- Дата запису: 20 вересня 2021 року;
- Місце запису: місто Миколаїв, Миколаївського району, Миколаївської області;
- Хто записав: Костів Михайло Богданович, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Леонтьєва Олександра Пилипівна, 1925 р.н., народилася в селі Леніно Приоріанського району Херсонської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Леніно Приоріанського (нині Баштанського) району Миколаївської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Респондент, представтесь, будь-ласка, як Вас звати?
Мене звати Олександра Пилипівна.
А прізвище, будь-ласка?
Лєонтьєва.
А коли Ви народилися?
Я народилася 1925-го року в селі Леніно Приоріанського району.
А Ви там прожила 32-му-33-тіх роках?
Да, аякже, проживала я там.
Від народження і в 32-му-33-му проживали?
Да, да, да.
А от розкажіть про свою родину, от шо Ви пам’ятаєте з самого такого дитинство свого?
Ну, було нас четверо дітей. Ну батько помер у 29-му році. Я його не пам’ятаю так.
А як звали батька?
Батька – Пилип Іванович, да. Я його не пам’ятаю. Мама його одвезла у Миколаїв. Він захворів льохками і він помер, а назад мама не могла забрати. Це ж 29-тий рік. Чим? Чим можна було? Вона й так його так одвезла, ето, фургоном.
А Ваш батько вже працював в колгоспі? Чим, от чим, Ваш батько займався?
А батько, батько він хворів. Він пока не занімався, не займався нічим.
Ну, а ось…
А мама в колгоспі.
А за рахунок чого Ваша сім’я жила ще до 29-го року? Нічого мама не розказувала? Шо вони мали, яке майно?
Ну як? Жили. Ні, ні, як сказать, по середньо тоді жили.
А ось мама добровільно пішла в колгосп працювати? Чи от як, як ці колгоспи створювалися?
Да,добровільно пішла працювати. Добровільно мама.
І щось здавали в колгосп? Там худобу, своє майно?
Ну шо в колгоспі давали? Робила вона на трудодні. На трудодні працювала і, і шо? Шо? Нічого не платили. Нічого.
А те,шо у них було до колгоспу? Наприклад, ну якась своя худоба, реманент…
Не було, не було нічого.
А як Вашу маму звали?
Мотрьона Вікторовна. Одна була тільки корова в їх.
І та корова в них залишилася і в 32-му-33-му?
Да. Корова залишилася, но так не було чим кормить її. Вона така худа було,шо молоко не давала, но всьоровно її держали, потому шо нада було держать її. Мама ходила у степ солому брала, не було ж чим кормить корову. І так вона держала пока до 33-го року, шоб хоч трошки було молока дітям.
А Ви вже це пам’ятаєте, так, оцю..?
Я да, я пам’ятаю. Пам’ятаю як все це було. І розказати які люди, і шо було в 33-му?
От так мама кожен день ходила на роботу в колгосп і не мала часу, там на своє якесь господарство, взагалі не було такого свого господарства?
Не було. Одна корова була, да.
А Ви вдома сиділи, тоді коли мама в колгоспі була?
Да, да, да.
І четверо вас?
Аа, одну, одну значіть… Багато дітей, а мама одна, так вона одну, значіть, дочку дала другій тьоті, в друге село, бо в неї не було дітей. І мама оддала. Нас осталося троє.
І Ви потім спілкувалися з оцією своєю сестрою? Чи як склалися доля Ваших братів, сестер?
Ну спілкувалися, але ми ж її оддали, то вона було і тьотка приїжала з нею до нас. Спілкувалися, да.
Ми до сіх пор спілкуємось.
А пам’ятаєте от таке куркулі, розкуркулення? Шось таке говорили тоді, в 32-му-33- тіх роках?
Це пізніше розкур.., а в 33-му голод був.
А розкуркулювали, от ніби казали, шо вони багаті, шо в них треба все забрати?
Розкуркулили, но в нас, в нашому селі як сказать..
В якому році, бабушка?
Як сказать, значіть, і таких багатих, і не було в селі нашому. Багатіх не було.
То ніби нікого не розкуркулювали? Ви не пам’ятаєте?
Ну в нас не було.
А взагалі, от, слово «куркуль», от шо, шо воно тоді означало, шо..?
А шо? Шо багатий він, а з чого він багатий? Не дуже багатий. Ну шо мав наверно більше скотини мав, оо, так більше мав скотини, і шо в їх там було як куркулі, шо вони такі багаті були.
Але люди до них добре ставилися, так? Лишень влада казала,шо вони от погані, а в людей в селі не було до цих ворожнечі, до цих..?
Не було, не було.
А ось. А чи приходили до Вашої родини якісь там обшуки робити?
Аш я хочу сказать Вам. Шо, я запам’ятала, шо в нашом селі люди од голоду попухли. І я звертала увагу на ноги. Ноги були в їх товсті. І ці люди, які то голодні, тай ми були голодні, ці люди, дядьки, бачу, тітки ходили по селі просили в кого шо є, а самі залазили у погребі до людей, і в ночі залазили, і вдень. Думають: «А може шо ми найдемо там поїсти». Голодні були. Всі ми голодні, хліба ми не бачили. Так. А приходили, до нас я запам’ятала… Аня я там шам, шампл, шомпол, от де, де цвітки, принеси мені оті дві цвітки, і там шомпол, і я покажу. Зайшли у хату до нас два дядьки, вони шось були одіті так, якихось куртках, я запам’ятала. І звернула увагу на оту їхню палку жилєзну, і вони почали тикать отако скрізь по хаті, де нада було. Вони тикали, шукали, може найдуть або зерно, або муку. А в нас цього не було. Не було. Потім не тільки вони до нас заходили. Вони ходили і по други.. ну то всьому селі, о. А шомпл там, ну вопшім, я хотіла показать Вам який шомпол. Це залізна палка така, залізна палка. І вони тикали скрізь шукали, да. Даже у кого то найшли квасолю і квасолю забрали, розумієте? Да. Ну, а люди, ето, групувались, ну, сусіди приходили там на вулицю і говорили: «Шо це таке? Нас оббирають. Оббирають нас до нитки. В нас нема нічого. Чо вони ходять? Шо це за люди?» Возмущенія таке було в селі, да. Потім я чую, шо, ага, люди балакають: «Он уже помер там Максим помер, Нікень – помер, Захар -помер, і ето, Савка-помер». Це я чула, люди балакали хто вже помер. А хто собаку з’їв.. забив і з’їли, кажуть там, Ярина і Клавка. Забили собаку з’їли собаку. Хто міг чим, тим і виживав, а ми знаєте, ше шо робили? Наша хата була коло річки. Як ми виживали. Як ми без хліба. Так хотілось їсти. Тече річка Громоклен, я не знаю чи вона зараз висохла, так хочеться подивитись, чи вона є, впадає вона в відгул. А наша хата сама крайня і мої сестри, ці дві старші ходили до річки, залазили в воду, і на.. було насобирали багато черепах, черепах. Ми так і казали, шо це черепахи. Назбирали черепахи, потім ці панцири розбили, розбивали і там таке м’ясо було пухленьке, м’якеньке, пухке м’ясо таке. І мама, отака в нас була сковорода здорова, і мама жарила їх, мама жарила, а вони так шкварчали. Я підійду так мені хочеться ше неготове, я хвать рукою, ше неготове, не жарене,і з’їла я. Я це пам’ятаю добре, шо дуже їсти хотіла. А потім у нас була така деревяна діжка, там колись місили тісто. Мама вишкребла те, шо вона опилки навєрношо, вона отаке зробила мені, як колобок кругленьке, дала мені і не жарила, і я з’їла його. Дуже їсти хтілося, ой, дуже їсти хотілося, а хліба немає. Тоді шо? Оце спасали нас оці черепахи. Не раз ходили, бо ж їсти хочеться. І знов ідуть дівчата у воду. А мене чось мама не пускала, я як сама менша, і знов принесуть цих черепах, і оце спасіба тім черепахам, шо вони були в Громоклеї. І коли я вже захотілось мені тепер попробувать. І Аня ше була мала я кажу: «Аня, підіть, наловіть мені черепах, ну, в Погорилов, вже не Громоклеї, а в Ві».
Да, она меня заставила.
Вони пішли. Аня пам’ятає. Наловили цих черепах, порозбивали. Ви знаєте не такі. Худенькі, якісь не такі як тоді мама жарила такі пухлі. І значіть жирні такі, а це такі худі, я кажу: «Ану зжарте». І зжарили, вкусу нема, такого вкусу. Ато були дуже вкусні, дуже вкусні. Потім, це ше не все, розказать дальше?
Да, да, зараз. Давайте оце у вас заберемо.
Хочуть забрати у свідка гілля – не віддає.
А нє, я розкажу ще. Це ми їли таку траву ше. Оце пасльон. А це молочай. Тіко це вони засох. Пасльон їли і, даже варили його і сирий, це пасльон. Далі, а це молочай. Молочай, ну він товстий, я найшла тепер, да. Ми шо долали? Оце стебло отак зубами розтой його розкривали, а там молочко таке, ето, біле виступало воно гірке, а ми шо долали? Отак діти, отако брали це і казали: « Молочай, молочай, ее, качай, качай молочай, та в мед умочай, а з меді та в гамно, шоб солодке було. А з меду та в гамно,шоб солодке було». Оце так. І потом з’їли так, наїдались, старались, той, захватить де більше, де трава там росла. Потім ми кульбабу їли. Оце кульбаба. Ну одуванчик. Оце стебло воно вкусне, нада його і тепер їсти, да. Одуванчик. Потім бабки волоські і сині я запам’я… Бабки прості і волоські. Прості бабки роси, тоже, там по горах, в степу. Вони цвіли синім, а волоські, ето, білим цвіли. І це ми стебло поїдали. І коли я тепер дітей колись повела. Діти ви знаєте бабки? Їжте. А вони не знають нічого, діти, не знають нічого. Я кажу, можна їсти, вони тоді почали рвать, чистить і їсти, а так не знали, шо це можна їсти. Потім заячі вушка і оце пасльона, заячі вушка, і калачики. Росли такі калачики низенькі-траватака, а там такі маленькі ягоди і ми старалися їх набрать побільше, і цих ягод наїстися. Потім, це не все, я не знаю як ми жили і як я вижила, шо ми брали відра з водою, отакі збиралися такі дівчатка і хлопці невеличкі, і йшли в степ, і там шукали дирочки, а в дирочках там жили суслики, суслики. І ми, дівчатка, наливали воду з відра, а хлопці отако держали, хлопчики, руку, тільки налили воду, а суслик раз головку вискочить хоче, а хлопці раз взяли і об землю трахнули, і всьо, і є м’ясо. І так багато ми нас… назбирали ці сусливи, поділилися, і пішли додом, і там шкуру зняли, і їли м’ясо. Це тоже дуже харашо, шо суслики були. Тепер я не знаю чи є суслики, чи нема сусликів, да. І так, і так якось ми вижили. Я й сама не знаю як це. Дуже їсти хотілось. Хліба геть немає, нема, хліба не кусочка. І мама ше шо робила? Кінський щавель рвала. Потім висівки десь були, висівки ніхто не забрав. Кінський щавель і висівки, і вона брала дєлала такі маторженики називались, маторженики. Вона жарила їх на сковороді і ми їли ці маторженники. А пізніше, як був буряк, то це вже такі маторженники з буряка, дуже гарні і солодкі. Буряк такий був солодкий білий буряк, да. І так оце ми виживали, о.
А ось ці черепахи Ви ше десь колись люди їли черепахи після 33-го року, чи вже їх більше ніколи не їли? Тільки в 33-му?
Уже ми тоді не їли, не ловили вже.
Навіть у війну не їли, навіть, от коли голод 46-го -47-го?
Нє, нє це ми вже не їли. Був голод, канєшно. По карточкам видавали хліб, да, це тоже був голод.
А батьки, можливо, якісь інші люди в селі розказували ше про попередній голод у 21-му році, у 22-му? Чи не було таких розмов?
Це я не знаю за це.
А ось коли говорили за цей голод 33-го, то казали шо колись раніше уже був такий голод?
Да, в 21-му чи шо, чи в 22-му казали, шо був ше голод.
Старші люди пам’ятали, да?
Да, да. А я вже не пам’ятаю, бо мене тоді ше й не було.
А ось ці люди,які пухлі були вони були місцеві чи вони приїхали..?
Місцеві, місцеві. До нас даже ночою зайшов один, ми були откриті, не заперлися. Максим. Я помню, мама сказала: « Це ти,Максим?» Бо він ходив часто й до нас, ходив до нас. Шо ми? Шо ми мали, шо давали жарені вотеті черепахи давали йому. А він потом вночі прийшов, а я запам’ятала мама каже: “Це ти, Максим?” – ” Я Максим” – “Чо ти зайшов? У нас немає нічого, Максим” «Іди,-каже мама: Іди з хати, потомушо немає нічо». І це Максим помер тоже. Це всі, ето, з нашого села і Максим, і Савка, і Захар, це всі, і Клавка, шта шо собаку забила з Яриною. Я чую, шо, кажуть, Клавка і Ярина собаку забили, з’їли. Ну хто як міг так і виживав.
То дуже багато Ваших знайомих загинуло, тоді, в 33-муроці?
Да, да. Там половина села.
Половина села?
Да.
А там, от Ви може пам’ятаєте тих, шо у Вас на вулиці, ті шо у Вас на вулиці померли, Ви тих людей пам’ятаєте? Як Ви кажите: Савка, Максим…
Да. Ее, їх уже давно немає. Їх уже давно немає.
А потім, а де цих людей ховали? Ось, де? Де їхні могили?
Хто знає. Там у нас за селом. Ніхто туди, не пам’ятників ніяких немає. За селом.
А чи була підвода?
А хтось їх звозив туди, ось, чи була підвода, яка по селу їздила трупи збирала?
Ше не було підводи, самі несли люди. Несли самі люди. А які? Не було ні машин нічо, нічо не було тоді.
А ці, що ходили їжу забирали, то що за одні люди були? Хто вони такі були? Це місцеві були?
Нєє, чужі. У таких куртках, я помню, куртках таких як на цю кожані куртки, знаєте? І ходили по селі це ж вони забирали все, шо єсть у людей. А шо в людей? Може в кого шо й десь, я не знаю.
То місцеві не знали,що то за одні люди?
Місцеві ж не знали. Місцеві люди, жінки говорили, шо вони хотять із нас? О, все забрать до нитки, в нас нема нічого. От так я чула.
А чи люди якось чинили опір? Якось збиралися там, ну..?
Опір ніхто не чинив. Ніхто нічого не чинив, да. А вже позже у нас забирали, як сказать, ну це був Сталінізм. От наприклад, нашого вчителя, він був такий хароший, Михаїл Абрамович, я помню, пам’ятаю, цього вчителя забрали. Зачим почали забирать коє кого хто винуватий кудись, це вже 37-ий рік. І забирали, ето. Ну тій так забрали і не чуть куди вони їх діли. Розстріляли відать і всьо.
Розстріляли, да.
А ці люди, які їжу забирали в них була зброя? Оці шо в шкірянках були вони зі зброєю?
Нє, тіки з палками я бачила.
І били людей чи не били?
Нє, нє, нє, не били.
Їжу забирали, да?
Да, да.
А, наприклад, одяг, ше якісь речі з дому забирали, крім їжі, чи лишень їжу?
Речі вони не брали. Вони, їм нада зерно та мука була, от шо їм нада було.
То Ви пам’ятаєте, шо у Вас у хаті квасолю забирали, ось..?
Це там жінка одна казала, шо в неї забирали квасолю.
А шо у Вас вдома забрали?
А в нас не було нічого. Вони не найшли. А шо в нас? Нема нічого. Ні хліба, нічого не було. Нічого не було в нас.
А як Ви думаєте, от для чого це робилося, шо всю їжу забирали, шо ось таке створювали страшні умови?
Я думаю, вопщє хотіли, навєрно, шоб ми повмирали, українці. Шоб ми повмирали,понімаєте? Шо вони хотіли? Шоб ми повмирали всі, понімаєте? Он яка цель в їх була.
А ті, що ходили були українці чи не українці?
А я не пам’ятаю, Ви знаєте. Не пам’ятаю. Шо вони за дядьки? Дядьки і всьо.
А люди не розказували чи вони ховали зерно, як вони ховали зерно?
Я не знаю як вони ховали, но вони у кого найшли там,то забрали, я чула. У кого там, шо відро найшли і те забрали. Одна жінка казала: «В мене відро найшли і те забрали». Відро пшениці. Зерна якогось, відро зерна. То вона сказала, ото ж баби збираються і розказують, одна каже, шо вони хоться з нас? Відро, даже забрали відро. А в когось квасолю забрали. Як це так? Бачуть, шо люди пухнуть, голодні і вони ше забирають.
Ніяк не можна було сховати, так чи нє? Продукти ніяк не можна було сховати?
Нє,нє,а як? Канєшно нє. Да.
А чи казали людям шоб вони доносили один на одного? Хто де зерно ховає чи є в людей зерно? Чи було таке чи нє?
Нє, такого не було. І люди якісь у нас дружні були, дружні. Ніхто не виказував нічо, ні за кого.
А, ось люди якось допомагали один одному? Пробували трошки допомогти чи нє?
А як? Канєшно. В кого шо є, то ділилися. О, напрімєр,ми на цих черепах, о, нажарили і Максиму давали, який приходив до нас. Потом жінка якась приходила, тоже, просе – давали. Ділилися і другі. Ділилися.
А, Максим, він робив у колгоспі чи він старий уже був чоловік,шо він не міг?
Він чоло.. я даже не пам’ятаю, осьо, Максим, Захар, Савка. Це 20-цять.. це 33-тій рік був. Ну да, вже колгоспи були, ніби.
А взагалі в колгоспах все село, всі люди з села в колгоспі працювали чи були такі..?
Да. Працювали, працювали люди, аякже. Усі люди працювали в колгоспі. На трудодень записували один трудодень.
Але за той трудодень їм нічого не дали? Ніяких продуктів?
Ну,канєшно ж, шо там на трудодень ні дєніг, ні грошей, нічого не давали.
А шо в колгоспах якесь харчування давали там у день? Людина цілий день робить шось їй давали їсти чи нє, чи нічого не давали?
А нє, не було нічого ніхто не давав. Нє, не було такого.
І так люди мусіли кожен день безоплатно працювати?
Да, аякже, да. У колгоспі. А потім..
Чи чули…
А потім моя мама двацить, ну вже при цій владі,дарить сєм, нє, двацить сєм рублів получала. Потом вже, як на пенсію пішла. Двадцять сєм рублів.
А що Ваша мама розказувала про ці роки? Що вона казала?
Оце ж вона каже, шо як я з вами набідувалася, як я вас піднімала, як я не знаю, каже, і сама. Шо було? Піде,може коли, у степ. Десь, ото мишоловки, знаєте? Де миші наносили. Мама, вночі даже, піде і ото мишоловку як найде, і принесе, і тоже кормили етім зерном. Хоть ж трошки, хоч трохи, понімаєте?
А колоски можна було збирати на полі чи нє?
Колоски, да, можна було. По стерні я ходила босіком, боса по стерні. Знаєте, шо таке стерня? Ну як скосяться-стерня. Тепер не ходять босі, а ми ж ходили босі. Не було в чому ходить. Босі ходили.
А об’їждчики були, ось, не наганяли Вас об’їщики?
Об’їщики були хароші. Об’єщики вони самі знали, шо ми голодні, то вони нє, нічого. Вони не ганяли нас.
А ті, що в шкірянках, уже тоже нічого не казали? Вони лишень по хатах ходили, так? Це ці, шо у шкірянка продукти забирали.
Аааа, а куди вони ділися ми не знаєм. Оці шо ходили із шомполами. Шомполи я кажу. Шомполи. Куди ці люди ділися? Навєрно, в район поїхали.
То Ви бачили ті шомполи і Ви пам’ятаєте як вони виглядають, так?
Я бачила, шо вони такі були, наче, ето, як кожані ті.
А цей шомпол от який він був завеликий, ось?
А отакий, Анічка, принеси. Там у моїй комнаті де цвіток.
Нема коли.
Де, де цвіток. Я запам’ятала це добре, понімаєте?
Ось, а дивіться, а були такі люди в селі, які не голодували?
Нє, не було, не було.
Всі голодували, так?
Всі голодували. Я знаю, шо всі голодували, всі люди. І їхні діти так само голодували. Ми ж з ними ходили суслики ці поливали, о. І той розказує хлопець, шо нема, а я дуже їсти хочу. Всі хотіли їсти. І зачим це вони так дєлали? Вони хотіли, шоб ми вопщє, видать, вмерли, все село, я так думаю.
Ось цей?
А, да, да.
Бере в руки шомпол, розглядає.
А.. оце вона здорове принесла. Ну от, отакий, менший трохи. І тіко товсте, я звернула увагу, шо товсте воно таке було. І оце вони вони все шукали.
І так штрихали чи ніде нічого не заховано?
Да, аякже, скрізь. Скрізь. Я спугалася даже. І шо вони оце таке робили.
А це в хаті підлоги не було? Підлога була така земля?
Земля.
І дивилися чи в хаті..
Да. І де там пічурка яка, і де там у піч. Скрізь вони, ето, тикали. Скрізь, шоб найти. Ми кажем: « В нас нема нічого. В нас нема ніякого зерна». І мама казала..
То Ви, напевно, боялися тих чоловіків,які приходили? Вони так страшно виглядало?
Канєшно, я боялася. Думаю ше мене затикне. Я боялася. Хоть старалася їм подивиться, хотілося які вони і шо це за люди. Вони не з нашого села. А це чужі люди були.
То Ви там на печі сиділи, а вони все шукали,дивилися де шо можна взяти?
Нє, я, я з печі злізала, злізала. Я дивилася на їх куди вони, думаю тикають, там нема нічо, а вони.. І в піч заглядали, даже, в піч. У нас піч була. Вони заглядали і в піч.
І в середину, і там зверху, так?
Да, да. Заглядали скрізь.
А от, наприклад, там голова сільської ради, там активісти вони голодували чи не голодували?
Та.
Комсомольці?
Та,та я кажу не чула, шоб хто там так жирував, шоб хто, ето, так. Всі кажуть, все село. Жінки збиралися, збиралися я слухала. А вони кажуть: «Все село голодне. Все село голодне». Мм, все, та шо там говорить? Хотіли нас вобщє, шоб ми всі подохли, тай усе. Понімаєте?
А ось, можливо, родичі Ваші якісь, шо мали якусь їжу, от кажите, шо забрала одну Вашу сестру до себе, ну родичка.
Да.
А вона мала якусь їжу, як вона виживала?
Вона в другом селі жила. В неї дітей не було. Якось вона там і виживала ж. Вона в другом селі жила. Ми оддали, потому шо нас четверо було, то хоч троє осталося, да.
А, от, як у місті тоді було? Чи була якась їжа у місті, Ви не знаєте? Мама не розказувала?
У місті?
Так.
Нє, не розк, не знаю, в Миколаєві як було воно. В Миколаєві я не знаю.
І Ви в 33-му в місто не ходили?
Таа, нє. В 33-му нє.
А сам…
Мене німці як забрали. Уже німці забрали, то я так удивилася,шо є,шо це за провода тут, такі провода, а тож свєт був проведений. В нас же ж не було свєта. Я так удивилася. Да потом німці заставляли нас працювать.
А мати десь ходила в 33-му році в місто,може виміняти шось..?
Нє, нє місто далеко од нас. Сємсят кілометрів. Сємдісят кілометрів.
І нічого нігде поміняти не можна було на їду? Там рушники..
Нє, нє, це вже у войну, то вона у войну, то вона вирощувала табак і табак вони шото там дєлали, кришили його і вже у войну, то вони продавали десь.
А ось багато людей повмирали, багато сиріт лишилося, шо з тими сиротами було?
А шо з тими сиротами? У нас в селі була така жінка, шо вона шось тоже варила дітям,хто які чи сироти, чи які, я пам’ятаю. Шось вар.. якийсь суп. З чого вона варила не знаю. Хто казав, шо Америка, мол, шось давала чи шо? Чи правда, чи нє не знаю. І з пшона якийсь суп там варила.
Амєріка допомагала.
Але багато дітей помирало тоже, так?
За дітей я не чула, а за взросліх, зрослі помирали.
То, от, як Ви так, в загальному, можете сказати, скільки людей померло, от те шо люди говорили, те шо Ви пам’ятаєте?
Ну казали, шо половина села. От так сказали. Жінки сказали я ж слухала. Половина села вже вимерло казали.
Це тоді в 33-му так жінки казали, між собою говорили?
Да, да, да в 33-му,33-му.
А не казали хто більше: старші люди помирають чи діти..?
Старші. Старші повмирали, старі. Оце більше старіх вимерло. Та, шо і собак їли.
А імена тих людей, що померли, можливо, що Ви десь з ними спілкувалися, а вони померли?
Ну да вони померли. І Микита помер, потом оце ж я кажу Максим, і Савка, і якісь оці дядьки.
А які їх прізвища, фамілії Ви пам’ятаєте?
Нє..я знаю так як тільки їх звать.
А, от, село воно ділилося як? На хутори чи якась вулиця була, чи всі жили до колгоспів віносилося, чи як?
В нас це було в Леніно, це центр був. А то села другі були, належали до нас там Михайлівка, Забеляно, Михайлівка, Архангельск. Оце ці до нашого села відносилися, до нашого.
Але колгосп був один чи було кілька колгоспів?
У нас був один колгосп імені Шевченка. Село Леніно, а колгосп – Шевченка, понімаєте?
Ясно. А, ось, кажите, родичі ховали людей, ну..?
А,шо думаєте машини були? Руками несли людей.
Мг.
І за селом так недалеко кладбище було. Так,таке кладбище, шо там воно заросло бур’яном, да.
А потім люди не доглядали оті могилки, не приходили, не розчищували ту територію?
Нє, нє ніхто нє. Так,так воно було заросше, а тепер я не знаю як.
І хрести там ніякі не ставили? Нічого такого?
Ну да тоді не ставили. Куди там крести ше ставить, хоч би так було людину закопать.
А чи можна було говорити про Голодомор уже після 33-го року, що люди так помирали масово? Чи люди просто не говорили, боялися говорити?
Вже тоді ніякого не говорили нічо. Ніхто як будто би і забули. Ніхто не говорив тоді. Ніхто.
Я бачу Ви так гарно згадали. Багато згадали, правда?
Да, да.
Так у Вас в пам’яті відновилося?
Ну, а як? Все, все це, шо ми робили я запам’ятала.
А ось чули «чорна дошка», може? Колгосп занесений на «чорну дошку». Нічого такого не говорили?
В нас нічого не було такого.
А ось, наприклад, випадки людоїдства? Не було тоже нічого такого?
Як?
Людоїдства, шо десь людину хтось убив, шоб з голоду. Не було такого?
Не знаю.
Шоб шо?
Шоб людей вбивали і їли людей, не було такого?
У нас не було, а на Півночі, кажуть, туди далі, там Братський район, мені розказувала моя знакома, шо в їх даже дитину їли. У пічі зажарується. Галіна Фьодоровна, розказувала, шо і м’ясо це таке людське невкусне, невкусне, но люди їли. І дохлих коней їли, да.
А у Вас дохлих коней нігде таке в селі ніхто не говорив?
У нас не їли, а там де на Півночі, там дуще був. Було голод дущий, шо. І коней дохлих їли. А в нас тільки собак їли.
А жорна у Вас були? Жорна?
Отакі?
Показує крутячи рукою.
Аякже, аякже. Одне таке і друге таке,а тут так береш за ручку ,і отако, і крутиш,і мелиш, де там може миші наносили зерна,понімаєте? О, і отако крутиш і всьо. Да,а шо ви думаєте? Отак таке хлопці їй богу було. А чо Ви знаєте, шо ці жорна?
А ці жорна не конфісковували?
Нє, нє, нє. І ступки в нас були. Отако, отака ступа і отако раз, раз б’єш, б’єш. Шо там ми,де шо достанем і тако в ступки, ето, пользувалися. Користувалися ступкою, да.
Зерно там по норках шукали в степу, так, шо миші десь наносили?
Сміється.
Ну це було таке. Аякже? А їсти хочеться. На шо нам мама вишкребла із діжки той колобок і я його сирий з’їла. Чи то там було, ето, вона вишкребла, шо там таке було. Тісто може чучуть грам, да. Даа, а як? От їсти хотілося, хлопці, та Ви шо. Так хотілося їсти, так хотілося хліба, а де хліба? Немає, нема хліба, хоч би кусочок був, нем ніде,нема ніде хліба. А з чого ти його спичеш? Муки немає, а вони шей забирали квасолю у людей.
А «червона мітла» не називали тих активістів? «Червона мітла», так не казали?
Нє, я не чула, шоб так називали. Кажуть, люди, шо це за лю.. люди у нас в селі самі не знали хто вони такі. Хто вони такі? Хтось, кажуть, понаїхали чи з міста приїхали, чи з району. Одна каже: «Та це навєрно з района, з району».
А якась агітація, пропаганда, газети нічого не розказували, шо треба в колгосп вступати, шоб працювати в колгосп?
А це раньше було, в 29-му ше році. В двацять, наприклад, мій батько, він хотів вступать у колгосп. А потом захворів, заболів і всьо, да. В 29-му помер, а він казав, шо, це мама мені казала, шо він хотів вступать у колгосп, во, кажуть, се буде твоє, земля буде народу належать, земля, да, а люди не сопротівлялися в нас. Не соп..як сказать по українськи?
Ну, не чинили опір.
Аа, не чинили.
А мати в якому році в колгосп пішла?
А зразу як організувалися. Мама зразу пішла в колгосп. Зразу.
А колгосп організовували місцеві чи приїжджі?
Ее, сєльсо… ето, як голова ж був, старший, як голова сільсовєта називавсь. І всі люди збиралися до купи, говорили, шо ми підем у колгосп. Вони у нас усі ни, не опір не чинили. А усі.
А таке слово торгсін, чули Ви?
Як?
Торгсін. Там де в місті можна було обміняти їду. Там золото якесь обміняти…
Ааа. Не було нічого.
У Вас нічого не було?
Нє, ніякого золота. Таа, і не чули про це золото. Нє, нє
А в…
Ніхто не ходив у нас, далеко, в місто сємдісят кілометрів.
А в якому рої Ви пішли до школи?
В 33-му.
Розкажіть про ту школу,про дітей, про Ваших однокласників, що Ви пам’ятаєте?
Ну, шо всі голодні були як ми вчилися. Я й не помню, шо ми там, як ми там вчилися, а всі були голодні. Хто прийде в школу, а хто й не прийде, понімаєте? Я знаю, шо я ходила.
А діти тоже пухлі були, в школу ходили чи нє?
Нє, діти не пухлі були. Оце я бачила, шо дядьки були пухлі, а літи не були пухлі.
А якесь було харчування в школі чи не було нічо?
Нє, не було нічо, то яке там, нє.
А нічого не говорили в школі, шо діти померли, ті, які там ходили?
Та в школі так наче й нічо не говорили про це. Їсти хотіли всі і там трошки побули, і йдемо додому. Оце така школа була.
А що Вас там учили, які були підручники?
Я не пам’ятаю підручники, я знаю, шо в нас був Микола Федорович учитель. Микола Федорович це був учитель. І він шось там нас чи підручники, і не було у нас тільки зошити були, зошити були. Я помню шось він приклади були, та, шо в мене були все красним закреслено. Помилки чи шо він находив, все було закреслено красним.
А школа на українській мові була?
Да, на українській, шо да.
А церква була у Вас у селі, церква?
Церква у нас не було, в нашому селі,а в другом селі було, в другом селі церква була.
І не…
Аа, ну я не знаю, ніхто не ходив у нас у церкву. Мама не ходила, ніхто не ходив у церкву. Як вона там працювала?
А не пам’ятаєте чи закрили церкву, чи дозволяли?
Зараз церква працює та. Ходять люди.
А тоді, в 30-ті роки?
Пождіть. Церква була не в нашом селі, а в Касперовкі, далеко. У Касперовкі. Ето, оце ж Громоклей –річка тече, впадає в, ето в Вінгул, і це по Вінгулі аж там була церква, но я не знаю. Ніхто не ходив у нас. Ніхто не ходив у церкву.
А стіки всього десь жило людей, ну ось, скільки тоді людей могло жити?
От,я не можу сказати скільки тоді людей було, от, даже і не знаю. Нє, не знаю за це. За це, даже сказать не можу скільки їх було, не можу.
А тоді після Голодомору багато людей померло, якісь переселенці були у Вас у село приїжджали чи нє? Переселенці після Голодомору?
Нє, аж пересиленці, пожже приїжали, уже, помоєму, після війни, тоді переселенці приїжали, да. А зразу нє, ніхто не приїжав. Всі були на мєсці, всі були на місці.
А, от голод 46-го-47-го років, шо Ви пам’ятаєте про цей голод?
Ну я пам’ятаю, те шо видавали нам, еті, як карточки і по карточкам ми получали хліб. Я пам’ятаю, шо я як получила по карточкі хлібину і я її пошти всю з’їла, да. Таке було, таке, хлопці було у 46-том,47-мом, да. І я ту хлібину з’їла. Он як, тоже, тоже. Голод, но не такий вже, не такий вже ж,як я бачила, не такий.
А як Ви думаєте, для чого той голод у 33-му році був зроблений?
А шо? А шо Ви думаєте? Шоб не було людей українців. От і всьо. Вони хотіли, шоб ми всі подохли і все. Он, шо вони хотіли. А, аякже, який вивод можна зробить? Вони хотіли нас заморить голодом і шоб нас не було. От ті тільки так. Так ми щитали всі, не тільки я, а всі щитали так. А ми, Слава Богу, Слава Богу, бачите чим ми і шо їли, я ж Вам кажу, і траву їли, і сусликів їли, і собак їли. Все. А як? Як людина хоче їсти, так шо?
А як Ви думаєте тепер таким молодим людям, дітям треба розказувати про Голодомор?
Канєшно, обов’язково нада їм, обов’язково. Вон моя внучка, моя внучка знає, а як, да, нада розказувать, нада розказувать.
А потім уже за Хрущова, за Брєжнєва можна було про Голодомор говорити чи нє?
Ніхто нічо не говорив при Хрущові, нє. Шось, а чо я не знаю,шо. Нє, не говорили чи не можна було, чи шо? Я не знаю, не говорили.
А, от, внучка, каже, шо Ви в школі працювали, то в школі тоже між собою всі не говорили? Вчителі не говорили?
Нє, не говорили, нє.
Але ж, по суті, всі пережили той 33-тій рік.
Канєшно, а чо вони, не було такої теми, шоб говорили про Голодомор. Не говорили тоді.
І в інституті не говорили? Так воно було отак замовчувалося?
Я в інституті не була, ето, в технікум називався. Да,ніхто нічого не говорив, а чо я не знаю, не піднімали це тоді. Бо якось уже воно пройшло і тут таке життя, шо вже про друге думали.
Добре, дуже Вам дякуємо, Олександра Пилипівна, Ви нам дуже багато розповіли, нам було дуже цікаво. Дуже Вам дякуємо за інтерв’ю.