- Місце запису: село Махнівка (з 1927-го до 2016-го рр. село Петрівка) Борзнянського району Чернігівської області;
- Дата запису: 18.08.2003;
- Хто записав: Люткевич Світлана Іванівна;
- Респондент: Люткевич Григорій Михайлович, 1927 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав – село Петрівка Борзнянського району Чернігівської області.
(У свідченні збережена стилістика та мова респондента).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 або в 1946-1947 роках?
1932-33 рр. конечно знаю, а 46-47 — я був в армії в Сибірі, але чув по словах.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду? Неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Який же неврожай, як забирали навіть квасолю, що лежала по п’ять год. Просто грабіж села, забрали все і вивезли, от тобі і неврожай.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Комнезамці. Це потім члени партії, а тоді ще партії не було, от комнезамці це і робили.
Чи була винагорода від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Цього я не знаю. Конешно ж, мабуть, була, бо одного ховали, а іншого в тюрму саджали. Як тоді вважалось — ворогів народу, що продукцію гноять.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
А їх ніхто не провіряв. А як попитаєш документи, то відлуплять так, що завтра не встанеш. Було таке, що голова колгоспу знайде собі “уповномоченого”, поїдуть у сусіднє село, наберуть підводу зерна, приїдуть у село й поділять його. Отакі тобі документи. Не дай боже, отаке було.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, вислання, арешти?
Застосовувались канешно. Сусід закопав зерно: знайшли, посадили, прийшов аж після війни. А били всіх вряд, да й зараз б’ють — попади у міліцію, та й тоді таке було. За За оклунок, кілогорам 30, сиділи в тюрмі.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Канешно мали. Не всі, но мали.
Як люди боронилися?
Ну я ти будеш борониться, як він із зброєю? Ніяк не боронилися. Якби боронились, то мертви були б. Ні, один дядько був різкий такий, прийшли до нього, питають: “Де твоя упряжь?” Той каже: “Зараз принесу”. Несе упряжь і сокиру разом. “Ось моя упряжь” – взяв при них порубав і кинув до ніг.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Як же, можна. Хто закопував, хто кидав у колодязь, хто як міг, так і ховав.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Ну як їх звали, комнезамцями звали.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
У кожну хату приходило не однаково: у яку двоє, у яку більш двох десятків. Хто такі були, то візьми їх розбери. І свої, і чужі, і всяке було.
Де можна було заховати продукти харчування?
Де не ховай, а находили скрізь. Де хто міг, там і ховав: і закопували, і в колодязь кидали, і на хаті ховали. Бувало ховали так, що й не знаходили. У нас забрали були швейну машину, хороша була. А тоді віддали, як квітанцію принесли про здачу корови.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Обід варили. Вобіди кормили з общого казана як на роботу пішов, а як не пішов, нічого не дали. Варили юшку чи кашу, чи що там. А варили що, – волів в основному. Волів у селі було багато, у дядьків позабирали та й варили.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі — одяг, рушники, худобу тощо?
Все підряд брали, що їм тільки нравилось: і одяг, і худобу. Худобу то абезатєльно забирали. Якщо сам віддавав в колгосп, то давали зерна. В селі було 4 колгоспи. Ті хто був не в колгоспі, то їх розписали хто в який колгосп має вступити. Бувало шо люди міняли коняку на гіршу в іншому колгоспі, не в тому в який були приписані. Отак і виживали.
Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?
Чули, за п’ять колосків можуть тебе посадити, а можуть теє і відлупить.
Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?
На полі не давали збирати колосків. Оце тобі закон такий. Об’єздчики і давлять, і все що тобі хочеш. Городина тоді ще тільки починалась, так що там гектарів п’ять було. Картошка, буряк був. Помідори, тоді люди ще й не знали, що їх можна їсти, по селах тільки внедрялись.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Сторожа, хто ж сторожив.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Ішли тільки примусово. Добровільно шли тільки процентів п’ять, хто як кажуть не мав ні собаки, ні кота. Тільки пожить би тобі, дядьку: Столипін понаробив плугів, так всіх позаганяли в колгоспи. До Столипіна і вози ще були дерев’яні, і сохи, а при ньому стали залізні робить.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Змушували, аякже. Забирали все, що (…) дерево на городі вирубали. Угрожали. Приїхали, порубали все. “У нас, – кажуть, – наряд”. От і шли в колгоспи.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
У нас в селі ніде не переховували. Ну де ти її заховаєш? А де: як ліси є по яких мєсностях, то може й переховували, а у нас не заховаєш ніде.
В який час приходили забирати у людей зерно, продукти?
В будь-яке время. Коли їм здумається, тоді і прийдуть.
Скільки разів приходили до хати?
Поки не заберуть усе, поти й ходять і беруть. Як забрали все, то вже й не ходять.
Коли почали люди помирати з голоду?
Коли їсти не стало чого. То тільки кажуть 32-33, а ще й в 34 з голоду багато померло. Ну, конечно основний голод 33. А багато вмерло і в 34.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Я не знаю, по селах ніхто нікуди не забирав, може в городі де, так там і голоду ж такого не було.
Хто не голодував у селі?
Ну як хто? Хто у власті був у селі, той не голодував, хто по хатах ходив одбирав, той і не голодував.
Хто зумів вижити?
Хтозна, хто зумів. Хто спеціаліст якийсь, заробляв на сторожі, їздив у город, той і вижив.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділились продуктами?
Ділились напевно. Були такі, що ділились, а були що й не ділились. Воно з роду так було і так буде. В основному ділилися родичі.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Споживали все: і той, і листя, і пірей. Його корінь викопували, мили, сушили, товкли і з нього хліб пекли. Ягоди то обично. З берези кору їли. Лобода це обикновенно: і сейчас з лободи ще борщ варять, а тоді без лободи не було й борщу. Лепеху їли. Біда була.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Хтозна. Аж зайці як хто вловить. Граків яйця драли. З граків варили ловку кашу. Тоді граків в селі було багато, а тепер всі граки в посадки перелетіли, в нас немає.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
А що, це всегда можна, аби тільки гроші були, а де ж ті гроші? Який би голод не був, а на базарі щось да завжди продається.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Хто там той учот вів. У государстві не було учоту, а що там в селі. Хто його вів їх учот.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Не чуть такого.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
На кладбещі і без гроба, і без нічого. Хоронили родичі. Бувало й так, що один копав яму, бо ні в кого сили не було.
Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?
Хто поминає, хто не поминає, це ж таке.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Є, до православного. А бог його знає, тепер і самі ці попи не знають до якого патріархату вони відносяться: до Московського чи до Київського.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Нема таких пам’ятників.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Тепер сусідів нема, не те що молоді, нема кому розповідати.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Винна революція. Аби не було революції, не було б і голоду.