- Місце запису: м. Київ, вул. Теремківська, 12, кв. 12.
- Дата запису: 04.2018 р.
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Машир Софія Федорівна, 1927 року, народилася в с. Яблунівка Лисянського р-ну Черкаської обл. (сьогодні проживає в м. Київ );
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна.
Коротка інформація про респондента: Машир Софія Федорівна все життя працювала в колгоспі, під час Другої світової війни була вивезена на примусові роботи до Німеччини; з 1972-го року проживала в селі Жаб’янка Лисянського р-ну Черкаської обл.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в с. Яблунівка Лисянського р-ну Черкаської обл.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати – повне прізвище, ім‘я, по батькові.
Машир, це фамілія, Машир Софія Федорівна.
Якого Ви року народження?
27-го.
27-го року народження. А Ваше дівоче прізвище як?
Моє це дівоче, це дівоче моє. Я вийшла заміж за розвідника.
Розкажіть нам трішки про своїх батьків – про матір, про батька, як їх звали.
Батька звали Машир Федір Аврамович, а мати…материна фамілія була Куценко Зіна Юненівна, це материна дівоча фамілія Куценко.
А якого року народження Ви знаєте?
9-го мати.
Мама 1909-го, а батько?
А батько 8-го (1908 р.)
А чим Ваші батьки займалися? Яке в них господарство було?
Бог знає, яке в їх там було, я не знаю. Бо в матері було ше три сестри, було нас нас четверо дівчат було, я була сама старша.
А як сестер звали? Якого вони року народження?
А-а, вони маленькі, вони породились і померли.
Це коли було – в 30-их, 31-му?
Мабуть десь так, бо я ще не помню як вони померли – я ще мала була.
А як їх звали? Імена знаєте?
Нє-нє, їх і не назвали мабуть, вони породились і померли.
Ну Ви їх пам‘ятаєте?
Я їх пам’ятаю, мала була, то був такий дід німий був, не балакав.
Ваш дід?
Нє-нє, чужий-чужий, сусід був. А він робив ховать трунки, шо ховать, ну як вмре, шо ховають. Та пішли мати, чи я не знаю хто ходив, щоб він зробив. (нерозбірливо) то дід зробив трунку маленьку, поклав туди і на цвинтар поніс ховать, закопувать. Ой Господи, то я кажу ше би в мене було три сестри.
А Ви пам‘ятаєте, дідусь, бабуся були у Вас? Ви пам‘ятаєте їх?
Да-да.
Це материні батьки?
Це материна мати – бабуся Марія була.
А вона де жила?
Вони то жили… вона була замужом баба, а тоді дід помер. Було в нього катар желудка, то в Лисянці, в районі, лежав у лікарні і там помер, і там його поховали. Бо тоді вже Голодомор той був, то ніхто нікого не брав в лікарні, а як вмер, то там і ховали.
А Ви пам‘ятаєте як розкуркулювали, як забирали в людей майно, господарство?
Ну так трошки пам’ятаю.
А що Ви пам‘ятаєте?
Я знаю, що в нас був сусід, а в нього хата була залізом накрита, а тоді хати мало залізом накриті були, тоді таке – або очеретом чи там цими снопами соломи, тоді мало. А він ще й комору поставив на підмурку, той сусід. А комора на таких камінцях, високо стояла комора. Я помню, що зараз на тому місці криниця стояла викопана, бо я ж помню материну хату де. Бо ми ту хату стару, шо ще батько женився, вона була в зрубі зроблена. Ліс був, ліс був за городом десь, так брали дерево і в зруб хату клали, так як криницю кладуть вдоль, нічого не мурують, тільки отако друть і кладуть, і кладуть, а тоді тілько побілили і всьо. Да, так і було. Ще батько мій, це був застав голод, а батько мій каже: «Я не хочу вмирать з голоду, я поїду (в Москву чи куди він, нє) в Лєнінград». Там був сусід в Лєнінграді, наший сусід. Тей тоже поїхав так, та приїхав додому сюди в Яблунівку та каже: «Федоре, ти знаєш, їдь зо мною, я буду і ти їдь зо мною, то там проживеш. І бери сім’ю свою та й там проживете». А я ше одна була у матері. А він (батько) каже: «Не знаю». Мати ж в школу не ходила, тоді ж у школу не ходили за тої власті ще. Хоч іди, а хоч не йди, ніхто тебе не заставить в школу йти. Я пішла в 9 год у первий клас, у 9 год. І то мене прийшла… ну падруга моя по годах менша (нерозбірливо), прийшла і каже: «А ти не хочеш у школу ходити?», а я кажу: «Не знаю, спитаю в матері чи йти в школу чи нє». Тоді я пішла: «Мама, я піду в школу», а вона каже: «Як собі хочеш: хочеш – йди, хоч – не йди». Ну я й пішла в школу в первий клас, то вже года мої ходили в школу.
Це вже 36-ий рік десь був? Вам було 9 років, коли Ви пішли в школу, це вже після Голодомору 1936 рік.
Ну да, ну да.
То батько поїхав у Лєнінград?
Поїхав у Лєнінград, там він оженився. Ну мати не схотіла їхать. Ну чоловікам не можна буть самим, треба ж готовить і все. А він каже до матері: «Їдьмо!» Він хотів мене забрати і матір, а мати каже: «Я не поїду. Я не грамотна, нічого не знаю, а там город, а я нічого не розбираю. Не поїду!» То він каже: «То я дитину заберу». А я ще мала була. А вона каже: «Я тобі не дам дитини, нехай вона коло мене буде. В нас буряки вродили, гарбузи вродили, то будемо їсти та й будемо жить». То так ми з матір’ю і жили. А батько поїхав в Лєнінград, устроївся робить не в Лєнінграді, тільки Лєнінградська область, город Колпин – маленький город коло Лєнінграда, а там тракторний завод в Колпині і він став робить там на тому заводі. Він правда казав, що там на робочого хліб дають печений, там пекарня. Оце ти робиш, то на тобі кусок хліба, і на кожну сім’ю давали. Ну він (батько) матері каже: «Я не хочу з голоду вмирати».
То це він в якому році поїхав в Ленінград Ви не пам‘ятаєте?
В якому році?… Десь мабуть у…
Десь 32-ий, мабуть?
Десь… ну да-да, десь перед війною.
Перед війною чи перед голодом?
Ну, вже голод заходив. Став голод, бо стали хліб вивозить. Хліб гарний уродив. На полі даже пшеницю людям варили, як кутю варили, тільки не товчену нічого, а тільки пшеницю. Мати ще ходила на роботу. А загонили в колгосп, щоб люди всі землю здавали. Бо зараз як земля є, то платять людям за землю. В мене тоже десь там паї є, в Жаб’янці я робила, то паї є.
А тоді примусово заганяли в колгосп?
А хто не хотів іти в колгосп, то зачиняли. Така клуня була, ну така обшарпана, в тій клуні сидять люди, несуть їм їсти, ну свої несуть… Позачиняли, бо не хочуть в колгосп іти, то так вони й померли.
Помирали в тій клуні?
Ну канєшно помирали. Уже тих старих нема нікого, шо там сиділи в тій клуні, повмирали всі.
А люди хотіли йти в колгосп чи ніхто не хотів?
Нє, не хотіли, не хотіли.
Не хотіли, але забрали землю і мусили йти?
Забрали землю, да, землю забрали. І хліб родить, пшениця гарна і комора така здорова була построєна (зараз там школа построєна на тім місці). Комора і в ту комору насипають повно хліба на насіння, на весну як сіять щоб було… Бо я знаю вже як підросла, то вже стали не возить кіньми. То кіньми возили зразу як колгосп начинав. То це мішки набирають пшениці, на підводу, на віз, накидають і везе в Ярки на станцію.
В Ярки на залізничну станцію?
Да, на залізничну станцію.
Все вивозили?
Да, все вивозили в Росію, все вивозилось в Росію. І хліб був, і давали там, а тут голод був, бо всей вивозили хліб.
А батько Ваш так і не вступав у колгосп, не захотів?
Не вступав
А він з Росії так і не повернувся, він постійно так жив?
Так і не повернувся, мати не схотіла їхать, так і не повернувся. То він з одною жінкою був женився, тільки вона з матір’ю деcь виїхала, бо вони не з Росії самі, я й не помню звідкіль, що це він її був узяв. Батько вернувся з фронту, а в неї в положенні ходить, в положенні, то він її покинув. А цю дочку назвав Зіною, так як мати моя звалась, каже: «В мене жінка була Зіной, то хай буде дочка Зіна». То він її назвав так. То в батька мого знаходилася пуля коло серця… Це він в 73-му вмер, видно пуля йому прорвалася так. Ну він кожного году рентген проходив, то вона на місці, на місці була, це він кожного году на рентгені був проходив – на місці та пуля була. Собирався в Жаб’янку, якраз я в 72-му купила хату, перейшла туди, хата з шлаку, не глиняна нічого, а з шлаку, бо там сахарний завод у Бужанці. А Жаб’янка рядом – село к селу, тут жаб’янські хати коло самого заводу, а тут і бужанські хати коло самого заводу.
Розкажіть нам, будь ласка, а як почався голод Ви пам‘ятаєте? Як не було що їсти Ви пам‘ятаєте?
А як почався – як хліб не вродив, так і почався голод.
Як не вродив?
Нє, як вивезли. Уродив хліб, уродив. Уродив, бо я знаю, що мати на роботу піде, вже заганяли в колгосп, заганяв у колгосп цей голод. Бо хліба не дали, ще й стали вивозить. Бо як люди самі землю держали, тоді кожен собі сіє. Мій дід купив коні. Мати моя була ткачиха, вона робила полотно, оце шо ходить, сорочки шила з полотна.
І на продаж, продавала, чи для себе тільки?
Для себе і на мішки робили, і на рушники робили, геть усе. Навіть я умію робить. Бо мати вийде, то зразу я сідаю – човником туда-сюда, прибиваю і прибиваю те начиття, мене просили, щоб я в’язала начиння те. Тоді ткачів було. Оце так і голод начався. Не дали хліба, бо всей стали собирать. Нема хліба – нема чого їсти, бо всей вивозили, всей вивозили.
А скажіть, до дому до Вас приходили якісь люди забирати? Ви казали у вас буряки були. З колгоспу якісь люди?
Нє, у таких хазяїв, що жили лучше, то… каже «куркулі», називали куркулями цих хазяїв, то забирали там шось, а в нас нічого не забирали. Правда були… а хто він був? Приходив до нас і в горшках шукає, немає зерна… у горшках. Бо в нас печі були, топили, пороблені печі були. Отак лавчина під печою, отак піч туди топить, а тут лавчина, там стоїть тако – горшки стоять. То прийшов і в того горшка дивиться зерно, геть витрушували, забирали чи нема граминки хліба.
А в селі багато людей розкуркулили? Куркулів багато було?
Нє-нє, не багато.
Але Ви їх знаєте, пам‘ятаєте?
Я знаю тільки в нас одного, він сусід у нас був, це я знаю. А так я багато не знаю.
А вам просто матері не дали в колгоспі хліба, не дали за роботу і у вас не було зерна?
Ну хліба не дали, бо в нас вопше не пекарні, нічого не пік тако, щоб давали там робочим по скільки хліба, то такого не було. Це давали зерно, а зерно треба змолоть, треба ту… змолоть і хліб пекти. А треба хліб пекти, пампушки такі, на хліб розчинили – дріжджі кинула, на теплому поставила, а хліб підходить, підходить тісто.
А хто вивозив зерно? Це були ваші, місцеві колгоспники на станцію туди вивозили, чи може це були приїзджі люди?
Та зерно вивозили кого пошлють – машини якісь, шоферів з заводу посилали. А на завод буряки возилися, то на заводі вопше була автоколона. Шось чи гній возить на поле, то просять з заводу виписувать машину, то тільки на заводі була автоколона, машин багато. То вони возять на станцію в Ярки, а туди поїзд іде вже великий, поїзд іде, тей що він іде в Росію і скрізь. Бо в Бужанці тільки «кукушка ходила», такий поїзд, тільки шо він малий поїзд був, маленький такий. А вагони нагружають сахару і везе туди на станцію, а на станції перегружають у ті вагони або там тоже такі єсть, ну куди зсипать. Кожен день не будеш стоять той поїзд ждать, коли перевезуть. Приїхали, нагрузили, там тоже робочиє є, нагрузили та й поїхали.
Так а для чого вивозили все зерно?
Для чого? А хіба ж я знаю для чого, в Росію вивозили, в Росії мабуть не було що їсти. Я не знаю як воно було.
А мати Вам як розповідала? Чого їх залишили без хліба? Люди, мабуть, обурювалися, повставали?
Я не знаю чи люди шо казали, Бог його знає. Я ще така була, не дуже розбирала, ше мала була.
А що ви їли, чим харчувались під час голоду? Що мати вам варила?
Варили бур’ян, кропиву варили, оце кропива… Знаєте що за «кропива»? Кропива, оце тільки вона сходить, ото вона полєзна та кропива і зеленого борща з її варить. Бо як в супові, то вона не йде. Треба щоб кисленьке, уксусу туда влить, щоб кисле було, і там його заправить помідором, щоб на борщ похоже було. То ми їли буряки, цілі буряки прямо тремо, наквасимо. А в нас була така діжка, здорова стояла в хаті, та бочка. Дно в ній вийняли, я й не знаю, що там робила, бо мати каже: «О, то ми діжку ту достанемо, наквасимо тих буряків, то нам буде на цілий рік той». Наквасили тих буряків та витягли буряка кислого, а вони кислі і таке байдуже їсти , потерли на тертушку і їмо. (сміється) А варили, варили, це я кажу, кропиви кинуть і картошки, як голод – і картошки не було, не вродили чи я сама не знаю. Не було і картошки. Ці лушпайки їли з картошки. Коли оббираєш лушпайки або хтось оббирає, такі товсті лушпайки оббирає картошку, то каже: «О, такі товсті лушпайки викинула. Треба було їх помить та на борщ кинуть». І таке було, да.
А худобу всю забрали в колгосп? У вас, можливо, корова залишилась?
Нє, не було корови.
А в людей може були корови?
Ну таке, рідко в кого було.
Скажіть, а під час Голодомору люди ділилися один з одним якимись продуктами, якщо шось було?
Хто ж там ділився, чим його ділиться? Не було його чим ділиться… не було.
А дід з бабою пережили Голодомор?
Дід з бабою? Баба пережила, а дід був катар желудка. Він заболів і завезли його в лікарню, дід вмер в лікарні, а забрать немає чим. Два діда в мене було – бабин батько і материн батько… Да, поїхать – туди завезли, а назад мертвого нема чим забрать, та там і заховали у Лисянці, в районі, діда.
Скажіть, будь ласка, а від голоду в селі люди помирали в 32-33 рр.?
В сел люде помирали! Бувало таке, що в хату зайдеш, а всі мертві лежать.
Ви самі бачили, пам‘ятаєте таке?
Да. Коло мого діда там сусід був Кіндрат, в нього сім’я була. Скільки дітей я шось не помню. Пішли – а вони всі мертві лежать.
А прізвище Ви пам‘ятаєте Кіндрата?
От фамілії я й не помню… не помню фамілії Кіндрата, знаю як звався, бо рядом городи. Помню, що Кіндрат звався, а я ше не сильно була така… Пішла баба подивиться: «Ну, піду до Кіндрата побачу, шо вони там роблять». Пішла, каже: «Нема, тільки ввійшла – всі лежать мертві».
А Кіндрат в колгосп не ходив?
Мабуть нє, не ходив.
Мабуть, бідна сім‘я якась?
Да, бідна. Да-да, бідна.
Хто там ще помер з сусідів? Кого Ви пам‘ятаєте?
Ох… сусіди померли, я їх геть вже позабувала.
Але багато людей?
Да-да. Знаю оце Данило був Кулик, Єлисей був Кулик, дід Єлисей, в нього син був Степан (Степан тей був 8-го году, з батьком моїм вони друзья були). А батько Єлисей звався, їх хата так скраю.
Кулик – це фамілія?
Ну да, бо я вже забула, но наче казали всі Кулик на їх, то мабуть фамілія так була… Кулик. Боде мій, Боже мій, як усе вже забуваєш, уже в цій голові нічого немає.
А де їх ховали цих людей?
На цвинтарі.
На цвинтарі в масове поховання, чи кожного окремо родичі ховали?
Я й не знаю, бо я не ходила на цвинтар, ше мала була, не ходила на цвинтар, то не знаю як їх ховали. А-а, була на цвинтарі братська могила… була рів такий на цвинтарі та взяли його вичистили, яму таку велику і всіх скидали на купу, а тоді землею загорнули.
А хто це робив?
Ну, хто робив… робочиє якіє були, кого заставляли.
З колгоспу?
Да, в колгоспі, кого заставляли робить.
Але це були місцеві люди, чи хтось чужий?
Нє, місцеві. Да, місцеві робили. Мати моя пішла на цвинтар та прийшла, та плаче, каже, подивилась, що дівчинка лежить мертва, ну на купі лежать, накидали, та дівчинка маленька меж тими великими неживими людьми лежить. Та й заплакала: «Як мені шкода». Ой Господи.
А ваші однолітки з ким Ви гралися, діти… Ви пам‘ятаєте хто з вами грався, такі як на майдан ви разом ходили, маленькі?
А, діти, що до майдану ходили. Ну… вони ж сироти, то трошки давали їсти, певно шо ж давали їсти трохи їм, там шо варили. То я знаю шо пампушки, пекли у майдані пампушок. А там був такий дід Панас, Панас він звався, я його помню. Свита така на ньому порвана, а він вийняв… Діти отут гуляють збоку, а він пішов та вийняв пампушки в кухні, та забрав пампушки, та пішов. О, Господи, прийшли – пампушок нема, а, кажуть, це ж Панас забрав. Ой, Боже мій, Боже мій.
А хто не голодував в селі?
Я й не знаю, шоб не голодував.
Може голова колгоспу чи бригадири?
А-а, ну канєшно голова колгоспу то не голодував.
А це був місцевий? Голова колгоспу був з Яблунівки?
Я тоді… я тоді не знаю, був Хуторний Йосип… забулася, хто тоді був головою колгоспу. Канєшно, в голови усе в руках – де які гроші і голова шо кому скаже, то все до голови треба йти.
А бригадири тоже були з села?
Були, були… Було даже в Яблунівці 10 бригадирів зразу, було 10 бригад. В бригаді скільки людей… бо я знаю, шо ми були в 6-ій бригаді, наший куток, в 6-ій бригаді. Ну, а голову… я забула, хто був головою.
От Ви казали, що ви їли буряки, у вас були засолені буряки, а інші люди де брали їжу, чим харчувались?
Отак же кожен собі в огороді гарбузи посадить, що з городу є та й їсть.
Все, що біля хати посадили, зібрали? Це не забрали в людей?
Це не забрали, буряка й гарбуза не забрали, а хліб у горшках шукали, шоб десь якесь зерно чи шо – витрушували із горшків. Бо я знаю якийсь Володька був, такий у плащі, заходить до хати та дивиться зараз туди до печі та горшка піднімає, перекидає – думав, що там шось є горшку. Мати каже: «Візьмеш-візьмеш у горшку».
А, можливо, якихсь птахів, тварин ловили? Щось їли – якихсь тварин? Я знаю, що ховрахів багато ловили. Ну Ви казали, що із рослин кропиву брали, ще інші рослини.
Ну, буряки як були, то гичку їли, з буряків ота гичка. Гичку отак рвеш і на борщ поріжеш отак. Гичку їли, буряки їли, кропиву їли, липу їли, липу.
Листя липи?
Листя з липи, да. Листя їли з липи. Геть пообдирають липу, пообчухрують листя. Ой, Боже мій, Боже.
А риба? Річка була, може рибу ловили?
Нє, ставки були в нас, а за рибу не помню, шоб ловили її. А два ставки були в нас, в Яблунівці. Навєрно є… я вже 50 год як з Яблунівки.
А в місто не ходили, можливо, шось купити? Хліба купити в місто, в район?
То ж треба за шось купить його, а ніде не робиш – то за шо ти купиш? І тоді гроші не платили людям
Ви казали про братню могилу, що була у вас в селі – отой яр, де всіх ховали разом. А сьогодні, чи після війни ще, люди знали те місце? Хрест, чи якийсь знак був, що там люди поховані?
А там пам’ятник стоїть.
Сьогодні там стоїть пам‘ятник?
Да, там пам’ятник поставлений голодоморів усіх. Бо там рів такий здоровий і повно людей.
А є якісь списки померлих, хто там похований?
Ой, я за це не скажу чи є там такі списки.
Не знаєте?
Не знаю, за це не скажу, не можу сказать. Не знаю я. Може воно десь тільки… але шо воно в тій канторі є?
Так а скільки померло? Чи половина села, чи скільки приблизно?
Та померло половина, а може ше й більше.
Більша половина, думаєте? Це Вам мати, мабуть, ще так розказувала?
Да-да, ну да, канєшно ж я од матері чую, од матері, од баби чула своєї.
Скажіть, а як Ви думаєте, сьогодні треба про Голодомор розказувати дітям?
Дітям, я знаю чи… та треба, щоб знали.
Ну для чого треба їм знати про Голодомор?
Для чого їм треба знати? Шоб берегли хліб, все шоб берегли, не кидали де-небудь! Як я в книжці читаю, я в цій книжці читаю (я на одне око бачу, то шось прочитаю): «Не поїв хліба, то поклади, пізніше доїси». То футболять хлібом, це так не можна робити.
Щоб цінували? Ну, Ви вважаєте, що це був штучний голод, що це спеціально влада зробила?
Ну да, ну да. Вивозили, забрали все, вивезли все в Росію. Бо в колгосп землю поздавали люди та стали колгосп засівать землю. Ніхто з людей, як забрали в людей землю, то ніхто не мав права йти на поле, а все в колгоспі…