1. Місце запису: село Опаносов Козелецький район Чернігівська області;
  2. Дати запису: невідомо;
  3. Хто записав: Шаповал Тетяна;
  4. Респондент: Куліш Февронія Михайлівна, 1925 р.н.;

Під час Голодомору проживала в селі Олбин Козелецького району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

В моїх батьків було троє дітей: старший брат Олекса – 17 р., сестра Маруся – 5 годочків було їй тоді, і я – мені тоді 8 було. Батько й мати робили в колгоспі, батько на конюшні, а мати – в городній бригаді.

Що я пам’ятаю про голод? Помню люде ходили, худі такі і очі в них страшні були, якісь такі страшні, шо наче не людські.

Я не знаю чи вивозили в нас їжу чи був неврожай. Не помню. Та нє, ходили якісь, я думала – з колгоспу. Забрали все зерно і 2 поросяток. Та й мати говорили – “Суша була. Може й була, бо земля порепалась…

Як ми жили і шо їли? Вижили ж якось. Мати повизамітували всі засіки. Поїли кури це значала. А потом їли даже бурякові сімена. Батько з Олексою в ліс ходили: гриби збирали та драти яйця. Компоти варили з гіляччя вишень і смородини. Кропива спасала нас: з неї борщ варили і млинці пекли. Була у нас діжка, в ній колись сало було, то мати її по клиночку в борщі варили.

Я ходила до батька на конюшню: то там стояв такий стогін голодних коней, шо батько плакали з ними вголос. Ждали весни, як же ми ждали тої весни, щоб уже вилізла з землі якась травиночка чи листячко на деревах з’явилося. Тільки спали морози, ми перекопали, щоб знайти там картошинку чи морквочку.

Важко було, ой як важко, хочу забути все та не забувається, все стоїть у мене перед очима, наче вчора було. Може це і добре що не забувається, от і ти прийшла, запишеш – то хтось і згадає колись …

Нє, у нас такого, щоб люди людей їли не було!!!

Помирали, авжеж шо помирали, в мене була подружка Улита, таке воно було нещасне. Коли дома з’явиться якась чи картошка чи блинчик, я ж їй і винесу. Сирота вона була. Померла.

Голод! От ти питаєш в мене, обо всім, а й близько не знаєш шо це таке, коли вже не хочеться їсти, а відчуваєш, що світ перевертається перед глазами. Я молю Господа, щоб і ніколи ви не узнали. Щоб ніколи не бачили того горя шо бачила я за свій вік, та й вік у мене нічогенький – 77, а жити хочеться.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду