1. Дата запису: 21 липня 2020 року;
  2. Місце запису: село Коровинці Роменського району Сумської області;
  3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Коваленко Марфа Данилівна, 22 червня 1926 р.н., народилася в селі Костянтинів Курманівської волості (нині Недригайлівський район) Чернігівської області (нині Сумської області);
  5. Розшифровка запису: Софія Базько ;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Костянтинів Курманівської волості (нині Недригайлівський район) Чернігівської області (нині Сумської області).

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати? Ваше ім’я і прізвище?

Ммггг… Марфа Даниловна Коваленко.

Якого року Ви народження?

22 червня 26-го року.

А де Ви народилися?

В селі Костянтинів.

Костянтинів якого району, якої області?

Тоді були … Курманівської волості і Чернігівського району в мене в першому свідоцтві про народження.

Чернігівського району Чернігівської області?

Нє, нє, нєєє…

Нє?

Нє, район не Чернігівської, тоді я ще не знаю який район був. А так казали волость та Черніі… ой Курманівська. Ну вопшем це ж Сумська область утворилася в 39-му році

Да. А до цього?

А до цього ми були, оця територія, (показує руками) Чернігівської області.

Чернігівської області. А Ви можете сказати, Голодомор Ви так само пережили в тому селі, більше не переїжали під час Голодомору?

Да, да, дааа, в тому селі в Костянтинтинові.

В Костинтинові. А розкажіть, будь ласка, про свою родину, про своїх батьків як їх було звати, якого року народження вони були?

Ну як… жила я в сім`ї… дід – це самий основний був – Коваленко Яким Семенович.

А якого року народження дід?

Семидисятого, 1870-го.

Хто ще був?

Батько – Каваленко Данило Якимович.

А він якого року народження?

1895-го 28 грудня, то за два дні чи три дні йому на… по… (запинається) йому год. Мати, мати – Коваленко Мокрина Гнатовна.

Вона якого року народження пам’ятаєте?

Дев’яносто шостого.

Тисяча вісімсот дев’яносто шостого?

Ага.

Крім Вас діти ще були в родині?

Булиии.

Хто це були?

Братік, братік, нема вже його, Коваленко Хфедір Данилович.

Якого року народження?

П’ятнадцятого року

Тисяча дев’ятсот п’ятнадцятого?

Да, п’ятнадцятого травня.

Був тільки брат?

Був іще один брат сімнадцятого року, той дитям умер, із скарлатини, а я вже ото….

І коли він умер цей брат?

У год.

У год вісімнадцятого року виходить, да?

Да.

А як його звали?

Олексій.

Олексій. Це вас було троє дітей, да?

Троєєє….

А можете розказати про родину Ваших батьків, чим займалися?

Ну як чим? в Костянтинові може чули, церкву ремонтували. Там послідній граф жив, Хвощинський… та й до того граф Головкін, ну вопшем так можна брехати вам багато? Люди хороші казали костянтинівці, я їх не помню, но Головкін… цей… ну..як його…мммм…слово вискочило з пам’яті. Перший пам’ятник у Куляшіві мамонту оце наш граф, той як його, да….. Асигнував. Вивіз скилет у Харків, у Куляшівці поставлений перший пам’ятний мамонта у світі був. Оце дід робив у цій якономії вона на валу…у горі, а ми внизу ну, ну, нуууу метрів може до ста і більше.

Це дід робив цей пам’ятник?

Ні, це мій дід був там ну як…наймитом, робочим.

Робочим у цього Головкіна?

Ні, не в Головкіна, а вже у Хвощинського – це я далеко на перед заїхала (показує рукою). У Хвощинського, ага… Землі не було, сім`ї тоді мммм багато дітей було, дід передостанній, передостанній, ага… Ну батько, батько.

А господарство якесь було у Вашого батька, вони жили разом?

Ага ну в діда ж яке ж господарство, ну вроді ж конячина, мабуть, ж була, і корова була. І ото ж двоє дітей було мій батько і його сестричка на восім год менша.

Город, мабуть, був, якась земля була?

Землі в полі не було бо він як… ну, робочим – батрак, а коло хати була земля.

А от коли почався організовуватися колгосп у селі, як це відбувалося? Чи приходили щось забирали, чи не забирали…?

Батько мій у батраках, ходив у церковно-приходську школу, в церковно-приходську школу трьохкласну, і до колективізації робив хфельшерок воці лікарні (показує рукою праворуч в сторону дороги).

Батько робив фельдшером в лікарні?

Да.

А коли почалася оце колективізація?

Ну оце ж коли почалася колективізація, ну я під стіл пішки ходила, хммммм (посміхається), ага. Помню, помню як писали, шо радянська влада началася в сімнадцятому році, но в нашому селі вона десь в двадцятих двадцять перших, це так я зараз думаю началася. Ага, ну як… Батько тут робив (знову показує на те ж місце в сторону дороги), мати дома, мати дома, діти ж… і ще ж сестричка його маленька осталася, баба скоропостижно вмерла. Ага.  Голодовку я ж тоже помню. Ну як помню, не дуже ж повню, но повню. Пишуть, або ж й зараз кажуть «Голодомор 32-33 рік», у моїй пам’ять остався тільки 33. Тоді ще я можу була несвідома, може я була несвідома, но, но… Ще як зімою як трудненько складно було, но у погребі картопля була, був буряк, ну капуста в діжці, огірок, там… ну таке було, таке було. А вже весною тоді відчувався краще ну чим харчувалися? Чим харчувалися, оце ж цими продуктами харчувалися. Ага.

А дивіться, оце Ви кажете, що осталися якісь продукти у Вас у погребі, а чи не пам`ятаєте Ви, чи не приходили, чи не забирали нічого?

Так оце ж я дойду до цього, дойду до цього. Зімою. Ходили якісь бригади. Ну братік учився уже в Ромнах у школі механізації, так називалася, теперішній механтехнікум. Школа механізації. Батько отут робив знову показує рукою на те ж місце в сторону дороги) і оце перший будинок отам квартіра була батькова. Мати більшість тут була. Братік отой шо ж із нами був, старший, між мною і батькова сестра. Він все казав до кінця днів своїх, шо він приніс їм шкарлатину. У всіх стопроцентна смертность тоді була, ну після цієї хвороби, після цієї хвороби. Ну а з дідом більшість була там в Костянтинові, я сюди не хотіла і брат сюди ходив в коровинську школу.

А батько приїхав у Коровинці робить фельдшером, да? Лікарем?

Да, да.

Да. Тоїсть виходить, шо Ви осталися в Костянтинові з дідом…

Ні, ні, батьки були чуть не каждий день

В Костянтинові, да?

В Костянтинові.

 А він Костянтинів не далеко десь тут?

Ну спідометр показував сім кілометрів у двір лікарні і двір додому.

Тобто, батько приїхав сюди і жив на цьому подворищі, де Ви зараз?

Не на цьому, ні (тупцює палице по землі). Це дворище було одного багатого чоловіка. Другий хфельдшер який приїхав в труш отам пристав (показує палицею в той бік) в прийми, у прийми. Ага. Ну шо я ше хочу сказать за зіму, ну чи тридцять другого, чи тридять третього року, коли це було… чи тридцять другого, чи на початку тридцять третього. Прийшла до нас бригада, це вони ходили по селу. Прийшла бригада охоронець он у мене лежить (показує на собаку) і так і тоді охоронець був (посміхається) таки самий тільки сірий дужче похожий на вовка. Ага. Гавка собака, а вже зіма холодно, ну дід же поки… а батько і мати сюди пішла, ну вопшем батьків не було нікого вдома, ті померли сестричка вмерла батькова, і мій братік.

От скарлатини обоє померли?

Обоє. А він біткався, шо й мені приніс. Ага. Ну це я пізніше дойду. Той, як його… поки дід мене вдів вийшли на двір вони по двору ходять там стільки, я одного – недалекий сусіда, тільки знала, тих хто вони я не знала, ну не взнала або… не знала!

Може й вони не місцеві були?

Нє місцеві, всі костянтоновські, всі костянтинівці. «Шо таке?» «Прив’яжи собаку» – кажуть дідові. Собака прив’язана. А прив’язана собака так як ото в мене (знову показує на будку із собакою) коло кУрника, а то коло сарая, де корова була в сараї. Собака прив’язана. Ну так їм в сарай треба. Дід прийшов, собака ходила по цепові (показує) на гвіздочок накинув цеп. У сарай зайшли одв`язують корову і забірають. Шо там дід їм сказав… А батькові сказано, йшли люди костянтинівські сюди в Коровинці, прийшли й сказали «Ми не заходили, ну так кричала твоя дитина, шо не можна було зрозуміть ми не заходили і швидко ж пішли на Коровинці» на Коровинці. Значить ото вони забрали корову. А чого я кричала, отой ше шо ж його знала я рижий Василь, рижий Василь, ну риже волосся і Василь звали, недалекий сусіда, штурнув діда чи він… бив чи не бив, я цього… а штурнув і дід упав і ото я начала кричать. Батько кидав все запряга коней тут (показує знову на дорогу) коні і бики були, ага і їде. Вже коли батько і мати приїхали, так той як його… ну я в хаті була пороздівувані ми з дідом. Може це я лишнє кажу?

Ні, ні, нє (хором відповідає знімальна команда) розказуйте все дуже цікаво, детально цікаво.

Ага. Ммм…. Ну… той…. «Чого ти…», «Чого ти кричала?» батько мене питає «А Василь рижий бив діда», «А за що діда бив?» (муха дзенчить поруч і собаки на вулиці гавкають) звертався батько зразу до мене (руку кладе собі на груди), а не до діда. «А за шо діда бив, а чого ти кричала?» «Ну ото ж шо діда бив» Ага, а корову забрали. Ну нас батько вспокоїв. Мати осталася, батько тими кіньми лікарськими поїхав у Недригайлів, у Недригайлів. Ну як, центральна лікарня щиталася роменська тоді, а тут…. Бо у Недригайлові було шось… (махає рукою) шось було тоже. Главний врач. Питає «На якому основанії забрали в мене корову?» «Як забрали?» «Ну хто його зна, забрали і все. Я приїхав мені сказали, дитина кричить…» ну шо там рішалося не знаю, но корову сказали поставлять. Він мені і дідові так сказав: «Якшо приведуть корову ту яка була наша, наша хай ставляють у сарай, якшо приведуть корову в якої людини жінки осталося четверо чи п’ятеро дітей, хай тієї корови не заводять». Так у нас корови навесну тридцять третього року і не булоооо.

А приводили корову чи не приводили в двір корови?

Ні! Ні, не приводили.

Л. Г. Тобто, татові пообіцяли, що повернуть, але не повернули?

Пообіцяли так це же щось старше було, шо тоді старше було я не знаю. Ага. А, а, ааа та бригада, яка була в Костянтинові та корови не приводила. І так ж ото осталися ми на весну, на весну вже як, ну буряк, картошка була там, сад був, сушка була. Вже в Тернах був завод цукровий, значить були иииии, насіння цукрових буряків, хоружівці робили, розповсюджували. Значить на вечір солодуха. Шо таке солодуха розказати, чи не треба вас затримувать?

Розкажіть (хором відповідає знімальна група)

Варили цукровий буряк. Цукровий буряк обчистили порізали там на кусочки на четверо, чи  на пополам, який буряк повелечині. Оце зварили. Тоді вже як зварився порізали на отакі квадратики (показує на пальцях) залили оцим розчином і буряк, той ні огірок або капуста, хліба вже ну як не було. Це наприклад так у нас було. Люди пекли, сусідка і тут вона тоже робила, так мати (баба) так казала, шо гербиків – так називала оті листяники. Так у кого була корова на молокові отой листяник можна спеки. Моя мати не пекла лисятників, бо, бо ну шо… молока вже не було. Не було молока. Ага. Ну мене зберегла, я пухлою не була. Я розкажу й за хазяїна, той пухлий був каже… а він не з нашого села. І ще з сусідською дівчинкою одного году ми. Я росла була може в кращих условіях була, а та ну може така, ну менша од мене, а годами ми однакові. Біжимо займають у нашим праваллі так називалося, хто назвав ярок, хто ну люди на землю берегли, а на невгіддях посилялися.

Посилялися. Значить ото нижче нас ще люди були, а оця ж жінка, шо нам молока давала з Сонєю цією (показує лівою рукою в сторону городу) вона вже вмерла в Донбасі, мене в Донбас не завербували, бо я в школу ходила, аааа, а вона вже в Донбасі загинула. Біжимо приганяємо корову її вона бере відро доє, а ми на порозі посідали у сараї. Видоїла. Кружка миталева тоді була мідна з відра набрала нам одній оту кружку випили, випила я чи вона, тоді другій. Тоді такого слова як «спасибі» іще не було. Ми не казалиии. І побігли. Це в обід пригонили вона нам по кружці молока давала. І у вечері. Це Зінченко Ганна Титовна була, ну десь така годами була як мій батько, мо там год різниця сюди туди.

І вона жила в Костянтиновці?

В Костянтонові, в Косянтинові. Ага. Ну, шо я ще можу сказать… Дід, дід – це ж він із семидисятого року, старенький вже, ага. Їздив у Сущову, не сам він їздив у Сущову, а їздили ну як… костянтинівці. Грошей тоді і в помені не було, зайцем десь до поїзда пристали. Чого? ну міняли в кого шо було. Значить, і в матері платки були, і ще й я бабині платки носила… ну як вмерла, а вони ж зберігалися. Там рушники вишивані, за оце… а хто так якусь пригирщ давав, якусь пригирщ давав зерна. Оце ще спасало. Значить тепер що ще нас спасло. Послідній граф Хфощинський над нами, а з бугра вниз отак різко… ну може їхали до костянтинівської церкви там прорізана дорога. Так а ж оце я почула, де взявся той вал? я ж читала шо це притока Дніпра – Сула була… ну береги такі, а ж оказується, це я так вже думаю, шо то насипаний вал той був. Граф, де він жив, хто його ізна, но часто приїздив в оце іменіє в Костянтинів, де дід у його працював роботником, батраком. Звідки люди знали який… його сина. Казали “Василь нехрищений” є в його син Хвощинського. НАдійде на гору пані або графиня, гукають “сосєдка, пусть ваш мальчик прийдьот поіграть с нашим”. Мати каже “я для його…” Вже ж одежа чиста ж була в  Ромни батько їде там в лікарню і його бере, ну вопшем вже він ну як, я не хоче пребільшити, но чистіше від дітей нашого яру. Я його помию зараз же і чистенько вдіну вона й каже служанка Глаша, костянтинівська жінка, преведе він сам прибіжить, бо він з гори у свій сад була стежечка – прибіг. Та й чого це я вам оце таку брехню кажу. Ще нашу сім`ю в голодовку багато спас те шо дала ж пані ота, ну непотріб із серебра. По дві-три ложки, по дві-три ложки, чайна й в мене є поламана ну тут спаювали. Тепер той як його, мммм… ножі нержавіючі із нержавіючої із серебреною колодочкою. Вилка.  Ага. І оце вона… та сельодочніца в мене й досі зберігається приніс дід. «Оце, Хфедя, тобі подарок од Василя нехрищеного» Звідки знали чи він хрищений, чи не хрищений. Но ото тоді нашого ярка діти не приймали брата гулять, або хай мати пиче – коржики, або йди до Василя нехрищеного. Так оце те спасло. Як спасло? В Ромнах був такій магазин, так називали «ТОРГСІН». Оце дід брав або ложку, або вилку, ну шось і йшов. Там пригищі (складає долоньки і показує) стількись приніс, приніс… і той як його.. і вже мати там якусь затірку чи шось заколотила, шось заколотила. Ото, ото і таке було (плескає у долоні). Ну шо, ходили бригада, чи та… ну багато бригад було. Чи костянтиновці, чи ще якісь я не бачила того, бо  це ж мала була, казала з отакими штиками (і показує своєю палицею). У сараях десь, по городу шукали чи немає зерна, чи чого немає закопаного. Закопаного. Ну, у нас такого не було вони знали і до нас із такими штиками не приходили. А, ааа, а про те, якшо там якась розпроюшечка зварена. Уже началася картошка. Так це заходили заглядали в піч, виносили виливали, та ше й той горшечок кидали шоб розбився. Тоді посуда, яка була – тільки глиняна. Глиняна. Но оце, оце шо ще в мене осталося в пам’яті, нооо…оооо. Багато, особливо дітей – умірало. Багато особливо умірало дітей, коли? Як уже картошку якось посадили, казали шо уже із лушпинням садили і все. Но вже началася вроді, началась картошка. Так ото оту картошку довбало, гризло, поки там і дуба врізало і на місці там і вмерло. У наше провалля не заїздили, а отак (показує рукою догори) центральна вулиця села спеціально виділена була людина, повозка іздили собірали покойників вже. Хто міг хоронить і як хоронить. Значить ото, ото вже їх вивозили на кладовище і там вже, хто хоронив цього я  не знаю, но у краю казали, вже ж я пізніше із дідом, як у школу ходила, то ходила на кладбіще, ааа до баби, так той як його казали, шо оце та могула куди звозили, шо собірали отих ну умерших.

Це в Костянтинові та могила, да?

Да.

Г. Л. А зараз Ви не пам’ятаєте, де саме вона?

Де та могила?

Ну вже як такого села Костятинів вже немає. Скраю живе один двір ну померли всі, він такий ну як, от мого сина молодший. Це моїх ровесників син. І там дві чи три хати є такі дєвочки як я, в дітей у Сумах тут ближче. Ну я в тридцять років чуть дуба не врізала, то була у дітей. А це вже кажу ні, не хочу щоб мене палили я вже тут і так погоріла. Не хочу шоб мене у коробочці привозили. Я сюди (показує рукою в сторону) хоч уже там, де батьки в Костянтинові поховані уже я туди… отой як його – мене не везіть туди! А то все казала, шоб мене отвезли в Костянтинів до батьківвв.

Г. Л. А скажіть, будь ласка, можливо Ви пам’ятаєте це

Давала ж своїй дитині і те… ну так це ж тоді іще… це ж було до голодовки, це було до 17-го року ще. Це було до 17-го року! Так шо як, як ти ходи до Василя нехрещеного так гостинців давай тих шо, шо тобі давали.

А оці ж получається ложки і вилки всі шо вони давали там в 17-му році під час Голодомору їх поміняли?

Нє, нє, давали вони як виїжджали в якому році? Но після 17-го.

Ага як виїжали, а куди вони поїхали?

Хто їх зна. Ось шо осталося в моїй пам’яті. У цього графа була машина – Хвощинського.  Жінка його Кандиби з Конотопа. Був диктор Кандиба в Сумах я кажу «А ти не родич нашій пані, графині?» Ой шось мелькнуло зразу сказати…(зажурилася, підтримує рукою голову і пригадує) Ага. Шохфер, шохфе, шофер був… водив цю машину. Тепер у графа був трактор «хфорзон» він стояв у Недригайлові протів сільгосптехніки. Протів сільгосптехніки. Куди його зняли? Не знаю. Но це вже материної сестри син у сільгосптехніці робив, тоже з вищою освітою механік. Так кажу «Толік, куда ж дівся той хфорзон?» «Кудато забрали, ну в музей». Шохфер той, шо я може не по порядку… Шохфер шо казав. Значить як виїжав він, як виїжав… ну як за графа цікаво? Я тоже пригадала шо розказували діти. Ага. Все шо могли погрузили, ото решта, те які сервізи були так осталося. А те шо по одній ложці по дві вилки, там датські шось ото приніс дід. Сказала «Нате це вашому пальчикові на подарок». І ото носив в «ТОГРСІН». За це ми вижили. В нашій сім`ї ніхто не вмер.

А ще от Ви казали коли приходили корову забирати. Вони забрали тільки корову більше там… зерна не забирали?

Нічого. У нас нічого не брали, а за людей я ж мала була не знаю… У нас забрали тільки корову.

Тільки корову. А по сусідах там такого не чули?

Уроді в нашому отам… ну це ж я ше й в школу не ходила. Першого вересня 33-го року я пішла у перший клас. Я пішла у перший клас. Так це благодаря тому, шо школа за хатою була. Школа за хатою була. Братік ходив в Коровинці у школу, отут же (показує) а приходив… ну… коли батьки йдуть і він прийде в Костянтинів і я ж більшість тут була. А як мені схочеться до діда, санітарка тут була костянтинівська. Костянтинівська, може це я таке балакаю, шо не треба?

Г. Л. Потрібно.

Ну ви вибирите те шо треба, а те викините. Піддроче мене «До діда давай підемо». А вона з діжурства звільнилася вже прийшла із вузликом і її тоже до родини хочеться. «Так мене Пріська повезе». Батько каже «Так хай запрягає» (посміхається) Так ото ми поїдемо, аааа, поїдемо вона до своїх сходе і мене ж до діда завезе іііі, отой…

А Ви в 33-му пішли в школу. Чи багато дітей пішло в 33-му в школу?

Ну тоді в селі клас великий був. Скільки ну в крайності більше тридцяти учнів. Оце ж школа була у будинку попа і я так тепер думаю, шо мій батько попав у церковно-приходську школу і фельдшерську школу в Київ – благодаря дітям попа. І був на квартирі і жив у синів попа.

А вони якось там спілкувалися між собою, товаришували?

Як?

Товаришували з дітьми попа, ну Ваш батько?

Да, да, да. Ну так це ж ті діти вже були старші. Це була тільки Пашуня попова казали. Вона од мене старша і отам в Роменському районі я вже забула в якому селі, вчителькою робила, ааа вона…. Так приходила в села, а я вже в школу ходила. Так той як його… діти кричали так зробили її такою неблагополучною, шо там як і піп неблагополучний… Мати вийшла, а ми на горі, отам шо біля церкви на садибі графа корови паслися. Ага. І я ж, і там наша… уже пізніша корова, після того як вже ото дід у тій школі робив техробом. Десь же треба було робить було. Ну колгосп, хто ж піде в колгосп? Хфєдя вчився, мати тоже може багато пережила, і вопшем тоже негодна була. Я сознаю така як я, ноги не рухалися, а ну… і все…А ото в школу вже як начала ходить осіню так це дід там техробом був, сам топив, сам мазав, бо він привик мазать дома. Нежинився вдруге.  Я питаю « Діду, а чо у Вас баби немає?» «Та таккк». Баба ж умерла, ну в погріб на отакій горі порівнюючи із Сулою (річка) убралася вода в погріб. Так і при моїй пам’яті вже вода була тільки в другому погребі. Ага. То вода була не з Сули, а оця слойова шо верхнева. Ага. То вона там діжка спасала в погребі, а тоді ж намокла, осюди дід привіз в лікарню (показує рукою на дорогу). І оця лікарня з Костянтинова вивезена, так це ще Головкін подарив. Кому подарив в Коровинці? Дід не знає. Не знає. Но каже, шо «я хлопчаком був» так возили її дерево і… ну кіньми, і волами вивозили. Хлопці, ну «мужчини розгружали, а я тільки коло тієї підводи йшов». Оце шо я..

Вибачаюсь. Вони там розібрали і сюди перевезли склали її?

Да. Там розібрали в Костянтинові за графським іменієм, а во тут (показує) оце її склали.

Г. Л. А в школі їсти давали Вам?

Ні.

Г. Л. Не годували?

Ні. А братік учився в Ромнах в голодовку у 33-му, тому… ну варили тричі. Тричі і отакий кусочок (показує на руках) хліба приносив в суботу матері, а я перша вхватила та й їсти, а він плаче «я ж матері ніс». Тоді вже ж мати ділила – мені – йому і той… і собі, а більшість нам отдавала. А нам нічого не давали, тепер  (відволіклася на колегу) ото вам там погано сидіть… Той як його.. я в своєму класі була найменшою, тоді як і в десять рокі, і в дев’ять років ішли в школу, ну кому…

Тобто, у Вас в  класі були діти різного віку?

Да. Да, да. Не так як зараз шо в мене, ой вибачте, це вже я не туди хотіла зачепить. Шо в мене в класі були дітки (респондент усе життя пропрацювала вчителькою) і п’ятого року, і шостого. Як народився після першого вересня і був в одному класі – одне третього вересня, а друге п’ятого, так вже вони осталися у другий клас на другий рік. А тоді ж воно так ото дід же там, дід там техробом уже був. Так і я ж уже біжу, гуляюся з тими дітьми, а вчителька каже дідові «Кажіть батькам хай вона ходить в школу» (посміхається).

А чи чули ви про такий «закон про п’ять колосків»? Дозволяли після збору урожаю збирати колоски?

Ааа, ходив і дід, ну як… дід не били вже. Діда не били. Но як це із селянина і син фельдшер кричав і божу мать співав. А шо це божу мать ви знаєте, по матушки? Дід там же десь багато лісків, гайків було. Оце ж попівщина один лісок, там осюнівщина – це багатих людей було, аааа, аа дітей було шо і дуже гарно били там. Об`єжчик – так називався. Називався об`єжчик, той шо ж це по полі, так не давав собі рать. Не давав собі собірать. Так ну а шо ж, хто насобірав тих колосочків. Нособірав колосочків витирли там їх варили, тоді іще появилися – жорна так називали, мололи оті колоски. Отак два отаких я бачила їх (показує) ну отаких два камінчики там якось воно зроблено, крутиш і між оцими камінчиками колосочок той… на те як його ну на муку перетирає.

А жорна у всіх були?

Нє, нє, у нас в Костянтинові в одного тільки були, були і як… Цей чоловік кузнець був, шо якось ну десь він міг ці… ну вопшем я нічого не помню, а тільки вже до його молоть, до його молоть ще годів три або п’ять ходили. Та ще, ну отой яр бачила ті жорна.

А мололи з усього села, ходили і чергу займали і по черзі мололи, бо якшо в нього одного були?

Еееее, ше й таке йому ж це так тіки молов по блату, не всім він мог молоть. Це вже пізніше виявилося. А там родичам, знакомим, приятилям. А тоді вже як оце став колгосп, тоді вже можна було усім, усім.

А плату він за це не брав?

За це же я не скажу вам. За це не скажу. Не скажу, не знаю. Оце таке. І ще що за голодовку можу сказать, може шо пригадаю за чоловіка. Він з другого села Бутки. Ага. Тоже ж він з 25-го году, старший на год од мене. Так каже, я пухла не була не буду казать, ага, ото ж ану дві кружки хай які там вони не є, но триста грам там було чи двісті молока випивали ми з тією дівчинкою. Бач, оце вернуся тепер, а у тії дівчинки два старших брати вмерло, це в нашому проваллі або ярку. Старші од неї, ага два хлопчики, ну воно ж тоді дітей так …ммм

Г. Л. А не пам’ятаєте як їх звали?

Іван і Борис.

А прізвище яке?

Гусак.

Гусак Іван і Гусак Борис?

Ага.

І вони обоє померли в 33-му?

У 33-му, як оце улиця вужча була чим оце в нас отут, так наша хата на горі, а їхня внизу отак протів нашої хати і погріб був, і груша я в підвал не ходила на вало туди у свій сад, а їхні груші собірала. Це ж вони не сердилися, не сердилися. Так ото хлопчики вмерли так батько виніс у погріб, такий погріб шо уже завалився. Якось пригорнув. А бабушка вмерла оцих же дітей, так вже мій дід і там іще один дід був десь в коліно викопали ямку коло того погріба… А тоді як це вже все поладилося, тоді вже там могилки…

А діти так і в погребі лишилися?

Так у погребі, тільки там на тому місці вже вирівняли як могилка як…

А я кого приблизно року народження ці діти були не пам`ятаєте?

Я не знаю, но хлопчики старші од мене. Один, а тоді може через год, чи через два другий. А оце Соня дівчинка та шо нам молоко сусідка давала, сусідка давала молоко.

Г. Л. А бабушку цю як звали?

Як?

Бабушку яка вам давала молоко?

Г. Л. Нє, не молоко. Бабушка, яка померла, цих хлопчиків бабушку як звали?

Я вже забула. Я забула.  А матір їхню, ото ж матері в оцих дітей не було, дочку оцієї бабушки вбила корова осінню, осінню. Корова була, а така шо билася, шо билася. Ага. А чоловік десь шось не був, а корову тоді доїть зімою вводили в хату і телятко в хаті було прив’язане до ножки стола (посміхається) це таке було в селі. Так ото ж діти були оце ж троє, і той як його і баба. А вона ж доїла як та корова шо начала бить її, діти повискакували давай кричать, ну вона до ранку вмерла та жінка. Просто вона її задушила задавила поки люди поназбігались. Так ото в нашому ярку один случай смертності, а так трудно було, но повиживали.

Г. Л. А чого вони в хаті цю корову тримали, шоб ніхто не бачив, шо вона в них є, чи чого вона була в хаті?

Корова?

Г. Л. Так.

Вона була в сараї, а телятко в хаті, а зімою, а зімою водили в хату корову шоб подоїть, не телятко виводили на двір.

А от взагалі у самому селі багато людей померло, як розказували?

Яку кількість, ну багато. Багато. Ну я вам не можу сказать скільки. Не можу сказать.

У цьому Констянтинові, а в Коровинцях?

А за Коровинці… я в Коровинцях, ну як стала вже як у школу начала ходить так сюди ж до батька і матері ходить і….. ну не знаю за Коровинці, не можу сказать.

А батько не розказував, ну він лікарем працював?

А ше оце ж одно збрешу чого я із шкарла… не вмерла тоді із шкарлатини. Батькові, він ж тут (показує знову у бік лікарні) епідемія була лікарня завалена я може мішаю?

Ні, все добре (команда)

Так той, а додому ж приходив, братік як приходив він тут у школу ходив у хату його не впускали. Ми… як я вже стала поправляться так через вікно, він на дворі, а я в хаті коло вікна побалакаємо, тоді або ж він піде на Коровинці або у сусідів переночує, а утром із дітками, які вже його ото ровесники ходили в школу у Коровинці піде в Коровинці. Ага. А… аааа, а той так ото тут якась женщіна у лікарні батькові каже шо «слухай, чоловіче добрий задінь своїй дитині золоті серги, золоті серги, і той… твоя дитина поправиться». Так я й досі в сергах (показує свої сережки) но не в тих. Це вже в Києві куплені, радянські серги. А то красні братік дочці своїй купи … та а я вже в Коровинцях поломала одну і ходжу з одноЮ сергою, то в те вухо, то в те, шоб не заростало.  А він каже «А чого це ти?» кажу «Поламала» «А ми Валічці дочці своїй купили такі самі». Тільки оце на оцих луска вроді, а на тих такий цвіточок був…. той як його, кажу «Купіть і мені». Братік оце вже… це вже я тут поламала, тут поламала. Ну просто стара та серга, а може Бог зна як то почилося шо ушко то одломилося. Ну якщо інтересно ше про голодовку, то я про чоловіка ше скажу?

Розповідайте.

Як казав він, ну я баб ушку його ще помню. Шо тоже ж трудно було.

А де це він тоді проживав в якому селі?

У Бутки ось рядом тут, кілометрів п’ять-шість.

Це теж Роменсьокого району?

Так, зараз… це ми три дні стали Роменського, я  тоді ще як народилася так Роменський район, я вопшем як начала робить так Роменському районі. Була Лебединського, а це знов Роменського (сміється). А в 39-му році це ж Сумська область Недригайлівського району з’явилися. Аааа, ага так він каже шо був і пухлий, і бабушка його поїхала тоже в Сущову і його ото ж пухлого взяла, а менший братік ну остався вдома. Так баб ушка там десь робила, робила тим як його…ну-ну наймичкою, а він із тими дітками у Сущові гуляв. Но наші оцей частина Недригайлівського району більшість у Сущову їздили. І я як їду в Лінінград так плачу, вийду в Сущові і плачу. Питають «Чого плачеш?» того що з Сущова нас спасла й мій дідусь туди їздив по пригорщу давали, хто просив, хто шо міняв от. Так оце я із скарлатини й досі жива, і досі жива. Ага. А братікові дітки тоже боліли скарлатино. Но це вже пізніше. Як інтересно, то і цю брехню розкажу? А тоді викините.

Ви недоказали за чоловіка

А за чоловіка, ну так ото ж він каже, шо той як його…. Він гуляв із тими дітками так приїхав одітий не так як тут у селі у те время трудне, ага… Повненький, гарненький, ааа ну а баба там робила роботніцею. А при мені вона годів три жила так вже тоже ж стара. З якого вона року була я не знаю. Ну десь може ровесниця моїм дідові і бабі, хммм семидисятий. І материна мати з семидисятого, і дід мій з семидисятого.

А він там не розказував в них там розкуркулювали їхню сім`ю, забирали шось, не забирали?

Да. Да. Як? Його сім`я…як, як п`ять десятин тоді тепер гектари, а тоді десятини це менше гектара. Як п`ять гектарів щитався куркуль. Наприклад, і в нас в Костянтинові є, називали їх тих людей, шо в того п’ять і в оцього п’ять, і в цього п’ять. Так оцей і оцей куркуль, а цей з голоду умірав. А ті робили, а то як виїхав сіять назіму жито «це я тут на гречку оставляв». Неоране. Так хазяйнував. А ті оце в них люди найняті робили, як дідова сестра я помню заходила позичать, ні йшла позичать до Коцура, ну так називався багач, того щоб дітям затірку зварить… «а я тоді одам». А чоловік у неї вже тоже вмер. Так, а шо ж платить прийдеш на жнива одробиш, ото… Ну якось мені кажеться люди тоді були чемніші, чесніші. Наприклад, ну в одному селі старалися чим могли один другому помогти. А тепер як заглядає шо в тебе  в дворі шось краще і на тебе наплювати. Ну це мій вимисел і домисел.

А як Ви думаєте Голодомор змінив людей, суспільство, відносини між людьми?

Хто його зна – змінив, но мені кажеться не в кращу сторону.

А чи були якісь випадки донесення на сусідів? Може в когось продукти осталися, в когось забрали корову, а в в когось не забрали?

Ну наприклад, у нашому селі в Костянтинові вже я пішла в школу, діти стали в школу ходить. Так, так таких багатих, от в того п’ять десяти, в того одна, в того дві, так таких не було шоб дуже чимось відрізнялися. Або шо я могла у сім год повнить.

А в них цю землю в колгосп не забрали?

Ааа, забрали, земля пішла в колгосп.

Все позабирали ті всі десятини?

Да, да. Да. Ше і в нас города його небагато було так одрізали город у батька. Як? Не колгоспник ж так оставляли п’ятнадцять сотих. А батько сказав, ну той город шо садиться можете забирать, а дальше під горою (махає ціпком, ой я некультурно з ціпком) той сад оставте. Сад оставте, ну той сад там були і вишні, і груші, і яблука, но… ну все було. Ага. Так той як його, то стежечкою я у сад могла ходить у свій. А тут колгосп садив на нашому городі – дідовому, іще десь у мене валяється частина города, дід купив. Так ще Курманівска волость давала документ, що купили й тоді у діда город. Отаке. А тоді вже після Вітчизняної війни ніхто того города…

Він той город купив до Голодомора до колгоспу купив, чи вже потім у колгоспа цю землю?

Дід цей город купив ще до колгоспу.

А потім у нього частину цього купленого города забрали, правильно?

Ні, ні він там невеличкий був, оце ж в мене двадцять п’ять сотих (показує рукою на свій город) давали як лодареві. Ага. А так половина його бур’яном заростала. Ага. А в діда така смужечка вузенька була. Купив в якогось там сусіду, той поїхав, як? Там і в Хоружівці було таких багато. Я згадаю Хоружівку, бо я там тоже двадцять років гроші заробляла. Виїздили на житєльство, де краще. Ну вже як в нас була в Костянтинові комуна у графських домах.

У графських домах зробили комуну?

Да.

Колгосп там організували, комуна ця?

Комуна зразу була, а тоді став колгосп. Два колгоспи було.

І то в їхньому помісті зробили колгосп, сараї, все забрали і там о в тому графському організували цю комуну, правильно?

Ну все те графське шо було, гараж був і машина була в графа, і трактор був все було, тай той як його….

І все позабирали і там організували цю комуну?

Там комуну організували і в комуну приїздили люди, ну не тільки… ну костянтинівців там не було. Ага. А тоді вже із селян був один колгосп, а другий колгосп – комуна, ну комуна так шо зразу було два колгоспи.

А чи говорили люди між собою де краще було у колгоспі чи комуні, і чи були випадки, щоб переходи з комуни в колгоспи?

Ну як, комуна була «Спартаків» – хоружівці, так тоді комуни позакривали й там стали колгоспи. Це мій вимисел і домисел. Я істіни не знаю. Це так я думаю.

А не говорили, яка різниця була між комуною і колгоспом? Може Ви чули таке?

Ну як, це те шо я так думаю, комуна – обробляла графську землю, а та шо людська була це був – колгосп. А тоді з’єднали в один колгосп. Ну Коровинці наприклад, село більше у половину, а, аа, Костянтинів невеличке село, но як мені й таке приснилося за Костянтинів (сміється) як інтересно буду брихать.

 Г. Л. А скажіть, будь ласка, повертаючись до 32-33-го, була у селі церква і чи не скидали купола з церкви?

Чи не закрили церкву?

Я в ту церкву ходила до віялки, ну як? Там організовували, будували коману, ну як… сипку.

Тобто церкву закрили?

Церкву закрили.

І в ній організували зерносховище?

Да. І, ііі ходила при німцях туди на роботу, на роботу.

А Ви не пам’ятаєте як ту церкву закривали, нє?

Хто ізна, не повню.

А по Голодомору ще запитання. Як Ви вважаєте, Голодомор він був штучним, це було якесь природне явище?

Хто ізна, за це я не можу вам сказать. Штучно зроблене, бо це було не в одному селі нашому, а й в Бутках таке, в Курманах, ці села шо отой… так шо я вам за це нічого не можу сказать.

А як Ви вважаєте, майбутньому поколінню потрібно знати про Голодомор, чи потрібно дітям зараз розповідати про це?

Потрібно! Потрібно.

А навіщо?

Ну це мені кажеться ІСТОРІЯ. Історія. Хто і для чого це зробив!? Но це історія…

Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб

Фотограф: Валентин Кузан

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду