- Дата запису: 23 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Качкарівка, Бериславського району, Херсонської області;
- Записувала: Костів Михайло Богданович, науковий співробітник Національного музею голодомору-геноциду;
- Респондент: Литвиненко Лідія Романівна, 7 квітня 1927 р.н., народилася в селі Софіївка, Херсонського району, Херсонської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Софіївка, Херсонського (нині Білозерського) району, Херсонської області (при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтеся, будь ласка. Як вас звати?
Ліда Романовна ЛитвИненко.
А в якому році ви народилися?
27-го… 7-го апреля. Так?
А в якому селі ви народилися?
В Софіївкі. Отам, де місток ось проїжджається на Качкарівку. Їхать з Береслава на Качкарівку. То місток отамо. Батько був конюхом, конюхом на… на … у тому… ну, в колхозі робили. А мама тоже ж по разні. І так… І так і жили.
А як звали вашого батька?
Роман Никонорович. Литвиненко тоже.
А він добровільно пішов у колгосп?
Ну як… Тоді, мені кажеця, тоді було чи колгосп був як ми народилися… Ну двацать. Я не знаю. Оце я забулась. Не знаю я цього.
А як вашу маму звали?
Лукія Никифоровна. Горлянська це вона була. От коли вони жинилися – то я не знаю. А як голод був, в 31-му кажеця… бо я можу вже… в 31-му кажеця, то у колхозі в нас… я не зна… ма… да, ше колхоз був. То давали, в колхозі варили, десь була кухня. Ну я ше була, я ше була невелика. Давали. Мама ходила кажде утро, приносила отакий битончик. Шото варили, якийсь супик. І це так мама нас годувала. Тоді… тоді це. Це в ті года. А тоді ше город садили. Ну шо, шо росло. Росло було… і росло… не і не врожай був. Ну всьо равно, мама нас гляділа, вигледіла всіх семеро. Поки в войну…. Старший брат був 18-го году, другий брат – 22-го году, третій брат був 25-го году. Тоді, кажеця, я. Так я всіх… всіх знаю. Всіх года знаю.
А колоски збирати люди ходили ось тоді в голодовку?
Ходили. І я даже ходила. І я вже була така, шо ходила.
А розкажіть, от хто ходив, чи там дозволяли збирати колоски?
Дозволяли. Колоски збиралися. Дозволяли. Колоски збирать… Зби… Збирали.
А обїжчики були?
Обїжчики як були… Ну, знаєте, як голод, то хтось, то в торбинку там шось возьме… то… було шо… Було таке, шо судили там, чи штрафували. Ну…
То ви кажете, до вас…. ви не пам’ятаєте, шоб хтось приходив, якісь обшуки робив, зерно шукав?
До нас не приходили, нас не розкуркулькулювали. Ходили. Ходили по людях, но я не знаю, до кого. Оце тіки помню. Бо це мій чоловік був, бо його батьки були розкуркулені. Ну а так тоді, тоді вони вже жили, так… так як і всі. Забирали, ходили розкуркулювали. Ходили забірали все. Ну…
А хто ходив? Хто ходив розкуркулював?
Оцього я вам тоже не скажу, бо я в політіку не залазила ніколи ні туди. Так шо, нам до того не було. Нам якби мама була та тато. І всьо.
А тато, мама вам не розповідали, хто ці люди? От чого…
Нє. Нє. не заходи… . Їм до нас, мабуть, не було дуже… Їм забота була, шоб нам… нас продержать. Отак було. Оце… Оце я… це з дєтства помню. Чото в мене єсть таке оце в пам’яті. А так дуже….
А батько, мати якусь пра… якусь плату за роботу в колгоспі получали?
Получали. Получали трудодні. На трудодні там уже шо давали. Як уроди там шо давали. Получали. Тіки не великі гроші. Не великі. Так шо як ото мама нарве того… бавовни на скіки там нарвала. Ото вже мені платтячко пошиють. Вони раді такі, шо вже заробили шо грошей.
А соь тоді коли голод був в 33-му році, ховрашків ходили в степ ловити?
Ходили. Ходили. Наші… наші… Мої брати ходили, ловили. М’ясо була хароше, даже я помню до сіх пор. Ловили гаврашків, да.
А як вони їх ловили, можете розказати?
А такі капкани були, такі… такі дерев’яні зроблені. Дірочка і ото… на… на те… на… ну на мотозку начіпляє ціх. І ставили на степу, де за… забігають. Ото поставлять, уловлять. Приносять додому, начинають обдєлувать їх, обдєлувать…. Мама як нажарить м’яса, м’ясо пахуще було. Я даже помню, наче січас. Хароше мнясо було. Вони тіки держали. Навєрно вони тіки ото весною і держали людей. Це я помню.
А траву, листя, от не… не їли тоді люди? Їли люди?
Якусь шукали. Якусь казали, шо їли. Ну це мені тоді було… не… не те, шо січас іде в голову. Тоді дєтсьво було. А… вишукували якусь. Бабки-лапки казали. Лапи… лапи казали… Тіки таке біловате листя, таке широке. Такі ростуть. І то… оцей столбик їх, такий товстенький, і його так, як обчу… обчистиш – це ми їли. І папки… І ще… Ще тоньші були. Це бігали ми на степ і рвали. Бо в нас же ж кругом степ був. І ми оце… Це таке,шо їстівне наче було. Це їстівне наче було.
А ось мама яку вам їжу готувала? От чого ця їжа була?
Шо було. Як квасольку садили – з квасолькою суп, і борщик варили, і супик варили, і картошечка як уроде. Це мама все робила.
А розкажіть про цей голод 46-47-го року, що після війни був?
А оце ж, я ж розказую. Начали ж люди же… жить як? Лученько же ж. Підживаця, підживаця. Хто як уже зробе, у кого яке здоров’ячко. Ну а це ж у 46-му годі вербують моло… молодь вербують у шахту. У те, на Донбас. У Краматорське. О. Ну я попала… А де ж я… Вже й забулася, як на Донбасі була. Знаю, шо у шахту попала. О. Так тоді мені шось уже 19-й рік був. Так шо… Уже… Вже я пі… пішла на свій хліб. Роботать пішла. А перед цим неврожай був. Ну ше дома на городі оте-то все виросло, шо мама ше й мені торбинки наладнала, в чемойдан шоб поклала. Приїхала, нас росприділии тіх туди, в ту комнату. Тіх туди. Ну ми були… Милівчани, качкаряни, мілівчани, софіяни, і республіканці… І…. Ну да, республіканці і каїри. Оце ми всі разом їхали. Це нас разом брали тоді. Привезли, розприділили нас, розприділили того туди, того туди. То я знаю, шо я робила в шахті. Попалась. Нє, вони нас вербували на 6 місяців, а приїхали в Береслав, в район же ж приїхали, а там нам переправили на год. А в нас договора оставили в колхозі, договора оставили на пів міся… на 6 місяців. А привезли нас у Херсон. А в Херсоні переправили в нас на год. На год. Ну на год, на год нас привезли. І розподілили нас… І розподілили, хто куди пішов. Ті на поверхності були, ті в шахті. Ну я, канєшно, була в шахті. Пробірали ту дорогу, ті алєйки. І… ну.. де ваганєтка отгружали ціх… угля.
А тут у селі був голод? От ви поїхали на Донбас, а шо ось ваші родичі, як тут жили?
А так і проживали, в кого шо було. Пише мені брат, менший цей ше…. О.“Ліда, ми вже так дожилися, шо в нас нєт нічого, в нас”. Пісьмо пише ж мені. Ага. Нічого нема. Мама й туди ходила, мама й те, мама й те. Ну як мама. О. А я тоді до меліска, ми дружили з нею, кажу, Шура, давай получим оце аванс і пошлем їм хоч по 100 рублів. Все таки шось куплять. Голод був, шо був… Я ото ці 6 місяців, то я не бачила. Я ходила в столову, я хліб… хліб получала, кажен день хліб. В мене було кіло двісті хліба… те… у день. У… по карточкі якось. Я вже забуваю. А дівчата на поверхності робили, то їм тіки було кіло, а мені 200 грам більше було. От. Так шо… Я тоді з Шурою… Получили ми аванс, посилаєм ми по 100 рублів. Ага. Він мені пише: “Ліда, ти так помогла нам, так помогла! Мама купила 5… 5 баночок літрових ячменю і змолола, і варили кро… супчик”. Оце такий… Отак… Оце так вони переживали в селі.