- Місце запису: село Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області;
- Дата запису: невідомо;
- Ким записано: Запорожець Юлія Валеріївна;
- Респондент: Любченко Євдокії Павлівни, 1926 р.н..;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Миколаївка Сталіндорського (нині Софійського) району Дніпропетровської області.
Євдокія Павлівно, скажіть, будь ласка, чи були випадки людяності під час Голодомору 1933 р.
Мені тоді було 7 років, і я помню, як не було чого їсти. Їли траву Гірчак, були пухлі. У батька було троє дітей, ми голодували, з голоду вмерли тьотя і дядько. Їм було тоді 15 і 14 років. Ми сиділи біля річки, ловили черепашок і жабок і їли. У мене були дві сестри-Надя і Галя. Часто ми їли цвіт акації. Батько у вечері ходив заробляти якось мучки , мати зваре великий казан, заколоте і розділе ту заколотку, а ми її п’ємо. Одного разу наша мама сидить і плаче. А ми питаємо: «Мамо, чого ти плачеш?» Вона відповіла: «Плачу я, що ви, дітки, голодні». Було в неї гороху трохи і вона розділила нам по 10 горошин, ми поїли той сухий горох. Думали, що вмерди, а горох зостанеться. Нас рятував батько. Любченко Павло, він ходив на заробітки, а куди- не знаю, й вижили. А як прийшла весна 1933 р., був великий урожай, але хіба людям не давали, бо все вивезли. Зродили огірки, гарбузи. А вже було трохи легше людям. Радянська влада заставляла ходити в школу. Ми зі старшою сестрою ходили в перший клас, ходили голі й босі. А як стало холодно, то бігли бігом, щоб ноги не замерзли. А наша мама працювала у коморі, украла кукурудзу руками. Звали її Любченко Омикиївна. От вона нам каже: «Зайдіть до мене, дітки, у комору». Ми зайшли, і вона написала нам по жменці кукурудзи у кармани, щоб комірних не бачив. І пішли ми до школи. Доки йдемо, з’їмо кукурудзу. Ось так ми і пережили Голодомор.