- Дата запису: 31 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Круподеринці, Вінницького району Вінницької області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Коваль Олена Никонорівна, 6 квітня 1921 р.н.;
- Розшифровка відеозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Круподеринці Вінницького (нині Погребищенського) району Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Коваль Олена Никонорівна.
Коли Ви народилися?
1921 року.
А число, місяць?
6-го квітня 1921 року.
А батьків як Ваших звали?
Никонор і Марія.
А прізвище?
Бутенко. А прізвисько Корчаки казали.
Але офіційно прізвище Бутенко?
Угу.
А у Вас були брати, сестри?
О, в мене було 8 братів і 3 сестри. 11-ро дітей було. Звали їх Женя, Даша і Оля.
Це сестри, а брати?
А брати — Никонор, Гнат (Гнат був поваром у панів), і Трофим, і Никіфор, і Харитон, і Павло, і Владимір, Мітька.
Скажіть, будь ласка, а батьки чим займались?
Землеробством. Хліб збирали.
Мали землю?
Угу.
А скільки землі мали?
А я не знаю. Шо не знаю, то не знаю.
Але ви вважалися як середняками чи такі заможніші? Скільки?
Ну шо діда цього розкуркулили. Того хтіли, а там був інвалід. Так схватив сокиру, так біг за ними.
Ваш дід був куркуль. Його розкуркулювали. А як цього діда звали?
Давид.
А прізвище?
Його розстріляли.
Це батьковий батько?
Да.
Бутенко?
Да.
І коли його розстріляли?
Приїхали ноччю чорною волгою, забрали і на другий день розстріляли. Це вже потом в архівах найшли.
А в якому це році було?
А я вже й не знаю
Це було після Голодомору?
Да.
А в нього було багато землі, велике господарство чи чому його?
Яке в нього там господарство?! Їдна корова на дванадцять душ сім’ї. Соломки постелят потрошку та й так, хто піджачка, хто якусь свиточку – так спали. Заходиш в хату, повна хата, так як дим, мороз іде. Коло дверей стояла діжка з водою замерзало кругом, шо страшно.
Так а чому його розстріляли? За що?
А хто знає за шо?! Отако приїхали, забрали і все. Кажуть, шо вказували кого забрати. Вроді то, баби Ксенії, батька сказали, шоб забрали, це вже в архівах знайшли.
А баба Ксеня це хто?
Цього дядька Гната, шо був поваром у панів, жінка, невістка їхня.
То це вона на свекра вказала чи як?
Хто її знає?! Ну сказала, а чи вона перша чи вона яка, я не знаю.
А в селі інших людей теж забирали так як діда?
Забирали.
Були ще куркулі в селі, так?
Які вони там куркулі були. Коли куркулі були? Як має єдну корову – та й вже куркуль.
А Вашої мами батьки?
А тут жили осьо. Ну ці трошки заможніші були.
То в них теж забрали їхнє господарство?
Нє, не забрали, бо той інвалід був. Хата під бляхою була, хотіли бляху зняти. То він як вхопив сокиру, то біг за ними.
Це хто? Активісти приходили?
Угу.
А як цього діда звали?
Захарко.
А прізвище?
Ну та фамілія була Панасюк, а Захарко звали. А прізвище я не знаю як.
То він не захотів віддавати бляху і їх вигнали?
Це вже син його.
Син його вигнав, да?
Да.
Ваш дядько?
Да. Я знаю, коли я пішла в школу, а батько зробив нового воза і покрасив чорною краскою. А я дуже тішилась, бігала, шо мій віз самий кращий.
І шо потім було з цим возом?
Та й то де він там в тому колгоспі там розбереш було.
Його забрали до колгоспу?
Да.
А шо ще забрали у вас із господарства?
Корову забрали, свиню забрали.
А батьки хотіли вступати до колгоспу?
Зразу не хтіли, а потом пішли.
А чому пішли?
Га?
Чому пішли?
Ну всі люди пішли, то й вони пішли. Де ж дінешся?
А батько не розказував, шо його заставляють в колгосп іти?
Нічого не розказував.
А в колгоспі за роботу батька шось давали зразу?
5 копійок за трудодень, у кінці году. Я ше Раї купила пальто осінне. За год получила шось 17 гривнів чи рублів, а ше доклала та й купила їй осіннє пальто. Вона ходила в школу.
А Ваша сімʼя голодувала?
А чого ж нє? Всі голодували, а ми шо особі були?!
А чому почався голод?
Бо не пустили нікуда, ні в Западну, нікуда людей. Обступили, шо та й люди поздихали. Ноги попухли, порепали, тече з ніг. О такий Голодомор був.
А як це обчепили?
Га?
Як це обчепили Ви кажете, не пускали?
Не пускали ні в Росію, ні нікуда. Я не бачила теї границі.
А люди хотіли покинути село?
Ну та їздили. Я знаю, шо батько поїхав… Кожуха взяв, щоб заміняти якоїсь зерна. Та й приїхав без нічого. Розрізали, витягли, а ти спи.
А куди це він їздив?
Десь до Києва чи куди, я знаю, чи до Москви… Показує Лєнін рукою їхати в Москву за мукою.
То в нього по дорозі забрали те, шо він обміняв чи як?
Нє. Кожуха того витягли й забрали і він остався без нічого. Приїхав додому.
І нічого не привіз?
Ні.
А потім їздив ще раз?
Нє вже, більш… не їздив. Картоплю мерзлу копали на городі… шукали. Перекопают всенького города – не треба було орати, бо шукали, шоб шось найти зʼїсти. З мерзлої картоплі картопляники пекли, а вони вкусні такі.
А картопляники ці як пекли?
Ну картопля ця мерла вона ж оббирається харашо. Оббирали, терли та й пекли. Такі картопляники.
А шо ще їли, крім мерзлої картоплі?
Якийсь чай варили. Котла такого на полі поставили. Все люди, згонили людей на роботу і так того чаю, той котьолочок дадут.
І Ви теж ходили туди чай пити?
Я ше мала була.
Це батьки ходили?
Угу.
Скажіть, а до вас приходили оці активісти, буксирники їжу забирали?
Кого?
Їжу у вас забирали? Обшукували вдома?
Да. В клуні, знаю шо трошечки може з пів пуда жита було, то не знали де його діти, де його сховати?
То кудись сховали?
А я не знаю чи сховали, чи його зʼїли.
Тільки пів пуда було?
Угу.
А квасоля, кукурудза, картопля – таке було, чи забрали?
Позабирали все, нічого не було.
А де шукали їжу?
Гу?
Де ці активісти шукали їжу?
Геть скрізь — і на горі, і в хліві, скрізь.
А Ви памʼятаєте цих людей? Хто це приходив?
Вже я… вони ж старші мене. Шо я там знаю їх.
Але це були сільські люди?
Да.
А не було з району, такого уповноваженого, шоб ходив з ним?
Чом ні? Був. Були.
А як на нього казали «уповноважений» чи «комуніст»?
Уповноважені.
А він при собі мав зброю?
Я не знаю. Чи в нього була, чи в нього не була.
А вони до Вас один раз приходили чи декілька?
Та ті через день на ремєнь, через два на сутки.
І нічого не знаходили?
А шо вони знайдуть?! А самі як собаки були голодні.
А в Погрибище ходили?
Ходили босими ногами по тій же росі, то ноги печуть, підошви, шо не мона. Вишні носила у відрі продавати. В нас так як продасиш, замурзаєшся, поприлипає, вітер віє, а ти з тим стаканом, руки липкі… пооблипаєш, шо страшно дивитися.
А чим ще Вас мама годувала? Може, яку траву збирали чи рибу ловили?
Липу терли, пекли з малясом такі мілясники. Шо, шо тіки не їли. Хто шо бачив.
А цей міляс, де Ви брали?
На заводі, на заводі. Це вже кінчається ряска, то шо завод стає, то в ті чани влазили і брали люди той міляс.
А їм не забороняли?
Та вже хто, треба було чани чистити, то хто їм заборонив.
І це так багато людей туди ходило?
То мало.
А люди їли, наприклад, кінь або корова здох, таке мʼясо їли?
Чом нє, їли.
А в колгоспі були такі коні? Чи де вони брали цю дохлятину?
Кого?
Де вони брали цю дохлятину, шоб їсти?
Я знаю, шо двоюрідний брат прийшов та й кинув мішка в хаті. Та й каже: «Шо це ти?». Каже: «Коняка здохла та я пішов нарубав мʼяса».
І шо мама його варила?
Та не він ніс додому, він не до нас ніс. Зайшов побачив борака з борщу та й за цього борака давай гризти.
А до Вас приходили чужі люди просити їсти? По вулицях ходили?
Як вони ходили як вони не могли. В каждого свій голод, в каждого не було нічого.
А було таке, шо на вулиці помирали люди?
Ого, ше й скіки. Поїхав батько та й каже цей голова, голова села, шо бери його сьодні, сіравно його довеземо та й здохне. Та й ше живими людей везли, хоронили.
А хто їх хоронив, хто займався цим?
То ше, шо не дійшло до кондіції, то їх заставляли та й робили.
І де вони їх потім ховали?
На кладбіщі. Там же такі могили були.
Копали одну могилу чи кожному окремо?
Та нє, звозили їх, в кучу скидали, як собак, та й хоронили потом.
А скільки людей померло в селі?
А Бог його знає. Я знаю, шо я була в церкві, то приїхала ше одна, Танька чи казали на неї. То підійшла кажу: «Пішли, Таня, до мене». «Нє я піду, тут у мене є знакомі та я піду».
А на цвинтарі, на цьому місці, де ховали людей, там зараз шо? Там є якийсь хрест чи памʼятник?
Нічо там немає, могила та й усе.
Але видно, де ця могила?
Мабуть видно, я не знаю, я не бачила.
А це на якому кладбищі?
Тут, де зараз хоронят. Там було позаростало усе, але найшлася, шо там вирубала, все спалила.
А у Вашій родині всі вижили під час Голодомору?
Чом нє.
А хто помер?
Тітка померла, дядько помер.
А як їх звали? Як їхні прізвища, імена?
Ганна… я забула як він звався.
Никифор?
…
Це мамині сестри чи…
Батькові.
То Бутенко…
Никифор Давидович.
Це брат батьковий.
Це батьків брат.
А Ви говорили ще тітка померла. Як її звали? Це теж батькова?
Да.
Тітка не померла. Дядько помер.
А так всі вижили?
Да де діда розстріляли, забрали, а баба ше трохи пожила та й тоже померла. То вже не було голоду. Якраз там у тій хаті стелю плели як вона померла.
А Ви ходили до школи під час Голодомору?
Ходила. Я дуже любила карандаші. Карандашами писали. То я як візьму, то це обізатєльно згублю.
А під час Голодомору в школі Вам щось давали їсти?
Тоже чай варили, картопляники давали, вони такі добрі з мерзлої картоплі.
А діти в школі були пухлі? Хтось помер з голоду?
Були пухлі. Я їх, вони ж з усенького села, я їх всіх не знаю.
А було таке, шо в школу не приходили діти?
Було, чом нє. Журнал… хто при… зачитує… приходив, вчитель зачитує хто є, кого нема.
А з однокласників хтось помер під час Голодомору?
Чом нє, померли.
Ви пам’ятаєте як їх звали?
Знаю, шо Марія… Петре-Петренчиха і ше там повмирали.
А скільки дітей було в класі вашому?
Ну 30 душ. Дєтдом був. З дєтдому діти приходили в школу сюди.
Дєтдом у селі у Вас був?
Да. Я ше в дєтдомі в бібліотеці була, такий здоровий Сталін і Лєнін, Лєнін чорний така була партєра, а на Сталінові червона… партєра. Знаю, шо під час цього вже почали німці заходити, то люди тікали, а якраз Ганю Щепиху хоронили. Музика грала духова, бо в нас в селі духова музика була. То це я дуже помню, шо грали. Ще хоронили.
А оці діти, шо були в дєтдомі це в них батьки померли з голоду?
Та збирали сиріт з усього світа та сюди везли.
А патронат був або ясла в селі?
Ясел не було.
А якшо батьки працювали в колгоспі, то діти де були?
Отак удома там, бігали як…
А церква була відкрита?
Була. Знаю, шо ше Грицько на тому кутку жив, батька покійного хоронив, бо вже тютя вже хоронив цей батюшка, шо з 95 років йому вже.
А під час Голодомору церква була відкрита?
Була.
Ходили батьки до церкви?
Угу. Ходили.
А комуністи не забороняли?
То там вони стояли хіба. Отак коли приїдут. А то вже були ануліровали. Я знаю якийсь батюшка казав: «Ми завойовані», то його зразу забрали і десь діли.
Це у Вашому селі такий батюшка був?
Угу.
А як його звали?
А я не знаю. Тут у діда був на квартірі.
А Ви знаєте що таке закон «про п’ять колосків»?
Гу?
Закон «про п’ять колосків»?
Я знаю, шо тут на низу була хата і в неї була невістка. Ішла та йшла через пшениці, хотіла поставити букет. Вирвала скілька колосків, то її посадили, то вона сиділа.
А Ви не бігали на поле збирати колоски?
А чом нє. Бігали.
А не охоронялося поле?
«Тікай, тікай Гаркін їде!»
Це об’їздчик?
Да. Без руки на коняці їздив.
Це пізніше було?
Да.
А колись хіба було взуття чи якісь чулки, нічого не було. Такі позагониш стернюху цю всенькі ноги у вавках.
А хто був головою колгоспу в 33-му році?
В 33-му… Павлюченко був. І я ще пішла, як вже Рая ходила до інтернат, то я пішла в тої. Вона була вчителькою. Я кажу: «Саша, я тебе помню як ти матір’ю, з матір’ю ішла». А оце як вдінеться ше паненя, а тепер цього дрантя хватає, а колись його не було. Латали.