- Місце запису: село ЯлтушківБарський район Вінницька область;
- Дата запису: 23.04.2003 р.;
- Хто записав: Кулібаба Оксана Анатоліївна;
- Респондент: Людткова Ксенія Іванівна, 1921 р.н., народилася в селі Ялтушків Барського району Вінницької області.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Ялтушків Барського району Вінницької області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках, або у 1946-47 роках?
Так, пам’ятаю найкраще голодомор у післявоєнний період 1946-47 років. Тому, що була вже дорослою дівчиною, який вже було на той час 25 років. Про голодомор 1932-33 років пам’ятаю лише те, що розповідала мати, бо була ще маленькою.
Які, на Вашу думку, мали бути причини голоду: неврожай, засуха, податки? Чи забирала врожай влада?
Що я можу сказати, так це одне: в усьому винна була власть, бо забирала все, що бачила і що могла забрати. А люди падали від голоду як ті мухи.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Точно про це нічого не можу сказати. Але помню, що приходили чоловіки з сільської ради. Фамілій їх не пам’ятаю, а в очах їх постаті до цих пір стоять.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?
Якщо хтось і зміг щось вкрасти і зберегти якусь часточку зерна, то про це ніхто не знав. Всі старалися лише для себе і своєї сім’ї. І дуже боялися, бо донесення таки були.
Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?
Які документи?! Ніяких документів ніхто не пред’являв. Приходили і забирали все, що могли найти.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Про кару то не знаю, а от багато людей вислали тоді в Сибір (навіть подекуди цілими сім’ями).
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Навєрно, мали. Того, що коли приходили і людина не хотіла віддавати зерна, то кричали, що зараз всіх поперебивають.
Які люди боронилися?
Ніхто не боронився. Не могли про таке думати, бо були без сил, напівживі. Думали лише, за що власть оце так знущається. Але в голос, навіть в сім’ї, про це ніхто не зумів говорити, бо дуже крепко боялися.
Чи можна було приховати якусь частину зерна ,продуктів, овочів?
Про що ви говорите?! Ніхто не міг нічого приховати; забирали все, що знаходили.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Як звали їх – не знаю. Приходили до хати чоловіки (десь троє-четверо), обшукували все, проштовхуючи залізним крючком кожну шпарку так, що приховати щось було невозможно. Помню, прибігла додому наша мати так й кричить до нас ( а нас було троє малесеньких діток – я і ще двоє хлопчиків), що як прийдуть забирати зерно, то щоб просилися і не віддавали, бо з голоду ж помремо. Батька нашого з нами не було. Заарештували і вислали (ми навіть не знали куди), а ми залишилися з мамою самі. А то приходять троє чоловіків, а ми позалазили на піч і тримаємо клунок зерна, і плачемо – просимося, щоб дядько в нас хліба не забирав, бо помремо. Боролися з ним – він до себе, ми – до себе. Але де там дітям тягатися з дорослим чоловіком. Забрали все. Не помню, але кажеться, це був колишній голова сільської ради. Осталися в погребі кілька червоних буряків – ото ними кормилися. Як з голоду не повмирали – один Бог знає. Добре, що ще деколи батько допомагав: з заслання посилки присилав, та й то дуже рідко.
Де можна було заховати продукти харчування?
Ніде. Ховали поблизу хати, коло садка, але завжди у всіх все відбирали.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Так. Як я була колгоспниця, то давали, я помню.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Сам закон я точно не помню, але про нього добре знаю, бо моя мати через цей закон ледве в каторгу-засилля не потрапила. А було це в полі – випила четвертушку води, коли збирала хліб, а туди насипала зерна, ото ледве батько відпросив її. Весь час бігав в сільську раду, щоб її не засудили, бо сам вже мав іти в заслання.
Чи забирали лише продукти харчування, чи інші речі: одяг, рушники, худобу тощо?
Не знаю, не помню такого.
Чи давали збирати в полі колоски, залишки городини?
Хто там що давав?! Не можна було. Та й люди самі боялися.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Поля охороняли, знаю, комірники. Колгоспні комори, навєрно, тоже вони.
Люди в колгосп ішли добровільно, чи примусово?
Ніхто добровільно не йшов – змушували. Боялися люди, то йшли. Бо хто сам приходив, до нього не застосовували покарань.
Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?
Ніхто не переховував. Приходили – забирали, а люди боялися щось говорити в протест.
Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалась держава?
Ніхто ними не цікавився. Нікому вони були не потрібні. Якщо родичі могли забрати, то, считайте, їм повезло, а ні – вмирали на дорозі.
Хто не голодував в селі і чому?
Таких не було. Були лише ті, хто зумів хоть щось приховати, але таких були одиниці. І то про це взнавали вже набагато пізніше.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні? Чи ділилися продуктами?
Ніхто нікому не допомагав. Кожен думав лише про себе.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Що можна було найти, те й споживали. А що ж було робити?! І полин варили, і кору їли, і вовчі ягоди. Все було..
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
Ніхто в місто не ходив. Бо, по-перше, було далеко,а по-друге, не було за що купити і не було, що міняти.
Чи був голод в містах?
Такого не знаю.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
Не чула, не знаю.
Чи відомі випадки людоїдства в Вашому селі?
Да. Одна жінка (не помню фамілії) вбила свою наймолодшу дівчинку і по кусочкам варила своїм двом старшим дітям. Та про це спочатку ніхто нічого не знав, аж потім набагато пізніше це проявилося.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Ховали за селом в одну яму по 5-6 чоловік.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Ніхто нічого не платив; прибирали і ховали померлих, щоб ще крім голоду не було якоїсь другої біди.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?
Да.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Не знаю.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є. А от до патріархату якого належить, не знаю.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Хрести – да. Могилки бур’янами позаростали, ніхто за ними не дивиться.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Про молодь не знаю. А діти мої знають про це, бо це моє життя і життя мільйонів людей, таких як я.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Власть.