- Місце запису: село Дорофіївка, Валківського району, Харківської області;
- Дата запису: 2008 р.
- Хто передав:Сергій Буковський, режисер;
- Респондент: Марія Минівна,1924 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Дорофіївка, Богодухівського (нині Валківського) району Харківської області.
Марія Минівна, а Ви пам’ятаєте хата, яка була у вас, де Ви народилися?
Дерев’яна, стара.
А шо в ній було?
Ну а шо було, було, а тоді німці попалили.
А у Вас сім’я була велика? Мали брати, сестри?
Нас п’ятеро, батьки – сім душ.
То це Ви були найстарші?
Ні-і-і…
А пам’ятаєте як звали?
Сама старша була сестра Вєра, тоді Сергєй, а тоді Іван (їх нема счас)
А у вашому селі церква була, в церкву ходили батьки?
В нашому не було. Там за півтора кілометра там церква була в Дорофіївці, а в нашом селі не було. То в Коломак ходили і в Дорофіївку.
А які ви свята святкували, пам’ятаєте?
Та які і счас ми святкуємо – і Різдво, і всяке святкували і ми ж так само. Счас же тоже святкуєм всі празники, а було таке время, шо запрєщали. Як приходе на Пасху: «Їдьте, треба землю обробляти, шо ви «Пасха та Пасха», сіяти треба!». Запрєщали, було ж таке.
А мати Ваша добре готувала?
Та готувала, так жили так шо… то голодовка, то того не стало. Готувала добре, а було таке, шо нічого варити.
А хліб пекла?
Пекли у діжки, тоді ж не купували, пекли ж.
А пам’ятаєте, який був хліб?
Хароший, я б і счас такий їла. Домашній хліб, він же вкусний.
А в школу Ви коли пішли?
Ну скілько мені було… та навєрно дев’ятий год, примєрно, я точно не скажу. А школа була за півтора кілометра, а потом не стала ходить, потому шо не було в шо обуваться. То так осталось, чотири класи кончила, розписуваться вмію та почитати.
А Ви пам’ятаєте, коли колгосп зробили у вашому селі?
В якім годі не помню.
А як робити?
Ага, як – заставляли, забирали коня й корову і все, й батьків заставляли в колхоз. Як не запишешся в колгосп, то забирали все. Батько й мати не хотіли. Ну були такі, що розказували, шо колгосп – це така кабала, при тому ті багатші, шо були, то розкуркулювали. Вони так батьків моїх научали: «Не пишіться в колгосп. Як підеш, то там не вихідних, ні празників». І батьки не йшли – позабирали все, шо було. Не багаті батьки, але ж з хати вигнали через те, що не йшли в колгосп. Отак було. А тоді мати записалася і так всю жизнь прожили в колхозі.
А Ви пам’ятаєте як до вас приходили в хату? У вас забирали їду, коли от голод почався?
Забирали.
А як? Ви пам’ятаєте як забирали, хто приходив.
Та як були молоді, так назвались комсомольці чи як. І віником усе повимітали, віником даже… в хаті був (нерозбірливо) гречки. Вони підводою приїхали, з горища позмітали. Кажуть: «В колхоз не підеш? Все забирають». Батько не пішов – все забрали.
А батько з мамою говирили про те, чи йти в колгосп, чи не йти? Ви не чули?
Та тоді ж уже батько пішов, там десь у совхозі робив. Заробе та нам приносе. Та ніс та на ямі задусили, бо він там заробив чогось, а там зустріли та задусили, йому сорок год було.
Це ваш батько?
Да, не доїхав, там під горою батька задусили, забрали і поховали.
І ви не знаєте хто то був?
Та хто знає?
…
Було в селі таке, що ні котів, ні собак – нічого не було. Счас вийди – там собака гавкає, там десь кіт, а тоді поїли і собак і все… Отаке було… Кропиву їли, варили. Кропива росла ж та їли, всяке таке. А тоді коні були… та не так що коня, а здохне кінь і тоді (нерозбірливо) відрубає, приносе і то варе.
А людей багато померло у вашому селі?
Багато… багато. 84 хати жили, а людей було багато, а як весна була, то на роботу багато людей ходило. Вимерли повністю. Вже тако прийшло оце вмирає, а хоронити нікому. В ці погреба кидали, щоб не воняло. Отаке було. Оце сьогодні бачиш, шо йде людина, то вже вмре (нерозбірливо) Ми менші вижили, бо брат старший був, то конятини принесе, в общєм допомагав.
А ви пам’ятаєте, як вашого батька ховали?
О, чого ж я не пам’ятаю?
Це в якому році було?
Батька…В 33-му.
А розкажіть як то було.
Як…мама десь пів літри самогону купила, погукала людей, які здоровенькі були, викопали яму та похоронили. Усе зробили – труну, усе як годиться. А большенство людей помирало, нікому було вже хоронити. Ото як пустий погріб туди покидають, щоб не валялись, не воняло…
І не поминали?
Та Боже, чим же тогда поминатимеш – кропивою? Її варили, ше пекли ті оладьї, таке їли… нічим було поминати, не так як счас.
Як ви думаєте, хто ж той голод зробив?
Кажуть же, шо Сталін.
А батьки? Ви з мамою говорили про це?
Ну так от людей: «Це Сталін зробив. Сталін зробив, щоб зменшити народу. А от хліб висипав у моря та воду, аби тільки шоб тільки людей не стало». Таке я помню. То страшне… А тоді хліб дозрів, колоски м’яли і їли жито, пшинецю… Таке хай не приходе… шоб ніхто не знав.