- Місце запису: село Ялтушків Барського району Вінницької області;
- Дата запису: 23.07.2003;
- Хто записав: Кулібаба Оксана Анатоліївна;
- Респондент: Людткова Ксенія Іванівна, 1911 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років не зазначено де проживала.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Так. Пам’ятаю найкраще голодомор у післявоєнний період, 1946-1947 років. Тому що була вже дорослою дівчинкою, якій вже було на той час 25 років. Про голодомор 1932-1933 років пам’ятаю лише те, що розповідала мати, бо була дуже ще маленькою.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха,
податки?
Що я можу сказати, так це одне: в усьому винна була власть, бо забирала все, що бачила і що могла забрати. А люди падали від голоду, як ті мухи.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Точно про це нічого не можу сказати, але помню, що приходили чоловіки з сільської ради. Фамілій їх не пам’ятаю, а в очах їх постаті до сих пір сталі.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?
Якщо хтось і зміг щось вкрасти і зберегти якусь частинку зерна, то про це ніхто не знав. Всі старалися лише для себе і своєї сім’ї, і дуже боялися, бо донесення таки були!
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на
збирання продуктів?
Які документи? Ніяких документів ніхто не пред’являв. Приходили і забирали все, що могли найти.
Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Про кару, то не знаю, а от багато людей тоді в Сибір, навіть подекуди цілими сім’ями.
Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?
Навєрно мали, того що, коли приходили і людина не хотіла віддавати зерна, то кричали, що зараз всіх поперебивають
Як люди боронились?
Ніхто не боронився, не могли про таке й думати, бо були без сил напівживі. Думали лише за що оце так знущаються, але вголос, навіть, в сім’ї про це ніхто не зумів говорити, бо дуже крепко боялися.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Про що Ви говорите! Ніхто не міг нічого приховати, забирали все, що знаходили.
Хто і як шукав заховані харчі?
Як звати їх не знаю. Приходили чоловіки, десь троє-четверо, обшукували все, проштовхуючи залізним крючком кожну шпаринку, так що приховати щось було невозможно. Помню прибігла додому наша мати, так ці кричать до нас (в нас було троє малесеньких діток: я і ще двоє хлопчиків), що як прийдуть забирати зерно, то щоб просилися і ще віддавали, бо з голоду не помремо. Батька нашого з нами не було; заарештували і висилали – ми навіть не знали куди, а ми залишилися з мамою самі. Ото приходять троє чоловіків, а ми позалазили на піч і тримаємо скицок зерна, і плачемо-просимося, щоб дядько в нас хліба не забирав, бо помремо. Боролися з ним він до себе, ми до себе, але де там дітям мостися з дорослим чоловіком. Забрали все. Не помню, але кажеться це був колишній голова сільської ради. Осталися в погребі кілька червоних буряків, ото ними кормилися, як з голоду не повмирали — один Бог знає. Добре, що ще декому батько допомагав: з заслання посилки присилав, та й то було дуже рідко.
Де можна було заховати продукти харчування?
Ніде. Ховали поблизу хати, коло садка, але завжди в усіх все відбирали
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Так як я була колгоспниця, то давали, я помню.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,
худобу, тощо?
Не знаю, не помню такого.
Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Сам закон я точно не помню, але про нього добре знаю. Бо мою мати через цей закон ледве в каторгу — засилля не потрапила. А було це в полі: вилила четвертинку води, коли збирали хліб, а туди насипала зерна, ото ледве батько відпросив її. Весь час бігав в сільську раду, щоб її не засудили, бо сам вже мав іти в заслання.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Хто там що довзоляв. Не можна було, та й люди самі боялися.
Хто охороняв поля і комори?
Поля охороняли, знаю, комірники. Колгоспні комори, навєрно, тоже вони.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Ніхто добровільно не йшов — змушували. Боялися люди, то йшли, бо хто сам приходив, то до нього не застосовувался покарань.
Чи змушували йти людей в колгосп?
Та я ж і кажу, що все забирали і мусили йти, а нє, то висилали із села.
Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?
Ніхто не переховував. Приходили, забирали, а люди боялися щось говорити в протест.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Ніхто ними не цікавився. Нікому вони не були потрібні. Якщо родичі могли забрати, то считайе їм повезло, а ні — вмирали на дорозі.
Хто не голодував в селі і чому?
Таких не було. Були лише ті, хто зумів хоть щось приховати, але таких були одиниці. І то про це взнавали вже набагато пізніше.
Чи допомагали люди одне одному виживати?
Ніхто нікому не допомагав. Кожен думав лише про себе.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Що можна було найти, те й споживали. А що ж було робити: і полин варили, і кору їли, і вовчі ягоди. Все було.
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
Ніхто в місто не ходив, бо по-перше, було далеко, а по-друге, не було за що купити і не було, що міняти.
Чи був голод в місті?
Такого не знаю.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
Не чула. Не знаю.
Чи відомі випадки людоїдства?
Да. Одна жінка, не помню фамілії, вбила свою наймолодшу дівчинку, і по кусочку варила своїм двом старшим дітям. Та про це спочатку ніхто нічого не знав, але потім набагато пізніше це проявилося.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Ховали за селом в одну яму по 5-6 чоловік.
Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Ніхто нічого не платив; прибирали і ховали померлих, щоб крум голоду не було якоїсь другої біди.
Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?
Да.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Не знаю.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є, а от до патріархату якого належить не знаю.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Хрести — да. Моглилки бур’янами позаростали, ніхто за ними не дивиться.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи
розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Про молодь не знаю, а діти мої знають про це — бо це моє життя і життя мільйонів людей, таких як я.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Власть.