- Місце запису: смт Козелець Козелецького району Чернігівської області;
- Дата запису: 21.11.2005 р.;
- Хто записав: Орищенко І.О.;
- Респондент: Кужель Наталія Степанівна, 15.02.1926 р. н., народилася в селі Жовтневе Прилуцького району Чернігівсько області;
Під час Голодомору жила в селі Жовтневе Прилуцького району Чернігівської області.
А в 1932-1933 році, або в 1946-1947 рр був голод?
Я ще ж була малою, так шоб дуже подробно розказать я не можу.
А вообще був голод?
Був голод, канешно, потому шо от я тільки помню, шо дуже тоді хотілося їсти. От помню це я хорошо. І помню, шо ми рвали клєвєр, це вже було, навєрно, літом. А голод в основному ж був зимою, навєрноє. Мама товкла їх з чим-то і пекла хліб, який там хліб називається. І оце я помню, шо він був дуже горький. Гіркий був дуже оцей хліб. Оце так.
А шо могло бути причиною голоду? Неврожай, засуха, чи забирали все?
Ну, моя мама казала, колись уже, коли мені розказувала, вже я питала так само, як оце ти, коли я вже підросла, шо причиною був, шо багато давали завдань селянам. От одне завдання дадуть, виконає, казала моя мама, виконав одне – друге дають, третє. А як уже зовсім. А це з целью того, шоб в колхозі, навєрно, шли.
А єслі у людей одбирали, то хто це дєлав?
А?
Хто це робив?
Ну, це були активісти села, от. Ну чи може комуністи, чи активісти села. Я це не можу тобі зараз сказать. Факт тот, шо були організовані групи людей із бідних селян, які уже ходили і забирали хліб. Збирали хліб, як налог. А як уже не людина не могла платить, то просто заходили і шукали хліб. Думали, шо ховали хліб. Відомо, було завдання таке на сільраду. На кожен той, на кожен хутор, на кожне село було завдання. Це не просто люди од себе робили, я так думаю. От. Це було відомо, зверху ж, од правітєльства чи од чого організовувалося, так.
А чи були винагороди від влади на донесення на сусіда за приховання зерна?
Зерно всюду, не тільки тільки на городах шукали. Шукали даже в хаті. От. Пол же земляний на Україні був. Отако. Такі були тії, дах штрихаєш чи в хаті, де-нібудь. Шукаєш. Оце я бачила, коли шукали. А на городі то ж я не знаю там. Шукаєш на городі. Всюду шукаєш. Уже й нема чого давать, а їм дають завдання.
А у них були з собою якієсь документи, розришенія?
Навєрно ж були. Це ж од сільської ради робилося, не просто люди як-то. Навєрно ж були, а як же не було.
А людей аристовували там, чи засилали, чи ні?
Ну кто… Да. Кто не мог уже платить, так аристовували, зсилали, кто не хотів у колгозп іти. І не тільки хто не хотів, а багато. Щітаєш за куркулі. Він куркуль. Вот так отказувалися. Так шо, да. І даже мама мені колись. Даже пісня була така.
Соловки. На Соловки зганяєш.
Соловки, Соловки, дальняя дорога.
Серце мліє, грудь болить,
на душі тривога.
Це про Соловки була така… Пісня у людей.
А люди, які приходили, у них було з собою якесь оружиє? Зброя у них з собою якась була?
Про це я не знаю, Іронька. Не знаю. Я не можу сказать, шо було оружиє, я можу тільки сказать, шо да, може.
А люди якось защіщались?
Селяни?
Да.
Хто його знає. Я не знаю. Мала була дуже, шоб зрозуміть. Понімаєш?
А можна там було шо-небудь заховати? Там продукти, зерно, овощі?
Да, навєрно, є якто люди могли ховать. Хто ховав, хто не ховав. Закопували ж. То в землю закопували, то ще де-то ховали, шо не находеш. Люди ж як-то зберігалися. Кажда людина що ж хоче зберегти собі, так же? А про це я ж дуже мала була, щоб понімать шо-не-будь. Я тільки зрозуміла, шо їсти хочеться. Скільки, шість год дитині на той. Чим ми спаслися, не померли… Мамина сестра в Малій Дівиці вони жили, от мамина сестра Тетяна. У неї було ж це тоже четверо дітей чи п’ятеро. І вони жили в Малій Дівиці. І коли батько мій поїхав в Прилуки, і в артіль оце, Пирятинська артіль була, організовувалася така для значить вербували людей на строїтєльство Горьковського автозавода людей. Ну так мій батько в цю артіль завербувався. Сімйою значить їхали і приглашав, оце ж приглашав і сестру мамину, тітку вже щітай. Вона хотіла їхать, а чоловік не хотів. От. Ну вони і померли з голоду. Вони померли з голоду. От. Осталися тільки старші дві дівчини. Ну вони. Одна і тепер ще жива, в Малій Дівиці, Галя Воронцова, а Євдокія вже вмерла. А батько і троє дітей, тойсь не батько, а вже дядько, і тітка оце умерли з голоду і троє дітей померло.
А от люди приходили, то скільки їх приходило? І може імена їх ізвєсниє?
Не знаю. Це вже нада було питать знаєш яких людей? Старших якби це.
А де можна було заховать якієсь продукти?
Це вже таке дно заховать продукти. Хто як мог. Чи ховав, чи не заховував. Понімаєш? Ну де можна заховать? Закопували дєствітєльно на городах, навєрно ж. Закопували на городах. Бо в хаті можна все ж найти.
Тим, хто йшов до колгоспу, якусь їду давали?
Не знаю, точно не скажу я, Іронька, но, я так думаю, шо навєрно тих…тім давали вже роботу і за трудодні. Я тільки знаю, шо мала з старшим братиком Андрєєм хоодила в совхоз і уже совхози були, полоть буряки. Бачиш, весною вже полять буряки. І от там як норму виробиш, значить давалась пайка хліба і як-то гроші платилися. Отак. А братик мій, цей Андрєй, був не дуже, років 12 йому навєрно було. От. Ну мама брала дві норми буряків прополоть, і дві норми хліба получаєш. Андрєй же не мог зробить цю норму, приходилося матері йти. Скільки він зробить і мама допомагала. Получали дві пайки хліба. От. І навєрно ж гроші платили. Приносили нам одну пайку, ми будем уже вечером, а вони одну пайку обідали, бо нада ж їсти, що робить.
А забирали тільки продукти, чи там і другіє вєщі забирали, одяг, ще що?
Не можу сказать, шо там забирали. Вєщі? Може й вєщі. Не знаю. Я цього не скажу.
Що таке закон про 5 колосків?
A?
Що таке закон про 5 колосків?
А, колоски от за колоски, я пам’ятаю колоски. Колоски ми уже собирали, колоски уже, навєрно, це тоді на полі собирали колоски, і коли ми набірали колоски, то проганяли з поля. Це чи може колхозне вже поле було, от, бо я знаю, шо ми з братиком з Андреєм, і ще з меншим і Толіком, ходили з торбочками збирали колоски. Уже все було убрано і помню, що закричали однажди було. Колоски ті собірали, тоді отож мели і варили, там шо робили з тім зерном, чи може трохи і той, і в ступі. Їли те зерно, шоб зварить. Пшениця, рож. Тоді помню, шо ми і збирали, і оглядалися кругом, братик може й старший оглядався. І от однажди помню, шо на лошаді появився мужчіна, і так лошадь гнав, шо ми бігли, бігли і де-то чи в канаву упали, чи куди-то, шо він перскочив через нас на лошаді. Оце не помню дуже злякалися ми і проїхав мімо, а ми вже дуже злякалися. Так шо як колоскі, хто збірав, так тоже проганяли, не давали.
А там остатки якіх-то буряків, моркви можна було собірать?
А? Я про це не скажу, бо не знаю.
А хто охороняв поля, всякіє комори?
Хто? Навєрно, колхозніки уже ж були. Уже ж колхози організовувалися. От. Колхозніки.
А люди хотіли йти в колгосп? Вони йшли добровільно?
От не всі хотіли. Оце вся борьба відісо йщла, розпространявся такий слух: все буде ото-як Шолохов описує, от й тепер уже ж той, шо буде все общє таке. Розпускали всякі слухи. От. Обобщали і скот, і все обобщали. Ну навєрно о том, і борьба шла, шо не всі хотіли. Оце було дуже відомо нове для людини.
А людей заставляли? І як?
Ну, уговарювали может, заставляли, може страхали, я про це не можу тобі розказать. Це можу я тобі тільки щас прєположить.
А де люди ховали там коров, свиней, шоб їх не забирали в колхох?
Може й ховали. А як же. Як не хотіли, так, ховали. Ну, в колгосп вступали і обобщали корову. Як дві корови, дак корову оддавла. Це моя мама казала так. От. Обобщали. Нада ж як-от організовувати ферми і так дальше. Отак.
А коли імєнно приходили люди забирать продукти?
Приходили. Бувало, шо заходили до нас в хату мужчіни і ми сиділи обідали: отако зайшли, дак шо хліб побачили, так і хліб забрали. Півбуханки тоді хліба. Так шо такого я не можу більше сказать. Те шо в пам’яті осталося, так от і все.
А скоко раз приходили? Багато раз приходили?
Навєрно ж приходили. Як тільки були нові завдання виконать, от, чи грошима, чи тим, чи зерном, так і приходили. Розносили, відімо, ті ж повєсткі налоговиє і приходили. Через деякий час збірали. Так же воно должно бить.
А коли люди почали умирать з голоду?
Коли, хто його знає, коли. Ну в основному весною пагано. Моя мама казала. В основному весною, коли все кончається. З осені це нічого не було. А весною, як уже забрали все завдання, зерно, тоді уже було погано.
А за сиротами хтось заботився?
Про сирот держава, відомо, заботилась про сирот, бо я оце ж двоюрідні сестри, батьки ж умерли, а двоюрідні сестри ті остались старшеньками, так їх забирали в дєтдом.
А люди одне одному допомагали? Ділилися продуктами?
Нема чим було ділитися. Як же ділились? Каждий собі беріг, як його немає. Як же тії.
А що, ми напримєр, їли? Які рослини? Які рослини їли?
Це ж лободу вже весною їли, клєвєр, цвєткі. Їли ну от полову. Їли зернову оце із.
А якихось птахів їли?
Ну, не знаю. Виключи. Криси, так ми їх палками били, но не їли. Крис не їли, не скажу.
Можна було шось в городі купить, помінять?
Ну, можна було. Особєнно. Я знаю, шо мама моя казала колись мені, шо у неї був хрест золотий, сережки золоті, обручальне кольцо золоте, от. І на золото давали муку. Зібрали золоті речі. Знаю, шо мама оддала ці всі вєщі, от і взяли пуд муки, дали, о. Ото ж тобі, ота мука пішла на то, шоб піддержать жизнь своїх дітей в сім’ї.
А в городах голодували?
Навєрно, голодували в городах, а як же ти думаєш. Як в селі немає, так і в городі не буде появляця
А багато в селі людей вмерло?
Не знаю. Не скажу, Іронька, скільки вмерло, но умірали люди.
А не було таких випадків, шо людей їли?
Росскази так чули, ну а в нашому відімо селі мама моя не казала цього, шоб хто-то їв. Не казала.
А тим людям, шо померлих ховали, їм платили шось?
Платили, раз усе оце є сєльский совєт організовував похорони, а як же. А може й не платили люди, так в селах так ховали ж. Це вже такой долг: ховать людину.
А десь було організоване мєсто, шоб їх ховать, якесь чи кладовище?
Кладбіще навєрно ж було, і осталося. На кладбєще ховали.
А їх поминали там на якісь празнікі?
Ну, хто остався рідний, канєшно ж поминали, як хто остався живий, а як же. А так же, шоб як-то общі поминки, не було навєрно ж. Я цього вже просто прєдположить можу, а не знать.
А раніше їх там в церкві можна було поминать, чи всі церкви закривали?
Всі церкви були закриті. Не знаю я цього вопроса.
А була в селі церква? Була?
Раньше була вона, я ж не знаю цього, Іронька. Це ж уже моя мама тобі сказала, а я ж не знаю. Знаю. Ми знаємо по історії, що закриті були церкви. Закрилися церкви.
А допустім, сучасна молодь, вона знає про це голодомор?
Оце молодь, шо це ви? Шо вже нема люда, значить щітай як я мало знаю по разказам же батьків же ми узнаєм оце в пятидесятих-шестідесятих годах. Ну так уже це поколєніє більше про отєчєствєную войну. Вітчизняну войну знає. От, і годи того, уже ж воєнні годи, страшні, важкі, і голод, і холод, і все на світі, от так-то прєодолєвалі, а так уже ж ти не знаєш, напрімєр. Не знаєш. Так же? А уже наші діти оце, напрімєр Валєрій, Люда, от, уже ж вони не знають про голод. Вони може ми їм розказуєм уже про Вітчизняну війну, от. Отако. Так шо голод це бачиш, відійшов уже в історію, но до чого його підняли зараз?
А люди, які померли з голоду, їм якісь пам’ятники встановлювали?
Пам’ятники? Ні, такого не було. По-моєму, такого не було. Моя мама мені не розказувала. Ховали, як обично людей, хрести ставили, а пам’ятники – це ж тепер начинають піднімать те питання.
А що це було за Торгсін?
Це торговля оце ж якраз Торгсін здавалися золоті речі. Всі драгоценності приймалисяв Торгсін і за..ну давали муку, хліб, отако. Муку давали в основном. Продукти. На продукти принімали. Оце золоті речі. Я ж про це тобі тільки й сказала, шо мама моя все оддала, шо в неї було золоте. От. Цепочка золота, хрест золотий, серьожки золоті. От. І все, шо золоте було в єї, так здали, і одержали муки. Це пуд там, чи два, чи не знаю вже скільки, факт тот, шо здали все, шо було.
А хто був у цьому всьому виноватий?
Ну виноватий. Не знаю хто виноват. Люди всяко цінили, хто виноват. Цінили, канєшно, навєрно ж совєтскую власть, хто був сослан, і так дальше. Хто його знає, як воно тоді цінилося? Це ж ви зараз з нашої точки зрєнія можем оцінювать по-другому. А тоді, ж спасалися, хто в колхози здавалися. Ну уже через год стало лєгчє. Уже на там стало урожай же був уже другий, уже завдання відімо не такі були, уже стало на Україні лєгчє. 34 рік уже став легший, вже люди мали хліб, от. А це 32-33 оті роки важкі були. Хто спасався.. хто оставався, у когож може і були продукти. Це ж таке діло, всі однаково не можуть буть, от. Не можуть буть однаково всі. От і зараз, напрімєр: одні так живуть, другі так живуть, так же?
А всі на селі голодували?
А?
Всі голодували?
Виключіла? Бабушка казала, шо вони не голодували, потому шо по-разлічному люди живуть. От як колись ми коли розговарювали, так вона каже. Понімаєш? Я ж тобі казала, шо батько із братами поїхав в Глухов, там на камєноломнях тоже платили гроші і можна було купить муку. Мука нужна була для хліба. Понятно? Так шо шоб сказать, шо всі голодували, всі умірали – ні. Не всі. У кого як получалось. Ну багатьох. Багато голодували.