- Місце запису: село Чоповичі Малинського району Житомирської області;
- Дата запису: 23.07.2003 р;
- Хто записав: Павленко Ярослава Ігорівна;
- Респондент: Кушнірук Катерина Степанівна, 1924 р.н., народилася в селі Чоповичі Малинського району Житомирської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Чоповичі Малинського району Житомирської області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору)
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?
Пам’ятаю голод 1932-1933 років.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
Великі податки були, але сплачували всі продуктами, в основному зерном. Віддавали насіння буряків червоних, давали овес, кукурудзу.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Приїжджали до хати забирали зерно. Присилали людей до нас на село, до кожної хат. В день могли обійти хат з десятеро.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?
Доносили і на нас. Тим, хто наклепував давали мерзлу картоплю зерно – то ні. Страждали більше куркулі. У нас було багато зажитних сімей. Королюки, Михальові. Всіх їх з сім’ями виселили. Так ніхто і не знає до сих днів, що з ними і де вони ділися.
Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Ніхто не показував документів. Ми жили в кінці села біля річки. До нас прийшли в останню чергу. Ми знали вже, що забирали все.
Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Били людей, хто супротивився. Висилали. Найбільше боялися висилання. Багато дітей залишилися сиротами, бо батьків засилали. Старого Михайлюка вбили прямо на очах у жінки й дітей.
Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?
Без зброї вони й не ходили.
Як люди боронились?
Ніхто не боронився, боялися смерті, більше, ніж голоду.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Можна було ховати зерно, навіть м’ясо вбитих тварин. Ховали далеко від села в лісі. Село наше оплачене хащами було. Місцеві, особливо люди, що працювали в лісі, знали ліс як свої п’ять пальців.
Хто і як шукав заховані харчі?
Продрозвєрстка шукала. У тих, у яких знаходили заховане, люди й у дворах ховали, то зразу арешт і на вислання, не дивилися, що купа голодних дітей у хаті.
Скільки їх приходило до хати?
Загони озброєних приходило і серед ночі і вдень. Чоловік 6. До нас то прийшов сам голова колгоспу і четверо чи п’ятеро з оружжями. Забрали все. Мати зварили лободу тоді, а нас семеро малих, то один хотів вилити на двір, але голова нам не дав зробити це, пожалів дітей. Мати погрожували, що нехай наблизяться до їжі, то вона вб’є його, хоча і поплатиться за це.
Де можна було заховати продукти харчування?
Ховали в криниці. Батько забивав досками поріг, а під цим ховали курей порубаних, зерно, буряку, капусту – небагато на дев’ятерох чоловік в сім’ї.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали, щоб люди хоч якось могли обробляти колгоспні поля. Вдома їсти не було, а робить заставляли. Це була гаряча вода і ледь видно мерзлу картоплю. Потім і варену гречку по жмені на кожного. Забороняли нести цю їжу додому.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
Забирали все: ложки, тарілки, горшки. Забрали в нас ступу. Мати понавчала нас вишивать, а брати добре справлялися з дерево: відра робили, вилошники, ціпи – і це забрали все.
Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
На зборах колгоспників голова казав про цей закон «п’яти колосків». Знало все село. Вбивали, арештовували. Збиралися дорослі, діти не ходили на поля по колосся. Мати теж ходили туди разом з своєю сестрою. Тітка мала 10 дітей. Годувати не було чим. Не пам’ятаю чи приносила мати колоски чи ні.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Про колоски даже мови не вели, це – смерть. Залишки городини теж саме. Умудрялися люди якось збирати, їсти хотілося, а вмирати ні.
Хто охороняв поля і комори?
Поля охороняли панкові. Комори охоронялися людьми з колгоспу. Хоча в тих коморах зерно гнило, а люди вмирали з голоду.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Хто? Ніхто не хотів.
Чи змушували йти людей в колгосп?
Змушували, ще й як змушували йти, малих дітей змушували в поле йти. Матір, тітку, бабу мою силою гнали в свинарник. Батько і дід робили в полі косарями. Помню, мати з старшою сестрою моєю, земля хай їм буде пухом, приходили вночі з поля, голодні, втомлені, а ми годувалися самі як могли. Батьків днями вдома не було. Так і померло четверо малих дітей від недогляду.
Де переховували худобу?
У нас була одна корова і стара кобила на три сім’ї: материної сестри, батька, братів двох. Корову зарубали, а м’ясо швидко розділили вночі в лісі поховали на печещі за 4 км від села. Кобилу кволу забрали. Люди ховали худобу, але вбиту вже, м’ясо.
В який час ходили забирати у людей зерно?
Вдень, щоб гарно шукалося. Набігали зі зброю злодії. Навіть грабували самі продзагони.
Скільки разів приходили до хати?
Не більше двох разів до нас. До середняків: Сорокіних, то, мабуть, раз сім.
Коли почали люди помирати від голоду?
Не зразу. Пізніше, то вже гинули, де присів там і вмер. Люди просто падали, на полях, на дорогах.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Сироти мерли перші. Багато дітей ходило попрошайками по селах. У селі Кип’ячому був монастир, то там деяких годували. Держава опікувалася? Де там бачили таке.
Хто не голодував в селі і чому?
Хто зумів сховати той і вижив.
Хто зумів вижити?
У кого були родичі, той виживав. Хто сховав хитро теж вижив. Хто жебракував міг прожити. Все одно таких мало.
Чи допомагали люди одне одному виживати?
Помагали сиротам, дітям, які ходили по хатах і просили що-небудь попоїсти. Старим людям теж давали, хто що міг. Чужі мало чим ділилися. Малі брати теж ходили в чужі села жебракувати. Цілими днями ми як прокляті шукали, щоб поїсти.
Які засоби вживали до виживання?
Ховали їжу, шукали їжу, жебракували.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Родичі допомагали, без них, мабуть, і я б померла.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Як і всі, ми їли лободу, сички, ягоди всі, коріння хріна, з корнів мало що їли. Збирали дикий мед.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Кору не їли, листя то їли з липи, вишняки, жолуді терли, каштани споживали, горіхи.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Доходило і до крис, мишей. Ловили кротів, ящерок, ловили раків, наша річка, якої вже нема давно багата була рибою. Потім ловили рибу, полювати було строго заборонено. Карали тюрмою. Все одно тихенько ставили лопушки для зайців, тетерів.
Чи можна було купити чи виміняти в місті?
Їжі в місті виміняти, навряд чи. Ніхто з тих кого пам’ятаю в місто не їздив. Навпаки в село ще приїжджали, що не вмерти з голоду в городі.
Чи був голод в місті?
Був. Голод вєздє був.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
Багато. Особливо старих і дітей.
Чи відомі випадки людоїдства?
Ой! Багато було. Їли людей люди. Від голоду вже і розум висох. Оце матері їли дітей. Був випадок і не один: на селі жила сім’я Кодивигарів: мати і батько, а скільки дітей не знаю – чи двоє чи троє, то коли люди падали від голоду то вони затягували в двір і рубали на м’ясо. Хата стояла віддаля і всі, хто хотів переночувати йшли до них і в селі знали про це, навіть відсилали туди, поки хтось не побачив у чавунах юшки з людської голови. Знайшли в них і костє в погребі від людей. Таких забирали, куди не знали, але казали, що прямо в лісі їх і розстрілювали.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили на місцях, де хто мер. Копали яму, аби не смерділу, деяких спалювали.
Чи платили тим, хто займався поховання померлих?
Ні.
Чи відомі у Вашому селі поховання людей, померлих від голоду?
Є на старому кладовищі. Але я не бачила. Ми свою матір і батька, діда, сестру материну, моїх чотирьох сестер. Ховали кого в дворі, а кого на кладовищі, яке згоріло під час 1941 року.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Я поминаю і люди теж, хто знає і пам’ятає.
Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?
В церкві згадують. За радянських часів ніхто і до церкви не ходив.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Є церква. І була.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Де-не-де. І то, мабуть, чужі поставили, не знаючи хто де.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?
Розповідала дітям, а онукам мало треба це їм. Це страшно. Нехай живуть як хочуть, від голоду вони не помруть, хіба що від болячки якоїсь.
Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
Наша влада і ніхто більше, хотіли щоб ми повиздихали (померли) і не було б слідів.