1. Місце запису: село Оленівка Балтського району Одеської області;
  2. Дата запису: 01.09.2020 року;
  3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
  4. Респондент: Лановлюк Ольга Пилипівна, 22 червня 1928 р.н., народилася в селі Оленівка Балтського району Одеської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Оленівка Балтського району Одеської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Ольга Пилипівна. Лановлюк Ольга Пилипівна.

А коли Ви народилися?

1928-го году.

А місяць і число народження?

А в іюні. Двадцять втарого іюня.

Двадцять другого липня.

Да.

А де народилися, тут в Оленівці?

Да, да. Тут в Оленівці.

І Голодомор пережили теж тут в Оленівці?

Ой, Боже. Да, да. Всьо пережила тут, всьо. І войну. Снаради носила геть аж на станцію з балки. Отако снаради носила, як діти. Да…

А Ви можете розказати про своїх батьків? Про те, як вони жили до Голодомору? Яке в них було господарство?

Вони робили, Боже, дуже робили. Колхоз же був, тай дуже в колхозі. І хазяйство держали, і корови. Корову держали, не багацько корови держади, мало держали. Свині держали, но. Харашо було.

А Ваші батьки пішли в колхоз зразу, як тільки він організувався?

Да, да, да. Вони з Їлєновки, так, батьки їхні з Їлєновки. І так і вони тут в Їлєновці, да.

А Зілєновка це де?

А це Їлєновка оцьо.

А, Оленівка, Їлєнівка.

Да, да.

А вони не розказували, вони добровільно пішли в колгосп?

Тоді всі йшли добровільно. Тоді ніхто не тягнув. Всі йшли в колхоз. Да, всі. А у войну спалили нашу хату, у войну. І ми після строїли, носили глину із глинища гет аж на плечох, да.

А про Голодомор Ви пам’ятаєте шось?

А чо ж не пам’ятаю. Голод був дуже: вийдеш тако на вулицю, дивишся  —  там лежить людина, там лежить людина. Страшно, страшно було. Моя сестра поїхала в Западну, там мама назбирала тако то простіні, то рушники, щоб поміняти там на шось, о. Та й вона заснула в поїзді і забрали ті вєщі, вона приїжджає без нічого.

Так це було в 1946-ому?

Нє, в 1946-ому..

Чи в 1933-ому це вона їздила?

В 1947-ому. Ну да, в голодовку.

А про Голодомор 1932-33-го Ви пам’ятаєте?

Я не дуже знаю, бо я була мала. Я лиш помню, як мама каже: «Рви буранчик тако». Я це запомнила, решето таке поклала тай каже: «Рвіть тако цейво буранчик, кидайте в решето». Це я лиш запомнила, більше нічого не помню, нє. Я була мала ше.

А чи приходили до вас якісь люди, наприклад, зерно забирати в 1933-му, в 1932-му?

Усьо забирали. Приходили, у нас така во скринька була там у хаті. Боже, вони геть і побили ту скриньку. І шо там брати в нас було?! І всьо позабирали. Да, позабирали, позабирали.

А шо саме вони брали?

Шо лучче брали. Вони не брали таке шось там ледаче чи шо, а шо лучче брали. І гроші требували, да. Ну в нас таких грошей не було, але всі єдно віддавали, шо було. Бо, каже, вб’ємо вас. Всьо.

Це вони одяг забирали?

Да.

А зерно, їжу?

Зерно і корови гет брали. Гет і корови брали. Да, тоді таке було. Сильно було страшне діло. Я не знаю, шо то таке було. Ну чо це вони брали, ну чо? Я тако це не дуже помню. Але тако запомнила, як в нас така скринька була і вони прийшли, ту скриньку перевернули: риються, риються, там шось берут. Мама з татом сидит, дивиться, плачут. Ну шо будут казати? Нема шо казати.

А корови забрали… Це раніше забрали корови? Чи це тоді оте як обшуковували, тоді й корови забрали?

Тоді да, тоді в людей брали корови, ну в нас не було тоді, в наш шось не було тойді корови, а в людей брали.

А куди дівали ті корови, куди їх зводили?

Я шо знаю? Я це, дитино, не помню вже. Це було давно вже. Я, я це не помню. Голодовку 1947-ий дуже заповнила, це дуже запомнила.

А оце як в 1932-м, в 1933-му приходили зерно не шукали вони, не обшуковували?

Брали зерно й усьо. Я чуть лиш помню це. Це я не дуже помню, дитино. Була мала ше в 1933-му.

А чи може батьки, шо от Ви кажете, там бур’янець рвали, а може ходили, куди мати ходила, шоб обміняти на одежу? Одежу на якесь зерно? Чи ходила десь проміняти в місто..

Нє-нє, не ходили нікуди. Нікуди мама не ходила, нє. Усьо сиділи дома, да.

А Ви кажете, що люди мерли. А багато мерло людей в селі?

Боже, багацько мерло. Прямо тако повиходимо — там лежит покойник, там лежит, там лежит. Ц е в 1947-му.

А в 1933-му?

В 1933-ім я не дуже, дитино, помню.

Не дуже помните, нє? А в 1933-му кудись тих людей дівали? Їх звозили, збирали чи вони ото так тут лежали…

Я не помню, дитино, я була ше мала та й нічого не помню. Я лиш запоснила це шо, як приходили до нас і ту скриньку перекинули і рилися там. Оце я тако запомнила, а так я не запомнила нічо.

Ага. А з вами жили чи бабуся? Чи дідусь чи батьки жили самі?

На Мушнях жили. Уже татова мама жила на Мушнях, да. А тата не було, бо вмер уже. Татів тата, да. Це вже дід, прадід уже мій, да. Та й вони жили на Мушнях, а ми тут жили в Їлєновці. Там коло магазіна була наша хата.

А в вас з хати не забирали? Не розкуркулювали? Нічо такого не було?

Я це не помню, дитино, може й розкуркулювали. Я помню, як я була мала ше в 1933-му году. Я не помню це. Я лиш помню, мама каже:  «Рвіть буранчик!», то ми рвали, так го кидали буранчик, бо це їсти, да.

А з Голодомору у вашій родині ніхто не помер? Всі вижили?

Нє, нє. Ніхто не помер, нє.

А скільки дітей у Вашій родині було, у Ваших батьків?

У мами було семеро дітей. І тоді була якась болєзь, такаво як це тепер, і четверо дітей вмерло, а нас троє лишилось. А четверо вмерли. Їдна даже було її шість год, а ті малі вмирали, а їдна вмерла Ликєрка, шість год було. 

А як її звали, Ви пам’ятаєте?

Ликєрка, Ликєрка.

Ликєрка. А тих решту дітей?

А ті я вже забула. То два хлопчика, їдна сестричка. Дві сестрички було і два хлопчики.

А коли це вони померли? В якому році вони померли?

Ну, я яком году, в 1933-му.

Так це може вони з голоду померли?

Нє, тоді болєзь якась була. Тоді якась болєзь була і вони вмирали.

А як та болєзь звалася?

Я не знаю, я не помню вже, дитино…

То це четверо померло, да? Лікерка була ця страшою, да, дитиною? 

Да.

А хто лишився? Ви кажете, було семеро.

Ну лишилась я, моя сестра лишилася з 1924-го году і брат лишився з 1930-го. Ну їх уже нема, вони повмирали.

А як звали сестру з 1924-го року?

Сєнька і Петя.

Сєнька і Петя. Так її і звали, Сєнька, чи якесь на ім’я повне було?

Сєнька, Сєнька, да. Ксєнька. Назвали онучку її Оксанка. А моя мама тай дуже плакала, хтіла, шоб вона назвала так, як бабу, Катерина, а вони не хтіли, тай Оксана назвали. 

Так Сєнька — це типу Оксана?

Да.

Ага, зрозуміло.

Ой, нема-нема. Боже, Боже.

А батьки не розказували Вам, що оці діти Ваші брати і сестри, то вони в 1933-му померли, да, вони казали?

Нє, брати й сестри…

Ну оті, шо від болячки, шо Ви казали, від якоїсь хвороби… 

Либонь, вони не в 1933-му. Мені здається, шо та болєзь була в тридцять второму. Тако якось уперед.

В 1932-му..

То-то, но я не помню, но я знаю, шо вони вмерли тоді. Бо тоді була якась болєзь. А шо за болєзь?

Це шо тиф?

А шо за тіф, ні…

Тиф, ні?

Кір, кір, казали.

Кір? Від корі померли, да?

Да, да. Від корі померли. Троє померло… четверо померло, а нас троє лишилось.

А чи були в вас тут активісти? Не розказували, хто це ходив по хатах, оці, Ви казали, приходили в скриньки рилися, хто це за люди були?

Я не знаю, шо я тоді мала була, я не знаю, шо то за люди. Чорті такі, бандюги якісь. Та бандюги…

А після вже пізніше батьки Вам не розказували нічого, шо була голодовка, шо голодували?

Нє-нє, раньше вони… Нічого не казали нам. Чи була колись голодовка, чи не була…

Ну про 1933-ій Вам нічого не розказували, нє?

Тако розказували, але шо мучилися, да, шо голодували дуже. Канєшно, раз вже буранчик рвали і їли, то шо вже? Наверно, може, посуха була, абошо. Ось де як у нас зараз, шо робиться.

Ну так, а якшо ви кажете, шо приходили і забирали. І корову забрали, і зерно забрали…

Це не в нас забрали корову. В нас не забрали.

Ну в людей.

В людей, в нашому селі, да.

А зерно у вас забирали чи ні?

Я не помню, не помню, дитино, нічо. Я вже не помню і тепер нічого.

А чи є в вашому місті, можливо, пам’ятник жертвам Голодомору 1932-33-го років?

Нє-нє, нема нічого.

Ніхто нічого не розказував… А Ваші ровесники не розказували Вам про свої родини? Чоловік Ваш?

Чоловік…чоловік той мій з Їлєновки, да. Він цей, він такий у мене був розумний сильно. Його вибирали три рази предсідатєльом сєльсавета. І після був кладовщиком у полі і цей він медаль Леніна, орден Леніна получив, о. Бо я получаю пєнсію і в мене в селі тоже одна получала орден Леніна, така Олька. «Біжіть, там вам пенсію дадуть більшу за цей орден», як уже дід вмер. Я пішла, то пієсят рублів дали. Ну це тоже були гроші колись, не то шо тепер, о. Мій дід дуже робив тяжко. Хату тато його ше построїв, це ми живемо. Тато його ше построїв.

А він не розказував, Голодомор він не пережив?

Переживали, вони з того переживали, голодували. А шо, вони в селі жили тут у Їлєновці.

Ніхто не помер в них від Голодомору?

Нє-нє, ніхто не помер ніхто в них від голоду. Тай таке.

А як Ви думаєте, чого в 1933-му був Голодомор?

А я думаю, мое сухо було. Може посуха була, або шо. Ну чо? В Западній було всьо, бо  їздили всі туди, шоб картоплю або шо заміняти там, да. То там не було голоду, а в нас був.

А Западна ж тоді в радянський союз не входила, Ви знаєте?

Я знаю, я знаю, да.

То була інша держава.

Треба, шоб і тепер був Радянський Союз. От було б дуже добре, шоб був Савєцький Союз, да.

А чим тоді було хорошо?

Чо було харашо? Хліб був дешевий, їдемо в Балту — всьо дешеве. П’ятнадцять копійок, десять. Ви шо шуткуєте?! А тепер дай 20 рублів за 7 кілометрів. 20 рублів, бачиш?

А от Ви кажете, Ваші батьки пішли в колгосп працювати, то їм там гарну заробітну плату платили? Батьки, коли ще в 1930-их пішли.

Но я не помню чи платили, чи не платили. Ну, наверно, платили, а шо ж?

Ну, а тоді ж, коли голодували, тоже був Радянський  Союз, коли була голодовка.

Ну, да, була голодовка, радянський союз був. Але, видно, не було капіталу помогти людям, да. О то казали, що Радянський Союз закрив церкви. А чо він закрив? Бо вони пішли в церкву, сильно всьо в золоті було, а він той якийсь керівник тай каже: «Давай це золото, ми поможем людям вижити». А він не дав, батюшка, каже : «Нє смєй брати!» От і всьо, ага.

А церква, була у вашому селі церква?

Да-да.

А її не закрили, золото не забрали там?

Церква була тут, де клуб у нас, да. Тут була церква велика така, а тепер уже мала там на горі. Я не ходю вже туди…

А в 1933-му, 1934-му і пізніше церква працювала?

Да-да.

Не закрили церкву?

Нє, нє, нє, в нас не закривали церкву, нє.

А свята: Паску святить, Різдво розрішали празнувати таке все?

І шо празнували.

Ага, а дітей хрестить розрішали?

Га?

Дітей хрестить розрішали?

Нє, їздили-їздили, хрестили.

Так це було розрішено чи це тайком робили?

Нє, не тайком, не тайком робили. Я знаю, шо не робили тайком.

Ага. А у Вас діти хрещені? 

Да.

І Ви тут у своїй церкві хрестили, да?

Да, да. Я вінчалася з дідом тоже.

А у якому році це було?

В 1943-му. Віддавалися, я віддавалася в 1943-му.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду