- Місце запису: село Янишівка Любашівського району Одеської області;
- Дата запису: 31.08.2020 року;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Корнійчук Лідія Григорівна, 4 липня 1924 р.н., народилася в селі Янишівка Любашівського району Одеської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Янишівка Любашівського району Одеської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?
Ліда Григоріївна. Корнійчук Лідія Григоріївна
Якого року народження?
1924.
А число і місяць?
4 июля 1924.
А де Ви народилися?
Тут у селі, отам-от дальше.
І під час Голодомору проживали у селі Янишівка?
Ну, а шо ж. В Голодоморі, моя мама померла мені осталося 9 років. Мені маму сбили комсомольці. Вона померла, її в радні внесли до хати в радні і поховали без труна, без нічого
Ваша мама померла в 1932?
В 1933 році, наверно тако в апрелі місяці.
А, як її було звати?
Анна.
А прізвище? Фамілія, фамілія і по-батькові?
Рихліцька Анна, а діда вже не помню.
А якого року народження вона була пам`ятаєте?
Ой, 1889. Мій батько 1888.
А його, як було звати і фамілія?
Рихліцький Григорій Петрович.
А були у Вас брати, сестри?
Була у нас сестра тоже в 1933 померла, її забрали ми не знаємо, де її поховали, їздили трупи собирали і взяли її з хати, а де похороняна — ніхто не знає
А Ви кажете, шо забрали з хати, то ті люди, які їздили з підводою?
Да, забирали, да. Ну тоді викопували таку братську могилу і скидали ті трупи в тому 1933 році. Ще я Вам скажу мого батька роскулатний, робили куркульом. Він не був, він був раб Божий, він робив день і ніч і коні мав. Все забрали до галузки, геть і нас з хати вигнали. І написали на хаті дьогтьом шо «Тут живе куркуль», який він куркуль, як він ні одної букви не знав. Який він куркуль? Іще в 1937 році його забрали, дали їм..їх забрали той ночью вчотирьох, один тільки мій батько повернувся. Тих двох зразу розстріляли до суда, а мого батька там і ще одного судили, той заявив голодовку, на роботу не йшов, не їв і помер, а мій батько повернувся... Як його відпустили за його труд.
А, як Ви взагалі жили в 1932-33 і перед колективізацією? Можливо, Ви пам`ятаєте як розпочиналась колективізація?
Да, а шо ж не помню, канєшно помню. Мого батька… мені було 4 роки, мене заставляли скотину пасти і коні пасти, і гуси пасти, і били мене, як сидорову козу.
А, хто заставляв?
Батьки. Батьки заставляли робить. Ну шо мені там було 4 роки, ну дали мені хваростину, я тою хворостиною трощити коні, а вони пари зпутані, ой... мене б`ють.
А сестра у Вас була одна, так?
Ой, нас було шестеро в батька: три девочки і три мальчики… Ну сестра моя ось от три года, як померла, менша від мене канєшно 1927 року.
А, хто був самий старший у сім`ї з дітей?
Ой, я не знаю тих, хлопці були самі старші два: один то був 1926 року, а ті повмирали, я не знаю.
Ну вони не під час Голодомору померли?
Не-не-не-не.
А пам’ятаєте, як їх звати було?
Не пам’ятаю, любко, не пам’ятаю, шо я буду Вам казати, шо я не помню, то не помню. Старшу сестру 1922 року це, шо вона померла, шо це її забрали, ми не знаємо, де її похоронили, не знаю.
Ви кажете мама померла і її забрали в рядні?
Вона сдохла, а не померла. Вона збита була, комсомольці її збили, видирали в неї, як шла з базару якісь там крупи та її збили, ногами її били, повідбивали в неї всьо, несли її до хати, так вона в рядні і похоронена без труни, без нічого так..
Це вже її тато поховав, так?
Да-да, чоловік поховав її. Батька забрали в 1937, а в 1930 годи він був дома, да..а в 1937 його забрали.
А, де він її поховав Ви не знаєте?
Кого?
Маму, маму
Знаю, знаю, де похоронив, я десь хочу там, шоб онук мені….
Але, це тут на кладовищі десь в сільському, да?
Да-да-да, на кладовищі туда, як там її мама похоронєна тоже в 1933 ну зимою ще, мама весною, а бабушка зимою, ну бабушка ще в труні похоронєна, а батько там з дядею підкопали, добули труну і маму притулили до труна…
До бабушки?
Да, да до бабушки, до бабушки притулили. Вона в труні , а вони підрили і добули ту труну, до труна притулили маму та і в рядні присипали
А бабушка в якому році померла?
Тоже в 1933 зимою, а мама весною.
Так бабушка померла від голоду чи своєю смертю?
Нє-нє-нє, вона не від голоду, ну від старості.
А, як її було звати пам`ятаєте?
Бабушку, ой не помню, не помню, я хотіла на пам`ятникє бабушку, ну я не знаю, як бабушку звати, не знаю якого вона року, не знаю, шо, любко, не знаю, те не знаю.
А взагалі багато людей в 1932-33 у селі померло?
…по дорогах валялися, там мої дівчатка, що я з ними гралася, вона там коло містка померла, аж три дні лежала поки її підвода не підібрали.. хати були пусті, то заселяли кацапами, ну вони повиїжджали, шо одна сім’я була осталася, бо всі повтікали, не хотіли бути на вкраїні.
А Ви кажете мама йшла з базару, коли її тоді побили, вона ходила на базар шось купувала, продавала?
Якісь крупи там купила, бо взимку були в неї гроші, ну вона так гроші он її били, то люди збилися. Та й там стояла жінка та й побачила, де … та й стала тако ногою на ті гроші, а вони шукали-шукали, вона стояла, не посунулась і тоді вона вечером принесла той узельок тих грошей та жіночка. Ну їх тоже нема, повмирали.
Вона принесла до Вас ці гроші, так?
Да
І віддала Вам?
Да-да, да-да.. Ну, як діти кричали, як маму там били.
Ви кажете, що людей всіх збирала підвода, а куди вона відвозила людей підвода?
На кладбище. На кладбище. Коло кладбища не можна було пройти така... Я бігла з садіка в 1933 році… Сильний дождь пустився, а тут за ставком у нас жінка сиділа, ну в неї девочка була Франя. Я з нею гралася, канєшно, діти,а мама її стоїть під хатою і каже: «Заходь, Ліда. Франя тобі щось хоче тобі сказати». Я побігла додому і не оглянулася, ну сильний дождь пустився, а я недалеко через 4 хати жила. Ой, следущая бігла девочка, вона її зарубала, зарубала ту дитинину, вони аж туди в кінці села жили. Як вона зарубала, то м’ясо у піч засунула жарити, а дядя жив так через дорогу недалеко від неї, а запах то чути було, ой. Він пішов до його та каже: «Петро, ти знаєш, я подозреваю, шо Вунька зарізала твою дитину, ну визвони міліцію», а те м`ясо то піджарилося з тієї дитини. Ну міліція там її там присікла: «Де, ти діла голову?». Вона занесла у камиш закинула. Її били і вона пішла знайшла ту головку. Ту головку занесли на кладбище і похоронили, а дитина потєрялася, м’ясо з той дитини.
А шо потім було з цією жінкою?
Забрала міліція та й ніхто і не знає, де, а та Франя тьотя її забрала в Івановку… купать її, приходила сюда в село. Дівчата взрослі були по 12, по 15 год, начали з неї сміятися і так більше я її не бачила, купаться вона приходила в село.
А Ви кажете, що Вас вигнали з хати, а куди Ви пішли після того, як Вас вигнали?
По чужих хатах, по ровах. Три дні возили, все забирали і нас вигнали, так ми ходили то по ровах, то в якійсь пусті хати, так ми і переживали.
А скільки часу Ви так ходили, коли Ви почали жити у хаті?
У 1935 році ми приступили до хати.
А в 1933 Вас вигнали?
Да-да.
І це два роки Ви блукали?
Да, да. Ну ми хотіли в хату нашу поселитися, ну канєшно нас напраявляли, вони там ремонт робили, а ми ходили туди, нас витрущали, били, а ми в хату таки перлися і всьо. Нас було дві ще й з сестрою.
В свою хату Ви перлися, в свою?
Да, да
А там, коли Вас вигнали когось іншого туди поселили?
Да, мали поселити, ну вони тільки ремонт робили, бо, як, ой, це порузкулачували наше було кругом забито досками і там, де розкулачили забирали свині, то зробили воно якось обору для свиней, нас вигнали з хати. Там в нашій хаті котьол замурували, свиням варили їсти, кормили ті свині, а в нас там було сарая багато і батько хозяював, і вівці мав, і коні мав, і корови мав, ой, і гуси мав, і все ото забрали, всьо забрали до галузки.
Тобто, Ви жили заможньо?
Заможньо жили, бо трудилися, трудилися.
А батькові пропонували іти до колгоспу?
Як вони.. Канєшно, а шо ж. Він у 1933 у полі лопатою копав. Мама, як померла, то йому сказали, а він там копав у полі і там у Стирці шукав яке зеренце їв, а потім маму закопали. Канєшно, він же ш трудився і в колхозі, а шо ж. Він останнє время законюхував і це його забрали у 1937 році, він конюхом був, доглядав коней і каже, шо він пас коні, та коні…. Там збили ячмінь і там його забрали, а там не коней збили, а там у полі були свині і свинарник був та ті свині вирвалися та порили, та сперли на мого батька та й забрали. Отаке, любко.
То виходить він пішов до колгоспу працювати і в нього забрали все господраство, а не казали, що: «Ми там щось заберем»
Це все вперед забрали, до 1933 забрали всьо.
А в якому році забрали?
Ну навєрноє в 1929-30 році
Ага, це тоді забрали.
Да-да-да.
А до колгоспу він пішов в якому в 1932 чи 1933?
А-бо, я Вам не буду врать, бо я не знаю, шо його такому трудягі сидіти, іди работай. Ну, як він лопатою поле копав, то шо там говорити.
А чим Ви харчувалися, шоб вижити, що Ви їли в 1932-33?
В 1933 шо їли? Лободу, кропиву, листя з вишень, вакація цвіла, цвіт з вакації їли. Колись в кінець села, понад дорогою… А весною там були засипали їжаки. Знаєте ті колючі їжачки? Батько ходив з ґаблями, ловив ті їжачки, шмалив і нас кормив і так ми із сестрою і вижили. Я те сире м’ясо їла ждала поки він те м`ясо посоле, помиє. Шо Вам розказувать? Хорошого я Вам, діти нічого не розкажу тільки то шо пережито.
А чи ходили на поле, збирали колоски?
Ходили, збирали, да а шо ж, отак от пучками збирали та ще нам не розрішали, бо ми були розкуркулені, нам не розрішали виходити на поле. І в школу не приймали тіх розкуркулених дітей.
Але, була тоді школа в селі в 1932-33 інші діти ходили до неї?
Нє вже, навєрноє в 1934-35 аж востановилася школа, а так не було. Та кому там ходити, Боже, які діти були, вони такі були ну переростні, канєшно же пішли в перший клас їм там було по 14 років.
А патронати були у селі?
Був в нас один патронат, тільки не для наших дітей, а для тих руських дітей. Ті, шо завезли цих дітей, то був патронат, а таких наших патронат дітей не принімали. Там над містком був. Знаєте, де в`яні шовки місток?
Проїзжали.
Да-да. Над тим містком був патронат. Був-був тільки не для наших дітей, а для тих руських, шо завезені були.
Яких привозили і селили в будинках чи людей, яких виганяли?
Які повимирали.
А знаєте, що таке «Торгсін»?
Нє.
А чи були якісь магазини, де можна було обмінювати золото, срібло?
В нас тут не було. В нас не було те. Їздили, міняли, їздили ще до 1933, мій дядя їздив, міняли там, но в нас не було, десь їздили в Білорусію, їздили.
Це вони в 1932 вони їздили міняти?
Да, да до 1933, до 1933 їздили-їздили, міняли.
А на шо вони обмінювали це золото і срібло?
Він привозив і крупу, і кукурузу звідти привозили, да.
І він ділився з Вами? Вам також привозив?
Нє-нє. Не ділилися. В нас не було ні золота, нічого — всьо забрали, вся хата була шпикана спічками. Сьогодні приїзжають, ціла підвода тих комсомольців і шпикають. Шпикали, шукають золото, де тако гуде — вони золото шукають. Де то золото? Ой.
А до інших людей, до сусідів також приїзжали робили ці обшуки?
Ну до тих руських приїзжали шо ж, не тільки до нас, які порозкуркулювали — то до всіх приїзжали. Мій батько в 1933 році, ну раньше ж висівали той буряк, то він закопав той буряк і найшли-найшли, забрали того буряка, нам не дали, забрали буряк той на під воду загрузили, отаке, ой Боже, Боже.
А оці люди, які робили ці обшуки, ці комсомольці, які забирали — це були свої місцеві чи чужі?
А шо ж! Не завезені, нєт — свої люди,свої. Мого батька, як відпустили з тюрьми, ще він год не добув, як його відпустили з тюрьми, тоді на другий год, щоб приїзжає на машині чорній такої, приїхали, кажуть: «Ой, Гришу Рихліцького міліція обратно забрала». Його, правда, забрали, повезли в сільсовєт і там йому виносили благодарність і спитали: «Є ті, шо тебе посадили?». Їх уже не було, він тоже там шось украв тоже в тюрьмі, сдох чи погиб, погиб чи помер — Бог уже знає. І каже: «На мєстє Вас, де Ви сиділи — їх надо посадити». Ну, їх не було вже, не було, ой.
А чи були в селі люди, які не голодували?
Були рідко, були, котрі ходили вишпигували — ті осталися живі, котрі шукали, забирали, то ті осталися живі.
А, можливо, пам’ятаєте, як їх звали?
Ой, не помню. Ну казали Микола Бордюнь, Микола Бордюнь — це був актівістом, він з земльою находив всьо.
В 1937 році тато ж повернувся? В якому році тата забрали, засудили?
В 1937, а повернувся в 1946, бо в 1947 мало бути йому 10 год, а в 1946 його відпустили.
Ага, то не в 1937, в 1937 це його забрали..
Забрали, а 1946 його відпустили, да.
А взагалі люди в селі вони між собою дружили, не дружили чи допомагали один-одному?
Дружно раньше люди жили, дружно, помагали, совєтовали іногда, а тепер люди змінилися — не такі, як раньше були.
А в 1932-33 допомагали один-одному?
Ой, які були заможніші, то допомагали. Ну таким, як мій батько не допомагали, бо сильно його щитали, шо він вредний чєловєк — куркуль, куркуль. Ну хата обписана дьогтьом, що «Тут живе куркуль», який же він куркуль, як він Раб Божий? Він робив день і ніч. Як він може куркуль бути, як він ні одної букви не знав? Він, як його забрали в міліцію, він сказав міліціонерам: «Хлопці, ви мене не охраняйте, ви за мною не дивіться, я тікати не буду, хіба ви мене завезете там же, де і взяли». І так він і конюхував у міліції, що чуть не прикінчили, ходив він зразу по роботах усіх, де його там не було, а тоді міліція забрала та він конюхував в міліції, був конюхом. Раньше ж, машин таких не було та возили на бричах міліцію возили, та й мій батько конюхував: заготовляв сіна, косив, сушив, розказував, як це він їхав за сіном туди у степ, це ж раньше був.. Та, каже: «Пурга зірвалась» — світа Божого не видно. Ну він доїхав до тої стирки, до того сіна, каже: «Повисмикую дирки», коням голови поховав, прикрив і сам каже: «До коней тих притулився, вони на мене дихають і я, — каже, — сижу, а світа Божого не видно». Іде день, другий день, на третій день утихає, ну каже: «Я то сидю, а їсти то желудок требую і подою кобилу, попью молока», а кобила доїлася, доїв кобилу, пив молоко. Як він повернувся туди назад в ту ніч і каже: «Мене кидає до потолка», каже: «Ми щитали, шо Ви погибли і мали Вас весною шукати», а він приїзжає. То каже: «Так мною тішилися», шо «Дід, ми Вас похоронили, ми мали Вас весною шукати, а Ви..». Добився, каже: «Такі перемети, а я коней батогом, вони перескакують» і так приїхав, ще й сіно привіз.
А, коли батька в 1937… сестрою.
Ну ми уже були у своїй хаті.
Ви повернулся в ту хату в яку Вас забрали, коли розкуркулили?
Да-да.
А, як Вам вдалося повернутися назад?
Ну, як Вам сказати, ми сільно там воювали з ними і вони ремонт пороблять, а ми — пошкрябаєм, воювали, відвоювали ми свою, бо нас так направляли та й ми так робили.
Це Ви з сестрою так шкодили, царапали?
Да-да-да. Тоді люди кажуть: «Та покиньте їх, дівчата». Вони тоже були дівчата ще тільки комсомолки були. І ми бідні воювали, воювали: поцарапаєм, поб`єм шось у хаті, якійсь тарапки там і вони не могли нас скаразкатися, і поки так ми і осталися коло своєї хати, ой, Боже мій, Боже мій.
В 1934 Ви ж повернулися назад до хати, так?
Да-да, да-да. В 1934, ну в таком 1935.
А батько в цей час, де був?
Робив в колхозі.
І виходить тоді його перший раз в 1937 році забрали?
Да-да.
В 1932, як його вигнали з хати, Ви кажете, то, де він жив?
В заваллях устроївся, робив на заваллях, завалах, а ми тут були, а батько забрали туди, він там тоже робив на заваллях тих же.
А з села взагалі ніяк не можно було тоді втікти?
Тікали, котрі грамотні — тікали, а батько мій, куди він побіже, як діти малі і він не грамотний зовсім, куда він міг тікати? Тікали, як тільки порузкулачували, повиїжджали, повтікали.
А, куда саме ті грамотні тікали?
Туди на Кавказ десь, туди-туди.
А на Кавказ вони самі тікали чи їх повиселяли, коли порузкулачували?
Нє, самі-самі, є таких, що виселяли, тільки десь далеко в Росію, є такі, шо виселяли, а, котрі тікали, то на Кавказ тікали, да, бо на Кавказі наших з села було багато. Як це була війна та й мій дядько, його забрали в началє войни, він там войовав і попав у плєн, і там їх мали відправляти туди у Германію чи куди Бог його знає. А наші сільські люди взнали, шо він там є в плєну та й носили там єсть, ну в общем підкупили і його випустили, то він там находився на Кавказі. Та й вже після войни він прийшов сюди у село. Він тоже був сиротою, мама його померла, як родила. Було в нього дві сестри, його вигодували: жували хліб, такі кваш йому давали і він вижив. В плєну був, на війні був, а дома помер тут, ой.
А, як Ви думаєте для чого зробили цей Голодомор? Для чого розкуркулювали людей, забирали їжу, худобу?
Создати колхоз, колхози создавати. Свині забирали, скотину забирали і создавали колхоз, бо раньше земля була роздана. Ленін, Ленін панів позкидав, землю за селянином роздав, і заводи, фабрики робочим роздав, а, як сам Сталін, Сталін заруководив, щоб ті колхози та і то там була розкулачка, забирали і создавали колхози.
А їжу для чого забирали? Хіба, не можно було, щоб люди в колхоз пішли і люди ситі були?
Забирали по станціях і людям не давали. Це спеціально був зроблений Голодомор, спеціально, бо якби не було в людей — в людей було, але забирали, останні крупи забирали і це спеціально зробили Голодомор, щоб люди повиздихували, щоб легше було создати ці колхози
А чи якось сопротівлялись люди, чинили опір.
Чи чинили люди опір, коли їх розкуркулювали, коли в них продукти забирали? Люди якось боронилися?
Ні, ні, ні, ні, куди там боронитися, всьож забране, куди? Нє, цього не було
А повстань якихось..
Не було, не було, не було, не було. Люди совістно, чесно йшли в колхоз робили за даром робили. Я півгектара косою викосювала, ніхто мені й копійки не платив.
А коли оці колгоспи створювались, люди добровільно йшли в колгосп?
Ну а шо ж, а шо ж, канєшно добровільно, не сопротівлялися, нє.
От самі одводили худобу чи до них приходили забирати?
Забирали, забирали. Та й, де він діниться — він йде в колхоз, як в нього уже нєт нічего.
А оплата була в колгоспі зразу там в 1930-х перед Голодомором?
В кінці года, хто шо заробляв, а так по місяцях не виплачували нічого, нє, нє, нє. При розщьотному році.
А чи вдавалося людям десь ховатися?
Ось-от бачите, на мені це платьє, це я йшла на пенсію і мені платья давали. Мені у 1940 році, а мені в 1941 давали тоже на премію три метри шовку на платьє, я робила, як мій батько — рабом. За мною злість, шо я проробила, 4 рази мені премію давали. Це в мене руки каліки чого, така каліка зробилася. Знаю, шо перед війною прєдсєдателєм в нас був Шуцман, бо він началася война, він був партєйний, він десь евакуїровався, його не було. Після войни він прибув, а я там у полі косю. Бачу їде до мене тачанка, приїзжають, доїзжають, вискакують з тої тачанки, коня того пускають, зправа там йдуть і шось руками розмахують та тако приходе до мене той прєдсєдатель колхоза і так по плечу так, як, ізвініте, буду казати, як це було. Він каже: «Лідка, йоб жеш твою мать, хто тебе навчив так косити?». Я кажу: «Біда, біда мене навчила косити». Він прекрасно знав мого батька, питав про батька, але каже: «А получали письма?», а тепер война, ми не знаємо нічого.
А Ви знаєте, що таке жорна?
А шо ж, знаєм. І крутьку знаєм, і жорна знаєм, і це я все знаю… [03:35] (нечітко) … і колесо таке крутили на то колесо, це я всьо знаю.
А в Вас були жорна?
Крутька була.
Крутька була, а чим крутька от жорен відрізняється?
Ну жорна: там якісь камені були, на відро надівали. Там в сусіда були ті жорна та й ми ходили жорнувати на Паску. З нею ходили там, де жорна. Накрутила мама мукичку коржів, це на Паску хоче спекти якогось коржа, а ми канєшно в своїй хаті не жили, а там далі, ми ще в своїй хаті не жили. Ой, ті коржи пеклися, прийшли ті комсомольці, ми до хати не пускали, а вони вибили вікно, влізли до хати, а мама взяла ті коржі та й попелом присипала у піч, раньше, знаєте?
Знаємо.
Присипала, а запах, то чути. Вони достали ті коржі і з`їли за столом, позїдали, а маму тоді наприкінці ще побили і пішли.
А в якому це році було?
Перед 1933 роком наверноє, да.
В 1932?
Да, навєрно, да, отак-от, отак-от.
А на Паску дозволяли там святити, яйця красити?
Нє, Боже спаси, не розрішали… Мого батька забрали тої ночі, їх вчотирьох забрали, то двох зразу розстріляли, бо вони раньше в церкві були, був коло попа та найшли в нього багато тих церковних книжок, та і розстріляли їх зразу без суда, да
Але у Вас в селі церкви не було?
Нє-нє не було, там у Бобрику хароша така була церква, видно помню, як бабушка водила все мене на Паску. Я там в церкві і спала.
А шо було з цією церквою в 1932-33? Не закрили її?
Розібрали, повалили воз, поламали, потрощали, немає признаки, де вона була. Клуб на тому місці построяли, клуб.
Із того дерева построїли клуб?
До церкви, да, да, да, да.
А чи можна було взагалі між собою тоді в 1932-33 говорити про Голодомор, що це є голод, що люди голодують?
Хто це буде? Може і говорили, я ж і не дуже розбиралась.
А пізніше уже?
Та нє, ще нє.
В 1950-60 хтось сказав, шо ми пережили Голодомор в 1933?
Ну балакають між собою, котрі осталися живі, а так, шо ж, хоча хто там остався живий, Господі. Заселяли чужими людьми.
А откуда тих людей привозили чужих?
З Росії десь. З Росії, ой Боже мій, Боже.
А Різдво дозволяли святкувати? От є релігійні свята, де діти могли ходить щедрувать, колядувать?
Та нє, Боже, запрєщали, та нє, хто там..
А шо казали в школі про релігійні свята, про церкву, про релігію?
А шо, думаєте, я була там в школі?
А Ви ходили в школу?
Нє-нє, не ходила.
Вас не взяли в школу?
Нє.
А, скажіть будь ласка, а Ви своїм дітям, онукам розповідали про Голодомор?
Ну а шо ж, я їм розказую, а він каже: «Мам, Шо це Ви сон розказуєте, шо Вам снилося?», я кажу: «Синок, я тобі розказую то шо я пережила». В нього понятія немає шо це, каже: «Шо Ви сон розказуєте?», я кажу: «Нє, це мама пережила».
Це синові, а онукам розповідали?
Внукам, є в мене один онук, є, в Одесі десь і правнуки, і праправнук є, слава Богу є. Праправнук вже родився там і з больниці мнє тоже уже поздровлєніє, є в мене десь та книжечка, шо поздравили мене.
А чи не заносили село на чорну дошку?
Нє, я це не помню, не помню, не помню, Знаю, шо мій чоловік, як робив, то тоже був дошка-почёта, був на тій дошкі, десь в мене є і карточка з нього.
А, скажіть будь ласка, можливо, чоловік розповідав, як його сім`я переживала Голодомор? Якого він року народження?
- Я 1924, а чоловік мій 1923.
А колись Ви говорили з ним про це? Він не розповідав: голодували вони, не голодували?
Ну а шо ж, в йОго сім`ї тоже було, його мама по двоє дітей возила на цвинтар і закопувала його мама, він один остався. Було семеро і він один остався живий. Ну тільки він не в нашому селі жив, він в другому селі жив.
А в якому селі?
Струтинка, Неделково, Струтинка — туди він жив.
А це яка? Одеська область?
Да, Одеська.
А район, який?
То був Савранський район, де він жив, да-да.
А, як звали тих дітей? Він не казав?
Думаєте шо я..оце я не помню
Багато дітей померло?
Семеро.
Семеро дітей померло?
Да.
Ви ж сказали…а семеро, то було без нього? Він був восьмим?
Да-да.
Був восьмий, а семеро померло під час Голодомору
Да то Голодомор, в Голодомор ті діти повимирали, як мама його возила по двоє на возики, вивозили на кладбище. А він мій чоловік воював же, вже немці відступали, він воював, а він був радістом, та й казав шо. І попав, попадав в плєн, шо тільки одна фанера бува оставалася на плечах, а то надійшов коло немців лежали і вони до нього шоб він, а воно якусь… впав ну близько. Дали очередь прийому, збили ту радіостанцію, тільки одна фенера осталася, а він каже: «Я только підіймаю голову, дивлюся, де б, яка калабатина, щоб сповзти, щоб відпусте він їх, а воно близько, вони…, а він каже: «Я тільки голову підняв подивлюся, де яка калабатина, я повзу, повзу і сповз на ту лащинку, і тоді я остався шо живий», але ж він прийшов був паралізований, я його 22 роки: брила, мила і кормила.
А, як звали чоловіка?
Міша.
А прізвище?
Міхаїл Корнійович.
А прізвище таке, як у Вас?
Да.
А по-батькові?
Корнійович.
Михаїл Корнієнко
Корнієнко Михаїл Корнійович?
Корнильчук Міхаїл Корнійович його батько, Корнійчук Міхаїл Корнійович.
А чоловік не розповідав, як йому вдалося вижити? За рахунок чого він вижив? Семеро дітей померло, а він один вижив, не розповідав?
Вони жили в Струтинке, а його мама звідси сільська була з Янишовки, та й тоді родітєлі забрали її сюди і вже з тою одною дитиною, та вже так вони і жили, вона так і померла тут його мама. Ой, нічого й розказувать чим..ой. Каже: «Ідут, машина за машиною з тюками ідуть. Так це День Победи, ідуть машина за машиною, тюки якісь везуть, везуть. Везуть до Берліна, обцепили той Берлін, розгрузили ті тюки, а то «катюші» там були замаскеровані і немці зразу кинули оружиє то День Побєди було, ой таке…
А, скажіть будь ласка, а оці комсомольці, які забирали тоді речі у Вас…
Да-да.
В інших людей, в розкуркулених, вони потом забирали ці речи собі чи нє?
Розпродували, продавали.
Торги?
Ну брали торги, було розпродували, розпродували. Ну, котрі їм там нравилися, канєшно, вони забирали — це не секрет, ой Боже-Боже.
А чи чули Ви такий вислів «червона мітла»?
Нє, не чула, не чула.
А «червона валка»?
Не чула, любко, не чула. Все шо не чула, то не чула.
А ще, скажіть, перед колективізацією люди. коли дізнались, що вони будуть забирати там скот і все інше, вони намагались це все продати?
Кому? Бо й не продавав ніхто. Там нашого тоже сусіда було 3 корови, і забрали всі 3 корови. І довго вони там в колхозі були… Та й, де хто там продавав, ой, ніхто не продавав. Вони зробили всьо внєзапно: бистро порузкуркулювали, позабирали, порозгонили, всьо зігнали в колхоз і создали колохози, їм вже було канєшно при колхозі харашо, їм вже і платили, а тепер всьо вже тоже розвалили, не знаю до чого воно дойде, Бог його знає, но добра надіятися нема на кого, нема
А, як Ви думаєте зараз людям потрібно знати про Голодомор, про ті події?
А їм інтересно це знати?
DSCF0244
Аби про шось хароше, а про ті біди ніхто не інтересується, нє.
А, як Ви думаєте треба розказувати про Голодомор, щоб вони знали, яка була радянська влада?
А вони вірять? Вони цьому вірять, як тепер їм харашо, вони вірять? Нє, як мені син каже: «Шо це Ви шо сон розказуєте?». Кажу: «Нє, синок, не сон, то шо я бачила, шо я пережила, то я тобі і розказую». То й шо він повірив?