- Дата запису: 24 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Князе-Григорівка, Каховського району, Херсонської області;
- Записувала: Сопронюк Тетяна;
- Респондент: Конощук Тамара Степанівна, 28 листопада 1928 року, народилася в селі Дмитрівка, Чаплинського (нині Каховського) району, Херсонської області;
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Дмитрівка, Чаплинського (нині Каховського) району, Херсонської області
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як вас звати?
Тамара мене звати. Фамілія – Конощук Тамара Степанівна.
А дівоча ваша фамілія…
Алєксандрова Тамара Степановна.
А коли ви народилися?
Двадцать восьмого тридцатого ноября. Двадцать восьмого.
А де ви народилися?
Я народилася у Чаплинський район, там село Дмитрівка. Ну мого папу перевели сюди в Григорівку. Тоді в ті годи колхози робилися. Він був камсамолець, його сюди прислали. Він був на тракторі бригадіром. І це вже нада розказувать?
А в якому році це його сюди прислали?
Шо?
В якому році його сюди прислали?
Прислали його… Це був.. В 33-му голодовка. Оце він отак 32-го… Йому було 25 год. Молодий парінь. Мамі 23 було. А мені 5. І сестричка була менша.
А як батьків звали? Я вас переб’ю. Батьків ваших як звати?
Маму – Марія Піліповна Алєксандрова. І папу – Степан Юхимович Алєксандров.
А сестричку?
Кого?
Сестру.
А сестру Раля Алєксандрова Стєпановна.
А з якого вона року була?
Вона 30-го була. Були нас двоє маленьких.
І оце в 33-му батька сюди перевели, да?
Перевели ми сюди. Уже в 33-му тут ми жили. Ну і папа був тракторістом. І трактор справляв. І ночью нам привезли його без сознанія. Привезли. Він нічо не той. Я знаю. шо мама плаче. Усі. Я ж плачу, шо цей… Визвали врача. Врач каже: “Нада привезти врачів із Каїр”. Каїри, за Горностаєм… Приїли ті врачі. Уже це папа переночував. Уже на утро він трошки сам дивився. Я до нього підійшла на кроваті, до кроваті… Він простяг руку і глади мене по голові. Мама каже: “Ой, уже в сознаніє прийшов”. Стала йому давать чай із вишеньками варення. Він їсть вишенька і випльовує. Каже, уже він понімає. Ось приїжджають врачі. Я ж тоді не знала, шо вони… Признали, шо в нього давлєнія. А тоді як лічили… Це ж я хочу розказать, як нас тоді лічили. Тоді ж нічого не було. Одна (03:26?) од малярії. При… Приїхали врачі і стали шось йому руку, руку… Пробили вєну і попросили миску. Мама дала миску, а я оддаля так стою… Маленька ж була. Дивлюсь, кров у мисці. Я як начала кричать, мене удалили. На.. Випустили кров од давлєнія. І папа як одвернув голову до стєнки. Побілів. І більш не обертався. До вечора і вмер. Врачів одвезли. Був тей… дядя, вопшем, папин брат. Одвіз їх у Каїр. Вони кажуть: “Гони лошадєй, бо не застанеш брата”. Приїжджає, а папа вмірає. Ну він зовсім вже одвернув. Всьо. Як пустили кров. Оце так нас лічили. І тоді пішла голодовка в нас. Папа хоч із степу там шось давали їм. Пайочок. А то все. Через 3 місяця, оце ж папин папа умер. До його все время на кладбіщє, там коло його. Ну. 25 год сина. І двоє дітей осталися. Як плакав усе время. Умер через 3 місяця. Тоді ще нам луче було. Ось. Живем трошки. Там я не знаю, вже літом начали корови виганять. А в нас була корова. Украли корову. І оце ми остались без нічого. Так бідували. мама ходила… Тоді ж усі бідували. Люди пухлі ходили. Ото на вулиці валяюця. Мама ходила на степ. Раньше миші, як зерно було ж – миші наносили такі ями. Цей. В землю позаривали. І люди ото ті колосочки собірали і приносили додому. Та шось, якусь надирем кашу. О. А по сусідськи знаю, як мама одна, мати з дитиною грудною. Не було нікого, чоловік десь був на роботі може. А вона з дитиною вже не могла. Дитина грудю сосе. Немає шо, голодна мати і дитина. І вона хотіла вийти на двір. Упала в сінях і лежить мертва, а дитина грудю сосе. Смокче грудь у неї. Ой. Та не дай Господь було шо.
Може пам’ятаєете, як її звать було?
Га?
А як її звати було, ту жінку?
Дремлюженко Соня Герасимовна. А матір я не знаю, як звати. А та Соня… Батько прийшов, Дремлюженко ж цей, прийшов забрав дитину і ує… Ясла були. Колхоз тоді яселки… То де які діти сироти… Там її одгодували. Ше вона моя падруга була, бо ми через хату жили. О. Така красива дєвочка. Ото ж так. А тоді і оце… А Дремлюженко Марія, це її… вопшім, невістка їхня, Соніна, за бартом була, жила коло кладбіща, та оце розказувала, шо не було кому ями копать, люди всі слабі, які… той на роботі, а той.. так одну яму вириють і ото везуть, на тачечках, у рядно позамотували чи там у тряпки, бо не було труни робить із чого, нема нічого, хоч і плавня була так а шо ж… І ото ходили люди в плавню… Собі… Ото ціла… Цулу в яму в одну кидали скіки там душ.
А це на кладбіщі ця яма була, да?
Да, да.
А знаєте, де саме на кладбіщі?
Отамочки, де той. Де… Як вам сказать… По главній вулиці, як їхать так. Його там кладбіща вже немає. В нас було два кладбіща: і там, і там. Де, цей… Павлютін, його дід живе, якраз у його рядушком. По главній вулиці. Там воно видно. Уже там нема. Там і скирди люди складають. Уже це скіки год пройшло. О. Там немає вже кладбіща. А ото там. А мого папу там похоронили. Далі, на цій… Знаю, як папу хоронили. Я ж усе помню. І ото ж плачу я. Мене якийсь дядько взяв на руки, держе та каже: “Не плач, бо і тебе в яму кину”. Та я того дядька як запомнила. Уже виросла, а він ше живий ходив тей дядько. У магазін ходить мимо нас. А ми жили там, де церква, жили ми, прямо через дорогу церква була, то гес нас видно, світилася. Так я кажу мамі: “Я його не люблю, того дядька, він мене налякав”. О. Так шо… Ой…
А хоронили… То це свої своїх хоронили, чи були може з колгоспу якісь люди, спеціально, які ходили збирали?
Не було ніяких спеціально! Ото кого попросять – на тачку. Шо ж тоді. У колхозі тоже там… Може який трактор чи… вопшем, восємь тракторів було на все село. А село здорове. І папа був бригадіром там. Це він вмер. Газами отравився. А то… А то оце на тачечку і тягнуть. О. І валялися. І ото хто не той, кричать: “Хліба, хліба…”. А шо ж хліба? Нема ні в кого хліба, нічого. Ото ж там у яслах, шось там дітям якусь зачірочку варили.
А шо тоді люди їли?
Ото ж їли, собак не було по селу. Ловили. Оце корову в нас украли і десь той отим жили. І там другі люди розказували, шо і дітей… Дітки малі вмірали і їх ото брали і їли. А я пішла на берег… Я й забула саме главне. Бігали ми на берег купаця. Ми ж там жили, там була не море, а річка була в нас. І плавня була в нас красіва плавня. І туди ходили, ми ходили.. Отак перебродили, річка Конка називалась, вона й по карті є… І ходили туда, і рили коріння. Яке то дерево було, чи кущі, шо коріння риют і воно таке, як палець коріння. А як засохне – перемелять – воно як мука. І ото варили, чи пекли коржики. І оце де яка трава на вулиці, шо колосочки – рвали і мняли, і мололи. І оциво. Хоч воно й гірке – а їли. А як окація зацвіла весною вже – так то кашку начухраємо. Їли кашку. Це мілоє дєло було. А тоді йшли на берег, дивлюся, а ці… Рибаки сєтками. Той… Рибу тоді ж ловили рибу. Ну так ніхто ж не дасть. Ти шо! Все забірали. І цей…
В рибаків рибу забирали?
Га?
В рибаків рибу забирали?
А як же ж! Вони всю здавали. А попробуй взять додому… Ну може він там собі в пазуху заховає. О. Так їх трохи ж було. Витягли, отаково, половину дівчини. Дєвочка була. Водна сім’я жила од нас далеко, німа дєвочка була і батьки її поїли. Так оце… Оце це все заднього нічо немає, а ото ребра голі. Ой… я тоді як зля… Я точно… бачила оце. Злякалася. Та нехай Бог. А шо ще я хотіла сказать главне… Шо…
А було таке, шо от дохлятину їли? Як корова здохне, чи кінь…
Ну… Коней… Коняка здохла, їли. А може й не здохла, кажуть ше… І корови. А собаки ловили, а той.. Як з Волині в нас приїхали бєженці. То розказували, шо в їх і дітей ловили так…
То це вже в 47-му було, чи ще тоді в 33-му?
Га?
Це коли? Це вже в 47-му було чи в 33-му?
Ну я не знаю, коли це вона. Мого году дівчина розказувала, шо в них так було. А кіки хіба мені тоді було, тоді коли, шо, як, де… В голодовку. О.
А було таке, шо… А шо в степу ловили? Можна було шось в степу зловить?
І ховрашків. У кого мужики були – так і зайчиків ставили. Такі ті… Петлі. Зайців ловили. Хаврашки там такі були. Та все! Шо… Шо тіки впіймають. Як хлопці, у кого є хлопці, так у плавню підуть, та на дерево вилазять, крашанки гадячі чи чиї вони беруть звідти. Та все шо не є. Все.
А гадюк їли? Змій.
Я не знаю. Не знаю. Цього я не знаю. Були якісь… Якісь, кажуть… Не гадюки, а піскуни чи як. Вони як на гадюку похожі. Журавлів у плавні ловили тоже. У плавні було птиці всякої, всякої. Ото шо хто як може впіймає і їсть. Ото так.
А колоски ходили на поле збирати?
Оце ж колоски. Як колоски були – так не розрішали. Судили. У нас по сусідськи… Оце ж я скажу ще, в моєї мами діти… Мама й батько… Так на їх називали, шо вони куркулі. Розкуркулювали. У їх дві пари коней було, земельки трохи. Вони… Було в їх зерно. Вони все зерно забрали. І цей. Заставляли здавать. Ну… зз… здавали. А тоді ходили по хатах. Такий отряд був. Бричку з конями, підїхали в двір і шукають, мацають, де яма чи… Вот у нас недалеко дядько, Ткач Кузьма, зарив в яму, зерно заховав – найшли. Його забрали в допр, а діти остались голодні. І оце з… походять по хатах і це нада на совєти. На город отправляли все. У город. Шо ж там нада годувать, у вас земля, у вас… і ви ховаєте. У піч залазили, каша вариця, картошка – витягли і викинули. Твої діти не должні їсти! Ті голодні і вони. Оце так було.
То це до вас у хату приходили, да?
Приходили. Приходили. І це… Но в нас нічо не було.
А кого це куркулями називали, ви кажете? Це ваші родичі якісь були? Шо їх… Шо до них оце приходили й забирали. Хто це вам були?
Тіки ни… канєшно не в всіх підряд. А, той… У кого оце ж було куркулями називали. Як там воно ж тоді…
То дід і баба її. По матері. (говорить жінка на фоні, -ред)
А. Це ваші дід і баба по матері?
Да. Дід і баба. Да. (говорить жінка на фоні, – ред)
Да. Да. Оце ж вони то… Їх виселили і вони у… Де на… на рівній землі не розрішали ніде строїця. Аж у балках, вирили ту… землянку. І мама туди мене повезла. Я ще у їх трохи жила. І оце тіки дід обжився, а він був кузнец, а колхоз і гукає його – зроби мені шось. Та шось і дадуть. І я коло них жила. Абратно прийшли. Ти вже тут? Харашо устроївся. Обратно вигнали. І так вони…
А тьотю Шуру, тьотю Вєру тоже… (говорить жінка на фоні, – ред)
А фамілія як їх були? А фамілія як їх були?
Гавруш! (говорить жінка на фоні, – ред)
Гавруш. Оце у його тут… У мами це було… Скільки сестрів. І Клава, Шура, Вєра, і…
Нюня. Нюня! (говорить жінка на фоні, – ред)
Нюня. О. І брат. Брат. Раля, скажи як?
І Тоня був брат. І… (говорить жінка на фоні, – ред)
Тоня. І Пава.
І Петро. (говорить жінка на фоні, – ред)
І Петро. Оце скіки дітей. Но тіх нікого не трогали, бо вони вже поженилися. Жили обекновено. А дві сестри повиходили заміж за багатих, за куркулів. Так їх роз цей.. послали на Сєвєр і там тьтя Шура, в неї було двоє дітей так у дорозі, у поїзді вони померзли, померли, викинули їх… той… а їх туди забрали. А вернулися вони вже аж як після войни вже вернулися. Шура і Вєра. А чоловіків нема.
А ви кажете оце на балку переселили ваших діда й бабу. А де ця балка була?
Балка…
Ну це вони у Чаплинському районі. (говорить жінка на фоні, – ред)
Це ж вони там… Я ж там не знаю. Там, да, вони там. У той…
Чаплинський район. (говорить жінка на фоні, – ред)
Чаплинка. Чаплинський район. Каховський він…
Ну раніше був… (говорить жінка на фоні, – ред)
Чаплинка. Там десь балки… Я ж не помню як. А знаю мама все розказувала мені…
А потім їх звідти куди вислали?
Кого? Діда й бабу?
Да.
Ну ще раз. І ще вони пішли десь далі шукать тако друге місто. Ну це так кочували. Кочували туди сюди. Оце отак. А ще що я хотіла. Да. Оце, і ходять.. Главне шо цей… Ми прийшли… Шукаю… Нада городських людей годувать. Вони ж заводи… А оцей у селі ви собі можете найти, шо їсти. Канєшно, землю гризти. І отак люди вмирали на… серед дороги. І ото кричить… Кажде кричить: “Хліба, хліба…” Ой… Та не дай Господь. Оце отак.
А шо у ваших діда й баби було, шо їх куркулями назвали? Яке в них господарство було?
Я ж кажу, двоє цих… коней, дві корови. Наймитів в їх не було, бо в них сім’я велика всі вони той… Землі трошки було. Поки викупили землю, то ще… Отак, як оце зараз… ці… орендатори…
На хуторі жили! (говорить жінка на фоні, – ред)
Га?
На хуторі жили! (говорить жінка на фоні, – ред)
Ну на хуторі. Вони так… Де той… Рідко хати. Де земля, там він і построївся. А це там, а це там. Таа, то ж ето їх… там разні отряди моталися. Мама каже – жили в скирдах. Ховалися. Ото ж як, то ці – махновці якісь, то марусін отряд. Шукают. Дєвки в вас є? Нема дєвок. А дєвки в скирді ночуют ночью. Чи то зімою. Отак. Все. Остобі нєт? Нєт. Заїхали, уже одна сім’я такі но пожили люди, в їх дітей не було. Зай… той… якісь… банда ота заїхала і їх… Дядько якийсь, тоді ж ходили, пиріщив все, попросивсь ночувать… І того дядька, і їх повбивали і все. Осталось нічого. Одібрали все. Оце махновці такі. Ото на конях як летять як, свистять… Оййй, Боже…
А вже ви як з батьками жили, до вас приходили забирати шось із хати? Шось шукали в хаті?
У хаті нічого в нас не було. Ото самі ми були та мама, шо принесе ото із степу те. Ото таке…
А бригада приходила якась шукати чи не приходили до вас?
Нє. Бо шо… вони знали де бідіні живуть, шо ж туди. Це… І дєд, і папа вмерли, а ми осталися двоє дітей і оце… Мама і бабушка ще Алєксандров шо остала, Марья Юрівна. Оце вона з нами була аж до 47-го году жила.
А жорна у вас були?
Хто?
Жорна. Чи крупорушка.
Нє, не було. Як оце де шо, так до людей йдемо. У когось там дертушка і ото надерем там. Це рідко було шо. А то ж травою жили. Як весни дождались – тоді да. Тоді вже той… цей.. то якісь цвіточки, то ще що. Ну їли шпориш. Оце отаке.
А мама ваша, вона в колгоспі працювала?
Да.
А їй платили шось?
Ааа… Платили (сміється, – ред) палочки тоді писали. А на ті палочки… Один трудодень називались. Або півтора трудодня. Вона пішла в той… у колхоз і були свині… розмножував… колхоз роз…той вона була свинаркою там. Так вона ото ж, коло свиней і пасла, ото так ходила. Вопшем, пастух. А ми сиділи вдома під ворітами, мами не має. Під воріта полягаємо, ждем маму, може шо принесе… І поснули. Вона приходе, а ми спимо. Оце так.
А приносила воно шось із колгоспу?
Ну ото ж шо там свиням дають якусь… чи овес, чи ячмінь. Шось дадуть. Тоже ж нізя. Нізя вийти. Все провіряють. Вона ж ото в пазуху натей, ото так. То ж ми й виглядали. Це отаке.
Почався сильний дощ. Розмірковують із оператором, чи варто перейти до будинку. (говорить жінка на фоні, – ред)
А були в селі люди, які не голодували?
Ну у кого корова була і рибак. Рибаки. Вони рибку ловили. Поки в нас корова була, так ми тоже – за молоко міняли рибу і їли. А як корову вкрали – то капут. Це такего…
А оці буксирники, шо ходили шукали, вони голодували теж?
Хто? Оті, шо шукали?
Да.
Та ти шо! Вони… чи туди, де попаде їм попаде. Та вони такі були… Совєти, не дай Бог. Все казали – совєти, совєти їдуть. То кричать, гукають. Ойй, та не дай Господь! Як самошедший дом летить. І оце залітають. Вибирай! Шо є… Де шо найшли! Квасолину чи там горошочок, чи шо. Все забірали. А шо вариця в печі – викидали. Викидали, шоб ви не їли. Здихайте з голоду, бо куркулі. Ну в нас нічо не найшли.
А було…
В нас нема. Не було.
А було таке, шо забирали одяг, чи меблі, чи кожухи якісь?
Кого?
Ну шо одяг забирали. Чи подушки.
А. Я не знаю. Бо то… Який там був одяг. Старці. Чоботи на одну. А тоді сніги були, ото взрівні з хатою. Тоді такі сніги були, шо двері не одкриєш і чоботи одні… Те скидає, а те надіє і йде. Оце отак. Як тіки трошки під весну ростав сніжок… Під хату од стріхи капало і ото ми вже босяком бігали. І чорт не хватав, жили. Жили, ми були. Знаєш, закалка, шо ми ніколи ні сахарю не бачили, нічого. Ото таке. Як ті – вігатеріанці. Травою. Оце отак. Так шо. І виросли.
А було таке, шо міняли одяг на їжу? Десь може в місто ходили…
Міняли, міняли в кого було. У кого було – так ходили… Особино наша Григорівка… Ми шо тут? Степ далеко, а ті люди, шо в степах жили – там кой-шо шось таке і було в їх, шо ходили. Ідуть наші на посьолки і шось там міняють.
То це вони в степ ходили, да?
У степ. У степні ті села. Там, посьолочки. Десь шось та й наміняє. І принесе. І то шо, як… Як донесе – добре. А то переймуть та й заберуть.
А в міста ходили? В Каховку може, чи яке тут іще, чи Рогачик?
Нє, не знаю, не знаю. Чи ходив хто, чи ні. А… у город… Куди там, як вони не могли дойти. оце страшне. ми ж не було кому копать. Люди так прямо вириють ото яму і ото… Назбіралося, покидали туди і все. Так. Ото колхоз трошки за то, там було шось у колхозі, так вони розмножали, то свиней, то на коров нада ж той… Так там охрана…
А було таке, шо люди по…
ходили, просили. А шо ж ти даси, як нема нічого. Ну в кого може й той… Може в кого й шо й було. Як уже після голодовки, у 36-му році вже було урожай був хароший. Колхоз шось дав там. Так тоді ж… Це зараз машинами люди (00:26 возять?). А тоді за клунком пішла… Год робила, у мішку принесла. Заробила. Іспече коржика, так хто такий, шо дітки повмирали, хліба просили… Спече коржика, йде на кладбіщє і там понисе дитинкі коржика хай… Покладе, а там хто йде старий, стає і йому дать. Бо дітки просили коржика, їсточки, хліба. Так берегли. Каже, це, а онучка уже каже бабшкі: “Бабушка, а чого ви так, як хліба спечете, так ви його так обгортаєте, так цілуєте, так цей…” А вона каже: “Я ж думаю, як дітки мої їсти хлєбчика просили, як же ж я не… Я люблю хліб. І беру і йду на… на кладбіщє і комусь шось і дам”. Ну це ж так думають люди, шо воно шось дойде до моєї дитини. Отако.
А було таке, шо люди помагали одне одному тоді в голодовку?
Хотіли помагать, но нема чим. Хотіли. Ну оце так помагали шо. Продуктами вона не може, бо не було. Усі, усі були голодні. Це тіки хто там ото.. не знаю… якесь начальство там було… Вопшем… А люди помагали ото тим: у тебе вмерло, валяєця людина, просять – ідіть поможіть. Понесли, поховали. Оце отаке. Отим помагали. Чи там шо нада. Чи… А як заболіє – немають як помогти. Я ж тобі кажу, шо папу зарізали. Знаю, шо мама кричала – зарізали, зарізали. А вони кров спустили. Шо це за лічєніє.
А як ви думаєте, чого була голодовка?
Чого? Зроблено так. Ну як це так? Все ж таки, шось же уродило в колхозі. Усе забірали, усе забірали… Куди вони одправляли.Ото бричками возили тоді ж усе на ліватор, на ліватор везуть і везуть. От. А… А собі нічо не оставили. А тоді начали ще й в людей ходить збирать. Отаке.
А церква в селі була?
Хто?
Церква.
Церква. Це ж ми коло церкви жили. Була церква. Була. Ну шо, ходили ді… люди там у церкву. Шо. Хто живенький такий. Ходили. Ну а я якраз… У нас оце дом над річкою. А церква ж у нас на бугорці тут. Якраз оце ми напротів церкви жили. Так ото сидимо, в вікно заглядає, люди йдуть, моляться, до церкви, заходять і… Шо там уже ж… Я ж не знаю, як там. Ну мама була пєвча у церкві. Ходила. І цей… Вони три сестри були такі співали дуже харашо. Це ще. Це ще до голодовки. А як голодовка, тоді вже сестрів одправили на сєвєр.
А потім що з церквою сталося? Її закрили?
Да. Совєти начали розбірать церкву. Розібрали, розкидали. Прямо не дай… Оце все повиривала. Церква здорова у нас, та такими золотими були ото ж… Ну накладали цвіти, а тоді позолочували їх. Отаково ця церква була усередині. Красіва була церква. Бо ми тоді… Цяцьки для нас були, як розкидали церкву, в лєс позабірали і началась война. З церкву… Чи ту… робили переправу, мост із церкви. Так шо… А як німці прийшли. Ну та ці ж, совєти, це ж знаєш, не понімали церкву, та насміхалися. А німці як уступили, та йдуть у ту церкву, моляться Богу. А там у церкві повно, кізяки які хоч. Як гром пройшов, усі там… А вони молились Богу.
А як закрили церкву, то шо там було потім? Ну оце як совєти її закрили, то вона пуста стояла?
Стояла пуста, а тоді як уже стали колхози… Стали то після войни, начали колхози врожай, зробили там… туди зерно завозили, у церкву.
А церкву закрили до голодовки чи після?
При голодомору вона стояла, та церква. А тоді… Тоді ж… Це ж вони саме во власть узялися, 28-го году, як я родилась, мама каже, саме таке було страшне. Оце. То та власть прийшла, то та. То (06:21?), то троцькісти. Оце таке тоді було. Ось то й Махно. І ото такего. А церква стояла. А тіки ж ото розібрали вже її. Все.
А вона дерев’яна була чи з каменю?
З камня. Там такий камінь, шо… Хто на шо.. з чого воно такий, з любастера. Не цемент, а любастер. Там не роздовбеш. Німці хотіли довбать, так нічо не могли зробить. Так церква…. Вона… Здорова церква, страшна. Ви не бачили, в нас красіва церква. І зараз батюшка одстроїв наш, Ніколай. Тіки я забула, як його звать. Одстроїв. Зараз він больненький такий. Нам нового прислали.
А про тата свого розкажіть нам. Чим він займався?
Ну бригадіром був. Він… Його прислали… Він вопшєто. Вони з дєдом приїхали… Тихий дон. Кіно бачила? Донскиє козаки. І він… Дєдушка там був отаманом. І тоді ж як оце совєти там строїли чудіса, а дєд каже, шо… А папа був комсамолець. А дєд каже: “Нада виїжджать, бо там страшне, шо робиця”. А як каже, він був же ж отаманом. 25 лєт служив. На коню там так видєлував. І той… І поїхали з папою сюди. Прислали його сюди, на Херсонську область і тут він став в колхозі оце… Цей начінали його… Оце прислали по комсамольській путьовці. А мама хуторянка. І оце вони пожинилися. Так папа був на всі руки. Він був і тим слєсарєм. Оце там такі маленькі часики, там, чи… Все це він робив там, не дай Господь. І той… І зі своїм братом виняньчили коня. Ло… Лоша. На цей… Вони його виняньчили і приучили. Такий був… ото цигани ходили таборами. Їх дома не було, циганів. Вони таборами їздили… Це зараз приказка є на…на Хрущова. “Ой, Микито, ти Микита, шо ти наробив. Сам їздиш по всім світі, а нам запрітив”. Вони оце… Так папа оце коня так приучив. Сам їде, на… Дуже на баяні грав він. І ото на коню з баяном. А цигани кашу варять, чи той… А він коня як дасть під бока, кінь як плигоне через їхню кашу… Ой, ті кричать на нього. Це отак було, да, так. До голодовки, поки він був. 25 год і вмер.
А він чим там в Чаплинському районі займався, як ви оце там жили, чим він займався?
Та він ото ж. Ще тіки приїхав, молодий хлопець, сюди. Дєд… Комсамолець. От прислали його сюди, оце він тут і робив. Агітірували колхози, робили. Оце отаке. Він був бригадір. Грамотний хлопець.
То це в якому році вашого діда з батьком… Ваш дід і батько, вони в Україну коли переїхали, в якому році?
Та я ж і не знаю, в якому… Я знаю, шо цей…
Ну а скільки тоді татові вашому років було?
Я знаю, шо я була… Мама мене сюди як привезла, так… Це мама каже, шо мені було може год чи півтора. Отак. Раї ще не було, сестри. Я була тіки. Отаке.
То це ви переїхали сюди, в Князь-Григорівку, да?
Да.
А в Чаплинський район ваш тато коли приїхав?
Ну мама ж там жила, і вони ж туди приїхали оце ж і ці… З того, з Дону. І приїхали туди, і там, там вони познакомилися у церкві. В церкву ходили. Там Крестовка. Церква хароша була, там вони по той… Поженились і тоді приїхали… І тоже. Построїли були хату, все… І бросили все і приїхали туди. А дід і баба ж мамині у балки десь були. Так шо… Сестрів одправили на Сєвєр. Рая, неси чаю. Хай хлопці чаю поп’ють.
А розкажіть нам, іще, а от ваш тато, він же комсомолець був, да?
Шо?
Ваш батько, він же комсомолець був, да?
Комсамолець.
І все одно у вас їжу забирали, все одно у вас їсти не було…
У нас не було шо їсти! А вони там питали, чи ми камсамольці, чи ми шо. Папа вже вмер.
Як він в 33-му помер, то вже… (говорить жінка на фоні, – ред)
А за післявоєнну голодовку, за 47-й ви шось пам’ятаєте?
Ооой. Так я ж уже була баришня! Ото німці зрили весь степ, так хто ж там закидав, як не ми, ота малишня. Ну тоді мен івже було 17 год. Так весь степ вручну, лопатами. А там бліндажі, піраю повно, і там і снаряди були, а ми у рай собірали, і кидали в ями, закидали ями лопатами. Дітвора і старі. Бо всі ж були на фронті. німець три года побув у нас і пішов, а ми оце начали… Так закидали ці… І оце так. Находили німецькі ті… У бліндажах… Такі гади, воювали, і той, Новий год справляли. Ігрушички такі дерев’яні у нахили їхні на новий год. Шнапс находили.
А за голодовку в 47-му. Багато людей в селі голодували?
Да, багато. Багато.
Ви голодували?
Да, да. Оце підем на степ підемо. Кажен день ідем на степ, до обіду робили, там дадуть шось… Бат… Батлави якоїсь. А додому прийдем – дома нема нічого. Мама заболіла. Була в неї ото… Радикуліт. Лежала льожма. Ми прийшли. Ну тоді в нас була коровка. Ми вже корову нажили собі. Так тоді надоїм коров молочка. Поділимо з сестрою. І мамі трошки. Або бутилочку берем на степ і там як дадуть якої затірки – ми з дівчатами поналиваєм, це зажарка така була . Таке добре, бач…
А з чого воно була, ця затірка?
А хто зна. Чи із пшона. Із ячменю, із овса. Отаке було. Була і пшенична. Оце так. Це у 47-му годі. І тоді ж брехня, шо не вродило. Оце все вивезли. Хто зна, де вони його дівали. Тоже нізя було… Так ми, як їдем у степ… Оце послали нас колись перед косовицею, обкашують краї для комбайна. І ми ото ті одкидали, шоб для комбайна було проход. Черевиком наб’єм ту… зерна оці, шо.. ці…от… колосочки. Додому принесли. Вночі змололи і коржі вже завтра… Йдем з коржами на роботу. А то оце так. Пообідали. Ждем, поки завтра підем на роботу, нам дадуть. А тут оце шукаєм, де шо. Ну так я кажу, у нас була корова, так ми за рибу торгували. Стали іти хлопці… вже ж… перед тим… война ж кончилась в 45-му. Стали хлопці іти з фронта, гукають нас гулять. Куди гулять, як ми їсти хочем. (сміється, – ред) Один тут був такий бойовий парінь, оце нас на кучу всіх похватав, по хатах… клуба не було… в хаті, хто дівана.. усіх похватав, кинув на кровать: “Сидіть, ніде не йди!” А сам на дверях стоїть. “Гуляйте!” Із ним гуляця. Бо він ше з фронта прийшов, ше ж дебелий парінь, а ми ж вже дохлі. А голі ходили, босі. Мама пише мені записку… На степу працювали, на степу… 12 кілометрів. Там ми ночували. Пише записку: “Тамара, я тобі у сапожника пошила черевики”. Ну на неділю пустили. Прибігла тіки шо – Мам, а де черевики? Під кроватю. Дивлюсь, нема ніде нічого, шось такево шварочки лежать. Та шо ж його таке. Мам, так нема черевиків! Та ото ж лежать. Я витягла… Із лісапєта камора, так оце підошва. А тут тряпчані. Ну а шо, з лісапєта камера отак скрутилася, і я не вгадала. Як на ногу наділи – ше й нічо. Танцювали. Отако. Дівчата були. Де які скатерки, на голову надівали, потому шо платків не було. Нас ото німці як вигнали на поля, ми все потіряли, нічо не було.
А було тоді таке, шо забирали з хатів їжу? Шо так само ходили їжу шукали. В 47-му.
В 47-му? Я не знаю. В головку ходили, собірали, викидали із казанів і все це. А так ото… Нічого не знаю. Вивезли та й усе.
А пухлі люди в 47-му були?
Були. Пухлі були. Ой. Такі… Тоже вмірали з голоду, плакали, їсти… Хліба, хліба просять. Оце тобі і всьо. Ходили, да. Ото ж і в 47-му ховали цих… людей у кучу…
А де їх хоронили?
На кладбіщі.
На кладбіщі…
Да.
На тому самому, шо й в 33-му, да?
Да. Ну воно в анс одне. І там, і там. Село здорове. Половину там, а хто тут живе… Хлопці, ідіть уже чай пить.
А як ви були, не розказували, шо ви були в госпіталі робили? У госпіталі (говорить жінка на фоні, – ред)
Да. Це ж якраз на Високополля вигнали. Ми ж думали, шо то німці нас уже у Германію заберуть. В Германію всю молодьож забрали, а осталися оце ж за три года ми підросли. Одправили… Ото йшли пішки на Ліпітіхи був той… мост… І той… через міст нас… Тіки зійшли на міст, а тут самольоти як дадуть. А тєхніки скільки на березі стояли, танки й шо хочеш стояли оце так… А ми шо, тікаємо. У нас ж ото корова була, так ми… в нас… прийшли німці – виходь і всьо. А мама скоренько… Саме й муки було трошки, і тільонка саме зарізали. Мама корові на два мішка – туди мука, а туди той. Сковорідку взяла, і коровка ж є, будем коржі пекти. У плавні ночували, а тоді як вислали на гору. На гору пішли. Там Гавриловка чи хто там. У скирдах ночували і той… А німці пішли по селах, оддихать, випивать, а ми під скирдами. І був один такий – давайте хлопці тікать, нема ж нікого німців. Рушили тікать, а тут хтось німців… сказав, шо… А вони тоді… Як прилітає німець, як… А вони ж так пішли всі гуськом, а ми сидимо. Мужики саме пішли. Догнали, первого догнали ззаді. Раз, ту, ракету у глотку йому. Ракету в глодку дали це тому. Зінченко Панько. Зінченко Панько дядько. Двоє дітей осталось. Оце, убили його. І тоді всі поверталися. А тоді ми пішли ж… Стали нас по домах там розставлять, о, по тому… Німці, ті, шо колись у войну, як ото було… Німці тут були, жили. Ото Маринці, Ольгино, отой на Високополлі там дома такі здорові, німецькі. І ми там були. А на Високополлі станція… Ми туди ходили… Там кілометр ростоянія. Ходили з подругою, нас послали туди коло ранених ухажувать. Ранених…
Ну так це вже при совєтах. Не за німцями ухажували. (говорить жінка на фоні, – ред)
Це ж як німці вислали, тоді ж зайшли уже. Німці одступили, а рускі стали там ото…
А я за папу вашого спитати хочу. А де він народився? Тут уже? Чи там, на Дону?
Папа? Папа? Там, на Дону. Казав – донской козак. Казав – Тамара, ти знай, ти козачка і твої дєті будут козачєй крові. Так шо, я козачка. Так хто мене питаєця. То колись у клубі, та, Тетяна Михайловна, голова сільсовєта – розкажи за своє долголєтіє. Та ти шо, я, шо я можу розказать? А вона смика мене, розкажи. І я давай розказу…. Згада… Згадала ж оце. Стоп, кажу – того лолголєтіє, шо ми їсти не було чого з самого малку, без сахара, без хліба виросли. Німці як прийшли – заставили робить. А в нас була корова, і на корові робить. Послали в степ, орали. А я була старша в домі, мені було 12 год. І ото я за Райку той, старша. І мама каже, той, іди. Пішла я в степ з коровами робить. Орали. Німці тоже, отакі коні, такі лапи в їх у коней здорові, як ардельські коні. І ото… у плу… ті… сівалки, сіяли. Тоді так уродило, як вони сіяли. А ми ж оце ж той… із там… отой… закидали все, всьо. А тоді… а шо я… А…
Я вас переб’ю. А папа ваш знаєте, в якій він станиці народився? Яке це саме село було?
Ой, я не знаю. Не знаю, дєтка, де там, шо він. Шо ж, йому було 25, а мені 5. Шо ж я можу. Шо він. Це вже бабушка, як жила. Ця, Алєксандрова. Його мама. Так вона розказувала, шо бабушка та, ранше параходи ходили за границі, все… Ходили сюди на… на тей Дон, чи шо там. Тихий Дон я називала. Рая каже – то кіно “Тихий Дон”. Донський козак. Не ці, шо оце козак. Так це. Так бабушка із Естонії. Естонка баба. У неї було так – он, она. Так говорила. Ой. Вона – єслі б ви знали… А ми кажем: “Ой, перше травня, перше травня!” Дітвора. Мама нам якісь плаття там поперешивала із чогось із старого. Баба сидить та й каже… Воно ж ото так… “Пєрсє, пєрсє”. Кажем – не пєрсє, а перше! Пєрсє, пєрсє. Єслі б ви зналі, шо по нашему ето пєрсє, а со ж повна жопа. Вона каже. А то ж ми там знаєм. Матюкаємся. Ото таке пєрсє. Ото вона така була. В неї ніяк не може на цей… Шо вже хвате, да?
Може ви ше шось нам за голодовку можете розказать? Може ви ше шось за голодовку пам’ятаєте, шо ми в вас не спитали?
Та шо ж. Ну шо ж я всезнай. Шо там одне було. І то… В мене і книжка є за голодомор. І кажне так тіки й балакало. У плавні ходили, рили той, і собак ловили, і коней різали, і шо тіки оце отаке.