- Місце запису: село Махнівка (з 1927-го до 2016-го рр. село Петрівка) Борзнянського району Чернігівської області;
- Дата запису: 18.08.2003 р.;
- Хто записав: Люткевич Світлана Іванівна;
- Респондент: Мамай Агафія Пилипівна, 1920 р.н., народилась в селі Петрівка Борзянського району Чернігівської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрівка Борзянського району Чернігівської області.
(У свідченні збережена стилістика та мова респондента).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 або в 1946-1947 роках?
Таке забути неможливо, довіку буду пам’ятати. Пам’ятаю так, наче це ось учора було. Боже, боже, що робилося.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду? Неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Все позабирали душоїди. Врожай же був і не гірший, ніж завше. От тільки куди вони це все поділи — того не знаю. Згноїли, мабуть, таменьки.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Не знаю хто вони були, та на них “комнезами” казали, а хто вони – то піди їх розбери.
Чи була винагорода від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Хтозна. Ніхто ж не хвалився.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Приходили і забирали таменьки все, що бачили. Документів з них ніхто і не питав, всі знали, що йдуть і забирають останнє. Страшне було время.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, вислання, арешти?
Да, попадало тим людям. Боже світе, що вони тільки не стерпіли. І били, і стріляли, і давили, і висилали. Всяке таменьки було.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Авжеж мали. Хто ж без зброї хотів що відбирати? Люди і так супротив чинили, хто як міг (…).
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Питались сховати, закопували у городі, або десь у дворі. Я знаю, що у нас часто кутю варили, де батьки той ячмінь заховали, то хтозна. А ми їли цю кутю з молоком і якісь коржики з листу. Наївся і радієш. Буда була та й годі.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Комнезамці ж і шукали, совали кругом нос, і в (…), і по хаті нишпорили. Такі були кляті, що всюди знаходили. Ці аспеди всюди лізли.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
І свої були, і чужі, і по всякому було: і двоє, і троє, і більше.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Боже, боже, що ж то давали, якоїсь баланди давали тим, хто працював, аби тільки з голоду не попадали.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі — одяг, рушники, худобу тощо?
Геть усе чисто повизбирували. Худобу так в першу чергу гонили. Познімали й увесь одяг.
Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?
Це не закон, а хтозна що було. Колоски гниють, а збирати об’єзчий не дасть.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Та й об’єзчі таменьки були і свої.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Та хто ж хотів працювати задарма. У всіх були сім’ї великі, годувати треба, а тут працюй за палички. Добровільно ішли ті, хто нічого не мав.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
І худобу забирали, і хати розкидали, і погрожували, ставили людей у безвихідне положення.
В який час приходили забирати у людей зерно, продукти?
Коли схотіли, тоді і прийшли.
Скільки разів приходили до хати?
Як у кого більше що брать, так туди більше ходили. Як у кого мало, так вони що прийшли таменьки за раз все забрали.
Коли почали люди помирати з голоду?
Коли й крихти нічого не стало їстівного. Що ж ти, зимою сніг їстимеш, чи що?
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Може в містах і опікувалася, а у нас діти пасли за жачку. Раз на тиждень хазяїн збирав щось поїсти. Тому пастушок брав сім голів, щоб кожен день різний хазяїн давав жачку. В кінці пасовища давали пуд зерна чи якусь одежинку, як таменьки договоряться.
Хто зумів вижити?
Ті, хто зумів зберегти скотину. Кормилицею ж тоді корова була. Хто мав, той і якось виживав.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділились продуктами?
Як були родичі, то допомагали. Як у кого корова не доїлась, то родичі носили по літрі молока, а чим же ти ще поможеш.
Які засоби вживали до виживання?
Хто як мог, як-небудь продукти доставав. На захід їздили за квасолею. Ще до голоду, в революцію був голова в сільраді, що не давав комнезамцям ходити по хатах. Так коли був Махно у селе — вбив цього голову. Звідки він взявся той Махно? Отак з роду нашому селу не везло.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Да тоді таменьки не дуже перебирали. Ягід де ж ти візьмеш. Лісів тоді ще не було біля села, їх набагато пізніше посадили. Їли кору з берез. В народі ще й досі згадують березову кашу. Листя всіляке їли. Із усілякої (…) пекли коржики. Які ж вони гіркі були! Як згадаю — й досі гірко. Я й зараз сухарі сушу й на хаті складаю, щоб як знов голод буде, щоб хоч щось було їсти.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Таменьки завше краще було, ніж в селі. Селян все время обіжають, обділюють.
Чи був голод у містах?
Мабуть, в городі не голодали, бо всі хотіли туди втекти з села.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Боже, боже, та хто ж їх считав.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Да слава богу обійшлося.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Родичі ховали на кладбещі, якщо сили були, а ні — так деінде, в саду чи в огороді.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?
Кладбеще, на общому кладбіщі.
Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?
Поминають. Це недавно після війни стали на кладбіщі поминать. Раніше не розрішали. В колгосп іди на роботу.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Є церква, хоч з хати переоборудована, але є. До Борзнянського.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Раніше не було, а зараз я нікуди не хожу, не знаю.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Та де таменьки тепер тая молодь? Онуки питали, розповідала.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Владу і Сталіна в першу чергу.
Дозвольте зробити з Вас фото.
Не нада, я тепер обтрьопана така, не нада.