- Місце запису: село Стасіва Малинський району Житомирської області;
- Дата запису: 2002 р.;
- Хто записав: Костюченко Світлана Володимирівна;
- Респондент: Луценко Софія Миронівна, 1921 р.н., народилася у місті Малин Житомирська область;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Стасіва Малинський району Житомирської області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Ну шо сказать про тридцять третій год. Я конєшно була тоді ще малою і жили в маленькому селі Стасева. До Києва од нас недалеко, бо мати ходили у Лавру чи то в якусь другу церкву. Я то вже добре і не помню. Сім’я у нас була великою, було нас 7 чоловік. У мене ще було три брати, і жила з нами материна мати.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
Не вродило тоді у нашому селі, бо було дуже жарко. Зерна пошті не було бо ми малими збирали насіння лободи, мати сушила його. І у нас був маленький такий млинок. Батько зробив, бо він ходив на железну дорогу і там можна було щось зробити. Давали батьку і хліб, але нам не хватало, бо він був дуже малий. А вижили ми через те, що жили ми біля лісу і ходили із бабою у ліс і збирали все там, шо можна було їсти. Мололи на той млинок жолуді і мати пекла перепічки. Вони ще як були гарячі, то можна було їсти, а як холодні, то були як дерево.
Менший брат Василько був тоді ще малий і плакав. Не хотів їсти, але баба та шось йому скаже і він починав їсти. Ще добре, що баба знала різні трави і заставляла нас пити їх, як чай. І на все своє життя я запомнила запах материнки, бо це бабина була головна трава.
Часто батько приходив із роботи, то розказував шо люди мерли у поїздах і були такі худиє, що булі видні одні їхні кістки.