зімою ж було ходять, віють зерно віялками. А я було тютюн садимо. Тютюн привязую на фабрику махорочну. Тоді було платять грошей за тютюн і було наше село багацько тютюну садять, бо в каждого була клуня, у багатіших людей. У клуні зерно всігда, снопи пов’язані. Як дощ — туди. У кого такі тоді ж не були, а було коня запрягають, тоді такий довгий станок і коня отак водять кругом, а всередині молотять зерно. І в каждого був город, 25 чи більше було. І посіять, і картоплі, і все, а коли вже став колгосп — отак стали люди жить ловко: і машини стали купувать, і було ідуть з роботи співають дівчата, картоплю повібірають. Всігда картопля повибірають харошу. Ідуть додому, та собі взяла три картоплини, та — дві, щоб показать, яка картопля в колгоспі. А картопля була отака.
Ольга Васильєва, а в роки Голодомору, що батьки приносили додому з роботи, за роботу? Що додому приносили?
Нічого, тільки трудодні.
То не платили їм значить за роботу?
Аякже. Було получаєм хліб: жито, пшеницю і все. пшоно оце було каждий посіє собі там дві сотки і ходять топчуть пшоно, на гарбуз уже осінню.
Ольга Василівна, а в роки Голодомору, що батьки приносили? От що Ви їли? Що приносили за роботу? От ви кажете щось давали.
Тільки те, що в колгоспі давали, а щоб кожний день, то ніхто нічого.
А давали десь раз у місяць щось трошки, да, за роботу чи як?
Ні-ні.
Нічого не давали?
Нічого, тільки трудодні і все.
Гроші, гроші…
І гроші, і зерно, і все.
А годували батьків у колгоспі?
Ви знаєте оце, як молодше зерно, варять кашу хальову, обідають, бо людей багацько ж. У багатих людей було чим молотить, то бідні було ходять, роблять день чи два, щоб оцю машинку, щоб помолоти зерно.
Ольга Василівна, а приходили хтось до Вас у хату з активістів забирати щось, обшуки робити? Забирали щось у Вас з двору, з хати?
Ні, нічого. У нас нічого.
А в сусідів до когось ходили, забирали щось?
У нашого діда да баби усе позабирали і розкидали хату, в школу відвезли топить, бо хата була стара така, під соломою.
Ольга Василівна, а жорна у Вас були?
Були.
Були?
Були.
А можна було вільно ними користуватися в роки Голодомору? Вільно користувалися, вдень?
Ну не в каждого були. В кого були, в кого ні, бо тарілочку набіраєш зерна, оддаєш і змолимо так. Тоді було десь там змеле, десь там колгосп у себе меле, а люди: коли зроблять, коли ні.
Ну жорна ви ховали чи ні?
Ні.
Не ховали?
Ні.
Зрозуміло. А на полях можна було колоски збирати?
Було ганяють, об’їжчики ганяють, щоб не збірали. Було ганяють бозна-як. Ну але всіравно збірали. Бачте, як у тих я два годи жила у Краслявах, дая я менше чого знаю, бо я жила в людей таких, шо я не голодна була. А школу як покинула в четвертий клас і вже більше не ходила, бо вже в шостий клас не возьмуть, бо я з четвертого пошла. Так так і осталася, недовчилася. Ну а у школі дітям варили все: і суп, і борщ, і картоплю. Хто ходив у школу — всіх годували і грошей не брали.
Ольга Василівна, а скажіть будь ласка, а в ті роки, наприклад, чи пам’ятаєте Ви люди могли свої дорогоцінні речі чи прикраси, чи сережки міняти на їжу?
Хтозна. Ми жили бідно, так я не знаю. У нас не було, а в людей може й було. А ми жили бідно! Ми бідно жили через те, шо батько був больний. У кого батьки були здорові, так ті було і вкрадуть когось і шо хоч, а в мене батько такий був, шо Боже сохрани, шоб десь шось взять. Нє.
Чесний чоловік був.
Не вчись красти і живіть так, як добрі люди.
Ольга Василівна, а скажіть будь ласка, ну Ви кажете, що багато людей помирало. Ви бачили, що забирали трупи і так далі. А чули Ви випадки людоїдства, коли там…
Шо-шо?
Людоїдства. Ви чули, коли там чи батьки своїх дітей їли, чи хтось на когось нападав, якщо Ви кажете була така масова смертність. Чули щось таке?
Понімаєте, як дитина хотіла їсти, так іде було, де посходить картопля, риється, вириє картоплину порізану і несе додому, щоб мати зварила якийсь борщ. Так було, як «попалить» таку дитину, наприклад хазяїн цього городу, так може і вбить, і нічого не буде. Оце так.
А люди нападали один на одного?
Нападали і крали один в одного. Оце ми жили отак від краю, наша крайня хата. Дак шо, корову було заводимо від сараю у хатину на ніч. Було не раз встаєм — одкрили хату. Хату не зачіпали нічого, нічого не чули. Відкрили — отака дірка викопана попід… Не було кирпича да фундамент, без фундамента строїли, то отака дірку викопало, залізло, а корова замкнена у хатині. Воно покинуло і пішло. І оказалось, шо вдень недалекий сусід, то він помер і тоді призналися. Дак він продав хату і перейшов в таке село 27:16 (не зрозуміло), що таке у людей, так пішов у друге село — там купив. Тут продав у селі, а там купив.
Ольга Василівна а Ви не пам’ятаєте як звали того активіста в якого Ви працювали?
кого?
Як звали того активіста в якого ви працювали?
Фамилія Клименко, Іван звать.
А по батькові не пам’ятаєте?
Забула вже.
Ольга Василівна, а коли батьки помирали, от Ви кажете більше батьки помирали, залишалися діти сиротами чи був будинок тоді патронат?
Не було тоді. Може в яких селах і було, ну в нашому селі не було.
А що було з тими дітьми, бо батьки померли? Куди ті діти дівалися?
Ну так може хтось, хто бездітний який забирав. А може забирали, що робити, хто його знає.
Ольга Василівна, то як на Вашу думку голодомор був штучний чи природні причини були Голодомору?
По-моєму, сделаний.
Штучний, да?
Да. Ну тоді, понимаете, що тоді спека була, а на другий год взагалі голо було, а на третій год все так вродило, що бозна-що за це був хороший врожай.
В 1933 був хороший урожай?
Нє, у 1934.
У 1934?
Да, а в 1932-33 був плохо.
Плохо було, погано?
Да.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан