- Дата запису: 31 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Бохоники, Вінницького району, Вінницької області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Курдецький Борис Олександрович, 1927 р.н., народився в селі Симони, Ємільчинського району, Житомирської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у селі Симони, Ємільчинського району, Житомирської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як Вас звати?
Мене звати Борис.
А по-батькові?
Алєксандрович.
А прізвище?
Курдєцкий.
Коли Ви народилися?
Я? я то точно не знаю, я не в курсі дєла.
1927-го.
Я в дєдомі був. Мене здали в дєдом. Я малінький був. Чотири году було як я попал в дєдом. Потому шо, обшим я розкажу зразу як воно получилося. Розказувать?
Да-да.
Вопшем я родився Житомирська область деревня Симони. Ну родився там. Батько, мама, сестричка була, і я. Харашо жили потомушо мій батько спеціаліст був хароший. Хорошо жили, но став 33-ій год. В нас вдома шо було. Корова була там свиня була, дві вівці були, кури, ну всьо… зерно батько заработав. І в одно прекрасне время полягали спати у хаті. І тут в три часа ночі шось свєт крапкий вдарив в вікна к нам. Ну батько вскочил і говорить «наверно, пожар». А потом посмотрєл хорошо і говорить «машина фарами вдарила прямо». І такі фари сільнії. Ноч. Три часа ночі. Вдарили цими фарами. Із машини слазить п’ятеро чоловік. Злізли. І давай откривать. Ну в сарай, ну шо єсть. В нас була корова, свиня була і двоє овець, ну кури шо там були. Ну батько хорошо жив. Чого? Он хароший спеціаліст був. Він міг всьо робити. От примєрно, сапи там людям. Усьо робив людям. Ну йому усно давали люди гроші давали то то, то то. Но він багатенько жив. Так вони освятили по сараю зразу. Узнали шо єсть. Їх п’ятеро. І потом стали в двері стукати. «октривайтє, откриваєте, бо розібєм двері». Ну, батько схватися бистро покуда вдівся і тільки відкрив двері. Вони ввалюються вперву очерідь шо долають, хватають батька з`язали його, з`язали і в машину. І не вилазь з машини. А самі стали в кучку і договорюються шо робити. Якийсь в них там був старший чи шо і говорить так «свиню» там коні були в нас «запрягайте коні у віз». Трьох оставили на вулиці, а два увійшли в хату. Забирать всьо стали. Тє з вулиці грузять на подводу. Свиню погрузили, а до возу прив’язали корову. А ці двоє в хаті стали забирати всьо до зерна, стільки там в батька зерна було, забрали всьо зерно. І скриня барахла всьо шо там було лутше позабирали, порозкидали. Я ото маленький був чотири з чимось роки, но всьо після їх… шо не нада порозкидали по хаті, позабирали. І стали грузити дві вівці ці, одно погрузили, а хотіли друге… і на овечку кинулася мама «ходьби для дітей пожаліли», а він говорить «нічєво я не оставлю, ану давай отсюда». Вона схватила цю вівцю говорить «я не дам». Ну так він її ногами як став бити, ногами сапогами. Вона впала бідна… ну вони погрузили всьо ісключітєльно і батька, і корову прив’язали, і ці дві вівці, і в погрібі картошка була в мішках. Вопшем очистили повністю. Погрузилися і в’їхали. Сперва поїхали машина, а за машиною їхали… позабирали всьо, порозкидали і батька забрали. А мама валяється кричить вони ж її побили сапо гами. Она говорить: «Я для дітей оставлю», а вони говорять: «Нічого ти не оставиш, ми всьо забирем». Позабирали всьо-всьо. І поїхали самі. А ми з сестричкою осталися. І мама ця бідна. Ми приподняли її, положили на кровать, вона вже стати не могла. Вона аж до самого утра, а утрічком вона померла. Померла, і двоє чоловік прийшло замотали її в рядно, не труну, а в рядно… і понесли, куди вони її понесли, я не знаю. Но понесли мертву уже, а ми з сестричкою осталися. Осталися, нічого немає їсти, так ми ходили просили по станції, по хатам ходили там. І прийшли на станцію, а там нас миліція здала в дєтдом в Любар. Здали нас з сестричкою в дєтдом. Я з нею у дєтдом там трохи побув, та я ше менший, а вона більша. Так сестричку більшу там оставили, а мене одправили в Яневу в дєтдом. Чули таке?
А який це район, яка це область Яневе?
Яка область? Житомирська. Нас одправили з сестричкою в Любар, а потом мене в Яневе, а вона так там в Любарі і осталася. Скільки я там побув я не знаю. З Яневе мене одправили в Кам’янець Подольськ. Кам’янця Подольського мене одправили в Браїлов. З Браїлова мене одправили станція Дубля деревня Соболівка. Таке чули? Тоже нє, дєдом.
Де це Соболівка?
Соболівка, вона тут.
У Вінницькій області?
Га?
У якій області?
Помоєму Калиновка чи шо. Любар. Нє, не Любар, а Соболівка. У Соболівці в дєдомі я пробув до 14 років.
Село як називалося, де Ви народилися у тій Житомирській області?
Шереметка.
Нє, Симони.
Симони.
Я родився? Симони.
А батьків як звали?
Як батька зовать?
Макар.
Макар.
А мама я не знаю як.
Не знаєте?
Нє-нє. Потомушо я…
Йому в дєдомі дали іншу фамілію і інше ім’я. Коли батько в Краснодарською краї, коли його репресували потом коли його звільнили не міг ніяк найти його.
Вам поміняли фамілію?
Да, да, в дєдомі поміняли. Хто мені дав це Курдєцкий Борис Алєксандрович я не знаю, но я так і рос з ним.
А як справжнє Ваше ім’я і фамілія, Ви знаєте?
Знаю.
Скажіть нам.
Мене Андрей вот, фамілія Сокирчук.
Сокирчук?
Сокирчук.
І по-батькові Макарович.
Макарович?
Га?
Макарович по батькові?
Зараз Курдєцкий.
А сестру Вашу як звали?
Маня. Нє-нє.
Марія.
Маруся. Маруся звали.
Вона старша була?
Старша за мене.
Це вона якого року народження?
Хто я?
Сестра?
Сестра? 23-го.
А сестра Вас потім знайшла?
Нє-нє. Ето я їх найшов.
Батько коли помирав, то взяв з сестри слово шо вона його розшукає. Бо вони його шукали по всіх дєдомах. А його ж з одного дєдома переводили в інший. І вона написала в передачу на радіо «Жди меня». І вони якраз написали. І якраз так сталося, що листи в них якраз одночасно прийшли. І по цих листах, по деяких воспомінаніях вони оприділили шо це може бути він. Назначили зустріч на передачі. Вони приїхали подивилися вроді би сходяться деякі воспомінанія. І так ось сестра найшла його вже в такому дорослому віці.
А в якому році вони знайшлися?
Це був 56-ий рік.
Так а сестру як звати Марія?
Марія.
А фамілія?
Вона Полякова по чоловікові.
А вона в дєдомі була в Любарі там?
Да, і її батько розшукав перву і забрав батько. Він її розшукав, бо вона була під своєю фамілією. А в нього вже фамілія була інша і ім’я інше. Поетому не могли його найти.
А батько коли звільнився? В якому році його звільнили із тюрми?
Вони були як репресовані як кулаки, як заможні… я не знаю в якому році.
Шо?
Коли батько звільнився? Коли його відпустили?
Я не знаю. Откуда я знаю. Я й не знаю де батько. Його забрали, а куда, то я не знаю.
А розкажіть як Вам у дєдому було жити?
У дєдомі як було? Ну дєдом єсть дєдомом, там шо… примерно як, ну… ну, харчі знаєте як, шо вдома, а шо в дєдомі. В дєдомі примерно єсть порція, мьортвий час, мьортвий час, то то то, всьо по закону. Воспітатільніци там…
Його били постояно. І так били шо він став заїкатися. І до сіх пір коли розмовляє.
Це Ви після дєдому почали заїкаться?
Хто я?
Після дєдому.
Да, його вихователька побила.
Виховательки погано ставилися?
Вони як… вони то ставляться хорошо, ну вони такі єсть хороші, а є і плохії. Мами є мами, а чужії воспітатільніци є чужої.
А в дєдомі було багато таких дітей сиріт як Ви?
Ну, багатенько було. Багатенько, да.