- Місце запису: місто Носівка, вулиця Троїцька, 74 Чернігівська область;
- Дата запису: 12. 09. 2009 р.;
- Хто записав: експедиційний загон Носівської ЗОШ I-III ст. №1;
- Респондент: Коржова Наталія Павлівна 12.09.1924 р.н., народилася в місті Носівка Носівського району Чернігівської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала у місті Носівці Носівського району Чернігівської області
«Страшно важкими і невимовно гіркими були 1933-1934 роки – це роки великого голоду. Не дай, Боже, вам, діти, таке пережить» – зі сльозами на очах згадує Коржова Наталія Павлівна.
Народилася 12 вересня 1924 року і на той час мені вже було 9 років. У нашій родині було 6 дітей, один-одного менші. Утримували ми невелике господарство. У нас було 2 кози, кури і невеликий город (0,12 га). Батьки працювали у
Колгоспі. А ми, діти, гляділи одне одного, їжі, майже, не було. Коли дуже хотілося їсти, то ми зривали листя з дерев, збирали суху траву, зелені яблука і їли, а потім дуже болів живіт, що ми інколи навіть втрачали свідомість від болю. Коли приходили до тями – в голові були думки про те, що поїсти. Згодом мати навчилася пекти лєпьошки з сухих квіток конюшини та листя дерев, знаходили напівмерзлу та напівгнилу картоплю – відварювали та їли. Дуже багато людей вмирало тоді від голоду. Люди на очах падали і вмирали, й потім їх тіла збирали на підводу, відвозили на край міста і закопували. Часто траплялися випадки, коли до ями загального поховання приходили напівживі виснажені голодом люди, які падали в яму серед мертвих, щоб не жить. У нас по сусідству жила сім’я Назаренків та Чирків, у яких були малі діти (рік, два, три). Наша мати ділилася з ними продуктами харчування наскільки могла.
Пам’ятаю в 1944 році в колгоспі стали давати на одного працюючого по 100 грамів чорного хліба. Нашим батькам припадало 200 грамів хліба. Якось приніс цей хліб батько додому, поділив на 8 кусочків і каже: «Діти, давайте ми з’їмо тверду частину хліби, а м’яку поділимо між сусідськими малими дітьми.» І це вже було стало за правило. Сусідські діти не всі вижили, найменші померли від голоду. А ми всі шестеро вижили, хоча я одна дожила глибокої старості. Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона обов’язково допоможе чи то грішми, чи то продуктами харчування, чи добрим словом, – так завжди говорила моя, нині вже покійна, мати.