- Місце запису: село Буки Житомирського району Житомирської області;
- Дата запису: 2005 р.;
- Хто записав: Вербило Людмила;
- Респондент: Лиса Любов Степанівна, 22.04.1923 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Буки Житомирського району Житомирської області.
Свідчення з фондів Національного музею Голодомору-геноциду.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або в 1946-1947 роках?
Помню голодовку 32-33 років, страшне врем’я було. А голоду 46-47 років у нас не було, то їсть їжі не хватало, так люди їздили на Закарпаття, возили туди хустки, вєщі, міняли їх на їжу. А хто й тут добував собі. Але ми нікуди не їздили. Тоді люди не вмирали, ніхто в селі не вмер. Не так страшно було.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Влада забирала. Який же там неврожай, як у людей і зерно було, і картопля, і квасоля. Так забирали все до зернинки.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?
Були такі, називали їх у народі «Червона каманда» (якось так). Це були члени правління.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Хто їх тоді нагороджував?! Раді Гопода Бога!
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Які ж у них документи? Це були члени сільради. Вони приходили до хати і забирали все до зернинки. Шукали кругом, вишукували. Навіть з печі виймали зварене і виливали надворі. Якщо у горщику була квасоля закопана, то й ту знаходили і забирали.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? . .
Ну канєшно, шо били. Бо люди не хотіли віддавати останнє, так їх били як худобу. А висилать не було кого, бо всі люди покотом від голоду вмирали.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Нє. Не мали.
Як люди боронилися?
Зброю ніхто не іспользував. Хто в хату не пускав, а якийсь хазяїн, як од його паслєднє забирали, вибіг на ту «червону каманду» з вилами, одного ранив, а остальні його так побили, шо він, по-моєму, й до ранку не дожив. Да, так у його четверо діток було.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, овочів, продуктів?
Ну, це рідкий случай. Але от в нашій сім’ї ніхто не помер, нас троє дівчат було. Наш батько покійний дід Рудий закопав десь їжу за коморою, я й не знаю, де точно, у нього ніхто не знайшов, а ми вижили.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Я ж уже розказувала, як шукали… Заходили в хату, перевертали все, навіть з печі виймали баняки і виливали з них все. На горищі, в коморі кругом вигрібали все до зернинки. Це були члени правління, Бог їх знає, як їх звали.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Приходили по 5-6 чоловік.
Де можна було заховати продукти харчування?
Ніхто такого не розказував.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
А де там у колгоспі їжа була?
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу?
Нє, по-моєму тільки їжу забирали. А манаття їм не треба було.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Чула. В селі у нас так було: як не було у людей шо їсти, то вони йшли на поле і збирали колосочки, зерно, шо оставалось. Було шо ловили тих людей і судили їх потім.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Нє, не дозволяли, але люди йшли крадькома, коли вже поночі було, збирали, як було шо.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Лановий.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
По-різному було. Були такі, які хтіли і йшли добровільно, а були такі, шо не хотіли йти.
Чи змушували людей йти до колгоспів і як?
Змушували, всіх змушували. А як не хтіли йти, то приходили додому і забирали все, худобу відводили в колгосп.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Хто в поле виводив, хто біля річки прив’язував, але дізнавалися про ту худобу.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Я помню, що вдень ходили. Ніхто до нас вночі не приходив забирать продукти.
Скільки разів приходили до хати?
По пару разів приходили, залізали кругом: в піч, під піч. Все вигрібали.
Коли почали люди вмирати з голоду?
Коли голод начавсь. А найбільше вмирали в 33-му році зимою і весною.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Ніхто за ними не дивився. Держава? Це ж через їх стільки людей повмирало.
Хто не голодував у селі і чому?
Не було таких шо зовсім не голодували. Просто тоді ж тоже були багатші й бідніші. У кого була ще корова і її не забрали, то тим легше було, корова їх годувала. Бачте, і ми менше голодували, бо заховані продукти були.
Хто зумів вижити?
Ті, в кого було хоч шось їсти. Наша сім’я вижила – я, двоє моїх сестер, мати й батько. І родичі наші, які в селі жили не вмерли.
Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Ніхто нічим не ділився. Найшов – з’їв – вижив. Так як і зараз — хто кому поможе?
Які засоби вживали до виживання?
Їли люди, шо находили їстівне: листя дерев, коріння, жабів, ракушки. Перетирали кору, виживали, як могли.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Нє, не мали.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Коріння різне копали, щавель рвали, ягоди їстівні збирали: чорниці, горобину.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Я й не вспомню зараз. З усіх, де можна було віддерти кори, а листя різне жували.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали у їжу?
Собак їли, жабів ловили їли.
Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?
Мабуть, можна було. Але наше село далеко від міста, мої батьки туди не ходили.
Чи був голод у містах?
Я й не скажу. Тоді ми про це нічого не чули.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Ніхто їх не щитав, не рігістрірував, не записував. Більша половина села вимерла, всі, хто бідніше жив. А точно я сказати не можу. Он я по телевізору слухала, так і зараз не можуть точно сказать, скільки всіх вимерло.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Да. Жінка була голодна, дитина померла і вона її різала на куски, варила і їла.
А як люди взнали?
Ну, люди дозналися, ну де ж, люди знали, шо в неї була дитина, і дитини не стало і ніхто не хоронив її. Ну де ж? Обнаружили, шо вона була порубана і складяна в якійсь каструлі чи в баняку (мнясо складяне було). Ну вже послі пішли шукать. Таке було.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили на кладбіщі скраю, возили їх туди, а то й закопували де попало. У кого був хтось здоровіший і живий, то тих хоронили у трунах, а в кого нікого не осталось, то так забирали по хатах, шоб не позасмірдались. Ніхто не робив їм гробів, нічого, так хоронили. Чогось один раз так було, шо повно трун стояло на березі, чогось не переправляли на ту сторону [в селі немає власного цвинтаря, людей хоронять на цвинтарі сусіднього села – Тригір’я, який знаходиться на протилежному березі річки Тетерів (бл. 200 м)]. Так я й не знаю шо з ними зробили!
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
А чим їм було платить? Нє, в селі тут ніхто нікому не платив.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення померлих людей від голоду?
Всіх хоронили на кладбіщі.
Чи поминають їх на «Гробки», «Проводи», «Зелені свята»?
Може, як хто встався, то рідні поминають. А так хто? Може правнуки чи праправнуки.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
За радянської влади ніхто не поминав. А тепер поминають…вже будуть поминать.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?
Немає церкви. Тільки в Тригір’ї є монастир чоловічий.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Нє. Нікому. Тільки горбочки скраю на цвинтарі.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Ну канєшно знають. Зараз про це написано багато, та й в школах їм навєрно розказують. А внуки питалися, так я їм розказувала і про те шо люди тяжко голодували, і шо забирали в них все до зернинки, і шо жінка дитину свою з’їла. Все розказувала.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Ну, влада тоді така була, я не можу сказать хто гименно. З Москви указ був.