- Дата запису: 30 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Педоси, Погребищенського району, Вінницької області;
- Записувала: Сопронюк Тетяна
- Респондент: Лісова Станіслава Йосипівна, 1928 року, народилася в селі Педоси, Погребищенського району, Вінницької області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Педоси, Погребищенського району, Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Розкажіть, будь ласка, як вас звати?
Лісова Станіслава Йосиповна.
А коли ви народилися?
1928 року. 12… чи 11 цього буде 93 роки
А розкажіть, як звали ваших батьків?
Батьків… Тата звало Йосип. А маму – Франя. О.
А чи були у вас брати і сестри?
Була. Сестра і брат. Сестра померла. Уже 12 років як померла. А брат… То сестра була 30-го року. А брат – 39-го року. Самий менший був. Сестра звалася Юзя. А брат – Толя.
А розкажіть, чим ваші батьки займалися… Ну от, ким вони працювали? Ким вони були?
Ким працювали? Працювали в колгоспі. Весь час були в тому колгоспі. Так нігде не… не робили. Тато робив конюхом, на конюшні. О. Всігда прийде з конюшні, заходе в хлів, викидає гній од корови. Корови не було хліва, а була така… Так, як катрага. Викопане і накрите. І викине гній. Допіру помив руки і йде до хати. Вже впорався. А мама весь час поралась з нами. А ми… Брат був самий менший. То він на 11 років за мене менший був. Сестра на два.
А батьки добровільно пішли в колгосп? Ви знаєте?
Да. Добровільно. Ходили добровільно. Ходили й получали, шо там давали, те получали.
А як почався голод, то чи ходили по хатах, от забирали може їжу, обшукували… Було таке у вас?
Нє, не ходили по хатах. Так купив був два мішки зерна, то мама… Мололи ми на жорнах цих зерно. І пекли якісь там пляцики. О. А… А запивали цим чаєм. А так лободи я не їла. Не буду казать.
А шо то за чай ви кажете?
Ну чай… Бараки кришили, білі. Ну мили, вопшем, та й такий чай. Казали “коза”.
Як-як?
Коза. (сміється, – ред) Та й їли ці бараки. Пили цю юшку замість чаю, бо сахару не було.
Це в колгоспі давали таке? Чи вдома ви таке варили?
ЦЕ вдома таке їли? В колгоспі хто там шо дасть? Шо там в ньому було?
А скажіть, будь ласка, в селі от взагалі люди вмирали з голоду? Було таке?
Я не помню такого. Не пам’ятаю такого. В мене на кутку, знаю, були люди, такі, шо голодували. Ну вмирати не вмирали. Вже за 47-й рік, то знаю, шо було весілля, то крали хліб у пазухи. Баби у цих… сватах. То це знаю. Тут я вже була. Вже було мені 19 років. О. А так… А так, шоб умирали – не знаю.
Ходили на поле колоски збирати?
Ходила. Я ходила, сама ходила. З сестричкою цею, вдвох ходили, і збирали колосочки ці, бо теребили на суп, хоч шоб зварити якийсь.
А от ви кажете, шо все одно, там і їли погано, ну шо цю козу варили… А чого, чого їсти не було?
Бо не було! Я знаю… І хліба не було! Де… Шо ж тоді був хліб?! Так зараз осьо підеш та й купиш. На станцію Погребиську, хто мав як, то піде, і то кусочок давали. Не давали буханки. Кусочок. Хто ше вспіє. Не давали. Не було.
А ви кажете, колоски збирали, то дозволяли збирати?
Не дозволяли. Гонили. Поліція тоді була… Зараз поліція, і тоді була поліція. Гонили. Кау, збираєм колись… Кау, он вже їде та й бігом з тим додому. Там на… Я була по той бік річки, моя хата, це батьківщина. То збираємо і кажемо – он вже їде, оно, Кузьма, на коні. Та й бігом з тими колосками тікаєм, бо гонили, не давали збирати. Шо нє, то нє. А ми їх збирали, і теребили, і мололи на жорнах, ше й сіяли на густе сито, шоб була біла мука. Ой, Боже. А вона… А вона… А воно так крупи, поки… Та й знову його в цей.
А на жорнах дозволяли молоти?
Тоже не дозволяли.
А ви їх якось переховували чи..?
Навіть… Тако стояли, но ніхто їх не забирав, нє. А де вони їх узяли, то я тоже не знаю. Не пам’ятаю, шоб мені нічого. Но були. Сама крутила на них. Корба така і таке камінь. І крутила рукою. Сама крутила. Це… це молола.
А чи було таке, шо міняли якісь речі на їжу? НУ там одяг міняли на їжу, або якісь меблі… Було таке?
Нє. Цього не знаю… Не знаю, шоб міняли… Знаю, шо вроді цей щавій такий, отой росте на березі, таке коричневе цвіте, потом рос… То це міняли сіль, бо не було солі і чим посолити тоже. То міняли за цей, хто дасть на цего щавію, то давали солі. А сірників тоже не було. Тоже кресали… кресилом тим. Кресилом кресали і палили. Не було сірника запалити.
А вот за 46-й за 47-й. Тоді ж, кажете, теж голод був. Да?
Да, да. 47-го тоже голодували люди.
А чого голодували? Забирав в них хтось їжу чи просто…
От ніхто не забирав і голодні були. Я знаю… Нікого не знаю. В нас ніхто їх не забирав, шоб хтось шось забирав, нє. А було в мене весілля, то хліб кралив пазухи ховали. Ховали, бо… Вже не мали… Шо поклали там… спекли, бо пекли з того, шо було на це зерно, то… Поклали на тарілки, та й вже нема, вже розхапали. Не так, як зараз, всяка-всячина на тих столах. Тоді не було цього, не було. Що нє… То це шо я знаю, то знаю.
А скажіть, у вас у селі була церква? От у 30-ті роки була?
У нас була церква. Я її не помню. Но знаю, шо там був клуб і була церква коло клубу, то її розібрали.
А коли, знаєте? Ну, не пам’ятаєте коли?
Я не пам’ятаю. Не пам’ятаю цього, коли Но… Но розібрали її. Не було її, нє.
А її на дрова розібрали, чи шось будували?
Вона стояла там, так на… От де школа, туди на горбочку. Її розібрали. Я не знаю, хто її розібрав і нашо її розбирали. Но тоді не позволяли. Шо нє, то нє.